Рішення № 79017071, 28.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 грудня 2018 року № 826/10557/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»

до Відділу примусового виконання рішень Департаменту

державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

про скасування арешту з іпотечного майна

представники позивача та відповідача - не прибули,

сторін:

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - позивач або ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі - відповідач або ВДВС), у якому просить:

скасувати арешти накладені на іпотечне майно, а саме: 1) квартиру АДРЕСА_1; 2) квартиру АДРЕСА_2, що було обтяжено на підставі:

- Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, серія номер: ВП № 40980202, виданої 08.04.2014 Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, якою накладено арешт (номер запису про обтяження № 21454140 від 09.04.2014);

- Постанови, серія номер: № 43069873, виданої 14.05.2014 Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, якою накладено арешт на вищезазначене майно (номер запису про обтяження № 21453833 від 15.05.2014);

вилучити записи обтяження № 21454140 та № 21453833 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що мав намір реалізувати свої права як іпотекодержатель шляхом позасудового врегулювання заборгованості, через набуття права власності на предмет іпотеки, проте згідно з отриманої інформації по Витягу № 127364313 та Витягу № 127362452 на вказане майно відповідачем накладено арешт. Зазначив, що 13.06.2018 позивачем на адресу відповідача направлено заяву про зняття арешту, але відповідно до інформації розміщеної на сайті «Укрпошти» рекомендований лист до ВДВС не доставлений. У зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження в даній адміністративній справі; постановлено розглядати справу у порядку загального позовного провадження; призначено справу до розгляду в судове засідання на 07.08.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.08.2018 витребувано у Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби матеріали виконавчого провадження в межах яких було прийнято Постанови № 40980202 від 08.04.2014 та № 43069873 від 14.05.2014.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.08.2018 повторно витребувано у Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби матеріали виконавчого провадження в межах яких було прийнято Постанови № 40980202 від 08.04.2014 та № 43069873 від 14.05.2014.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.09.2018 втретє витребувано у Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби матеріали виконавчого провадження в межах яких було прийнято Постанови № 40980202 від 08.04.2014 та № 43069873 від 14.05.2014.

Також, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.09.2018 виправлено описку, допущену у тексті ухвали у справі № 826/10557/18 від 30.07.2018, замість: «Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби» ухвалено читати: «Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.09.2018 оголошено перерву в розгляді справи № 826/10557/18 до 18.10.2018 та визнано явку у судове засідання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» обов'язковою.

Поряд з цим, 21.08.2018, 06.09.2018 та 18.10.2018 в судових засіданнях судом оголошувались перерви.

У судовому засіданні 01.11.2018 представником позивача надано додаткові пояснення щодо пропуску строків на звернення до суду та подано клопотання про розгляд справи № 826/10557/18 в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд вказує, що відповідач, не зважаючи на належне його повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання 01.11.2018 не прибув.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (в рішенні скорочено - КАС України), неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

За таких обставин, приймаючи до уваги належне повідомлення позивача та відповідача про час та місце судового засідання 11.10.2018, з урахуванням поданого позивачем клопотання, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній матеріалів, згідно ч. 3 ст. 268, ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 КАС України.

У відповідності ч. 1 ст. 269 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Суд примічає, що відзиву на позов від відповідача до суду не надходило.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2018 судом задоволено заяву № 0704/8 від 04.07.2018 «Про поновлення строку та докази поважності притичин» Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»; поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» строк звернення до суду.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

25.05.2017 між ПАТ «Банк «Форум» (Первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» (Новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги № 531-Ф.

Відповідно до умов зазначеного договору до Нового кредитора переходить право вимагати (замість Первісного кредитора) від боржника (ОСОБА_1) та майнового поручителя (ОСОБА_2) належного та реального виконання зобов'язання по поверненню основної суми заборгованості по кредиту, нарахованих процентів за користуванням кредитом, комісій, неустойок та інших платежів (за наявності), згідно з Кредитним договором № 0114/07/01-CL від 15.05.2007 разом із додатковими угодами до неї, що укладені між ПАТ «Банк Форум», як кредитодавцем, та фізичною особою ОСОБА_3, як позичальником, та ОСОБА_2, як майновим поручителем, в повному обсязі без будь-яких обмежень у розмірі, що вказується у розрахунку заборгованості, а також всі інші права, належні Первісному кредитору згідно з кредитним договором.

Право вимоги переходить до Нового кредитора з моменту зарахування суми відшкодування (компенсації) за відступлення права вимоги та оформлюється складанням акту прийому - передачі права вимог, який є невід'ємною частиною даного договору.

22.05.2017 позивачем було сплачено суму відшкодування після чого оформлено акт прийому-передачі права вимоги.

Крім того, 25.05.2017 ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» набуло прав іпотекодержателя на підставі договору відступлення прав за договором іпотеки, що були укладені з ПАТ «Банк «Форум».

Відповідно до цього договору позивач прийняв права за договором іпотеки, що посвідчений Чернокур О.М. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 15.05.2017 та зареєстрований в реєстрі за № 1565к, укладений між АКБ «Форум» та ОСОБА_1 (надалі -договір іпотеки 1) та договором іпотеки (майнова порука) від 09.07.2007, реєстровий № 3870, посвідчений Чернокур О.М. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 09.07.2017 (надалі -договір іпотеки 2).

Відступлення прав за Договором іпотеки здійснено в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права, включаючи всі права іпотекодержателя, що передбачені умовами Договору та право звернення стягнення на предмет іпотеки у відповідності до Договору іпотеки.

Так, предметом Договору іпотеки 1 є квартира АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1

Предметом Договору іпотеки 2 є квартира АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_2

Позивач, маючи намір на реалізацію свого права як іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання заборгованості через набуття права власності на предмет іпотеки звернувся до Філії комунального підприємства Київської обласної ради «Готово» з заявою про реєстрацію права власності на предмет іпотеки 1 та предмет іпотеки 2.

19.07.2017 позивач набув право власності на предмет договору іпотеки 1, а саме квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 92287302 від 19.07.2017 та предмет договору іпотеки 2, а саме квартиру АДРЕСА_2, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 92284001 від 19.07.2017.

В подальшому, позивач маючи намір на відчуження вказаного майна звернувся до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 127364313 від 13.06.2018 Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, серія номер: ВП № 40980202, виданою 08.04.2014 Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, номер запису про обтяження 21454140 від 09.04.2014.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 127362452 від 13.06.2018 Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, серія номер: № 43069873, виданою 14.05.2014 Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2, номер запису про обтяження 21453833 від 15.05.2014.

На підставі отриманої 13.06.2018 інформації про арешт майна, позивач цього ж дня (13.06.2018) на адресу відповідача направив заяву про зняття арешту (вилучення записів про обтяження № 21454140 та № 21453833), рекомендованим листом з повідомлення про вручення.

Як стало відомо позивачу із офіційного сайту «Укрпошта», рекомендований лист отримано відповідачем проте, жодної відповіді позивачу не надійшло, записи про обтяження так і не були вилучені з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна .

Для захисту своїх порушених прав та зняття арешту з майна, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації ( частина сьома статті 1 Закону України «Про іпотеку»)

У відповідності до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Як зазначено в частині четвертій статті 37 Закону України «Про іпотеку», права та вимоги третіх осіб на предмет іпотеки, набутий у власність іпотекодержателем, які мають нижчий пріоритет, ніж вимога іпотекодержателя, втрачають чинність.

Згідно з частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (якій діяв на момент вчинення дій) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (якій діяв на момент вчинення дій) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Загальний порядок звернення стягнення на заставне майно передбачений статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (якій діяв на момент вчинення дій), відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення ого вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Відповідно до частини шостої та сьомої статті 3 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Як встановлено судом, у зв'язку з забезпеченням іпотекою вимог ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» за рахунок предмета іпотеки, 19.07.2017 набув право власності на предмет договору іпотеки 1, а саме квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 92287302 від 19.07.2017 та предмет договору іпотеки 2, а саме квартиру АДРЕСА_2, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 92284001 від 19.07.2017.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Так, частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VIII встановлено перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У свою чергу, частиною п'ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII встановлено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З правової конструкції наведеної ст. 59 слідує про можливість зняття арешту за рішенням суду. При цьому, необхідним є встановлення обставин наявності іншого випадку, а відповідно, і підтвердження доказів такого випадку, що може бути підставами для зняття арешту.

Суд відмічає, що в обґрунтування заявленого позову позивач наголошує, що направив на адресу відповідача заяву № 0613/3 від 13.06.2016 «Про зняття арештів (вилучення записів про обтяження № 21453833 та № 21454140» з підстав того, що як власник відповідного нерухомого майна, мав намір розпорядитися нерухомим майном, зокрема за угодою про відчуження майна.

Наразі варто відмітити, що до матеріалів справи не подано доказів намірів розпорядження ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» квартирами № 9 та № 10, що свідчить про не підтвердження з боку позивача наявності іншого випадку, за якого арешт може бути знятий за рішенням суду.

Водночас, суд акцентує, що силу п. 3 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Відповідно до ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суду надано право прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, з урахуванням того, що відповідно до положень ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця можуть бути оскаржені до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом, що, при цьому, не виключає право на таке оскарження їх особою, яка не має статусу сторони за виконавчим провадженням ВП № 40980202 та ВП № 43069873, зважаючи на ненадання відповідачем відповіді на відповідну заяву позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розглянути заяву № 0613/3 від 13.06.2016 «Про зняття арештів (вилучення записів про обтяження № 21453833 та № 21454140» Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», що, в сукупному аспекті ефективного захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень згідно ч. 1 ст. 2 КАС України та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, є іншим ефективним захистом таких прав, свобод та інтересів позивача.

Подібна правова позиція в питанні «можливості права оскарження до суду рішення, дії чи бездіяльність виконавця особою, яка не має статусу сторони за виконавчим провадженням» викладена в ухвалі Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.10.2018 (справа № 826/16025/18).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, то судові витрати, пропорційно розміру задоволених вимог, підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» задовольнити частково.

2. Зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розглянути заяву № 0613/3 від 13.06.2016 «Про зняття арештів (вилучення записів про обтяження № 21453833 та № 21454140» Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (адреса: 49089, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. автотранспортна, 2, оф. 205, ідентифікаційний код - 40696815) судові витрати по сплаті судового збору 1 762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні) гривні за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13, ідентифікаційним код - 00015622).

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя К.С. Пащенко