Рішення № 79030873, 26.12.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2018 року №810/4025/18

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Терлецької О.О.,

при секретарі судового засідання Кравченко Р.О.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної - особи підприємця ОСОБА_3 до Начальника Головного Управління Держпраці у Київській області про визнання протиправним та скасування припису,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Фізична - особа підприємець ОСОБА_3 з позовом до Начальника Головного Управління Держпраці у Київській області, в якому просить визнати протиправним і скасувати припис Головного управління Держпраці у Київській області про усунення виявлених порушень від 11.07.2018 №КВ796/55/АВ/П та постанову Головного Управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 24.07.2018 №КВ796/55/АВ/ТД/ФС-311.

В обгрунтування такого позову представником позивача зазначено, що висновки, викладені контролюючим органом в Акті інспекційного відвідування є безпідставними та помилковими, оскільки зроблені на підставі власного невірного тлумачення законодавства України, а також на підставі неповного з'ясування і дослідження всіх обставин, що мають значення для формування об'єктивних висновків та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Враховуючи зазначене, представник позивач вважає, що постанова про накладення штрафу від 24.07.2018 №КВ796/55/АВ/ТД/ФС-311 та припис від 11.07.2018 №КВ796/55/АВ/П є протиправними та підлягають скасуванню.

Заперечуючи проти позову з підстав, викладених у письмовому відзиві, представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову, оскільки вважає, що під час прийняття оспорюваної постанови та припису Головного управління Держпраці в Київській області діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

В період з 10.07.2018 по 11.07.2018, відповідно до направлення на проведення інспекційного відвідування №796, інспектором праці (головним державним інспектором) відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області ОСОБА_4 (службове посвідчення №55) проведено інспекційне відвідування Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питання додержання законодавства про працю неоформлених трудових відносин.

Так, за результатами інспекційного відвідування Позивача складено акт від 11.07.2018 № КВ796/55/АВ, який підписаний ФОП ОСОБА_3 В акті зафіксовано порушення ч.3 ст.24 КЗпП України та Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015р. №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", які здійсненні ФОП ОСОБА_3, а саме:

1) допуск до роботи працівника без укладення трудового договору;

2) допуск до роботи працівника без повідомлення територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку підприємця, як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, про прийняття працівника на роботу.

Додатками до акту перевірки від 11.07.2018р.№ КВ796/55/АВ долучені документи:

- письмові пояснення ОСОБА_5 від 10.07.2017р.;

- письмові пояснення ФОП ОСОБА_3 від 10.07.2018р.

До таких висновків перевіряючий дійшов у зв'язку з тим, що ОСОБА_5, яка виконувала роботу на посаді продавця, а саме в момент прибуття інспектора відпускала товар покупцеві та здійснювала розрахунок за даний товар.

11.07.2018 інспектором праці головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів, з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів ОСОБА_4 Алексієм Анатолійовичем (службове посвідчення №55) виданий припис від 11.07.2018 р. №КВ796/55/АВ/П, відповідно до якого вимагається усунути порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України. У строк до 11.08.2018 письмово інформувати про виконання вимог припису Головне управління Держпраці у Київській області.

11.07.2018 інспектором праці ОСОБА_4 (службове посвідчення №60) складено Протокол про адміністративне правопорушення за № КВ796/55/АВ/П/ПТ, передбачене ч. 3 ст. 41 КУпАП.

16.07.2018 Головним управлінням Держпраці у Київській області направлено повідомлення позивачу про розгляд справи за ст. 265 Кодексу законів про працю України та запрошено з’явитися до ГУ Держпраці у Київській області 24.07.2018.

24.07.2018 відповідач, розглянувши справу про накладання штрафу на підставі акта інспекційного відвідування від 10.07.2018 №КВ796/55/АВ, виніс постанову про накладання штрафу №КВ796/55/АВ/ТД/ФС-311, у зв’язку із встановленими порушеннями ч.3 ст.24 КЗпП України.

Вказаною постановою, позивача притягнуто до відповідальності, передбаченою абз. 2 ч.2 ст. 265 КЗпП України - накладено штраф в розмірі 111 690 (сто одинадцять тисяч шістсот дев’яносто) гривень.

Позивач не погоджується з таким рішенням та вважаючи його протиправним, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами спору, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини справи та норми законодавства.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (КЗпП України).

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Визначення трудового договору міститься у статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

З аналізу наведених норм вбачається, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання не індивідуально-визначеної роботи, а трудових функцій в діяльності підприємства за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом цивільно-правового договору є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. За цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, які визначаються після закінчення роботи і оформляються актами передачі виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Цивільно-правовим договором може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовим договором не робиться.

Основною ознакою, що відрізняє трудовий договір від цивільно-правового, є те, що трудовим договором регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець за цивільно-правовим договором на відміну від працівника за трудовим договором не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Ще одна відмінність між цивільно-правовим та трудовим договорами полягає в тому, що відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства і не може змінюватися сторонами трудового договору, а відповідальність у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами Цивільного кодексу України.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд в постанові від 26.09.2018 у справі №822/723/17.

Судом встановлено, що при формуванні висновку про порушення позивачем ч.1 ст.24 КЗпП України, інспектором не досліджено та не з'ясовано суттєві обставини, які свідчать про дійсну цивільно-правову природу укладеного між позивачем та ОСОБА_5 договору про надання послуг №1/18 від 04.06.2018.

Зокрема за цивільно-правовим договором відносини регламентуються не трудовим законодавством, а виключно цивільним. Зазначеним договором передбачено:

"1.1. Замовник замовляє, а Виконавець бере на себе зобов'язання виконати наступні роботи: Генеральне прибирання приміщення № 25 , згідно додатку № 1, який є невід'ємною частинною даного договору, яке здійснюватиметься в 2 етапи, в тому числі:

1етап- миття вікон та полиць. Термін виконання до 30.06.2018 року.

2 етап - миття підлоги. Термін виконання до 31.07.2018 року.

За адресою: 09100, м. Біла Церква, вул. Сквирське шосе, буд. 230, прим. №25

1.2. Робота має відповідати вимогам державних стандартів та вимогам, які висуваються до даного виду робіт.

1.3. Замовник зобов'язаний своєчасно прийняти й оплатити виконану Виконавцем роботу.

1.4. Виконавець виконує роботу за цим Договором самостійно на власний ризик без залучення третіх осіб (субпідрядників).

1.5. У випадку необхідності залучення третіх осіб (субпідрядників) до виконання робіт, передбачених п. 1.1. даного Договору, Виконавець зобов'язаний повідомити про це Замовника.

1. РОЗМІР ОСОБА_6 ОПЛАТИ

1.1. Підтвердженням виконанням робіт Виконавцем за цим договором є підписаний Акт приймання виконаних робіт, зазначеному в п. 1.1 даного Договору, який складається окремо за кожний етап виконаних робіт.

1.2. За виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві винагороду згідно Акту виконаних робіт в загальній сумі 600 грн., в тому числі:

За 1 етап роботи - 400 грн.

За 2 етап роботи - 200 грн..

1.3. Виплата винагороди Виконавцеві Замовником здійснюється не пізніше 15 календарних днів після підписання Актів приймання виконаних робіт."

З огляду на вказані вище доводи та обставини, ГУ Держпраці у Київській області, при складанні акта інспекційного відвідування від 11.07.2018 № КВ796/55/АВ та прийнятті спірної постанови не досліджено всі обставини, які свідчать про те, що договір про надання послуг №1/18 від 04.06.2018, укладений між позивачем та ОСОБА_5, є цивільно-правовим договором і не має ознак трудових правовідносин.

Окрім того, судом встановлено, що підставою для висновку відповідача про наявність порушення в діях позивача ч.3.ст.24 КЗпП України були помилкові висновки вказаними інспектором при вивченні наявності порушення ч.1.ст.24 КЗпП України, що було предметом дослідження інспекційного відвідування.

Більше того, не передбачено і обов'язку замовника інформувати органи ДФС України щодо початку виконання робіт/надання послуг за цивільно-правовим договором.

До того ж, представник відповідача у судовому засіданні акцентував увагу суду на тому, що ОСОБА_5, яка виконувала роботу на посаді продавця, а саме в момент прибуття інспектора, відпускала товар покупцеві та здійснювала розрахунок за даний товар.

Однак, відповідаючи на питання суду, свідок ОСОБА_4 (інспектор, який проводив інспекційне відвідування) пояснив, що не бачив, як ОСОБА_5 безпосередньо здійснювала роботу продавця, а висновок про таку роботу склав винятково у зв'язку з тим, що побачив ОСОБА_5 біля касового апарату на місці касира.

Із пояснень ОСОБА_5, долучених до акта інспекційного відвідування від 11.07.2018 № КВ796/55/АВ, слідує, що ОСОБА_5 повідомляла інспектора про те, що магазин не працює і вона також не працює у вказаному місці, а зайшла до родички (позивача) щоб віддати ключі від гаража її чоловіка. А також, ОСОБА_5 повідомила інспектора, що ОСОБА_3 попросила побути в магазині деякий час, бо в неї зламався навісний замок від двері відділу, а тому ОСОБА_3 направилась в магазин чи майстерню.

У зв'язку з викладеними обставинами, на думку суду аргументи та факти викладені відповідачем у постанові від 24.07.2018 №КВ796/55/АВ/ТД/ФС-311 та акті від 11.07.2018 № КВ796/55/АВ, не доводять фактичного перебування ОСОБА_5 в трудових відносинах з позивачем, а тому не підтверджують правомірності прийняття оспорюваної постанови та припису про усунення виявлених порушень.

Згідно з частиною першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду доказів на підтвердження правомірності прийнятого ним рішення та припису.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, таким чином вказані судові витрати підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Держпраці в Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Київській області про усунення виявлених порушень від 11.07.2018 №КВ796/55/АВ/П та постанову Головного Управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 24.07.2018 №КВ796/55/АВ/ТД/ФС-311.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області на користь Фізичної - особи підприємця ОСОБА_3 (іпн НОМЕР_1) сплачений нею судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Терлецька О.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 02 січня 2019 р.