Рішення № 79030866, 03.01.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 січня 2019 року № 320/6213/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправним рішення Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 25.10.2018 №6822/05 "Про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1";

- зобов'язати Вишгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області врахувати при розрахунку розміру пенсії за віком довідку про заробітну плату від 10.08.2018 №07/097-8784 за період роботи ОСОБА_1 з 1995 по 1999 рік, видану "Філією №12" Алчевського металургічного комбінату" ЗАТ "Внешторгсервіс" (колишній Алчевський (Коммунарский) металургічний комбінат);

- зобов'язати Вишгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком, як не працюючому пенсіонеру, на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058, не нижче мінімальної пенсії в розмірі прожиткового мінімуму, передбаченого Законом, з урахуванням довідки про заробітну плату від 10.08.2018 №07/097-8784 за період роботи з 1995 по 1999 рік, встановленням підвищення до пенсії в розмірі 25% за 5 років більш пізнього виходу на пенсію, надбавки 12% за понаднормативний стаж 12 років, з проведенням перерозрахунку, індексації пенсії, компенсації втрати частини доходів, на банківський рахунок, починаючи з 17.10.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є громадянкою України, яка з 2001 року постійно проживає в Ізраїлі. Так, позивач зазначає, що маючи необхідний, для призначення пенсії, трудовий стаж, набутий на території України, вона особисто звернулась до пенсійного органу з відповідною заявою про призначення пенсії за віком, до якої додала всі передбаченні чинним законодавством документи, однак відповідач протиправно відмовив їй у цьому, чим позбавив передбачених законом гарантій.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Вказаною ухвалою встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Проте, на час прийняття рішення у даній справі відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, жодних доказів або пояснень суду не надав. Таким чином, справа розглядалась судом за наявними в ній матеріалами і доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон номер АМ274658, свідоцтвом про народження серії ЯЯ №967444.

До виїзду на постійне проживання в Ізраїль ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала в за адресою: Луганська область, місто Алчевськ, вул. Суворова, буд. 1, що підтверджується довідкою від 25.02.2013 №233.

Як убачається з копії трудової книжки від 02.08.1973 та диплому Комунарського гірничометалургійного інституту від 30.06.1973 серії АІ №962241, загальний трудовий стаж позивача, набутий на території України, складає 32 роки 05 місяців.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 19.08.2001 виїхала з України на постійне проживання в Ізраїль, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.

Відповідно до свідоцтва, виданого першим секретарем з консульських питань Посольства України в державі Ізраїль, зареєстрованого в реєстрі за №570/1031 від 07.09.2018, ОСОБА_1 проживає в державі Ізраїль за адресою: АДРЕСА_1.

17 жовтня 2018 року ОСОБА_1 особисто звернулась до Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (уповноважений територіальний орган Пенсійного фонду України, що має розглянути заяву позивача про призначення пенсії згідно листа ПФУ № 25-1 від 14.12.2015) із заявою про призначення пенсії за віком.

До вказаної заяви позивачем було додано: диплом про навчання; довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; свідоцтво про шлюб; трудову книжку; витяг з ЄДРПОУ; свідоцтво про народження; свідоцтво про народження дітей; фотокартку; заяву про призначення пенсії; заяву про спосіб виплати пенсії; довідку про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000; свідоцтво Посольства України в Державі Ізраїль; довідку про місце реєстрації та проживання до від'їзду закордон; довідку УДМС в Луганській області.

За результатом розгляду поданої позивачем заяви щодо призначення пенсії за віком, пенсійним органом прийнято рішення № 2537 від 25.10.2018, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком. В обґрунтування відмови, зокрема, зазначено, що позивачем не було надано паспорт громадянина України або посвідку на постійне проживання в Україні, а отже, підстав для призначення пенсії за віком немає.

Крім того, у вказаному рішенні, позивачу роз’яснено, що пенсію за віком їй буде призначено за умови надання до управління документу, що посвідчує особу власника, зокрема паспорт громадянина України.

Проте, суд вважає таку позицію відповідача необґрунтованою та хибною, що не узгоджується з приписами чинного законодавства України, яке регулює порядок нарахування та призначення пенсії за віком, виходячи з наступного.

Як було встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач виїхала з України на постійне місце проживання в Ізраїль, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль, що підтверджується відміткою в паспорті громадянина України для виїзду за кордон № АМ274658, виданого на ім’я ОСОБА_1.

В паспорті зазначено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України та є відмітка «Постійне проживання в Ізраїлі».

Крім того, в матеріалах справи наявна довідка, видана Управлінням державної міграційної служби України в Луганській області від 25.03.2013 №12/2-5402, в якій зазначено, що ОСОБА_1 було оформлено паспорт громадянина України для виїзду за кордон №АМ274658 від 03.07.2001 (термін дії продовжено до 10.05.2021) замість зданого паспорта громадянина України серії ЕМ №783508 від 03.11.2000, виданого Алчевським МВ УМВС України в Луганській області.

Судом встановлено, що вказана довідка була додана позивачем до заяви про призначення пенсії.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та жодним чином не спростовано відповідачем, що звертаючись із заявою про призначення пенсії за віком, позивач досягла пенсійного віку та відповідно до записів у трудовій книжці, остання має необхідний та достатній страховий стаж для призначення їй пенсії за віком, визначений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49, другим реченням статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 р. по справі № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ч. 2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство» документами, які підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Отже, право громадянина на призначення пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні та відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.

Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Документом, що засвідчує місце проживання особи є: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).

Відповідно до статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до паспорту позивача,- громадянина України для виїзду за кордон, який було видано позивачу, вона є громадянином України, постійне місце проживання якого є держава Ізраїль.

Отже, позивач, як громадянка України, має право на звернення до відповідача з заявою про призначення їй пенсії за віком.

Судом встановлено, що позивачем були надані всі документі, які визначенні Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування», окрім документа, який підтверджує місце реєстрації в Україні.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Тобто, ОСОБА_1, проживаючи в державі Ізраїль, як громадянка України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акту, з точки зору його відповідності Конституції та у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії.

З урахуванням вищезазначеного, вбачається, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або наявністю відмітки про реєстрацію місця проживання в Україні.

Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, в Україні чи за її межами.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволенні позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його частин.

Таким чином, ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивача, та наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 25.10.2018 №6822/05 "Про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1".

Згідно з ч. 1 ст. 83 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії призначаються з дня звернення за пенсією.

Беручи до уваги те, що з відповідною заявою, позивач, звернулась до пенсійного органу 17.10.2018, то пенсія їй повинна бути призначена з моменту звернення,- 17.10.2018.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд звертає увагу, що згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, пояснень, заперечень, які спростовували б твердження позивача, а отже, не довів правомірності свого рішення.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо заяви позивача про звернення рішення до негайного виконання, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

Ураховуючи, що предметом спору є визнання протиправними дій відповідача та зобов’язання вчинити певні дії, та за рішенням суду не вирішується питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішується питання щодо зобов'язання відповідача вчинити дії по призначенню пенсії, така заява позивача не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 1409,60 грн., підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень – Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області.

Окрім цього, позивач у прохальній частині позову просила суд зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду, та має застосовуватися у виключних випадках.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про можливість ухилення відповідачем від виконання даного судового рішення, а тому підстави для встановлення судового контролю, - відсутні.

За таких обставин, суд відмовляє позивачу у задоволенні клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 25 жовтня 2018 року № 6822/05 "Про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1".

Зобов'язати Вишгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити та виплачувати на банківський рахунок ОСОБА_1 пенсію за віком, як не працюючому пенсіонеру, на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058, не нижче мінімальної пенсії в розмірі прожиткового мінімуму, передбаченого Законом, з урахуванням поданих документів, із встановленням підвищення до пенсії в розмірі 25% за 5 років більш пізнього виходу на пенсію, надбавки 12% за понаднормативний стаж роботи 12 років, з проведенням перерозрахунку, індексації пенсії, починаючи з 17 жовтня 2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) сплачений судовий збір у сумі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ 20579166).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.