Рішення № 79016638, 28.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 грудня 2018 року № 826/17199/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у відновленні та виплаті раніше призначеної пенсії за віком відповідно Закону України "Про державну службу" за період з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити їй виплату пенсії з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року та виплатити їй раніше призначену, згідно Закону України «Про державну службу», пенсію за віком за період з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року; допустити негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 28 березня 2009 року вона перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного Фонду України у Голосіївському районі міста Києва.

З 5 червня 2009 року отримувала пенсію, призначену відповідно Закону України «Про державну службу», та продовжувала працювати на посаді судді, яка дає право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

З 01 квітня 2015 року їй припинено виплату пенсії на підставі ч. 4 ст. 37 Закону України «Про державну службу» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

З огляду на те, що до 01 червня 2015 року та на даний час не прийнятий закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, тому з 01 червня 2015 року норми та положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо пенсійного забезпечення втратили чинність. Вважає, що з 1 червня 2015 року їй повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена згідно Закону України «Про державну службу».

З 01 січня 2016 року набули чинності зміни до ч. 4 ст. 37 Закону України «Про державну службу», яка передбачала, що тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Ураховуючи наведене, зазначала, що їй повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно Закону України «Про державну службу» за період з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року. Разом з тим, виплату пенсії було відновлено лише з 01 жовтня 2017 року.

06 вересня 2018 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про відновлення виплати пенсії з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року та виплату раніше призначеної пенсії за віком, проте листом відповідача № 89039/03 від 05.10.2018 року в задоволенні заяви відмовлено.

Відповідачем відзиву на позовну заяву та заперечень подано не було.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 з 28 березня 2009 року перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного Фонду України у Голосіївському районі міста Києва та їй було призначено пенсію за віком відповідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З 05 червня 2009 року позивач отримувала пенсію згідно Закону України "Про державну службу".

Станом на момент призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач працювала на посаді судді Апеляційного суду м. Києва.

Починаючи з 01 квітня 2015 року виплату пенсії за віком позивачу було припинено відповідно до вимог ст. 58 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ, у зв'язку з тим, що вона працювала на посаді, яка давала право на призначення пенсії чи довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

06 вересня 2018 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про відновлення виплати пенсії з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року та виплату раніше призначеної пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу», за період з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року.

05 жовтня 2018 року відповідач листом № 89039/03 повідомив позивача про відмову в задоволенні заяви про відновлення та виплату пенсії за період з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року.

Вважаючи вказану відмову протиправною та такою, що порушує права та інтереси позивача на соціальне забезпечення, остання звернулася із позовом до суду.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про пенсійне забезпечення», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

З 01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким внесено зміни до статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема визначено, що тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється. З 01 січня 2016 року пенсії виплачуються без урахування одержуваної заробітної плати (доходу) або пенсійних виплат з накопичувальної системи пенсійного страхування чи пенсійних виплат із системи недержавного пенсійного забезпечення.

Аналогічні зміни внесено до ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16 грудня 1993 року та ст.141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» передбачено, що порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII покладено обов'язок на Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: підготувати та подати до 01 травня 2015 року на розгляд Верховної Ради України проект закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних (крім пенсій військовослужбовців і наукових працівників), на загальних підставах; забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Враховуючи те, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Таким чином, суд прийшов до висновку, що з 1 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів», втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, то з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові №695/831/16-а від 27.03.2018, адміністративне провадження К/9901/12155/18.

Таким чином, відповідач повинен був поновити виплату пенсії за віком позивачу, починаючи з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року.

Ураховуючи наведене, суд уважає обґрунтованими доводи позивача про те, що їй підлягала відновленню виплата пенсії за віком, призначена відповідно Закону України «Про державну службу» за період з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року.

Відповідачем не спростовано, що виплата пенсії позивачу була відновлена лише з 01.10.2017 року.

Отже, підстави для відмови у відновленні виплати пенсії за період з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року у відповідача були відсутні.

З огляду на те, що підстави для відмови у відновленні та виплаті пенсії за період з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року у відповідача були відсутні, тому вимога про визнання дій відповідача протиправними щодо відмови у відновленні та виплаті раніше призначеної пенсії за віком відповідно Закону України "Про державну службу" за період з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Оскільки вимога про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити виплату пенсії за період з 01 червня по 31 грудня 2015 року є похідною від вимоги про визнання протиправною відмови у поновлені виплати пенсії, то така вимога також підлягає задоволенню.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач діяв не на підставі, поза межами повноважень та у спосіб, що суперечить Конституції та законам України.

Щодо адміністративного строку на звернення до суду, то слід зазначити наступне.

Статтею 120 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з висновком Верховного Суду України, що викладений у постанові від 01 березня 2016 року у справі № 161/20170/14-а, спори у справах, пов'язаних з пенсійними виплатами, мають розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку.

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправними дій щодо припинення виплати пенсії за період з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2016 року могли бути заявлені у межах шестимісячного строку, а про порушення свого права на отримання пенсії позивач повинна була дізнатися з моменту припинення відповідних виплат.

Разом з тим, у межах даної справи ОСОБА_1 оскаржує відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у відновленні виплати пенсії, а не дії щодо припинення її виплати.

У такому разі, за змістом наведеної постанови Верховного Суду України, строк звернення до суду обчислюється із дати отримання листа територіального органу Пенсійного фонду України.

Лист Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 89039/03 був підготовлений 05.10.2018 року. Адміністративний позов поданий до суду в жовтні 2018 року, тобто у межах строку, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України у відповідній редакції.

Вимога про відновлення виплати пенсії, як раніше зазначалося, є похідню від вимоги про визнання протиправною відмови у вчиненні таких дій, а отже, також заявлена із дотриманням строку звернення до суду.

Окрім того, в Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення статті 233 КЗпП України, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

З огляду на позицію Конституційного Суду України та частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», можна дійти висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Таким чином, суд уважає, що позивач звернулася до суду в межах адміністративного строку на звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання дій відповідача протиправними щодо відмови у відновленні та виплаті раніше призначеної пенсії за віком відповідно Закону України "Про державну службу" за період з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року та про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити виплату пенсії з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року та виплатити раніше призначену, згідно Закону України «Про державну службу», пенсію за віком за період з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати розподіляють згідно вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19,77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (03191, АДРЕСА_1 1, іпн. НОМЕР_1) задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) щодо відмови ОСОБА_1 (03191, АДРЕСА_2, іпн. НОМЕР_1) у відновленні та виплаті раніше призначеної пенсії за віком за період з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) виплатити ОСОБА_1 (03191, АДРЕСА_2, іпн. НОМЕР_1) пенсію за віком у період з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (03191, АДРЕСА_2, іпн. НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур