Ухвала суду № 79015569, 27.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

27 грудня 2018 року м. Київ № 826/14008/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк» Пантіної Любові Олександрівни про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

14.07.2015 ОСОБА_1 (ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк» (ПАТ «Старокиївський Банк») Пантіної Любові Олександрівни (Уповноважена особа) про:

- визнання дій при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладом позивача (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) та визнання договору банківського рахунку від 29.05.2014 №8325 та договору банківського вкладу від 12.06.2014 №06/1283-2014 нікчемними, - протиправними;

- зобов'язання включити його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 29.05.2014 між ним та ПАТ «Старокиївський банк» укладено договір банківського рахунку №8325, на який 12.06.2014 він мав намір внести кошти у розмірі 14000 доларів США, але співробітники Банку запропонували відкрити депозит «Недільний» у зв'язку з чим ним укладено договір банківського вкладу від 12.06.2014 №06/1283-2014 та внесено вклад 12.06.2014 у розмірі 14000 доларів США з процентною ставкою 0,5% річних на рахунок НОМЕР_2, дата повернення - 19.06.2014.

19.06.2014 Банк за згодою клієнта закрив вказаний рахунок та перерахував кошти за договором банківського вкладу.

Позивач починаючи з липня 2014 року неодноразово звертався до працівників Банку для отримання інформації щодо повернення коштів, але йому не надано інформації про строк повернення коштів. У вересні 2014 представники Банку рекомендували звернутися до Фонду. Позивач подав до Фонду заяву від 30.09.2014 щодо повернення суми вкладу. Відповідь від 07.11.2014 містила посилання на те, що правочини, у тому числі і його визнані нікчемними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2015 відкрито провадження у справі і призначено її до розгляду.

Відповідачем подано до суду заперечення, з яких вбачається, що Уповноважена особа не погоджується з заявленими позовними вимогами, оскільки позивач не набув статусу вкладника, уклав нікчемні договори, що порушує публічний порядок відшкодування коштів вкладникам неплатоспроможних банків, встановлений Законом.

Відповідач звертає увагу на те, що договір укладено в період дії заборон (віднесення 12.05.2014 Банку до категорії проблемних) та внаслідок оформлення внесення вкладу, що відбувалося шляхом відображення фіктивних операцій щодо одночасного зняття коштів та здійснення вкладу. У той же час, у зв'язку з відсутністю грошових коштів в банку неможливо було відобразити видачу грошових коштів. Спочатку відображалися фіктивні операції з нібито видачі грошових коштів та одразу нібито здійснення вкладів. По суті відбувалось «подрібнення» великого вкладу на такі, що підпадали під гарантії відшкодування за рахунок коштів Фонду.

Відповідач вважає спірні угоди нікчемними в силу вимог пунктів 2, 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4454-VІ, оскільки за даних обставин має місце надання переваг кредитору прямо не встановлених для них законодавством або внутрішніми документами.

На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, згідно з розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.

15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.

Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2018 справу прийнято до провадження і призначено її до судового розгляду.

Представниками сторін подано клопотання про здійснення розгляду справи у їх відсутність. Відповідно, керуючись положеннями частини третьої статті 194 КАС України, судом ухвалено розглянути справу в порядку письмового провадження.

Так, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладом позивача (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) та визнання нікчемними договору банківського рахунку від 29.05.2014 №8325 та договору банківського вкладу від 12.06.2014 №06/1283-2014, - протиправними, виходячи з такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 КАС України, в редакції до 15.12.2017, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Необхідно зазначити, що аналогічні положення пункту 1 частини першої статті 157 КАС України в редакції до 15.12.2017, містяться в пункті 1 частини першої статті 238 КАС України в редакції з 15.12.2017.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, постановою Правління Національного банку України від 12.05.2014 №276/БТ ПАТ «Старокиївський банк» віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів.

29.05.2014 між ОСОБА_1 та ПАТ «Старокиївський банк» укладено договір банківського рахунку №8325.

12.06.2014 між ОСОБА_1 та ПАТ «Старокиївський банк» укладено договір банківського вкладу №06/1283-2014, згідно якого Банк відкриває вкладнику вкладний (строковий) рахунок НОМЕР_2 «Недільний» у доларах США. Дата вкладення - 12.06.2014, дата повернення вкладу - 19.06.2014, відсоткова ставка - 0,5% річних. Кошти у розмірі 14000 доларів США внесено позивачем через касу банку 12.06.2014 згідно квитанції №67086.

17.06.2014 постановою Правління Національного банку України №365 віднесено ПАТ «Старокиївський банк» до категорії неплатоспроможних.

17.06.2014 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №50, яким: розпочато з 18.06.2014 процедуру виведення ПАТ «Старокиївський банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації; вирішено тимчасову адміністрацію запровадити строком на три місяці з 18.06.2014 по 18.09.2014 включно; призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

19.06.2014 згідно банківської виписки за період з 25.05.2014 по 11.09.2014 кошти у розмірі 14000 доларів США вкладу та 1,15 доларів США відсотків по вкладу перераховані на поточний рахунок позивача №26202504936101. Залишок коштів складав 14001,15 доларів США.

24.06.2014 Уповноваженою особою прийнято наказ №23 «Про перевірку договорів в ПАТ «Старокиївський банк».

29.08.2014 комісія з перевірки договорів, призначена наказом №30-А від 14.07.2014 визначила перелік нікчемних договорів та передала його на затвердження Уповноваженій особі.

29.08.2014 Уповноваженою особою видано наказ №61, яким визнано нікчемними всі транзакції та правочини, згідно переліку, доданого до наказу, зокрема, наведене стосується і договорів між позивачем і Банком від 29.05.2014 №8325 та від 12.06.2014 №06/1283-2014.

11.09.2014 постановою Правління Національного банку України №563 відкликано банківську ліцензію ПАТ «Старокиївський банк» та прийнято рішення про його ліквідацію. Рішення опубліковано у газеті «Голос України» №178 (5928) від 18.09.2014.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.09.2014 розпочато ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 18.09.2014, призначено уповноваженою особою фонду на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банку» Пантіну Л.О. строком на 1 рік з 18.09.2014 по 18.09.2015. Загальний термін ліквідації: 18.09.2014 - 17.09.2018.

Листом від 07.11.2014 вих. №661/09.02 позивача повідомлено, що правочини, у тому числі і договір банківського рахунку від 29.05.2014 №8325 та договір банківського вкладу від 12.06.2014 №06/1283-2014, операції з внесення грошових коштів по рахункам, відкритим на виконання вказаних договорів, які є предметом кримінального провадження, банком визнані нікчемними відповідно до вимог частин другої, третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Вважаючи дії відповідача, при визнанні правочинів нікчемними, протиправними та такими, що порушують його права та законні інтереси, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Суд, відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ, Суд).

В той же час, згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику ЄСПЛ як джерело права.

Змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні ЄСПЛ від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04 та №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява №7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &?м;…&?а; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Так, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість, визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду позовні вимоги про визнання протиправним і скасування наказу (рішення) уповноваженої особи Фонду чи, відповідно, дій щодо нікчемності правочину (договору банківського вкладу або транзакції) не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства, зважаючи на таке.

Згідно із частинами першою, другою, десятою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу чи рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч. 2 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього Закону перевірка правочинів банку із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін відповідно до вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у справах №809/316/16, №809/74/16, №910/12294/16, №910/24198/16 та №819/353/16.

Ключовим мотивом Великої Палати Верховного Суду було те, що рішення про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, яке прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб, тому ним не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Звідси права позивачів в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Крім того, правова природа такого наказу (рішення) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог щодо визнання його протиправним і скасування, а тому позовні вимоги про визнання протиправним і скасування наказу (рішення) уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочинів не можуть бути розглянуті в судовому порядку.

Отже, вирішуючи питання про віднесення до нікчемних правочинів певних договорів Уповноважена особа діє як орган управління банку, а не як суб'єкт владних повноважень, а тому позовні вимоги про оскарження таких дій Уповноваженої особи не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловила свою правову позицію з питань підсудності даної категорії справ. Наведене свідчить про наявність усталеної судової практики застосування вказаних вище норм процесуального права.

Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Приймаючи до уваги викладені обставини, суд доходить висновку про неможливість розгляду в порядку адміністративного судочинства позовних вимог в частині визнання протиправними дій Уповноваженої особи при визнанні нікчемними правочинів та відшкодуванні коштів за вкладом.

Таким чином, проаналізувавши вказані обставини у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині не належить до юрисдикції адміністративних судів, у зв'язку з чим, суд вбачає наявність достатніх правових підстав для закриття провадження у даній справі в частині.

На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 248 КАС України,

ухвалив:

Провадження в адміністративній справі №826/14008/15 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк» Пантіної Любові Олександрівни про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладом позивача (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) та визнання нікчемними договору банківського рахунку від 29.05.2014 №8325 та договору банківського вкладу від 12.06.2014 №06/1283-2014, протиправними, - закрити.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.М. Чудак