Постанова № 79029433, 04.01.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/26/19Головуючий по 1 інстанції ОСОБА_1 Категорія: 6 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2019 року м.Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області у складі колегії суддів:

ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4

учасники справи:

позивач – ОСОБА_5;

відповідач – ОСОБА_6;

третя особа – Черкаська міська рада;

особа, яка звернулася з апеляційною скаргою – ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_7,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_7 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 вересня 2018 року у складі судді Марцішевської О.М., повний текст рішення виготовлено 5 жовтня 2018 року,:

в с т а н о в и в :

У березні 2018 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні майном.

Зазначала, що вона являється власником 3/4 частини будинку по бул. Шевченка, 8 в м. Черкаси на підставі договору дарування від 28.12.1995 року, інша 1/4 частка даного будинку належить ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.12.1994 року (1/8 частина) та свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.11.1991 року (1/8 частина).

За домоволодінням по бул. Шевченка,8 в м. Черкаси рахується 1105 кв.м. земельної ділянки, яка не приватизована, але межі земельних ділянок встановлені за взаємною згодою між співвласниками відповідно до часток у майні і дана згода посвідчена нотаріально 08.02.2011 року.

Згідно даного документу земельна ділянка ОСОБА_5 складає 500 кв.м, земельна ділянка ОСОБА_6 - 168 кв.м., спільна часткова ділянка ОСОБА_5 та ОСОБА_6 складає – 333 кв.м., на умовах оренди земельні ділянки складають відповідно у ОСОБА_5 - 77 кв.м. і у ОСОБА_6 – 27 кв.м. Межі земельних ділянок також погоджені з усіма суміжними землекористувачами, що підтверджується відповідним актом.

Весною 2017 року ОСОБА_6 на спільній частці земельної ділянки площею 333 кв.м. самовільно збудувала фундамент під господарську будівлю розміром 1,75 x 2,75м без оформлення відповідних документів дозвільного характеру, не погодивши будівництво з ОСОБА_5

З цього приводу позивач неодноразово зверталася до управління державно-будівельного архітектурного контролю Черкаської міської ради, поліції та прокуратури.

ОСОБА_5 зазначає, що ОСОБА_6 самочинно збудувала на спільній частці земельної ділянки подвір’я по бул. Шевченка, 8 м. Черкаси капітальний фундамент із залізобетону та на даному фундаменті звела господарську будівлю, яку використовує як туалет, душ. В даній будівлі проведено світло, каналізація, вода, тобто наявні всі ознаки капітальної споруди. Все зроблено в безпосередній близькості від будівель позивача, а саме будинку та погреба. Біля будівлі зроблені високі замощення з тротуарної плитки і в результаті вся вода стікає під погріб ОСОБА_5 та приводить до його руйнування. Також із даху даної будівлі вода стікає під будівлі позивача.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд:

- усунути перешкоди у користуванні часткою спільної земельної ділянки площею 333 кв.м. подвір’я по бул. Шевченка,8 м. Черкаси з боку ОСОБА_6 шляхом зобов’язання знесення самочинно облаштованого фундаменту розміром 1,75 x 2,75 м та господарської будівлі на ньому висотою 3,5 м, побудованих без належних відповідних документів дозвільного характеру;

- стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,80 грн., банківські послуги 15 грн., витрати на копіювання в сумі 67,40 грн.

Ухвалою Соснівського районного суду Черкаської області від 14 травня 2018 року залучено в якості третьої особи у справі Черкаську міську раду.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 вересня 2018 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5 Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 судові витрати на оплату правничої допомоги в сумі 3000 грн.

Дане рішення суду вмотивоване тим, що доводи позивача про порушення відповідачем правил забудови були предметом розгляду компетентного органу влади та за наслідками перевірки зроблений висновок про виконання відповідачем припису про усунення порушень у сфері містобудування. З приводу спірної будівлі, після виконання відповідачем припису про знесення фундаменту, не підтверджено наявність підстав для віднесення зазначеної будівлі до самочинної забудови чи порушення при її будівництві будівельних норм і правил. Вказані висновки компетентних органів влади не оспорювались позивачем в судовому порядку, не визнавались незаконними чи недійсними, тому суд взяв їх до уваги при розгляді справи.

Також суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що ОСОБА_5 не надала належних та допустимих доказів проте, що мало місце ушкодження цілісності належного їй погреба чи інших будівель внаслідок стікання атмосферних опадів з даху та замощення тимчасової споруди ОСОБА_6

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_7 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 вересня 2018 року та постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити повністю, судові витрати покласти на відповідача.

Скаржники зазначають, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що спірна будівля носить ознаки капітальної споруди і побудована без будь-яких дозволів на спільній земельній ділянці, заважає позивачу на рівних умовах користуватися даною земельною ділянкою. Стічні води загрожують майну позивача.

Також в апеляційній скарзі ОСОБА_5 та її представник наголошують на тому, що поза увагою суду залишився той факт, що фундамент та будівля були спорудженні відповідачем на спільній частці земельної ділянки подвір’я без погодження з співвласником і без будь-якого дозволу.

ОСОБА_6, через представника ОСОБА_8, подала відзив на апеляційну скаргу в якій зазначила, що скаржники в своїй апеляційній скарзі посилаються на обставини, що не були предметом позовних вимог, тому не можуть розглядатися судом апеляційної інстанції. Зокрема, на те що в спірній будівлі, нібито, були встановлені туалет та душ, однак дана будівля використовується як приміщення для зберігання інвентарю.

Твердження скаржників, що спірна будівля належить до самочинного будівництва та є капітальною спорудою спростовується тим, що раніше ОСОБА_6 під спірною спорудою був зведений фундамент. Але на початку листопада 2017 року, тобто за чотири місяці до пред’явлення даного позову, фундамент, на якому знаходиться дана споруда, повністю демонтовано. Твердження скаржників, що з даху та замощення спірної будівлі стікає вода під погріб та інші будівлі позивача, що призводить до їх руйнування, є необґрунтованими, оскільки не підтверджені належними і допустимими доказами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Суд установив, що ОСОБА_5 являється власником 3/4 частин будинку по бул. Шевченка,8 в м. Черкаси на підставі договору дарування від 28.12.1995 року (а.с. 6), а ОСОБА_6 є власником 1/4 частки даного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.12.1994 року (1/8 частина) та свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.11.1991 року (1/8 частина) (а.с. 7,8), що підтверджується інформацією з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.09.2018 року № 136978993 (а.с. 133).

До набуття сторонами прав співвласників рішенням народного суду Соснівського району м.Черкаси від 13.06.1977 року у справі № 2-709-1977 проведений реальний розподіл домоволодіння по вул. Шевченко (нині бул. Шевченко), буд.8, м. Черкаси між співвласниками на той час домоволодіння ОСОБА_9 (8/10) та ОСОБА_10, ОСОБА_11 (2/10). (а.с. 12 ).

Згідно з планом встановлення меж ЧВ "Укргеоінформ" за 2010 рік за домоволодінням по бул. Шевченка,8 в м. Черкаси рахується 1105 кв.м. земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, межі земельних ділянок встановлені за взаємною згодою між співвласниками і дана згода посвідчена нотаріально 08.02.2011 року. Згідно даного документу земельна ділянка ОСОБА_5 складає 500 кв.м, земельна ділянка ОСОБА_6 складає 168 кв.м., спільна часткова ділянка ОСОБА_5 та ОСОБА_6 складає - 333 кв.м., на умовах оренди земельні ділянки складають відповідно у ОСОБА_5 77 кв.м. і у ОСОБА_6 - 27 кв.м. (а.с. 9-10).

Рішенням Черкаської міської ради від 25.10.2016 року №2-1190 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку по бул. Шевченка, 8, громадянці ОСОБА_5 (існуюче домоволодіння)" надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянці ОСОБА_5 по бул. Шевченка, 8 (а.с. 13).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції було встановлено, що з приводу самочинного будівництва з боку ОСОБА_6 позивач ОСОБА_5 13.05.2017 року зверталась зі скаргою до Управління державно-будівельного архітектурного контролю Черкаської міської ради (а.с.14).

Проведеною позаплановою перевіркою 25.05.2017 року був виявлений самочинно виконаний фундамент під господарську будівлю без оформлення відповідних документів дозвільного характеру, в зв'язку з чим був складений акт від 25.05.2017 року (а.с.78-85), припис № 21 від 25.05.2017 року (а.с.86) та ОСОБА_6 була притягнута до адміністративної відповідальності (а.с. 15).

20.06.2017 року ОСОБА_5 вдруге звернулась до Управління державно-будівельного архітектурного контролю Черкаської міської ради, вказавши, що 18.06.2017 року співвласник ОСОБА_6 збудувала з дерев'яних конструкцій будівлю з дахом замість того, щоб зруйнувати фундамент (а.с.16).

У відповіді Управління державно-будівельного архітектурного контролю Черкаської міської ради від 26.06.2017 року № 682 на дане звернення було зазначено, що 25.05.2017 року ОСОБА_6 було вручено припис про усунення виявлених порушень у термін до 25.11.2017 року (а.с.17).

Згідно відповіді Управління інспектування Черкаської міської ради № 8071-2 від 29.12.2017 року на звернення ОСОБА_5 від 30.11.2017 року № 8071-2 зазначено, що відповідно до припису № 4 від 11.10.2017 року головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Черкаській області ОСОБА_12 було проведено позапланову перевірку за вказаною адресою. Під час проведення перевірки задокументовано факт виконання вищевказаного припису (зазначений фундамент демонтований). На місці розташування фундаменту залишилась господарська будівля з дерев’яних дошок, біля якої виконано мощення з тротуарної плитки (а.с. 19).

Факт демонтування відповідачем фундаменту також вбачається із акту, складеного Управлінням Державної архітектурно-будівельного контролю Черкаської міської ради № 184 від 06.11.2017 року, згідно якого припис про демонтування фундаменту виконано (а.с.78-85).

Згідно із статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Відповідно до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом способів.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Статтею 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з'ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил з огляду на положення Законів України «Про основи містобудування»; «Про архітектурну діяльність»; «Про регулювання містобудівної діяльності»; постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року № 466 необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров'ю людини, тощо.

У пункті 33 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз’яснено, що застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до п.17 постанови Пленуму ВССУ №6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 ЗК.

Пунктом 22 цієї ж постанови Пленуму ВССУ - знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1109 від 30.09.2009 року тимчасові об'єкти (навіси, намети, кіоски, накриття, літні душові кабіни, теплиці, тощо) віднесені до будівельних робіт, на виконання яких дозвіл не вимагається.

Управління інспектування Черкаської міської ради листом № 8071-2 від 29.12.2017 року роз’яснило ОСОБА_5, що відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127 незалежно від наявності фундаменту зведення на земельній ділянці тимчасових споруд не належить до самочинного будівництва (а.с. 19).

З огляду на це, для усунення перешкод у користуванні майном позивачу потрібно надати докази того, що тимчасова споруда, що здійснена ОСОБА_6, утворює такі перешкоди для позивача. З матеріалів справи не вбачається, які саме перешкоди ОСОБА_6 чинить ОСОБА_5 в користуванні її майном.

В матеріалах справи містяться висновки органів державно архітектурно-будівельного контролю, щодо даної спірної споруди, з яких вбачається, що зі сторони ОСОБА_6 були порушення, за що вона була притягнула до адміністративної відповідальності, а також зафіксовано, що дані порушення відповідачем були усунуті до звернення ОСОБА_5 з даним позовом.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції питання про проведення судової експертизи для визначення даної обставини, сторонами у справі не заявлялося.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму ВССУ №6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» у необхідних випадках для з'ясування питань, що виникають при розгляді таких справ і потребують спеціальних знань, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може призначити відповідну експертизу.

Відсутність відповідної експертизи у разі необхідності її проведення може бути підставою для відмови в позові, при цьому факт відхилення від проекту та порушення будівельних норм і правил має довести особа, яка пред'явила позов про знесення самочинного будівництва.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 та її представник зазначають, що демонтаж фундаменту спірної будівлі, згідно припису, на момент звернення з позовом до суду не було проведено, що підтверджується висновком працівника поліції від 08.08.2018 року.

Проте, в матеріалах справи відсутній даний висновок працівників поліції, і як вірно було зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, здійснення контролю за дотримання законодавства у сфері містобудування не відноситься до компетенції поліції, оскільки вказаний правоохоронний орган наділений повноваженнями досудового розслідування для виконання завдань кримінального судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України від 20 травня 1999 року N 687 ХІV "Про архітектурну діяльність" для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Частиною 3 ст. 6 Закону N 3038-VI «Про врегулювання містобудівної діяльності» визначені органи архітектурно-будівельного контролю, до яких належать, зокрема, виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Згідно з п.п. 1 п. "б" ч. 1 ст. 31 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчим органам міських рад делеговано повноваження у галузі будівництва, а саме: надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що Управління державного архітектурно-будівельного контролю Черкаської міської ради є суб'єктом владних повноважень, оскільки здійснює делеговані повноваження, а тому його висновки є обов’язковими при вирішення спорів щодо будівництва (переобладнання) споруд.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позовної заяви ОСОБА_5, аналогічним яким є і доводи апеляційної скарги, про порушення ОСОБА_6 правил забудови, були предметом розгляду компетентного органу влади та за наслідками перевірки зроблений висновок про виконання відповідачем припису про усунення порушень у сфері містобудування. З приводу спірної будівлі, після виконання припису про знесення фундаменту, не підтверджено наявність підстав для віднесення зазначеної будівлі до самочинної забудови чи порушення при її будівництві будівельних норм і правил. Вказані висновки не оспорювались позивачем в судовому порядку, не визнавались незаконними чи недійсними, а тому є належними та допустимими доказами у даній справі.

Щодо стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 судових витрат на оплату правничої допомоги, то скаржниками не зазначені підстави для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині, а колегія суддів не вбачає порушень суду першої інстанції при вирішенні даного питання.

З огляду на це, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 вересня 2018 року у даній справі підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 вересня 2018 року у даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: Н.І. Гончар

ОСОБА_2

ОСОБА_4