Рішення № 79015202, 27.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 грудня 2018 року № 826/20284/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кармазіна О.А., суддів: Катющенка В.П. та Скочок Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1до:Міністерства юстиції України, Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції Українипро:визнання протиправним та скасування рішення №8 від 20.11.2015В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України, оформлене протоколом № 8 від 20.11.2015, про підтвердження кваліфікації судового експерта ОСОБА_2.

В обґрунтування позову зазначається, що на розгляді Сумського районного суду Сумської області знаходиться справа № 587/1196/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист права власності на земельну ділянку, в якій 24.09.2015 постановлено ухвалу про призначення судово-технічної експертизи.

Проте, після проведення експертизи, та виклика експерта до суду для надання пояснень по експертизі, з'ясувалося, що судовий експерт ОСОБА_2 не має відповідної вищої освіти для проведення експертизи із землеустрою та із питань будівництва.

У зв'язку із виявленими порушеннями законодавства ОСОБА_1 було направлено скаргу на адресу ГПУ, МЮ України та Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при МЮУ.

У серпні 2016 ОСОБА_1 отримав поштою відповідь від Міністерства юстиції України № Д-17887 від 11.07.2016 із роз'ясненням питань, що стосуються кваліфікації експерта, а також повідомлено, що на засіданні ЦЕКК, яке відбулося 20.11.2015, при вирішенні питання щодо підтвердження кваліфікації судового експерта ОСОБА_2 комісією розглянуто питання щодо відповідності вищої освіти експертній спеціальності. Але, як зазначає позивач, не взяв до уваги, що у експерта взагалі відсутній диплом.

Позивач наполягає, що зазначений судовий експертне отримував вищу освіту за спеціальностями у сфері землеустрою. Крім того, з'ясувалося, що судовий експерт не має вищої освіти з напряму будівництва.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 10 Закону України «Про судову експертизу», положенням підзаконного акту, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач (МЮ України) надав відзив на позов (т.1, а.с. 26-32) з доказами направлення позивачу, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Посилаючись на положення профільних нормативних актів, відповідач зазначає про невірність тверджень позивача відносно того, що ОСОБА_2 не має відповідної вищої освіти, наводячи у цьому контексті відомості з диплому, виданого Сумським сільськогосподарським інститутом (за спеціальністю агрономія) та про присвоєння ОСОБА_2 кваліфікації спеціаліста «вчений агроном». Відповідач також посилається на відомості з диплому Сумського будівельного коледжу за спеціальністю «Будівництво та експлуатація будівель і споруд» про здобуття кваліфікації молодшого спеціаліста, а також на інформацію із додатків до вказаних дипломів, з трудової книжки щодо роботи у Сумському відділенні Харківського НДІСЕ, та на рішення ХНДІСЕ від 29.09.2004 про присвоєння ОСОБА_2 кваліфікації судового експерта, зокрема, за спеціальністю 10.7.

Відтак, відповідач вважає, що зазначений експерт мав практичний п'ятирічний стаж експертної діяльності, а відтак, враховуючи всі наявні матеріали та проходження кваліфікаційного оцінювання, оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачає.

Більш того, відповідач вважає, що оскаржуване рішення, як акт індивідуальної дії, жодним чином не стосується та не порушує прав та інтересів позивача, не породжує, не змінює та не припиняє для позивача прав чи обов'язки, що є окремою підставою для відмови у позові.

Позивач надав відповідь на відзив, в якому наполягав на невідповідності оскаржуваного рішення вимогам законодавства. Позивач наполягає, що у справі № 587/1196/15-ц експертизу було проведено судовим експертом ОСОБА_2, який не має спеціальних знань та відповідної освіти, чим було порушено основоположні права позивача. Крім того, саме на підставі зазначеної експертизи було прийнято рішення у зазначеній справі. Позивач зазначає, що звернувшись до організації, яка виготовляла первинні державні акти, та встановлювала ті ділянки в натурі, з'ясувалося, що судовий експерт взагалі проводив виміри не тих ділянок, які надавалися позивачем у справі № 587/1196/15-ц. У зв'язку з тим, що некваліфікований експерт не може зазначити місцезнаходження ділянки, яку необхідно звільнити, то позивач, як відповідач у вказаній справі та боржник по виконавчому провадженні повинен виконувати рішення суду, але не може цього зробити із причин того, що судовий експерт взагалі провів експертизу на інших ділянках, суд на підставі судової експертизи виніс рішення стосовно інших ділянок, а виконавець зобов'язує виконати рішення суду стосовно інших ділянок. Тому, як зазначає позивач, однозначно некомпетенція судового експерта має причинно-наслідковий зв'язок, що призводить до невідповідного рішення суду, тому і до порушення не тільки сторін по справі, але й інших осіб, кого це питання стосується.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.03.2017 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судовий розгляд.

На підставі розпорядження керівника апарату суду про повторний автоматичний розподіл судових справ від 10.10.2017 року №5468 та відповідно до пункту 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду справу повторно автоматично розподілено на суддю Окружного адміністративного суду м. Києва Кармазіна О.А.

Ухвалою судді Кармазіна О.А. справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи по суті у складі колегії суддів. Розгляд справи завершено у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, враховуючи пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Так, сторонами не заперечуються факти прийняття оскаржуваного рішення, зміст документів та матеріалів, які стали підставою для його прийняття (т. 1, а.с. 34-46), факт звернення позивача та надання йому відповіді з боку МЮ України (т.1, а.с. 11), а відтак, вказані обставини слід вважати встановленими.

У взаємозв'язку з наведеним, суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За приписами пунктів першого і сьомого частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту восьмого частини першої статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Відтак завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту &?о;...&?а;.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

&?о;...&?в; поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає, що положення певного акту впливають на його правове становище.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи дійсно щодо особи має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Однак, у даному випадку, дослідивши матеріали справи та з'ясувавши обставини фактичних відносин учасників справи, суд приходить до висновку, що оскаржуваний акт індивідуальної дії, який вичерпав свою дію за фактом прийняття, жодним чином не зачіпає та не порушує жодних прав позивача, не створює будь-яких реальних та прямих, у т.ч. негативних, наслідків для позивача, доводи якого у даній справі відносно незаконності оскаржуваного акту по суті зводяться до незгоди з висновком експерта та наслідками застосування цього висновку у цивільній справі, в якій позивач і мав право реалізовувати свої процесуальні права, у т.ч. щодо незгоди з висновком експерта.

По суті, даний позов є намаганням поставити під сумнів висновок експерта в іншій справі, однак, з урахуванням вищенаведених висновків суду, цього явно недостатньо щоб вимагати в судовому порядку скасування оскаржуваного акту, а відтак, заявлені вимоги не можуть бути предметом задоволення з боку суду.

В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для висновку про порушення прав, свобод та інтересів позивача у зв'язку з прийняттям оскаржуваного акту, а відтак, оскільки права позивач не порушені, то у задоволені позовних вимог слід відмовити.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статтями ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 292, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням особливостей, передбачених п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Головуючий суддя О.А. Кармазін

Судді: В.П. Катющенко

Т.О. Скочок