Рішення № 79024107, 27.12.2018, Монастириський районний суд Тернопільської області

Справа № 605/359/16-ц

Провадження №2/603/1/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" грудня 2018 р. м. Монастириська

Монастириський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Іванчука В. М.

секретар судового засідання Сандалюк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Монастириська цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа – Відділ державної виконавчої служби Підгаєцького районного управління юстиції в Тернопільській області про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за участі:

представника позивача ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_5,-

ВСТАНОВИВ:

07.07.2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором №233809-сred від 13.06.2008 року в сумі 53075,52 доларів США, що за курсом 25,09 відповідно до службового розпорядження НБУ від 02.06.2016 року складає 1331664,80 грн. Уточнивши позовні вимоги позивач просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за період з 13.08.2010 року по 14.05.2018 року у розмірі 50820,57 доларів США, що за курсом 26,19 відповідно до службового розпорядження НБУ від 14.05.2018 року складає 1330990,73 грн. станом на 14.05.2018 року за кредитним договором № 233809-сred від 13.06.2008 року, обгрунтовуючи позов тим, що згідно даного кредитного договору ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступник ЗАТ КБ «ПриватБанк») зобов’язався надати відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі 24990,00 доларів США на термін до 09.06.2011 року, а відповідач ОСОБА_1 зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором.

Відповідно до договору, погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати, що включає в себе відсотки, комісію, а також інші витрати згідно кредитного договору. У випадку порушення зобов’язань за кредитним договором відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов’язання за договором виконав у повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 24990,00 доларів США.

Порушуючи умови кредитного договору відповідач ОСОБА_1 свої зобов’язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитним договором у встановленому договором порядку та строки. У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором №233809-сred від 13.06.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, у відповідності до п.5 якого позивачем було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов’язань за кредитним договором №233809-сred від 13.06.2008 року, яка залишена без задоволення.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10.03.2011 року з відповідачів на користь позивача було задоволено стягнути з відповідачів на користь позивача заборгованість у розмірі 21882,23 долари США. У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором після ухвалення рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10.03.2011 року заборгованість до стягнення за період з 08.04.2010 року по 14.05.2018 року становить 53355, 29 доларів США, що за курсом 26,19 відповідно до службового розпорядження НБУ від 14.05.2018 року складає 1397375,05 грн., до складу якої входить: 53355,29 доларів США – заборгованість по відсотках за користування кредитом за період з 08.04.2010 року по 14.05.2018 рік. Оскільки законодавством не передбачено вимагати повернення лише повної суми заборгованості, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за період з 13.08.2010 року по 14.05.2018 року у розмірі 50820,57 доларів США, що за курсом 26,19 відповідно до службового розпорядження НБУ від 14.05.2018 року складає 1330990,73 грн. станом на 14.05.2018 року за кредитним договором № 233809-сred від 13.06.2008 року.

Представник позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» – ОСОБА_3 у судовому засіданні позов підтримав з наведених у ньому підстав, просить позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з’явився.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнала, просить у задоволенні позовних вимог відмовити, застосувавши строк позовної давності.

У письмовому відзиві на позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 позов вважають безпідставним, зазначивши при цьому, що умови кредитного договору є несправедливими, такими, що порушують права споживача у силу ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» з приводу надання споживчих кредитів у іноземній валюті на території України. Крім того, позивачем не обгрунтовано правомірність підвищення процентної ставки, що згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» встановлений кредитним договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору банківського вкладу щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною. У задоволенні позову просять відмовити, розірвати договір кредитування, застосувати позовну давність до позовних вимог банку про стягнення заборгованості у зв’язку зі сплином позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні просить у задоволенні позову відмовити, оскільки позов заявлено безпідставно, просить застосувати позовну давність.

Представник відповідачів – адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні позов вважає безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення, просить застосувати строк позовної давності, у задоволенні позову просить відмовити.

У відзиві та запереченнях на позов вказав, що на забезпечення виконання кредитного договору № 233809-сred від 13.06.2008 року між представником банку ОСОБА_6 та позичальником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 30.06.2008 року укладено договір іпотеки, згідно якого позичальником було передано банку приміщення магазину «Ірина» у м.Підгайці Тернопільської області вартістю 174600 грн. Крім того, 30.06.2008 року між представником банку ОСОБА_6 та відповідачем по справі ОСОБА_2 укладено договір поруки. З липня 2008 року по 11.11.2009 року відповідач ОСОБА_1 систематично сплачував кредитору відповідні суми на погашення тіла кредиту та нараховані відсотки за користування кредитом. У зв’язку з неспроможністю відповідач ОСОБА_7 у подальшому не сплачував кредитні кошти. На виконання рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10.03.2011 року у період з 15.11.2011 року по 08.06.2013 року державними виконавцями Відділу державної виконавчої служби Підгаєцького районного управління юстиції в Тернопільській області у виконавчому провадженні №29788678 від 14.11.2011 року згідно виконавчого листа від 06.05.2011 року №2/6158/2011, виданого Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська про солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 173107 грн. 26 коп. на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 24.10.2012 року склали акт опису й арешту, а у подальшому реалізували приміщення магазину, що по вул.Незалежності, 18 м.Підгайці Тернопільської області площею 39,4 кв.м. вартістю за висновком від 31.01.2013 року – 122500 грн., тоді як при передачі в іпотеку вартість приміщення магазину становила 173107,26 грн. Заставне майно реалізовано в користь банку 07.06.2013 року, проте кошти після реалізації заставного майна було перераховано на рахунок банку лише 20.01.2014 року, що призвело до порушення вимог договору кредитування, а також безпідставного (збільшено більш ніж удвоє) нарахування процентів за користування кредитом, всупереч вимогам ст.7 Закону України «Про іпотеку» в редакції від 04.11.2010 року. Крім того, у пакеті документів кредитора відсутній графік погашення кредиту і відсотків, безпідставно включено позивачем у розрахунок боргу суму 51,17 доларів США та нараховано відсотки за користування кредитом в розмірі 48% річних від суми непогашеної заборгованості, порушено правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ від 10.05.2007 року №168. У зв’язку з тим, що з 09.06.2011 року, тобто з дня закінчення дії договору, грошові кошти відповідачами кредитору не вносились, а також не вчинялись будь-які дії з приводу переоформлення договору, а з дня закінчення договору до дня подачі позову минуло п’ять років просить відмовити у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності звернення до суду (письмова заява від 20.08.2018 року).

У відповіді на відзив (ЕП-617/18-Вх від 10.09.2018 року), відповіді на відзив на уточнену позовну заяву (ЕП-696/18-Вх від 11.10.2018 року) позивачем зазначено, що графік погашення кредиту і відсотків (Додаток №1) додано до кредитного договору, який є невід’ємною частиною договору. Позичальник був повідомлений в письмовій формі про всі умови споживчого кредитування та орієнтовну сукупність кредиту, що підтверджується ознайомленням позичальника з умовами кредитування, які є в пунктах договору та не мав зауважень, претензій щодо наданої інформації. Оскільки позичальник порушив умови договору, то до нього було застосовано норму п.4.3 договору зі сплатою відсоткової ставки 48% річних. Крім того, згідно п.6.1 кредитного договору позичальник сплачує банку за кожний випадок порушення пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла на період, за який виплачується пеня. У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, що згідно ст.ст. 610, 554 ЦК України боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники. Позивачем було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов’язань за кредитним договором, яка залишена без задоволення. На момент укладення кредитного договору для банків генеральної ліцензії та ліцензії на вчинення валютних операцій не вимагались. Натомість права банка посвідчували ліцензія на вчинення банківської діяльності та дозвіл на вчинення банківських операцій, у тому числі й у іноземній валюті. Банк мав ліцензію від 04.12.2001 року й відповідний дозвіл від 29.07.2003 року. Після ухвалення 10.03.2011 року рішення Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська погашення заборгованості не проводилося і рішення не виконано, то відповідно договірні правовідносини між сторонами не припилися, а банк продовжує здійснювати нарахування пені, відсотків. Кошти, отримані від позичальника згідно п.4.8 кредитного договору розприділені на погашення процентів за користування кредитними коштами та простроченої заборгованості за тілом кредиту. Умови договору та умови діючого законодавства передбачають, що основна частина кредиту сплачується останньою після сплати всіх необхідних платежів. З приводу нарахованої суми в розмірі 51,17 доларів США позивач зазначає, що даною сумою банком передбачена можливість зняття більшої суми коштів, ніж передбачено встановленим кредитним лімітом. З метою подальшого недопущення зростання заборгованості за кредитом, банк вирішив звернутись з позовом про стягнення заборгованості на суму різниці між поточною заборгованістю та суму заборгованості, яку було стягнуто за рішенням суду – за період з 13.08.2010 року по 14.05.2018 року у розмірі 50820, 57 доларів США, що за курсом 26,19 відповідно до службового розпорядження НБУ від 14.05.2018 року складає 1330990,73 грн. станом на 14.05.2018 року за кредитним договором № 233809-сred від 13.06.2008 року. Враховуючи, що останній платіж перед зверненням кредитора до суду здійснено 20.01.2014 року, строк позовної давності розпочався 21.01.2014 року та спливає 21.01.2019 року, тому позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності.

Представник третьої особи – Відділу державної виконавчої служби Підгаєцького районного управління юстиції в Тернопільській області у судове засідання не з’явилась, звернувшись в суд з письмовою заявою про розгляд справи у її відсутності.

Суд, заслухавши учасників справи, оцінивши та дослідивши матеріали справи, приходить до переконання, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з таких підстав.

13.06.2008 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») в особі ОСОБА_6 і ОСОБА_1, уклали кредитний договір №233809-сred (далі – кредитний договір), згідно умов якого банк зобов’язався надати позичальнику строковий кредит у розмірі 24990 доларів США на споживчі цілі, шляхом перерахування кредитних коштів на картрахунок, відкритий банком для позичальника, а ОСОБА_1 зобов’язався повернути кредит, відсотки і винагороду у строк та в порядку, встановлених кредитним договором, графіку погашення кредиту і відсотків не пізніше 09.06.2011 року (п.п. 1.1. – 1.5 кредитного договору).

Сторони також погодили, що договір набирає чинності з моменту підписання даного договору обома сторонами і діє у обсязі перерахованих коштів до повного виконання обов’язків сторонами за даним договором (п.7.1 кредитного договору).

Пунктом 6.8 кредитного договору передбачено, що сторони встановили позовну давність до вимог щодо стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки – пені, штрафів, за даним договором – тривалістю п’ять років.

На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 13.06.2008 року цього ж дня між банком та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого остання зобов’язалась солідарно відповідати перед позивачем за виконання відповідачем ОСОБА_1 своїх обов’язків за кредитним договором №233809-сred від 13.06.2008 року в тому ж розмірі що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, пені та інших штрафних санкцій, що підтверджується копією зазначеного договору (том 1 а.с.17).

Також, 13.06.2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є надання іпотекодавцем в іпотеку приміщення в нежитловому будинку магазину «Ірина» загальною площею 39,4 кв.м. (1-1, 1-2), яке належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу приміщення шляхом викупу, посвідченого Підгаєцькою держконторою 18.06.1999 року за реєстром №722 та зареєстрованого Бережанським РБТІ за №3 від 22.06.1999 року, та знаходиться за адресою: Тернопільська область, Підгаєцький район, м.Підгайці, майдан Незалежності, буд.18, в забезпечення виконання зобов’язань іпотекодавця перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем зобов’язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.

Сторони визначили, що вартість предмета іпотеки (майна) складає 174 600,00 грн. Загальна вартість нерухомого майна згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно виданого Підгаєцьким РБТІ 13.06.2008 року за №19187781 становить 12146 грн.

Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська (на даний час – м.Дніпро) рішенням від 10.03.2011 року стягнув у солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» у рахунок погашення кредитного договору №233809-сred від 13.06.2008 року – 173 107, 26 грн. станом на 07.04.2010 року.

Стягнув у солідарному порядку з ТзОВ «Українське агентство «Верус», ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №233809-сred від 13.06.2008 року – 200 грн.

У судовому засіданні встановлено, що на виконання даного рішення суду державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Підгаєцького районного управління юстиції 14.11.2011 року відкрито виконавче провадження №29788678 на підставі виконавчого листа №2/6158/2011, виданого Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська (на даний час – м.Дніпро) про солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 173107 грн. 26 коп. в користь ПАТ КБ «ПриватБанк», що не заперечувалось сторонами.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено у судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 скористався наданим ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитом, отримавши кошти у сумі 24990 дол. США, що також підтверджується розрахунками заборгованості за кредитним договором станом на 02.06.2016 року, виписками по карті ОСОБА_1 станом на 03.08.2016 року.

У силу ч.1 ст. 3 ЦПК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що кредитний договір №233809-сred від 13.06.2008 року не оспорювався та не визнавався недійсним, відповідачі не звертались з такою вимогою і на час розгляду справи, що відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Погашення кредиту і сплата відсотків за користування кредитом здійснюється у сумі і у строки згідно графіку погашення кредиту і відсотків – додаток №1 до даного договору, а саме щомісячними платежами (додаток №1 наявний у матеріалах справи). Даний додаток є невід’ємною частиною кредитного договору №233809- CRED від 13.06.2008 року.

За користування кредитом у період від дати зарахування коштів на картрахунок у розмірі суми, вказаної у п.1.3 даного договору до дати погашення кредиту згідно п.п.1.4, 2.2.3, 2.3.3, 2.3.6, 2.3.9, 2.4.1, 4.11 даного договору, а також графіку погашення кредиту і відсотків, приведеному у додатку №1 до даного договору, позичальник сплачує відсотки у розмірі 18,00 % річних (п.4.1 кредитного договору).

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання процентів і штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

До такого висновку прийшов ВСУ у справі №6-623цс17 від 06.09.2017 року.

Представник Відділу державної виконавчої служби Підгаєцького районного управління юстиції ОСОБА_8, допитана у судовому засіданні від 29.09.2017 року як свідок суду по справі пояснила, що заборгованість відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на день відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа, виданого Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська (на даний час – м.Дніпро) про солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 173107 грн. 26 коп. в користь ПАТ КБ «ПриватБанк», становила 173107,26 грн. Протягом 2011 – 2013 років відповідачі не погашали вказану заборгованість, у зв’язку з чим державним виконавцем було описано нерухоме майно вартістю приблизно 142 000 грн. (точної вартості вказати не може, оскільки виконавче провадження здійснювалось іншим державним виконавцем) і реалізовано в червні 2013 року. Кошти у сумі 95600 грн. за мінусом відсотків щодо реалізації майна – виконавчий збір (10 %), отримані від реалізації майна протягом десяти днів поступили на рахунок Державного казначейства, яке у свою чергу мало перечислити банку для погашення кредитної заборгованості. Як їй відомо, у казначействі була наявна затримка щодо руху коштів з червня по січень. На даний час виконавче провадження не закінчено, виконавчі дії з приводу виконання рішення суду не виконуються.

Представник позивача ОСОБА_3 пояснив, що кошти від реалізованого майна, які поступили на рахунок банку 20.01.2014 року рівномірно були спрямовані на погашення процентів за користування кредитом (50% отриманих коштів) та простроченої заборгованості за тілом кредиту (50% отриманих коштів), тому станом на 02.06.2016 року тіло кредиту становить 12 874,51 дол. США, відсотки за користування кредитом – 43491 дол. США., причому відсотки нараховуються за ставкою 48% як за прострочення виконання зобов’язань.

Відповідно до п.4.8 кредитного договору, обов’язки за даним договором виконуються у наступній послідовності:1) витрати банку, пов’язані з виконанням договору (по заставі, витрати на сплату послуг адвокатів); 2) неустойка (штраф, пеня); 3) прострочена винагорода; 4) винагорода; 5) прострочені відсотки; 6) відсотки; 7) прострочений кредит; 8) кредит, якщо інше не передбачено п.8.5 даного договору.

Положення даного пункту договору узгоджується з вимогами ст. 534 ЦК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин ), згідно якої у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов’язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов’язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Оскільки Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська (на даний час – м.Дніпро) рішенням від 10.03.2011 року стягнув заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 07.04.2010 року, і це рішення боржники не виконали, то відповідно до вимог зазначених норм матеріального права кредитор має право на стягнення процентів за користування кредитними коштами та неустойки до остаточного виконання вказаного судового рішення.

Пунктом 4.2. кредитного договору передбачено, що сплата відсотків за користування кредитом, передбачених п.4.1 даного договору здійснюється у дату сплати відсотків (кожного поточного місяця) згідно графіку погашення кредиту і відсотків, приведеному у додатку №1 до даного договору, шляхом зарахування позичальником необхідної суми грошових коштів на картрахунок. При не надходженні коштів на картрахунок для сплати відсотків і/або частині кредиту у вказаному у графіку дату сплати або порушенні п. 2.2.16 даного договору вони (відсотки і/або частини кредиту) вважаються простроченими.

При порушенні позичальником обов’язків по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.3, 2.2.3, 2.2.16, 2.3.3, 2.4.1, 4.11 даного договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості, що передбачено п.4.3 кредитного договору.

Згідно п.4.4 кредитного договору сплата відсотків за користування кредитом, передбачених п.4.3 даного договору, здійснюється не пізніше 28 числа кожного поточного місяця, наступного за місяцем, у якому виникла прострочка, починаючи від дати підписання даного договору.

Судом встановлено, що передбачене кредитним договором підвищення процентної ставки відбувається внаслідок порушення зобов’язань, зокрема користування кредитом понад встановлений строк, тобто збільшення процентної ставки сторони пов’язали з певною подією – неповерненням кредитних коштів у встановлений у договорі строк.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду України у справі №6-1964цс16 (постанова від 18.10.2017 року) таке підвищення процентної ставки є саме реакцією на порушення зобов’язань за договором і не може вважатися таким, що зумовлене збільшенням кредитного ризику, оскільки підвищення кредитного ризику – це ймовірна можливість виникнення ускладнень при виконанні договору, а в даному випадку йдеться про збільшення процентів внаслідок порушення договору.

Разом з тим законодавством не заборонено встановлювати інші види забезпечення виконання зобов’язань, підстави сплати, правова форма та розмір яких визначаються договором або законом, а тому встановлення в договорі підвищених відсотків як санкції за користування кредитом понад визначений у договорі строк є забезпеченням виконання зобов’язань за цим договором, яке передбачене домовленістю сторін і не суперечить законодавству.

Отже, з аналізу викладеного можна зробити висновок, що підвищені проценти, сплачувані позичальником згідно з договором за користування кредитними коштами понад установлений у договорі строк за своєю правовою природою є забезпеченням виконання позичальником узятих на себе зобов’язань за кредитним договором та є відмінними від неустойки.

З приводу нарахованої суми в розмірі 51,17 доларів США представник позивача зазначив, що даною сумою банком передбачена можливість зняття більшої суми коштів, ніж передбачено встановленим кредитним лімітом, що відповідає п.1.1 кредитного договору, згідно якого видача кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на картковий рахунок.

Щодо позиції відповідачів з приводу надання кредитних коштів в іноземній валюті суд зазначає.

Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 24.09.2014 у справі за № 6-145цс14, грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно п.11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року №3795-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Спірний кредитний договір №233809-CRED укладено сторонами 13 червня 2008 року. На час укладення цього кредитного договору Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

Згідно п.п. 2, 4 договору поруки від 13.06.2008 року поручитель ОСОБА_2 відповідає перед кредитором за виконання обов’язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання боржником обов’язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Якщо умовами договору кредиту передбачено окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов’язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, можна зробити висновок, що в разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, оскільки, кредитним договором, додатком №1 до кредитного договору – графіку погашення кредиту і відсотків передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає у такому ж розмірі, що і боржник, то з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обчислення установленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя.

Якщо банк пред’явив вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов’язань (правовий висновок ВСУ у справі №6-1455цс17 від 13.09.2017 року).

Судом встановлено, що вимогу до поручителя ОСОБА_2 пред’явлено банком 15.12.2015 року, що підтверджується реєстром поштових відправлень – рекомендованих листів від 16.12.2015 року, а з позовом до суду позивач звернувся 07.07.2016 тобто з пропуском 6-місячного строку, передбаченого ч.4 ст.559 ЦК України.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п.1.4 кредитного договору №233809- CRED строк повернення кредиту, відсотків і винагороди – не пізніше 09.06.2011 року. Вказаний строк може бути змінений згідно п.п.2.3.3, 2.4.1 даного договору.

Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У силу ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Тобто новий строк позовної давності (після його переривання) починає свій перебіг наступного дня після пред'явлення позову.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як встановлено судом кредитний договір №233809-CRED укладено 13.06.2008 року на термін до 09.06.2011 року. У зв’язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_1 кредитних зобов’язань 12.11.2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська (на даний час – м.Дніпро) з позовом до ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у тому числі за кредитним договором №233809-CRED від 13.06.2008 року. Рішення ухвалено судом 10.03.2011 року про задоволення даного позову.

З позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором №233809-CRED від 13.06.2008 року в сумі 53075,52 доларів США, що еквівалентно 1331664,80 грн. (після уточнення позовних вимог – 50820,57 доларів США, що еквівалентно 1330990,73 грн. станом на 14.05.2018 року) банк звернувся 07.07.2016 року.

Відповідно до ч.2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Таким чином, позовну давність у відповідності до ч.2 ст. 264 ЦК України перервано пред’явленням банком 12.11.2010 року позову, тобто новий строк позовної давності (після його переривання) для банку, як щодо заборгованості за кредитом, так і щодо щомісячних платежів за ним починає свій перебіг наступного дня після пред’явлення позову – 13.11.2010 року, що узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові від 7 червня 2017 року у справі N 6-298цс17 та Верховного Суду в постанові від 5 березня 2018 року у справі № 557/922/15-ц.

Посилання позивача на те, що перебіг строку позовної давності слід обчислювати з 20.01.2014 року – дати зарахування коштів на погашення заборгованості за кредитним договором суд до уваги не приймає, виходячи з таких підстав.

Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов’язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом України 08.11.2017 року в справі №6-28991цс16.

Судом встановлено, що кошти, які поступили на рахунок банку 20.01.2014 року та пропорційно зараховані на погашення боргу по тілу кредиту та відсотків за користування кредитом, отримані в результаті виконавчого провадження при реалізації майна, переданого в іпотеку – нежитлового приміщення по вул. майдан Незалежності, 18 площею 39,4 кв.м., що також підтверджено у судовому засіданні представником позивача, що у силу вищенаведених правових норм не може розцінюватись як добровільне погашення боргу.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд приходить до переконання, що відповідачі не виконали умов кредитного договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати нарахованих відсотків, що є підставою для стягнення з відповідачів відсотків за користування кредитом, однак позивач звернувся з позовом поза межами строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову внаслідок пропуску строку позовної давності.

Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, то судовий збір, сплачений позивачем при зверненні з позовом до суду, слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 192, 252-255, 256, 257, 261, 264, 267, 525, 526, 554, 559, 599, 611, 627, 629, 631, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 13, 141, 259, 263 – 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа – Відділ державної виконавчої служби Підгаєцького районного управління юстиції в Тернопільській області, про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Сплачений при зверненні з позовом до суду судовий збір залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду через Монастириський районний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570 (адреса для листування: 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 50).

Відповідач: ОСОБА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії МС №006357.

Відповідач: ОСОБА_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії МС №303305.

Третя особа: Відділ державної виконавчої служби Підгаєцького районного управління юстиції в Тернопільській області, місцезнаходження: ОСОБА_9, 26, м.Підгайці Тернопільської області.

Повний текст рішення складено 4 січня 2019 року.

Головуючий суддя ОСОБА_10