Ухвала суду № 79015541, 27.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

27 грудня 2018 року м. Київ № 826/15944/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Вектор Банк» Савельєвої Анни Миколаївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

06.12.2017 ОСОБА_1 (ОСОБА_1) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Вектор Банк» Савельєвої Анни Миколаївни (Уповноважена особа) в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи щодо визнання нікчемним правочину (транзакції) про перерахування на користь ОСОБА_1 грошових сум з призначенням платежу «внесення готівки на поповнення вкладного (депозитного) рахунку згідно договору банківського вкладу №ДФ-2203/2860 від 09.12.2016 ОСОБА_1» на суму 195000 грн., дата вчинення транзакції 05.01.2017, час вчинення транзакції 17:08 та проценти, нараховані за цією транзакцією в сумі 2645,05 грн. в Публічному акціонерному товаристві «Вектор Банк» (ПАТ «Вектор Банк»);

- зобов'язати Уповноважену особу подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) додаткову інформацію щодо неї, як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду у сумі 197 645,05 грн, які обліковуються на рахунку позивача НОМЕР_1 в ПАТ «Вектор Банк».

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що відповідачем протиправно не включено її до Загального Реєстру вкладників ПАТ «Вектор Банк», які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду. Крім того, рішення про нікчемність правочину є протиправним та таким, що порушує гарантовані права.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2017 у справі відкрито провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2018 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

05.03.2018 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому вимоги ОСОБА_1 не визнано та висловлено прохання в задоволенні позову відмовити, оскільки оформлення банківської операції відбулось у позаопераційний час банку, що призвело до збільшення загальної гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та оформлення банком касової операції відбулось без фактичного внесення вкладником готівкових грошових коштів.

За таких обставин, в Уповноваженої особи відсутні підстави для включення позивача до переліку рахунків вкладників з огляду на положення статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI (Закон №4452-VI).

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників сторін, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) та частини дев'ятої статті 205 цього ж Кодексу ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Так, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи щодо визнання нікчемним правочину (транзакції) про перерахування на користь ОСОБА_1 05.01.2017 (час вчинення транзакції 17:08) грошових коштів з призначення платежу «внесення готівки на поповнення вкладного (депозитного) рахунку згідно договору банківського вкладу №ДФ-2203/2860 від 09.12.2006 ОСОБА_1» на суму 195000 грн. та проценти, нараховані за цією транзакцією в сумі 2645,05 грн. в ПАТ «Вектор Банк»,- виходячи з такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Як встановлено судом, 09.12.2016 між позивачем та ПАТ «Вектор Банк», укладено Договір №ДФ-2203/2860 банківського строкового вкладу «Ексклюзив» (Договір).

Згідно пунктів 1.1, 1.2 Договору вкладник розміщує грошові кошти у сумі 1000 грн на вкладний (депозитний) рахунок №2630708012860, строк вкладу - 223 дні, дата повернення вкладу 20.07.2017.

Пунктом 1.5 вказаного договору передбачено, що додаткові внески грошових коштів на вкладний рахунок допускається протягом усього строку його розміщення, встановленого в пункті 1.2 договору.

Згідно квитанції здійснення касової операції від 05.01.2017 №120, ОСОБА_1 внесено суму у розмірі 195000 грн. на свій рахунок №2630708012860, призначення платежу «внесення готівки на поповнення вкладного (депозитного) рахунку згідно договору банківського вкладу №ДФ-2203/2860 від 09.12.2016 ОСОБА_1».

На підставі рішення Правління Національного банку України від 21.03.2017 №163-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Вектор Банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 22.03.2017 прийнято рішення №1104 про початок процедури ліквідації ПАТ «Вектор Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку Савельєвій Анні Миколаївні.

Наказом від 27.07.2017 №84 «Про встановлення факту нікчемності правочинів» Уповноваженою особою встановлено факт нікчемності правочинів згідно з переліком та з підстав, зазначених у Додатку №1 до цього наказу. Додатком визначено, що ознаки нікчемності правочину, укладеного банком з позивачем, передбачені пунктами 1 та 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Повідомленням від 28.07.2017 №1509 Уповноважена особа повідомила позивача про те, що нікчемним є правочин, який був вчинений (укладений) банком з позивачем, а саме: транзакція щодо перерахування на користь ОСОБА_1 грошових сум з призначенням платежу «внесення готівки на поповнення вкладного (депозитного) рахунку згідно договору банківського вкладу №ДФ-2203/2860 від 09.12.2016 ОСОБА_1». на суму 195000 грн., дата вчинення транзакції 05.01.2017, час вчинення транзакції 17:08 та проценти, нараховані за цією транзакцією в сумі 2645,05 грн.

У зв'язку з встановленням Уповноваженою особою нікчемності зазначеного правочину, рахунок позивача не включено до переліку рахунків вкладників ПАТ «Вектор Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладом.

Вважаючи рішення відповідача про визнання правочину (транзакції) нікчемним, протиправним та таким, що порушує її права та законні інтереси, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Відповідно до частин першої, шостої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ, Суд).

В той же час, згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику ЄСПЛ як джерело права.

Змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні ЄСПЛ від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04 та №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява №7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &?о;…&?е; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Так, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість, визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду позовні вимоги про визнання протиправним і скасування рішення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину (договору банківського вкладу або транзакції) не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства, зважаючи на таке.

Згідно із частинами першою, другою, десятою статті 38 Закону №4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону №4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу чи рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина друга статті 215 ЦК України та частина третя статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього Закону перевірка правочинів банку із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін відповідно до вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у справах №809/316/16, №809/74/16, №910/12294/16, №910/24198/16 та №819/353/16.

Ключовим мотивом Великої Палати Верховного Суду було те, що рішення про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, яке прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб, тому ним не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Звідси права позивачів в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Крім того, правова природа такого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду вимог щодо визнання його протиправним і скасування, а тому позовні вимоги про визнання протиправним і скасування рішення Уповноваженої особи про нікчемність правочинів не можуть бути розглянуті в судовому порядку.

Отже, вирішуючи питання про віднесення до нікчемних правочинів певних договорів або транзакцій Уповноважена особа діє як орган управління банку, а не як суб'єкт владних повноважень, а тому позовні вимоги про оскарження такого рішення Уповноваженої особи не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловила свою правову позицію з питань підсудності даної категорії справ. Наведене свідчить про наявність усталеної судової практики застосування вказаних вище норм процесуального права.

Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Приймаючи до уваги викладені обставини, суд доходить висновку про неможливість розгляду в порядку адміністративного судочинства позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи про визнання нікчемним правочину (транзакції).

Відповідно до пункту 1 частин першої, другої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, проаналізувавши вказані обставини у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині не належать до юрисдикції адміністративних судів, у зв'язку з чим, суд вбачає наявність достатніх правових підстав для закриття провадження у даній справі в частині.

На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 248, 256 КАС України,

ухвалив:

Провадження в адміністративній справі №826/15944/17 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Вектор Банк» Савельєвої Анни Миколаївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи щодо визнання нікчемним правочину (транзакції) про перерахування на користь ОСОБА_1 грошових сум з призначенням платежу «внесення готівки на поповнення вкладного (депозитного) рахунку згідно договору банківського вкладу №ДФ-2203/2860 від 09.12.2016 ОСОБА_1». на суму 195000 гривень, дата вчинення транзакції 05.01.2017, час вчинення транзакції 17:08 та проценти, нараховані за цією транзакцією в сумі 2645,05 гривень в Пулічному акаціонерному товаристві «Вектор Банк», - закрити.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.М. Чудак