Ухвала суду № 79029366, 06.12.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/462/18 Справа № 708/215/18 Категорія: ч.2ст. 286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 27.03.2018 року, яким

ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, неодруженого, не працюючого, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, не судимого,

засуджено ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено йому покарання – три роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнений від відбування призначеного основного покарання з випробуванням строком в три роки.

На підставі п. 1 і п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов`язано засудженого періодично з`являтися до уповноваженого органу з питань пробації для реєстрації та повідомляти даний орган про зміну місця проживання.

Строк відбування покарання визначено з моменту проголошення вироку.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати на проведення судової експертизи технічного стану транспортного засобу в сумі вісімсот п’ятдесят вісім гривень та на проведення судово-автотехнічної експертизи в сумі вісімсот п’ятдесят вісім гривень, а всього в сумі одна тисяча сімсот шістнадцять гривень.

В порядку ст. 100 КПК України вирішена доля речових доказів.

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку суду ОСОБА_7, засуджений за те, що 15 грудня 2017 року о 21 год. 50 хв. ОСОБА_7, керуючи автомобілем ВАЗ 2103, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись від с. Рацеве Чигиринського району Черкаської області до а/д Канів-Чигирин-Кременчук, на відстані 400 м до вказаної автодороги, в порушення вимог п. 2.3 б, п. 10.1, п. 12.1, п. 12.2 Правил дорожнього руху України, був неуважний до дорожньої обстановки і не впорався з керуванням автомобілем та здійснив з’їзд з проїзної частини на праве узбіччя по напрямку свого руху, де в подальшому здійснив наїзд на перешкоду (дерево), внаслідок чого пасажир автомобіля ОСОБА_8 помер.

Згідно до висновку судово-медичної експертизи № 03-01/1047 від 17.12.2017 року, причиною смерті ОСОБА_8 стала сполучна травма голови, тулуба, кінцівок, що призвела до розвитку шоку. Вказана травма відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, при цьому між травмою та настанням смерті існує прямий причинний зв’язок.

А відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 02-01/232 від 26.02.2018 року ОСОБА_7 внаслідок ДТП отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому правої стегнової кістки зі зміщенням уламків, що відноситься до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров’я.

Порушення ОСОБА_7 правил безпеки дорожнього руху, а саме, вимог п. 2.3 б, п. 10.1, п. 12.1, п. 12.2 Правил дорожнього руху України, відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 4/177 від 21.02.2018 року знаходяться в причинному зв’язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_8

В апеляційній скарзі прокурор не заперечуючи доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вважає, що даний вирок підлягає скасуванню через неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості скоєного кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Поза увагою суду залишилась тяжкість вчиненого обвинуваченим злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, визначеного санкцією ч.2 ст.286 КК України, є тяжким, а також те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, загинула людина. Прокурор просить ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_9, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, які вважають, що апеляційна скарга прокурора не обґрунтована, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 370 КПК України, вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ці вимоги закону були дотримані в повній мірі.

Висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України відповідає фактичним обставинам

справи і підтверджується наведеними у вироку доказами, які судом в порядку ч.3 ст.349 КПК України досліджені повно, всебічно і об’єктивно та не оспорюється в апеляційній скарзі прокурора.

Дії ОСОБА_10 судом кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України вірно, що також не оспорюється в апеляційній скарзі.

Враховуючи те, що висновок про доведеність вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та кваліфікації його дій в апеляційній скарзі прокурора не оскаржується, тому колегія суддів вважає недоцільним здійснювати перегляд вироку в цій частині.

Призначаючи покарання ОСОБА_10, суд першої інстанції дотримався вимог статей 65, 66, 67 та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», з урахуванням тяжкості вчиненого злочину (ст. 12 КК України), даних про особу винної, яке за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для її виправлення і попередження вчиненню нею нових злочинів.

Так, призначаючи покарання ОСОБА_7, суд врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого нею злочину, який згідно до ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину, але вчинений з необережності, відомості про особу обвинуваченого, який характеризується позитивно, раніше не судимий, вчинив злочин з необережності, один епізод злочинної діяльності, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, наявність обставини, що пом’якшує покарання – щире каяття, визнання вини в повному обсязі, відсутність обставини, що обтяжує покарання, врахував думку потерпілого ОСОБА_9, який просив призначити покарання ОСОБА_7 не пов’язаного з позбавленням волі.

Під час апеляційного розгляду кримінального провадження, потерпілим була надана копія його розписки про отримання ним коштів в рахунок погашення завданої моральної шкоди, яка свідчить про те, що обвинувачений продовжує відшкодовувати шкоду потерпілому, а також колегія суддів враховує думку потерпілого ОСОБА_9, який пояснив, що обвинуваченим добровільно відшкодовано частками значна сума завданої шкоди, залишок складає 40 тисяч гривень. При цьому потерпілий просить не позбавляти волі обвинуваченого ОСОБА_7

Також при призначені покарання колегія суддів враховує ту обставину, що обвинувачений внаслідок ДТП сам отримав тілесні ушкодження середньої ступені тяжкості та допущені ним порушення ПДРУ не є грубими.

Враховуючи вище наведені обставини, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про можливість його виправлення із застосуванням ст.75 КК України, тобто зі звільненням від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням строком на три роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

Колегія суддів приходить до висновку, що призначене судом першої інстанції покарання із застосуванням до основного покарання у вигляді позбавлення волі вимог ст.75 КК України є справедливим і достатнім для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими так і іншими особами.

Крім того, колегія суддів враховує роз’яснення, наведене у Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004, згідно якого “Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про визначення розміру призначеного ОСОБА_7 покарання відповідає принципам індивідуалізації та справедливості, тому доводи апеляційної скарги прокурора про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 занадто м’якого покарання не можуть бути взяті до уваги.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції межах апеляційної скарги.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 404, 405, ч.1 п.5 ст.407 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишити без задоволення, а вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 27 березня 2018 року стосовно ОСОБА_7 - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий :

Судді :