Постанова № 7901524, 26.01.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

26.01.10Справа №2а-9768/09/8/0170 (15:30год.) м.Сімферополь

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О. , при секретарі Маляр К.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державного підприємства "Лівадія"

до Державної податкової інспекції у м. Ялта АРК

про скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників сторін:

від позивача: Сергєєнко Олексій Олександрович, довіреність від 04.01.10 б/н,

від відповідача: Володькін Сергій Анатолійович, довіреність №5904/9/10-0 від 19.08.09

Сутність спору: Позивач – Державне підприємство «Лівадія» звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Ялта від 7 серпня 2009 року № 0001762301/0 та податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Ялта від 7 серпня 2009 року № 0001772301/0.

Позовні вимоги в частині незаконності податкового повідомлення-рішення від 7 серпня 2009 року № 0001762301/0, яким позивачу було визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість, з урахуванням штрафних санкцій, у розмірі 1320559,00грн., обґрунтовує тим, що положення п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині слів «крім підакцизних товарів» стосується тільки продукції, виготовленої на давальницьких умовах і не стосується продукції власного виробництва. А оскільки факту використання позивачем у своїй діяльності давальницької сировини для виробництва підакцизної продукції актом перевірки не встановлено, то на думку позивача, він, як виробник сільськогосподарської продукції, мав право застосовувати до господарських операцій з поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва, у тому числі підакцизної, пільгу, встановлену п. 11.29 Закону України «Про податок на додану вартість» при дотриманні умов, встановлених цією нормою, у зв’язку з чим висновок відповідача про заниження податкових зобов’язань у перевірений період є передчасним та необґрунтованим. Правомірним вважає і застосування ним, як сільськогосподарським підприємством, до здійснених у період з 01.01.2009р. по 31.03.2009р. операцій з реалізації вина та виноматеріалів передбаченого ст.8-1 вищевказаного Закону України спеціального режиму оподаткування, відповідно до якого сума ПДВ, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку – для інших виробничих цілей.

Стосовно податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Ялта від 7 серпня 2009 року №0001772301/0, яким до позивача застосовані штрафні санкції з платежу «частина чистого прибутку (доходу) (дивіденди)» в розмірі 680,00грн., позивач зазначив, що оскільки дивіденди за своєю суттю є різновидом податку на прибуток, а позивач є платником фіксованого сільськогосподарського податку, то він в силу положень Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» не повинен був нараховувати та перераховувати дивіденди в дохід Державного бюджету. За таких обставин позивач вважає, що у відповідача були відсутні підстави нараховувати передбачені ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000р. штрафні санкції за нібито вчинені ним порушення податкового законодавства в частині нарахування та сплати дивідендів за результатами фінансового-господарської діяльності за період, що перевірявся.

Згідно з ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 17.08.2009р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-9768/09/8/0170, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою від 18.08.2009р. по даній справі судом було задоволено клопотання представника позивача про забезпечення адміністративного позову та до набрання рішенням у даній справі законної сили зупинено дію спірних податкових повідомлень-рішень (а.с. 78).

Відповідач проти позову заперечує з підстав, вказаних у запереченнях на позов (а.с.81-84).

Зокрема вказує, що згідно з актом планової виїзної перевірки №2000/23-1/00412760/158 від 03.08.2009р., ДП «Лівадія» знаходилось на спеціальному режимі оподаткування та застосовувало пільги з податку на додану вартість у періоді з 01.04.2008р. по 31.12.2008р. – на підставі п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» (код пільги 14010368) та у період з 01.01.2009р. по 31.03.2009р. – на підставі ст. 8-1 вказаного Закону (код пільги 14010213).

Відповідач вважає, що дія п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» поширюється на підприємства, що здійснюють операції по постачанню власної, не віднесеної до підакцизної, сільськогосподарської продукції. Вказує, що за змістом цієї норми виключення пільгового режиму стосується саме підакцизних товарів. В той же час, як зазначає ДПІ у м. Ялта, у перевіреному періоді ДП «Лівадія» здійснювало реалізацію вина, виробленого з власних виноматеріалів, за товарною номенклатурою – кодами УКТ ЗЕД: 2204 218000, 2204 217900, 2204 218300, 2204 219400, 2204 218900 та виноматеріалів, що вироблені з власної сільськогосподарської продукції (винограду) за товарною номенклатурою – кодами УКТ ЗЕД: 2204 297500, 2204 298300, 22404 299500. Вказана продукція відноситься до підакцизних товарів, а тому, за переконанням ДПІ, на її реалізацію не поширюється дія п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» та норми ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» (з 01.01.2009р.), у зв’язку з чим обсяги реалізації підакцизних товарів повинні оподатковуватися податком на додану вартість на загальних підставах та підлягають включенню до повних, а не скорочених декларацій з ПДВ відповідних податкових періодів. У зв’язку з цим відповідач вважає обґрунтованими викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вищенаведених норм Закону внаслідок включення обсягів з реалізації підакцизних товарів до декларацій з ПДВ (скорочених) у відповідних податкових періодах, що призвело до заниження загальної суми ПДВ за перевірений період на 876041грн.

Стосовно податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Ялта від 7 серпня 2009 року №0001772301/0, яким до позивача застосовані штрафні санкції з платежу «частина чистого прибутку (доходу) (дивіденди)» в розмірі 680,00грн, ДПІ в м. Ялта зазначила, що згідно з вимогами ст. 61 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» № 107-VI від 28.12.2007р., Порядку відрахування у 2008 році державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2008р. № 158, ст. 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» № 835-VI від 26.12.2008р., Порядку відрахування у 2009 році державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2009р. № 184, ДП «Лівадія» є платником частки прибутку (доходу) – дивідендів до Державного бюджету України, але у порушення п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.1997р., з наступними змінами і доповненнями, позивач не розраховує (сплачує) дивіденди до державного бюджету та авансові внески з податку на прибуток. За таких обставин, нарахування позивачу штрафних санкцій в розмірі 680,00грн. з платежу «частина чистого прибутку (доходу) (дивіденди)» ДПІ в м. Ялта вважає правомірним та обґрунтованим.

Ухвалою від 14.09.2009р. Окружним адміністративним судом АРК до участі в даній адміністративній справі залучено спеціаліста Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України в АР Крим.

Даний спеціаліст надав суду пояснення, з яких вбачається, що виготовлений ДП «Лівадія» виноматеріал є алкогольним напоєм (а.с. 106-107).

У додаткових поясненнях вказаний спеціаліст зазначив, що надання висновку про належність виноматеріалів ДП «Лівадія» з кодуванням згідно УКТЗЕД 220429 до підакцизних товарів не входить до компетенції Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України в АР Крим, як і не входить до його компетенції роз’яснення питання про віднесення вина ДП «Лівадія» до сільськогосподарських продуктів. Однак, при цьому пояснив, що перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, відповідно до п.2 Постанови Верховної Ради України «Про перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір» від 12.09.1996р. № 365/96-ВР визначається та обмежується переліками підакцизних товарів, вказаних у певних законах, де товари (продукція), які є підакцизними, наведені з вказівкою їх кодів відповідно до Гармонізованої системи описання та кодування товарів. В свою чергу, визначення відповідності товару коду Гармонізованої системи опису та кодування товарів відноситься до компетенції торгово-промислових палат України (а.с.114).

21.10.2009р. позивач надав доповнення до позовної заяви, де зазначив, що статтею 2 Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий і алкогольні напої» встановлені ставки акцизного збору на вироблені в Україні з вітчизняної сировини виноматеріали (код згідно з УКТ ЗЕД 2204 30), що реалізується посередницьким організаціям і населенню, та виноматеріали, вироблені на підприємствах первинного виноробства для суб’єктів підприємницької діяльності, що не є виробниками виноробної сировини (винограду), крім підприємств вторинного виноробства, які використовують ці виноматеріали для виробництва готової продукції. В той же час, як зазначено в акті перевірки, протягом перевіреного періоду ДП «Лівадія» здійснювало реалізацію виноматеріалів, що вироблені з власної сільськогосподарської продукції (винограду) за товарною номенклатурою – кодами УКТ ЗЕД: 2204 297500, 2204 298300, 2204 299500 (копія експертного висновку від 17.09.2008р. № 96-О/04-13 Торгово-промислової палати Криму), на які вищевказаним Законом не встановлено акцизного збору. Вказані обставини, на думку позивача, спростовують твердження відповідача про те, що виготовлені позивачем виноматеріали є підакцизними товарами, внаслідок чого є помилковими його твердження про необхідність відображення позивачем продажу цієї продукції в загальній декларації по ПДВ. Щодо операцій з поставки вина за період до 01.01.2009р. (у період дії п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»), то позивач вважає, що на ці операції розповсюджується дія вказаної норми Закону як на операції з реалізації товарів (сільськогосподарської продукції) власного виробництва та продуктів їх переробки.

Щодо операцій з поставки виноматеріалів та вина за період з 01.01.2009р. (коли п.11.29 ст.11 Закону було виключено, а набрала чинності ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість»), то позивач у доповненнях позовної заяви зазначив, що вказана продукція є сільськогосподарською в розумінні п. 8-1.7 ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість», а сам позивач є сільськогосподарським підприємством в силу п. 8-1.6 ст.8-1 вказаного Закону. В свою чергу, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2009р. № 23, якою затверджено перелік видів діяльності, на які поширюються норми ст.8-1 Закону України «Про податок на додану вартість», до їх числа відноситься вирощування садивного матеріалу плодово-ягідних і горіхоплідних культур та винограду (код КВЕД 01.12.0), вирощування винограду, перероблення фруктів, ягід і винограду на вино в межах господарства, що їх вирощує (код КВЕД 01.12.0). Позивач вважає, що оскільки вказані норми не узгоджуються з встановленим п. 8-1.8 ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» правилом, згідно з яким норми ст.8-1 не поширюються на виробників підакцизних товарів, крім підприємств первинного виноробства, які поставляють виноматеріали (коди УКТ ЗЕД 2204 29 – 2204 30), то, на думку позивача, слід керуватися правилом, встановленим п.п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000р., відповідно до якого у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. (а.с. 117-120).

Слухання справи відкладалось в порядку ст. 150 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Лівадія» має статус юридичної особи з 23.07.1993р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серія А00 № 593500, виданим виконавчим комітетом Ялтинської міської ради АР Крим (а.с. 18) та Статутом Державного підприємства «Лівадія» у новій редакції, державну реєстрацію якого проведено 20.02.2006р., номер запису 11461050002000422 (а.с. 9-17).

30.06-27.07.2009р. Державною податковою інспекцією у м. Ялта АР Крим проведена планова виїзна перевірка Державного підприємства «Лівадія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008р. по 31.03.2009р., за результатами якої складено акт перевірки № 2000/23-1/00412760/158 від 03.08.2009р. (а.с. 27-71)

Перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем п.п. 7.4.3 п. 7.4, п.п. 7.3.1 п.7.3, п.п. 7.5.1 п. 7.5. п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7, п. 8-1.8 ст. 8, п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р., з наступними змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.04.2008р. по 31.03.2009р. на загальну суму 876041грн., в тому числі по періодах: занижено за квітень 2008р. на 172609грн., завищено за травень 2008р. на 3428грн., занижено за червень 2008р. на 35754грн., занижено за липень 2008р. на 180162грн., занижено за серпень 2008р. на 87358грн., занижено за вересень 2008р. на 89370грн., занижено за жовтень 2008р. на 141348грн., занижено за листопад 2008р. на 1208грн., занижено за грудень 2008р. на 52072грн., занижено за січень 2009р. на 123790грн., занижено за лютий 2009р. на 5365грн., завищено за березень 2009р. на 9567грн.

Вказані висновки акту перевірки були покладені в основу податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Ялта АР Крим № 0001762301/0 від 07.08.2009р., яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 1320559,00грн., в тому числі 876041,00грн. основного платежу та 444518,00грн. штрафних санкцій (а.с. 26).

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 4.1.4 «б» п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000р., з наступними змінами і доповненнями, в результаті чого за період з 01.04.2008р. по 31.03.2009р. до ДПІ не надані податкові декларації (розрахунки частини чистого прибутку (доходу) (дивідендів), що підлягає сплаті до державного бюджету за результатами щоквартальної фінансово-господарської діяльності за 4 базових податкових періоди, в тому числі: за 1 півріччя 2008р.– граничний термін подання розрахунку 11.08.2008р., за 9 місяців 2008р. – граничний термін подання розрахунку 10.11.2008р., за 2008 рік – граничний термін подання розрахунку 10.02.2009р., за 1 квартал 2009р. – граничний термін подання розрахунку 11.05.2009р.

Вказані висновки акту перевірки були покладені в основу податкового повідомлення-рішення ДПІ у м.Ялта АР Крим №0001772301/0 від 07.08.2009р., яким до позивача застосовані штрафні санкції за платежем «частина чистого прибутку (доходу) (дивіденди)» в розмірі 680,00грн. (а.с. 25).

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги Державного підприємства «Лівадія» є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи правомірність рішень відповідача, суд встановив наступне.

У п. 3.2.1.1 акту перевірки зазначено, що ДП «Лівадія» протягом перевіреного періоду знаходилось на спеціальному режимі оподаткування та застосовувало пільги з податку на додану вартість: у періоді з 01.04.2008р. по 31.12.2008р. – на підставі п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», код пільги 14010368 та у період з 01.01.2009р. по 31.03.2009р. – на підставі ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість», код пільги 14010213.

Підпунктом 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції Закону, яка діяла до 01.01.2009р., передбачено: «До 1 січня 2009 року зупинити дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства».

В свою чергу, п. 8-1.1 ст. 8-1 вказаного Закону, в редакції, яка набрала чинності з 01.01.2009р., визначає, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

В силу п. 81.2 ст. 8-1 згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

При цьому, у п. 8-1.8 ст. 8-1 вказаного Закону передбачено, що норми цієї статті не поширюються на виробників підакцизних товарів, крім підприємств первинного виноробства, які поставляють виноматеріали (коди УКТ ЗЕД 2204 29 – 2204 30)».

Як зазначено в акті перевірки, у перевірений період ДП «Лівадія» здійснювало реалізацію вина, виробленого з власних виноматеріалів, за товарною номенклатурою – кодами УКТ ЗЕД: 2204 218000, 2204 217900, 2204 218300, 2204 219400, 2204 218900 та виноматеріалів, що вироблені з власної сільськогосподарської продукції (винограду) за товарною номенклатурою – кодами УКТ ЗЕД: 2204 297500, 2204 298300, 2204 299500 (копія експертного висновку від 17.09.2008р. № 96-О/04-13 Торгово-промислової палати Криму).

В акті перевірки відповідачем також зазначено, що згідно вимог діючого законодавства ДП «Лівадія» нараховує та сплачує до бюджету акцизний збір, виходячи з обсягів реалізованого вина та за встановленими ставками за кодами товарів УКТ ЗЕД: 2204 218000, 2204 217900, 2204 218300, 2204 219400, 2204 218900 .

За таких обставин, згідно акту перевірки, відповідач дійшов висновку про те, що у перевіреному періоді ДП «Лівадія» здійснювало продаж підакцизних товарів, на реалізацію яких не поширюються норми п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» (до 01.01.2009р.) та норми ст. 8-1 вказаного Закону (з 01.01.2009р.), у зв’язку з чим обсяги реалізації підакцизних товарів повинні оподатковуватися податком на додану вартість на загальних підставах та підлягають включенню до повних, а не скорочених декларацій з ПДВ відповідних податкових періодів. Проте, у порушення вищевказаних норм Закону, обсяги реалізації підакцизних товарів за кодами товарів УКТ ЗЕД: 2204 218000, 2204 217900, 2204 218300, 2204 219400, 2204 218900 включені ДП «Лівадія» до декларацій з ПДВ (скорочених) у відповідних податкових періодах.

Вказане порушення, як зазначено у п. 3.2.3.2 акту перевірки, призвело до заниження позивачем ПДВ на суму 876041грн. (а.с. 48).

Суд з вказаними висновками ДПІ у м. Ялта не погоджується та вважає, що позивач правомірно застосовував до операцій по реалізації протягом перевіреного періоду (з 01.04.2008р. по 31.03.2009р.) виноматеріалів та вина спеціальний режим оподаткування, визначений п. 11.29 ст. 11 та ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість», виходячи з наступного.

З довідки Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України №05.3-6-21/136 від 25.02.2006р. слідує, що основними видами діяльності позивача є: по КВЕД 01.13.0 - вирощування фруктів, ягід, горіхів, культур для виробництва напоїв і прянощів та по КВЕД 15.93.0 - виробництво вин. (а.с.19).

З вирощеного винограду позивач виробляє виноматеріал, який є продуктом переробки сільськогосподарської продукції.

Крім того, позивач має відповідні ліцензії на виробництво алкогольних напоїв (виноробна продукція), виноматеріали оброблені (а.с.102, 103, 104) та на право оптової торгівлі алкогольними напоями (а.с. 105).

Таким чином, судом встановлено, що Державне підприємство “Лівадія” є сільськогосподарським товаровиробником - заводом первинного виноробства.

Виходячи зі змісту п.11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції до 01.01.09), зупинення дії п.7.7 ст.7 та п.10.1 і 10.2 ст.10 Закону розповсюджується, у залежності від засобу походження, на операції з реалізації двох самостійних видів продукції: по-перше, власного виробництва та по-друге, продукції, виготовленої на давальницьких умовах. Тобто треба розуміти ці види продукції як самостійні, а не як один вид продукції з кількома кваліфікуючими ознаками. При цьому фраза “крім підакцизних товарів” стосується тільки продукції, виготовленої на давальницьких умовах і не стосується продукції власного виробництва.

Аналогічна думка викладена у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємства № 2- 222/5971 від 03.10.2001р.

З цього слідує, що незалежно від того, є продукція підакцизною чи ні, якщо вона є продукцією власного виробництва, а не виготовленою з давальницької сировини, на неї розповсюджується дія п.11.29 ст. 11 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» давальницькі умови – це будь-які умови, визначені в договорах між суб’єктом підприємницької діяльності (замовником) і суб’єктом підприємницької діяльності (виробником), за яких виготовляється підакцизна продукція, яка є власністю замовника.

Давальницька сировина – це сировина, яка є власністю одного суб’єкта підприємницької діяльності (замовника) і передається іншому суб’єкту підприємницької діяльності (виробнику) для виготовлення підакцизних товарів, продукції без переходу права власності на таку сировину.

Проте, фактів використання позивачем у своїй діяльності протягом перевіреного періоду давальницької сировини акт перевірки не містить.

Таким чином, оскільки виноматеріали, що виробляє позивач, є продукцією власного виробництва, а цей факт не заперечується відповідачем по суті, позивач у своїй діяльності правомірно застосовував до 01.01.2009р. пільгові норми п.11.29 ст. 11 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Крім того, про правомірність застосування вказаної пільги до операцій з реалізації вироблених позивачем виноматеріалів свідчить також те, що відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.1996р. №365/96-ВР “Про перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір”, передбачено, що перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, визначається і обмежується переліками підакцизних товарів, які ввійшли до законів України від 6 лютого 1996 року "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на тютюнові вироби", від 7 травня 1996 року "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої", від 24 травня 1996 року "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби та шини до них", від 11 липня 1996 року "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)".

Відповідно до абзацу 1 ст. 2 Закону України “Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої” (в редакції, що діяла за період перевірки) на вироблені в Україні з вітчизняної сировини виноматеріали (код згідно з УКТ ЗЕД 2204 30), що реалізуються посередницьким організаціям і населенню, та виноматеріали, вироблені на підприємствах первинного виноробства для суб'єктів підприємницької діяльності, що не є виробниками виноробної сировини (винограду), крім підприємств вторинного виноробства, які використовують ці виноматеріали для виробництва готової продукції встановлена ставка акцизного збору в розмірі 1,0 гривня за 1 літр.

Факт реалізації вироблених позивачем виноматеріалів підприємствам вторинного виноробства, які використовували ці виноматеріали для виробництва готової продукції підтверджується актом перевірки.

Оскільки позивач реалізовував виноматеріали підприємствам, які використовували виноматеріали для виробництва готової продукції, ці виноматеріали оподаткуванню акцизним збором не підлягають.

Крім того, суд вважає, що вживання у Законі України “Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої” слова “виноматеріали” не дає підстав відносити будь-яку продукцію, яка позначається цим словом, до підакцизної, оскільки самим Законом до підакцизної продукції віднесено лише спирт та алкогольні напої.

Поняття «виноматеріали» визначено ст.1 Закону України від 16.06.2005р. №2662-IV "Про виноград та виноградне вино", який відносить до виноматеріалів виноградних продукти первинної переробки винограду, призначені для виробництва вин та іншої виноробної продукції.

Разом з тим, визначення терміну “виноматеріал” міститься в Державному стандарті України ДСТУ № 2163-93 “Виноробство”, відповідно до якого виноматеріал - це зброжене повністю або частково виноградне сусло, призначене для приготування вина чи коньячного спирту, тобто, напівфабрикат, одержаний внаслідок подрібнення і пресування винограду або м’язги (п.11 ДСТУ 2163-93). Виноматеріали поділяються на необроблені та оброблені.

Необробленим виноматеріалом є напівфабрикат, який непройшов етапу технологічної обробки для його стабілізації проти помутнінь і/або надання специфічних якостей (п. 34 ДСТУ 2163-93). Оброблений виноматеріал - це продукт, що пройшов циклтехнологічної обробки для надання типовості та стабільності.

У відповідності до ч.1 ст. 5 Закону України "Про виноград та виноградне вино" до моменту затвердження нових правил виробництва і зберігання тихих вин, правил виробництва і зберігання ігристих та шампанських вин, правил виробництва коньяків України, відповідних технічних умов і технологічних інструкцій діють відповідні правила, державні стандарти, технічні умови та технологічні інструкції, які діяли в Україні до набрання цим Законом чинності.

Поняття «алкогольні напої» визначене статтею 1 Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (із змінами та доповненнями) як продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2 відсотка об'ємних одиниць, які відносяться до товарних груп Гармонізованої системи опису та кодування товарів під кодами 22 04, 22 05, 22 06, 22 08.

Враховуючи це, до підакцизної продукції може бути віднесено лише та продукція, яка призначена для пиття та містить алкоголь.

Вказане свідчить на те, що виноматеріали не є підакцизним товаром.

Така думка викладена Верховним Судом України в постанові від 15.01.2008р. по справі Державного підприємства “Радгосп-завод Алушта” до ДПІ у м. Алушта АР Крим та ДПА в АР Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Слід зазначити, що виноматеріали, вироблені позивачем, реалізовувалися заводам вторинного виноробства і мають коди УКТ ЗЕД: 2204 297500, 2204 298300, 2204 299500 (експертний висновок від 17.09.2008р. № 96-О/04-13 Торгово-промислової палати Криму) (а.с. 87-91).

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що позивач виробляє виноматеріали, які є алкогольною продукцією, а алкогольна продукція є підакцизною, а тому на них не розповсюджується дія п. 11.29. Закону України “Про податок на додану вартість”.

При цьому суд виходить з того, що відповідно до абз.1 ст. 2 Закону України “Про ставки акцизного збору на спирт етиловий і алкогольні напої” підакцизними є тільки виноматеріали, на які встановлений код 220430, тоді як на виноматеріали позивача встановлені коди 220429, про які в цьому Законі вказівки відсутні.

Крім того, статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір” акцизний збір - це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції).

Виходячи із змісту даної норми, підакцизними товарами є ті товари, до вартості яких входить акцизний збір.

До вартості виноматеріалів, що були реалізовані позивачем заводам вторинного виробництва, акцизний збір не входив. Доказів зворотного відповідачем суду не надано.

З наведеного вище вбачається, що включення позивачем ПДВ з реалізації виноматеріалів в сільськогосподарську декларацію №1 не суперечить вимогам п. 11.29 ст. 11 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Правомірним вважає суд і застосування позивачем до здійснених у період з 01.01.2009р. по 31.03.2009р. операцій з реалізації вина та виноматеріалів пільги на підставі ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість».

При цьому суд виходить з того, що відповідно до п. 8-1.6 ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

А згідно з п. 8-1.7 ст. 8-1 вказаного Закону сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1 - 24 УКТ ЗЕД згідно із Законом України "Про Митний тариф України", якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Пункт 8-1.8 ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що норми цієї статті не поширюються на виробників підакцизних товарів, крім підприємств первинного виноробства, які поставляють виноматеріали (коди УКТ ЗЕД 2204 29 - 2204 30).

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2009р. № 23 затверджено перелік видів діяльності, на які поширюються норми ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість». Зокрема, до таких видів діяльності відноситься: вирощування садивного матеріалу плодово-ягідних та горіхоплідних культур та винограду (код КВЕД 01.12.0), вирощування винограду, перероблення фруктів, ягід і винограду на вино в межах господарства, що їх вирощує (код КВЕД 01.12.0).

Як зазначено в акті перевірки, у перевірений період ДП «Лівадія» здійснювало реалізацію вина, виробленого з власних виноматеріалів, за товарною номенклатурою – кодами УКТ ЗЕД: 2204 218000, 2204 217900, 2204 218300, 2204 219400, 2204 218900 та виноматеріалів, що вироблені з власної сільськогосподарської продукції (винограду) за товарною номенклатурою – кодами УКТ ЗЕД: 2204 297500, 2204 298300, 2204 299500 (копія експертного висновку від 17.09.2008р. № 96-О/04-13 Торгово-промислової палати Криму).

Вказане свідчить про те, що позивач є сільськогосподарським підприємством. А на операції з реалізації як вина, так і виноматеріалу, вироблених та поставлених позивачем, розповсюджується дія пунктів 8-1.1, 8-1.2 та 8-1.7 ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість».

Вказане свідчить про протиправність винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим від 7 серпня 2009 року № 0001762301/0.

Що стосується податкового повідомлення–рішення ДПІ у м. Ялта АР Крим №0001772301/0 від 07.08.2009р., яким до позивача застосовані штрафні санкції за платежем «частина чистого прибутку (доходу) (дивіденди)» в розмірі 680,00грн., то суд зазначає наступне.

Пунктом 1.8. ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (в редакції, яка діяла в період перевірки) встановлено, що корпоративні права - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Відповідно до п. 1.9. ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” дивіденд - платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства, платіж, який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не може впливати на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивідендів.

Таким чином, емітентом корпоративних прав є юридична особа, уповноважена державою або юридичною особою - власником корпоративних прав, здійснювати від свого імені управління статутним фондом (капіталом) або його часткою (паєм) та яка повинна виконувати обов’язки, що випливають із умов такого управління.

Згідно зі статутом позивача, його органом управління є Міністерство аграрної політики України, з чого слідує, що позивач діє як емітент корпоративних прав.

Пунктом 7.8.1. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно його частці в статутному фонді підприємства - емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.

Абзац 1 пункту 7.8.2. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлює, що крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Це правило поширюється також на державні некорпоратизовані, казенні або комунальні підприємства, які зараховують суми дивідендів у розмірі, встановленому відповідно державним або місцевим виконавчим органом, в управлінні якого знаходяться такі підприємства, відповідно до державного або місцевого бюджету (абзац 4 пункту 7.8.2. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”).

Зміст вказаної норми свідчить про те, що розмір дивідендів повинен бути встановлений державним або місцевим виконавчим органом, в управлінні якого знаходяться такі підприємства.

Органом управління позивача є Міністерство аграрної політики України, про що вказано в статуті Державного підприємства “Лівадія” (а.с.10).

Але з матеріалів справи та акту перевірки не вбачається, та під час судового розгляду справи суду не надано доказів про те, що Міністерство аграрної політики України відповідно до вимог ч.4 п.п. 7.8.2. п.7.8. ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлювало позивачу розмір дивідендів.

Крім того п.п. 7.8.1. п.7.8. ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що сплата дивідендів здійснюється на підставі рішення про сплату дивідендів емітента корпоративних прав. При цьому в матеріалах справи та в акті перевірки відсутні документи, які підтверджують прийняття позивачем такого рішення.

Крім того, суд вважає, що положення чинних законів щодо сплати державними некорпоратизованими підприємствами частини прибутку (доходу) є суперечливими.

Так, відповідно до п. 4 Прикінцевих положень Закону України “Про фіксований сільськогосподарський податок” для сільськогосподарських товаровиробників - платників фіксованого сільськогосподарського податку зупинено дію Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" за винятком пункту 7.8 ст. 7 цього Закону.

Враховуючи вказану норму, на позивача не розповсюджується п.1.9 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідно до якого до дивідендів прирівнюється платіж, який позивач повинен здійснювати на користь держави.

За таких обставин, на позивача розповсюджується тільки норми п.7.8. ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” щодо сплати дивідендів.

Частинами 1, 2 ст. 61 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” встановлено, що державні унітарні підприємства та їх об'єднання сплачують до Державного бюджету України частину чистого прибутку (доходу) в розмірі 15 відсотків, зменшеного на суму нарахованих і сплачених дивідендів відповідно до пункту 7.8 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Порядок відрахування частини чистого прибутку (доходу) встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2008р. № 158 "Про затвердження Порядку відрахування у 2008 році державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу)" керівникам центральних та місцевих органів виконавчої влади встановлено забезпечити надходження до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань, які належать до сфери їх управління, згідно із затвердженим цією постановою Порядком.

Порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюється Кабінетом Міністрів України (крім порядку і нормативу відрахування частини прибутку (доходу) господарських організацій, які належать до комунальної власності або у статутних фондах яких є частка комунальної власності, які встановлюються відповідними радами).

Аналогічні положення закріплені у ст. 59 Закону України від 26.12.2008р. № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та Порядку відрахування у 2009 році державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2009р. № 184.

Положення зазначених норм свідчать про те, що обов’язок щодо забезпечення надходження частини прибутку, встановленого Законами України “Про Державний бюджет на 2008 рік” та “Про Державний бюджет на 2009 рік” покладений на органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать відповідні господарські організації.

Як вбачається з матеріалів справи орган управління позивача - Міністерство аграрної політики України не приймало рішень та не здійснювало заходів щодо виконання постанов Кабінету Міністрів України від 05.03.2008р. № 158 та від 11.03.2009р. № 184.

Вказаними постановами Кабінету Міністрів України встановлено Державній податковій адміністрації разом з Головним контрольно-ревізійним управлінням забезпечити здійснення контролю за повнотою і своєчасністю сплати частини чистого прибутку (доходу) господарськими організаціями згідно із затвердженим цими постановами Порядком.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, враховуючи положення вказаних постанов Кабінету Міністрів України, суд вважає, що органи державної податкової служби не наділені правами по вжиттю заходів по донарахуванню та сплаті до державного бюджету господарськими організаціями частини чистого прибутку (доходу), а можуть тільки контролювати повноту та своєчасність сплати частини прибутку.

Таке право органам державної податкової служби не надано також Законом України “Про державну податкову службу в Україні”.

Стаття 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” також встановлює, що посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

В силу ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимогам даної норми, відповідачем правомірності своїх дій та податкових повідомлень-рішень суду не доведено.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб.

Суд вважає, що для повного захисту прав позивача спірне податкове повідомлення-рішення слід визнати протиправним та скасувати.

За таких обставин, суд вважає, що вищенаведене свідчить про обґрунтованість позовних вимог позивача, у зв’язку з чим доходить висновку про задоволення позовних вимог та визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м.Ялта АРК від 7 серпня 2009 року № 0001762301/0 та від 7 серпня 2009 року №0001772301/0.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір в розмірі 3,40грн., сплачений при подачі позову.

У зв’язку зі складністю справи судом 26.01.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови, а 01.02.2010р. постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим від 7 серпня 2009 року №0001762301/0, від 7 серпня 2009 року № 0001772301/0.

3.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Лівадія» (98655, АР Крим, м. Ялта, смт. Лівадія, вул. Виноградна, 2, код ЄДРПОУ 00412760) 3,40грн. судового збору.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                         Кушнова А.О.