Рішення № 79017232, 07.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 грудня 2018 року № 826/14742/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Девелоперська компанія "Базис"

до Головного управління ДФС у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення

представники позивача - Іванов О.В.;

сторін: відповідача - Щуренко Ю.С.,

(в судовому засіданні 07.12.2018, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Девелоперська компанія "Базис" (адреса: 01001, м. Київ, вул. Михайлівська, буд. 18 В, ідентифікаційний код 34620099) (далі - позивач або ТОВ "Девелоперська компанія "Базис" або Суб'єкт перевірки або ТОВ «ДК «Базис») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980) (надалі альтернативно - відповідач або Контролюючий орган або ДФС або Податковий орган), у якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві № 0008741401 від 20.06.2018 на суму 5 361 569,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду в підготовче засідання на 23.10.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2018 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 27.11.2018.

У судовому засіданні 27.11.2018 судом оголошено перерву до 07.12.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2018 витребувано у Державної фіскальної служби України належним чином завірену копію листа Генеральної прокуратури України від 28.02.2018 № 07/1/2/-19318-1768вих-18 щодо ініціювання проведення документальних позапланових перевірок ТОВ "Віарум Інвестментс" та ТОВ "ДК "Базис" з питань дотримання вимог податкового законодавства у взаємовідносинах із ТОВ "ІК "ПІН" за період 01.01.2016-31.12.2017.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2018 задоволено заяву представника відповідача про виклик свідка; викликано у судове засідання 07.12.2018 у якості свідка - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1).

В силу ст. 65 КАС України, як свідок в адміністративній справі судом може бути викликана будь-яка особа, якій відомі обставини, що належить з'ясувати у справі. Свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду або учасників справи. У разі неможливості прибуття до суду та участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції за викликом суду свідок зобов'язаний завчасно повідомити про це суд.

За ст. 206 КАС України, якщо в судове засідання не з'явилися свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, суд заслуховує думку учасників справи про можливість продовження судового розгляду справи за відсутності свідка, експерта, спеціаліста, перекладача, які не з'явилися, та постановляє ухвалу про продовження судового розгляду або про відкладення розгляду справи.

Суд відмічає, що свідок ОСОБА_3 в судове засідання 07.12.2018 не прибув, причин неявки не повідомив. Про час та місце розгляду справи останній повідомлений належним чином.

Варто відзначити, що за відсутності заперечень представників сторін про неможливість продовження судового розгляду справи за відсутності свідка ОСОБА_3, судом постановлено про продовження здійснення судового розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 07.12.2018 представник позивача, за викладених у позові підстав, подану на розгляд судом позовну заяву підтримав у повному обсязі.

Мотивуючи позовні вимоги ТОВ "Девелоперська компанія "Базис" зазначає, що висновки Контролюючого органу стосовно встановлених порушень є недоведеними та передчасними, а тому відповідне податкове повідомлення, що прийняте на підставі акту перевірки від 06.06.2018, підлягає скасуванню.

Проти задоволення позову представник відповідача, за обставин, що викладені у відзиві на позов, заперечив та просить суд відмовити у задоволенні позову.

Викладаючи заперечення на позовну заяву відповідач наголошує на необґрунтованості позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, Податковим органом, з 16.05.2018 по 30.05.2018, проводилась документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Девелоперська компанія "Базис", з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Інвестиційна компанія «ПІН» за 2016 рік.

За результатами проведеної перевірки Контролюючим органом складено Акт № 393/26-15-14-01-05/34620099 від 06.06.2018 (в тексті - Акт або Акт перевірки).

Згідно висновків Акту, перевіркою встановлено порушення ТОВ "Девелоперська компанія "Базис":

п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), п. 5 та п. 7 П(с)БО № 15, п. 6, п. 7 П(с)БО 16, в результаті чого занижено суму податку на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 4 289 255 грн., в тому числі за 2016 рік - 4 289 255 грн.

На підставі Акта перевірки, ДФС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0008741401 від 20.06.2018 (в подальшому - Податкове повідомлення або Спірне рішення або Оскаржуване рішення), яким ТОВ "Девелоперська компанія "Базис" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 5 361 569,00 грн., в тому числі: за податковими зобов'язаннями - 4 289 255,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 072 314,00 грн.

Не погоджуючись з Податковим повідомленням, Суб'єкт перевірки подав скаргу № 0507/18-1 від 05.07.2018 до ДФС України (вхідний № 46162/6 від 05.07.2018), в якій просив, серед іншого, переглянути та скасувати Оскаржуване рішення.

Рішенням ДФС України «Про результати розгляду скарги» від 31.08.2018 № 28108/6199-99-11-01-07-25, Спірне рішення - залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

З викладеними в Акті обставинами і прийнятим Податковим повідомленням позивач не погоджується та в обґрунтування позовних вимог ТОВ "Девелоперська компанія "Базис" зауважує, що заперечує стосовно посилання посадових осіб ГУ ДФС у м. Києві на пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 5 та п. 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 15, що призвело до заниження доходу підприємства на суму 24 487 000,00 грн., оскільки дана сума виникла на підставі договорів № БВ-204-16 від 21.11.2016 та № БВ218-16 від 09.12.2016 купівлі-продажу цінних паперів, предметом яких був продаж (викуп) цінних паперів емітованих підприємством ТОВ «КУА «ІФК».

Позивач звертає увагу суду, що копії відповідних фінансово-господарських документів було надано перевіряючим на запит від 25.05.2018, в свою чергу Контролюючим органом жодним чином в Акті перевірки не зазначено по подальший викуп цінних паперів на загальну суму викупу 24 576 711,80 грн., з отриманням доходу по операціям з викупу ЦП в розмірі 89 879,23 грн. та не зазначено чи описано, рух та розрахунки по обігу цінних паперів у ТОВ "Девелоперська компанія "Базис".

На думку позивача, сам факт посилання Податковим органом на відкрите кримінальне провадження та на допит особи в якості свідка не є належними, допустимими та достатніми доказами нереальності господарських операцій ТОВ «ІК «ПІН» з ТОВ «ДК «Базис». Позивач акцентує, що згідно Єдиного державного реєстру судових рішень кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 42017000000001275, порушене за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 222-1, ч. 1 ст. 309, ч. 2. ст. 364, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України, до теперішнього часу перебуває на стадії досудового розслідування без пред'явлення підозри посадовим особам ТОВ «ІК «ПІН». Крім того, аналіз відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, а також в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань свідчить, що державна реєстрація ТОВ «ІК «ПІН» не припинена та будь-яких рішень суду, що набрали чинності стосовно неправочинної реєстрації даного підприємства чи діяльності його посадових осіб не має.

ТОВ "Девелоперська компанія "Базис" стверджує, що аналіз Акта перевірки свідчить про невідповідність його загальної та описової частин вимогам, встановленим «Порядком оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами» затв. Наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727, адже він не відображає фактичних обставин справи та не містить чіткого обґрунтування і доказів порушення ТОВ «ДК «Базис» податкового законодавства у частині взаємовідносин з ТОВ «ІК «ПІН».

Проти викладених позивачем в позові тверджень відповідач заперечує та у відзиві вказує, що ДФС встановлено факт перерахування у 2016 році ТОВ "Девелоперська компанія "Базис" грошових коштів на загальну суму 24 487 000 грн., за операцій, які є нереальними. Відповідач відзначає, що з урахуванням ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», якою встановлено принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, грошові кошти у сумі 24 487 000 грн. за своєю сутністю є безповоротною фінансовою допомогою, яку ТОВ «ДК «Базис» надало ТОВ «Інвестиційна компанія «ПІН».

Таким чином, позивач повинен віднести до складу «Інших витрат» рядок 2270 Звіту про фінансові результати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а саме за 2016 рік в сумі 24 487 000 грн.

Відповідач примічає, що встановлені порушення ТОВ «ДК «Базис» призвели до заниження суми податку на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 4 289 255 грн. (у тому числі за 2016 рік - 4 289 255 грн).

Вирішуючи спір по суті, суд вказує таке.

Згідно з підпунктом 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями) (нижче альтернативно - Кодекс або ПК України або повністю назва) безоплатно надані товари, роботи, послуги:

а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів;

б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості;

в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

За визначенням підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України, фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Безповоротна фінансова допомога - це:

сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;

основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

Відповідно до статті 134 Кодексу, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи;

Таким чином, податок на прибуток розраховується виходячи із бухгалтерського фінансового результату (як різниці між отриманими підприємством доходами та понесеними ним витратами протягом звітного періоду) за національними положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку (далі по тексту - НП(С)БО) чи міжнародними стандартами фінансової звітності (далі по тексту - МСФЗ), відкоригованого на різниці, передбачені Податкового кодексу України (як то амортизаційні різниці, різниці, які виникають при формуванні резервів (забезпечень), різниці, які виникають під час здійснення фінансових операцій).

Базою оподаткування визначено грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно зі статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (пункт 135.1 статті 135 Податкового кодексу України), а звітним періодом для цілей податку на прибуток періодом - календарний рік (пункт 137.4 статті 137 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України установлено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

У свою чергу, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV).

Відповідно до частини другої статті 3, частини першої статті 11 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Частинами першою - четвертою статті 9 Закону № 996-ХІV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій (визначення яких як фактів підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів міститься в абзаці 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88) є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

За приписами частини п'ятої цієї статті Закону № 996-ХІV, господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно з частиною другою статті 6 Закону № 996-ХІV, регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Так, методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 N 290, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за N 860/4153 (надалі - НП(С)БО № 15).

Згідно положень пунктів 5 - 10 НП(С)БО № 15, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Не визнаються доходами такі надходження від інших осіб: сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів; сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо; сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг); сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг); сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором; надходження, що належать іншим особам; надходження від первинного розміщення цінних паперів; сума балансової вартості валюти.

Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.

До складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо.

До складу фінансових доходів включаються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі).

До складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов: покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена; є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Дохід не визнається, якщо здійснюється обмін продукцією (товарами, роботами, послугами та іншими активами), які є подібними за призначенням та мають однакову справедливу вартість.

Дохід, пов'язаний з наданням послуг, визнається, виходячи зі ступеня завершеності операції з надання послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції.

Результат операції з надання послуг може бути достовірно оцінений за наявності всіх наведених нижче умов: можливості достовірної оцінки доходу; імовірності надходження економічних вигод від надання послуг; можливості достовірної оцінки ступеня завершеності надання послуг на дату балансу; можливості достовірної оцінки витрат, здійснених для надання послуг та необхідних для їх завершення.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 N 318 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за N 27/4248 (в рішенні - НП(С)БО № 16).

Так, відповідно до положень пунктів 5 - 9 НП(С)БО № 16, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти.

Аналіз вищевикладених норм Податкового кодексу України, НП (С)БО № 15, НП (С)БО № 16 та Закону № 996-ХІV свідчить про те, що дохід та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також при вирішенні даної справи суд враховує, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як вже зазначалося судом, Податковим органом, з 16.05.2018 по 30.05.2018, проводилась документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Девелоперська компанія "Базис", з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Інвестиційна компанія «ПІН» за 2016 рік.

За результатами проведеної перевірки Контролюючим органом складено Акт.

Поряд з цим, матеріали справи свідчать, що 21.11.2016 між ТОВ «Інвестиційна компанія «ПІН», як продавцем, та ТОВ "Девелоперська компанія "Базис", як покупцем, укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ204-16, згідно п.п 1.1., 1.2. якого покупець зобов'язується прийняти та оплатити цінні папери, а продавець зобов'язується отримати оплату та передати цінні папери. Загальна вартість договору 12 017 000,00 грн.

З матеріалів справи випливає, що ТОВ "Девелоперська компанія "Базис" перерахувало на користь ТОВ «Інвестиційна компанія «ПІН» грошові кошти в сумі 12 017 000,00 грн. за цінні папери, що підтверджується випискою по картці-рахунку № 3771 та актом виконаних робіт від 14.12.2016.

09.12.2016 між ТОВ «Інвестиційна компанія «ПІН», як продавцем, та ТОВ "Девелоперська компанія "Базис", як покупцем, укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ218-16, у відповідності до п.п 1.1., 1.2. якого покупець зобов'язується прийняти та оплатити цінні папери, а продавець зобов'язується отримати оплату та передати цінні папери. Загальна вартість договору 12 470 000,00 грн.

З наявних у матеріалах справи документів слідує, що ТОВ "Девелоперська компанія "Базис" перерахувало на користь ТОВ «Інвестиційна компанія «ПІН» грошові кошти в сумі 12 470 000,00 грн. за цінні папери, що підтверджується випискою по картці-рахунку № 3771 та актом виконаних робіт від 23.12.2016.

Сумарна кількість куплених ТОВ "Девелоперська компанія "Базис" цінних паперів згідно вказаних правочинів складає 59 штук.

Суд відзначає, що про обставини укладення відповідних договорів та факт перерахування грошових коштів відображено Податковим органом в Акті перевірки.

Надалі, між ТОВ "Девелоперська компанія "Базис", як інвестором, та ТОВ «КУА «ІФК», як емітентом, укладено договір викупу цінних паперів № 01/2811-16/АР/В від 28.11.2016, згідно умов п. 1.1. якого інвестор передає до довгострокового викупу емітенту інвестиційні сертифікати іменні, а емітент зобов'язується сплатити за них уму в порядку та на умовах, визначених договором.

Загальна ціна викупу складає - 12 067 763,33 грн.

Окрім цього, між ТОВ "Девелоперська компанія "Базис", як інвестором, та ТОВ «КУА «ІФК», як емітентом, укладено договір викупу цінних паперів № 01/1312-16/АР/В від 13.12.2016, за умовами п. 1.1. якого інвестор передає до довгострокового викупу емітенту інвестиційні сертифікати іменні, а емітент зобов'язується сплатити за них уму в порядку та на умовах, визначених договором.

Загальна ціна викупу складає - 12 509 115,90 грн.

Кількість проданих ТОВ "Девелоперська компанія "Базис" цінних паперів згідно відповідних правочинів складає 59 штук.

Наразі суд акцентує, що на запит ДФС від 25.05.2016 про надання документів, до листа від 29.05.2018 Суб'єктом перевірки долучені та надані до Контролюючого органу як договори купівлі-продажу, укладені між ТОВ "Девелоперська компанія "Базис" та ТОВ «Інвестиційна компанія «ПІН», так і договори викупу цінних паперів, укладені між ТОВ "Девелоперська компанія "Базис" та ТОВ «КУА «ІФК». Окрім того, ТОВ "Девелоперська компанія "Базис" також долучено й інші документи, що свідчили про наведені вище фінансові-господарські операції.

Втім, як слідує зі змісту Акту, ДФС не відображено здійснення ТОВ "Девелоперська компанія "Базис" продажу на користь ТОВ «КУА «ІФК» цінних паперів у кількості 59 штук на загальну суму 24 576 879,23 грн., та, відповідно, отримання Суб'єктом перевірки доходу від продажу куплених у ТОВ «Інвестиційна компанія «ПІН» цінних паперів.

Суд акцентує, що наведені Податковим органом у Акті висновки про: неукладеність договорів між ТОВ "Девелоперська компанія "Базис" та ТОВ «Інвестиційна компанія «ПІН»; нереальність здійснення відповідних господарських операцій; правову природу перерахованих коштів в сумі 24 487 000,00 грн. як безповоротної фінансової допомоги; діяльність ТОВ «Інвестиційна компанія «ПІН» за ознак фіктивної діяльності суб'єкта господарювання; базуються, по суті, на обставинах здійснення управлінням з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000001275, порушеного за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 222-1, ч. 1 ст. 309, ч. 2. ст. 364, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України, а також протоколу допиту засновника та директора ТОВ «Інвестиційна компанія «ПІН» - ОСОБА_3.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За переконанням суду, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Статтею 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ст. 207 Цивільного кодексу України).

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 даного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що для формування в тому числі і податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд вважає, що позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори укладені з метою настання реальних обставин.

Судом досліджено первинну документацію та встановлено здійснення Суб'єктом перевірки зі своїм контрагентом господарських взаємовідносин в межах господарської діяльності. Дослідження первинних документів підтверджує реальність здійснених господарських операцій, які відповідають дійсному економічному їх змісту, що є свідченням добросовісності Суб'єкта перевірки при їх здійсненні. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів по господарським операціям, що вплинуло на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів останнього.

Суд зауважує, що відповідачем не було долучено до матеріалів справи належних доказів, які б свідчили про відсутність у ТОВ "Девелоперська компанія "Базис" умов для здійснення господарської діяльності, а також порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин.

Крім наведеного, також суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагента позивача було ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність даних юридичних осіб під час укладання та виконання відповідних договорів купівлі-продажу від 21.11.2016 та від 09.12.2016.

Судом приймається до уваги факт укладення ТОВ "Девелоперська компанія "Базис" з ТОВ «КУА «ІФК» договорів викупу цінних паперів, що підтверджує одержання прибутку від куплених у ТОВ «Інвестиційна компанія «ПІН» цінних паперів.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку із господарською діяльністю платника податків підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Зі змісту Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин по справі суди повинні витребувати ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати певні обставини по справі.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

В силу приписів ч. 4 ст. 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів (ч. 4 ст. 77 КАС України).

Судом досліджувалися наявні в справі докази подані сторонами, а також витребувані судом з власної ініціативи з метою з'ясування всіх обставин у справі.

З огляду на вказане, судом не приймаються до уваги, в спростування обставин за позовом, викладені, між іншим, і в Акті перевірки доводи (а.с. 14 Акту) про відсутність підтвердження реальності проведення господарських операцій між ТОВ "Девелоперська компанія "Базис" та ТОВ «Інвестиційна компанія «ПІН».

Таким чином, дослідивши подані до суду матеріали в цілому, суд зауважує на обставинах правомірності формування позивачем даних податкового обліку.

За переконанням суду, позивачем належним чином оформленими первинними документами підтверджено реальність господарських операцій згідно дійсних та чинних договорів, а висновок відповідача про надання безповоротної фінансової допомоги контрагенту - є помилковим та спростований дослідженими первинними документами.

Щодо посилань у Акті перевірки про наявне кримінальне провадження № 42017000000001275 та протоколу допиту свідка ОСОБА_3, суд зауважує на таке.

У відповідності до частини першої та другої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).

Дослідивши наведені в протоколі допиту свідком ОСОБА_3 пояснення, суд зауважує, що факт заперечення останнім участі у певних відносинах (призначення на посаду, тощо) не може бути беззаперечним свідченням відсутності спірних господарських операцій між ТОВ "Девелоперська компанія "Базис" та ТОВ «Інвестиційна компанія «ПІН». Натомість факт таких операцій між вказаними юридичними особами підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій.

Окремо суд наголошує, що прийнятого кінцевого процесуального рішення у кримінальному провадженні № 42017000000001275, порушеного за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 222-1, ч. 1 ст. 309, ч. 2. ст. 364, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України, до суду не представлено, а тому сам по собі факт наявності кримінального провадження не може свідчити про відсутність господарських операцій.

Правову позицію в частині питань про те, що «порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій», відображено в постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року (справа № 822/551/18).

Додатково суд вказує, що відповідно до частини шостої статті 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, наведеною нормою встановлено межі обов'язковості вироку для адміністративного суду лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Відповідно, висновок контролюючого органу про неприйнятність документів повинен ґрунтуватись з урахуванням об'єктивного та суб'єктивного критеріїв.

Так, об'єктивний критерій полягає у встановлені в межах кримінального провадження обставин того, що підприємство реальною діяльністю не займалось, здійснювало безтоварні операції, зокрема з надання послуг, а суб'єктивний в тому, що всі первинні документи підписані особою, яка визнала підписання цих документів в межах здійснення не господарської діяльності, а вчинення злочину.

Суд звертає увагу, що факт фіктивного підприємництва контрагента позивача не підтверджений вироком суду.

Також суд звертає увагу на принцип індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії, підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії». У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Виходячи з наявних у справі доказів реальності господарських операцій, суд приходить до висновку, що під час проведення перевірки відповідачем не встановлено наявності належних доказів неправомірного формування позивачем податкових витрат.

Окремо варто також зауважити на концептуальних правових позиціях Верховного Суду в питаннях «реальності господарських операцій», зокрема про те, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності.

Наявність кримінального провадження, порушеного відносно посадових осіб контрагента платника за фактом ухилення від оподаткування, за недоведеності податковим органом існування змови, узгодженості дій між платником та відповідним контрагентом, не є доказом недобросовісності такого платника у сфері податкових правовідносин та не доводить необґрунтованості його податкової вигоди за операціями з таким постачальником.

Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податків-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Відповідні правові позиції викладено Верховним Судом у своїх постановах: від 11 вересня 2018 року (справа № 2а-3693/12/2170), 31 серпня 2018 року (справа № 1570/4299/12), від 12 червня 2018 року (справа № 802/4132/15-а).

Суд відмічає, що Контролюючим органом не доведено факту ухилення контрагентом Суб'єктом перевірки від оподаткування та існування змови чи узгодженості дій між позивачем та його контрагентом, що не свідчить про недобросовісність позивача у сфері податкових правовідносин за здійсненими господарськими операціями.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, на думку суду, Контролюючим органом не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття Спірного рішення з урахуванням вимог встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, які суд вважає обґрунтованими та доведеними, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовна заява позивача підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З наведеного випливає, що за правилами ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.

На підставі викладеного, Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Девелоперська компанія "Базис" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 0008741401 від 20.06.2018.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Девелоперська компанія "Базис" (адреса: 01001, м. Київ, вул. Михайлівська, буд. 18, літ. В, ідентифікаційний код - 34620099), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, ідентифікаційний код - 39439980) понесені ТОВ "Девелоперська компанія "Базис" витрати по сплаті судового збору у розмірі 80 423,53 грн. (вісімдесят тисяч чотириста двадцять три гривні 53 копійки).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення складено 28.12.2018.

Суддя К.С. Пащенко