Рішення № 79015638, 26.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

26 грудня 2018 року справа №826/8764/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С. та представників:

позивача: ОСОБА_1;

відповідача 1: Пирожка О.Б.;

відповідача 2: Пирожка О.Б.;

третьої особи: Дорошенка А.О.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомГромадянина Республіки Білорусь ОСОБА_6 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_6.)до1. Управління Державної міграційної служби України в Київській області (далі по тексту - відповідач 1) 2. Державної міграційної служби України (далі по тексту - відповідач 2, ДМС України)третя особаГоловне управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України (далі по тексту - третя особа)провизнання протиправним та скасування рішення ДМС України від 20 квітня 2018 року №135-18 про позбавлення позивача статусу біженцяНа підставі частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26 грудня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення).

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає, що рішення ДМС України від 20 квітня 2018 року №135-18 про позбавлення позивача статусу біженця прийнято за відсутності правових підстав та ґрунтується на неперевіреній інформації.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/8764/18 за правилами спрощеного позовного провадження суддею Патратій О.В.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд суддів Кузьменку В.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду з повідомленням (викликом) осіб, які беруть участь у справі.

Відповідач 2 подав відзив на позовну заяву, у якому вказав про безпідставність позовних вимог та зазначив, що є серйозні підстави вважати, що справи позивача, викладені у матеріалах Служби безпеки України, є такими, що підпадають під дію частини п'ятої статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме особа позбавляється статусу біженця або додаткового захисту, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

Відповідач 1 відзиву на позовну заяву до суду не подавав.

Служба безпеки України подала пояснення щодо позову, в якому зазначила про необґрунтованість позовних вимог у зв'язку із отриманням Головним управлінням по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю інформації про те, що ОСОБА_6 згідно з обліками Генерального секретаріату Інтерполу перебуває у міжнародному розшуку на підставі виявлених фактів організації ним міжнародного наркотрафіку "героїну" в особливо великих розмірах, що може становити загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України, про що повідомлено ДМС України.

В судовому засіданні 26 грудня 2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представники відповідачів та третьої особи проти позову заперечили.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Рішенням ДМС України про позбавлення позивача статусу біженця від 20 квітня 2018 року №135-18 відповідно до частин п'ятої та чотирнадцятої статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та підпункту "б" пункту 7.7 розділу VII Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07 вересня 2011 року №649, ДМС України прийняла рішення про позбавлення ОСОБА_6 статусу біженця у зв'язку із тим, що він займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

Як свідчить зміст оскаржуваного рішення, процедура позбавлення ОСОБА_6 статусу біженця ініційовано у зв'язку із надходженням листа ДСІОБГ від 23 січня 2018 року №8.5-203/8-18 щодо з'ясування наявності підстав для ініціювання процедурних заходів щодо припинення стосовно вказаної особи статусу біженця, яким надіслано клопотання Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України від 24 грудня 2017 року №14/3/2-27529 щодо позбавлення статусу біженця ОСОБА_6

Позбавлення позивача статусу біженця мотивоване наступним: за результатами розгляду подання Управління від 23 січня 2018 року та матеріалів справи №2017КYIV0025 встановлено, що ОСОБА_6 згідно з обліками згідно з обліками Генерального секретаріату Інтерполу перебуває у міжнародному розшуку на підставі виявлених фактів організації ним міжнародного наркотрафіку важких наркотиків; за захистом в Україні ОСОБА_6 звернувся з метою уникнення кримінальної відповідальності, надавши при цьому підроблені документи. Як слідує з надісланих матеріалів ГУБКОЗ СБУ, зазначена діяльність ОСОБА_6 може становити загрозу національній безпеці, громадському порядку та здоров'ю населення України. У результаті аналізу витягів з обліків Генерального секретаріату Інтерполу ДМС України встановлено, що підставою для оголошення Республікою Білорусь ОСОБА_6 у міжнародний розшук з 2014 року стало обвинувачення його у здійсненні злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків, а саме: у 2009 році ОСОБА_6 зі своїми співучасниками став членом організованої групи, яка входила до складу міжнародної організованої злочинної групи, створеної у 2008 році для отримання прибутку від незаконного обігу наркотиків в Росії, Таджикистані, Казахстані та Білорусі. З 26 квітня 2010 року до 02 травня 2010 року ОСОБА_6 та його співучасники закупили в Росії особливо небезпечний наркотик - героїн з наміром транспортувати, зберігати та перепродавати його в Білорусі незаконно. Так, у квітні 2010 року ОСОБА_6 організував покупку не менше 46 кг героїну в Росії (Омськ), але його співучасникам не вдалося транспортувати наркотики до Білорусі, оскільки вони були затримані російською міліцією 27 квітня 2010 року та 46 673,5 г героїну вилучено. У серпні 2010 року ОСОБА_6 також організував покупку не менше 27,5 кг героїну в Росії (Перм) для транспортування наркотиків до Білорусі автотранспортом для перепродажу, але 08 вересня 2010 року білоруська міліція зупинила машину на шосе у Вітебській області (Республіка Білорусь) та вилучила 27 775,3 г героїну.

З метою з'ясування усіх обставин справи ОСОБА_6, отримання інформації та матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті відповідного рішення ДМС України, позивачу направлено повідомлення про початок стосовно нього процедури позбавлення статусу біженця та запрошення на співбесіду. Однак, він на співбесіду не з'явився, про причини неявки, а також про зміну адреси реєстрації та фактичного проживання не повідомив.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні, 04 квітня 2018 року позивач з'явився до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС України в Київській області, де його повідомлено про початок процедури позбавлення статусу біженця та наявні для цього підстави. Однак, на думку відповідача, ОСОБА_6 ухилився від проведення співбесіди.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, виходить з наступних міркувань.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №360 (далі по тексту - Положення) Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Згідно з пунктом 2 Положення Державна міграційна служба України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Згідно пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Суд встановив, що рішенням ДМС України про визнання біженцем від 28 вересня 2017 року №366-17 ОСОБА_6 визнали біженцем.

Частина п'ята статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлює, що особа позбавляється статусу біженця або додаткового захисту, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

Відповідно до частини сьомої статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" підставою для подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, про позбавлення статусу біженця або додаткового захисту може бути клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади.

Згідно з частиною дев'ятою статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" у поданні про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За правилами частини десятої статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за поданням уповноважених посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.

Відповідно до частин одинадцятої та дванадцятої статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може вимагати додаткової інформації від уповноваженої посадової особи, яка внесла подання.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, потреби в установленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів щодо особи, стосовно якої вирішується питання про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

Частина чотирнадцята статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначає, що подання щодо втрати та позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, документи, отримані або підготовлені під час розгляду подання, додаються до особової справи біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Як встановлено в частині одинадцятій статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини шістнадцятої статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надсилає особі, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця чи додаткового захисту або скасовано рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або видає їй письмове повідомлення із зазначенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження. Посвідчення біженця або посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, та їх проїзні документи для виїзду за кордон вилучаються або визнаються недійсними.

Наведені норми Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" вказують, що рішення про позбавлення особи може бути прийнято, якщо ця особа займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України, на підставі відповідного клопотання органу Служби безпеки України та на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як встановлено вище, оскаржуване рішення прийняте на підставі клопотання Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України від 24 грудня 2017 року №14/3/2-27529 та подання Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 23 січня 2018 року про позбавлення статусу біженця.

В обґрунтування необхідності позбавлення ОСОБА_6 статусу біженця відповідач надав копії наступних документів:

- лист Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства від 23 січня 2018 року №8.5-2013/8-18, у якому зазначав про клопотання Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України від 24 грудня 2017 року №14/3/2-27529;

- лист/клопотання Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України від 24 грудня 2017 року №14/3/2-27529, у якому вказано, що згідно з обліками Генерального секретаріату Інтерполу перебуває у міжнародному розшуку на підставі виявлених фактів організації ним міжнародного наркотрафіку "героїну" в особливо великих розмірах, що може становити загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України; за наявними даними ОСОБА_6 з метою уникнення кримінальної відповідальності шляхом використанням підроблених документів, в поточному році отримав статус біженця, з урахуванням чого вбачається за доцільне розглянути питання щодо позбавлення позивача статусу біженця;

- лист Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України від 20 листопада 2017 року №ІР/688/16/Е20/34939/SD6/А3/1, у якому повідомлено Головне управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України про те, що згідно з обліками Генерального секретаріату Інтерполу станом на 17 листопада 2017 року громадянин Білорусії ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, значиться у міжнародному розшуку з метою арешту та подальшої екстрадиції до Республіки Білорусь за вчинення злочинів, передбачених частиною першою статті 285, частиною першою статті 14, частиною четвертою статті 238 Кримінального кодексу України;

- витяг з обліків Генерального секретаріату Інтерполу, з якого вбачається, що громадянин Білорусії ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває у міжнародному розшуку.

При цьому суд враховує, що в листі Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України від 20 листопада 2017 року №ІР/688/16/Е20/34939/SD6/А3/1 повідомлено інформацію про громадянина Білорусії ОСОБА_7, однак вважає це технічною помилкою, оскільки у витягу з обліків Генерального секретаріату Інтерполу зазначено саме про особу громадянина Білорусії ОСОБА_6.

Разом з тим, суд звертає увагу, що перелічені документи не є доказами, які підтверджують, що ОСОБА_6 на момент прийняття оскаржуваного рішення займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України; надані відповідачем 2 документи лише повідомляють про знаходження ОСОБА_6 у міжнародному розшуку.

У свою чергу знаходження позивача у міжнародному розшуку автоматично не свідчить про здійснення ним діяльності, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

Відповідач 2, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування, не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_6 займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України, наприклад засвідченого належним чином вироку суду, який набрав законної сили, про визнання позивача винним у вчиненні діяння, яке можна вважати таким, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

Крім того, відповідачем 2 не доведено, що ймовірна причетність позивача до організації міжнародного наркотрафіку у 2010 році на території інших країн, не підтверджена належними та допустимими доказами, становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

Посилання відповідача 2 на те, що ОСОБА_6 звернувся за захистом в Україні з метою уникнення кримінальної відповідальності та отримав статус біженця на підставі підроблених документів, не приймається судом до уваги, оскільки зазначене не було підставою для позбавлення позивача статусу біженця та не підтверджується документально.

Суд також звертає увагу, що у справі відсутні докази, які б свідчили, що ДМС України до вирішення питання про позбавлення позивача статусу біженця звертався із відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів щодо ОСОБА_6

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позбавлення ОСОБА_6 статусу біженця здійснено за відсутності підстав, визначених частиною п'ятою статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а тому протиправно, що є підставою для скасування рішення ДМС України про позбавлення статусу біженця від 20 квітня 2018 року №135-18.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_6 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов задоволено, на користь позивача належить присудити сплачену ним суму судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_6 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про позбавлення статусу біженця від 20 квітня 2018 року №135-18.

3. Стягнути на користь Громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_6 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_6 (АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків не відомий);

Державна міграційна служба України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9; ідентифікаційний код 37508470);

Управління Державної міграційної служби України у Київській області (04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, 11; ідентифікаційний код 37826158);

Головне управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33, ідентифікаційний код 00034074).

Дата складення повного рішення суду - 27 грудня 2018 року.

Суддя В.А. Кузьменко