Ухвала суду № 79015490, 27.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

27 грудня 2018 року м. Київ № 826/10575/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

У липні 2016 року ОСОБА_1 (ОСОБА_1) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича (Уповноважена особа), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд), у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи про нікчемність договорів банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215, укладених між позивачем і Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (ПАТ «Дельта Банк», Банк), та застосування наслідків нікчемності правочинів;

- зобов'язання Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Дельта Банк» за договорами банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 за рахунок коштів Фонду;

- зобов'язати Фонд включити позивача до Загального реєстру вкладників, для здійснення виплат коштів за вкладами у ПАТ «Дельта Банк» за договорами банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 за рахунок коштів Фонду.

Підставою для звернення з позовом стало протиправне рішення Уповноваженої особи щодо визнання нікчемними договорів банківського вкладу та застосування наслідків нікчемних правочинів, а також невиплата, належних їй коштів, що були розміщені у ПАТ «Дельта Банк».

Позов обґрунтовано тим, що позивач є вкладником ПАТ «Дельта Банк» згідно договорів банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 на загальну суму 7500 дол. США, а тому повинна бути включена до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Листами №8821/2684, №8821/2656, №8821/2330 від 23.09.2015 позивача повідомлено про нікчемність договорів банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 згідно пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (Закон №4452-VI).

Відтак, відповідач не включив позивача до переліку вкладників, які мають право на виплату відшкодування за вкладом у ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2017 відкрито провадження у справі.

На підставі розпорядження керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2017, для її подальшого розгляду і вирішення визначено суддю Чудак О.М.

15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.

Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2018 справу прийнято до провадження і призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Фонд звернувся до суду з запереченнями проти адміністративного позову, у якому зазначив, що позивач є особою, яка не набула права на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Крім того, стверджує, що Фонд зобов'язаний включити позивача до Загального реєстру вкладників після подання Уповноваженою особою інформації щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду. Оскільки, така інформація Уповноваженою особою до Фонду не подавалась, то у Фонду не виникло обов'язку включати позивача до Загального реєстру вкладників.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотанням позивача, на підставі частини третьої статті 194 КАС України та частини дев'ятої статті 205 цього ж Кодексу ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи про нікчемність договорів банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 та застосування наслідків нікчемності правочинів, виходячи з такого.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 157 КАС України, в редакції до 15.12.2017, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Необхідно зазначити, що аналогічні положення пункту 1 частини першої статті 157 КАС України в редакції до 15.12.2017, містяться в пункті 1 частини першої статті 238 КАС України в редакції з 15.12.2017.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 19.02.2015 між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 (Вкладник) укладені договори №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США, за умовами яких сума вкладу складає 3000 (три тисячі), 3000 (три тисячі) та 1500 (тисячу п'ятсот) доларів США відповідно (Договори).

Вклади залучалися на строк із моменту зарахування вкладів на рахунки, вказані в пункті 1.6 Договору, та по 05.03.2015 (п. 1.3 Договорів).

Пунктом 1.6 Договорів передбачено, що Банк відкриває Вкладнику відповідні рахунки НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_6 (Рахунки).

Згідно платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності від 19.02.2015 №16405987, суму у розмірі 3000 доларів США на рахунок позивача (НОМЕР_2) перераховано з рахунку НОМЕР_3, що належить ОСОБА_3.

Згідно платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності від 19.02.2015 №16404517, суму у розмірі 3000 доларів США на рахунок позивача (НОМЕР_2) перераховано з рахунку НОМЕР_4, що належить ОСОБА_4.

Згідно платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності від 19.02.2015 №16406279, суму у розмірі 1500 доларів США на рахунок позивача (НОМЕР_2) перераховано з рахунку НОМЕР_5 що належить ОСОБА_5.

Разом з тим, на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.03.2015 прийнято рішення №51 про запровадження з 03.03.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду. Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В. Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на 3 місяці з 03.03.2015 по 02.06.2015.

В подальшому, виконавча дирекція Фонду прийняла рішення №71 від 08.04.2015 про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно якого тимчасову адміністрацію запроваджено строком на шість місяців з 03.03.2015 до 02.09.2015 включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» від 03.08.2015 №147 строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» продовжено по 02.10.2015 включно.

Окрім того, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02.10.2015 №181 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк», призначено Уповноважену особу та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк», визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону №4452-VI, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В.В. на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно.

На офіційному веб-сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) розміщено оголошення, що Фонд розпочне виплати вкладникам АТ «Дельта Банк» за Загальним реєстром (незалежно від часу закінчення строку депозитного договору) з 08.10.2015.

Суд з'ясував, що наказом Уповноваженої особи від 16.09.2015 №813 застосовано наслідки нікчемності до договорів банківських вкладів (депозитів) згідно переліку, в тому числі й до Договорів банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215.

Листами №8821/2684, №8821/2656, №8821/2330 від 23.09.2015 позивача повідомлено про нікчемність договорів банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 згідно пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI.

Отже, невключення позивача до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду, обумовлене тим, що відповідач визнав нікчемними договори банківського вкладу (депозиту) від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215, укладені між позивачем та Банком.

Вважаючи рішення Уповноваженої особи протиправним та таким, що порушує її права та законні інтереси, позивач звернулася до суду з відповідним позовом.

Відповідно до частин першої, шостої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ, Суд).

В той же час, згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику ЄСПЛ як джерело права.

Змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні ЄСПЛ від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04 та №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява №7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &l3;…&g6; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами першим та другим частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість, визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду позовні вимоги про визнання протиправним і скасування рішення Уповноваженої особи про нікчемність правочину (договору банківського вкладу або транзакції) не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства, зважаючи на таке.

Згідно із частинами першою, другою, десятою статті 38 Закону №4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону №4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу чи рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч. 2 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього Закону перевірка правочинів банку із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін відповідно до вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у справах №809/316/16, №809/74/16, №910/12294/16, №910/24198/16 та №819/353/16.

Ключовим мотивом Великої Палати Верховного Суду було те, що рішення про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, яке прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб, тому ним не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Звідси права позивачів в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Крім того, правова природа такого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду вимог щодо визнання його протиправним і скасування, а тому позовні вимоги про визнання протиправним і скасування рішення Уповноваженої особи про нікчемність правочинів не можуть бути розглянуті в судовому порядку.

Водночас, гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом №4452-VI. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону №4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.04.2018 (справа №820/11591/15).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловила свою правову позицію з питань підсудності даної категорії справ. Наведене свідчить про наявність усталеної судової практики застосування вказаних вище норм процесуального права.

Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Приймаючи до уваги викладені обставини, суд доходить висновку про неможливість розгляду в порядку адміністративного судочинства позовних вимог в частині скасування оскаржуваного рішення Уповноваженої особи про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та банком, та застосування наслідків нікчемності правочинів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, проаналізувавши вказані обставини у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині не належить до юрисдикції адміністративних судів, у зв'язку з чим, суд вбачає наявність достатніх правових підстав для закриття провадження у даній справі в частині.

На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 248 КАС України,

ухвалив:

Провадження в адміністративній справі №826/10575/16 за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича про нікчемність договорів банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215, та застосування наслідків нікчемності правочинів, - закрити.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.М. Чудак