Рішення № 79014125, 04.01.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2019 року справа № 2340/4133/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ліквідаційної комісії УМВС України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

10.10.2018 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (20200, АДРЕСА_1, далі – позивач) з позовом до ліквідаційної комісії УМВС України в Черкаській області (18036, м. Черкаси, вул. Смілянська, 57, далі-відповідач), в якому просить:

-визнати протиправними дії ліквідаційної комісії УМВС України в Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу ветерана органів внутрішніх справ України та відповідного посвідчення;

-зобов'язати ліквідаційну комісію УМВС України в Черкаській області у відповідності до вимог Закону України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист” надати ОСОБА_1 статус ветерана органів внутрішніх справ України та видати відповідне посвідчення.

18.12.2018 перейдено до розгляду справи в порядку письмового провадження.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.09.2015 наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області №262 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в міліції в запас Збройних Сил України за пунктом 64 “Б” (через хворобу) пов’язану з проходженням служби в ОВС. Однак, УМВС України в Черкаській області відмовлено позивачу у наданні статусу ветерана органів внутрішніх справ з підстав відсутності у нього підстав визначених ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист». Позивач вважає, що відмова є протиправною, оскільки захворювання пов’язано з виконанням службових обов’язків по охороні громадського порядку.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача до зали судового засідання не прибув, надавши відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ОСОБА_1 встановлено II групу інвалідності внаслідок захворювання отриманого в період проходження служби в органах внутрішніх справ. Представник вказав, що оскільки позивач проходив службу саме в органах внутрішніх справ, та його календарна вислуга років в органах внутрішніх справ становить 16 років 1 місяць 23 дні, а також оскільки II група інвалідності йому встановлена в зв’язку з захворюванням, яке пов’язано саме з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а не військової служби, немає правових підстав для надання ОСОБА_2 статусу ветерана органів внутрішніх справ. Тобто, на позивача не поширюється жоден з перелічених в ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» підстав для надання статусу ветерана органів внутрішніх справ. З вказаних підстав у задоволенні позову просив відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що 02.05.2004 перебуваючи на службі на посаді слідчого Звенигородського РВ УМВС України в Черкаській області отримав вказівку від оперативного чергового виїхати у складі слідчо-оперативної групи для припинення правопорушення та під час переслідування правопорушника стався нещасний випадок, внаслідок чого позивач отримав черепно-мозкову травму.

За результатами медичного огляду військово-лікарською комісією УМВС України в Черкаській області видано свідоцтво про хворобу № 429 від 11.09.2015, згідно з яким захворювання позивача пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Наказом управління МВС України в Черкаській області від 25.09.2015 №262 о/с підполковника міліції ОСОБА_1 (М-184292), першого заступника начальника Звенигородського районного відділу (обслуговування Звенигородського району та міста Ватутіне) - начальника слідчого відділення, 25 вересня 2015 року звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п. 64 "б" Положення (через хворобу).

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертної комісією серії 12 ААА № 197079, ОСОБА_1 встановлена ІІ група інвалідності з 30.11.2015 (безтерміново), у зв'язку із травмою, що пов'язана з проходженням служби в ОВС.

На підставі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29.03.2017 у справі №823/1412/17 Ліквідаційною комісією УМВС України в Черкаській області складно акти від 30.07.2018 розслідування нещасного випадку (форма Н-5*) та про нещасний випадок (форма Н-1*), за висновками яких встановлено факт, що нещасний випадок стався 02.05.2004 з позивачем під час проходження служби при виконанні службових обов’язків.

22.08.2018 ОСОБА_1 звернувся із заявою до ліквідаційної комісії УМВС України в Черкаській області про надання статусу ветерана органів внутрішніх справ України та видачі відповідного посвідчення згідно з вимогами ст. 5 ЗУ «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

За наслідками звернення позивача, відповідач листом від 11.09.2018 № ПІ-715 повідомив позивача про відсутність підстав для встановлення статусу ветерана органів внутрішніх справ України.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади реалізації громадянами прав, пов’язаних із отриманням ними статусу ветеранів органів внутрішніх справ, визначені Законом України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист” №203/98-ВР від 24.03.1998.

Згідно статті 5 Закону України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист” №203/98-ВР від 24.03.1998, ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України визнаються громадяни України:

1) які бездоганно прослужили на військовій службі, в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД;

2) особи з інвалідністю I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, чи при виконанні службових обов'язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

3) особи з інвалідністю I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, і які мають вислугу військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України 20 років і більше;

4) військові пенсіонери, нагороджені медаллю "Ветеран Збройних Сил СРСР" за законодавством колишнього Союзу РСР;

5) які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.

Для вирішення спору суд врахував, що отримання позивачем черепно-мозкової травми, внаслідок якої йому встановлена 2 група інвалідності відбулось безпосередньо під час виконання ним службових обов’язків в період несення служби на посаді слідчого Звенигородського РВ УМВС України в Черкаській області.

Так, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29.03.2018 у справі №823/1412/17, яке набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду, встановлено, що 02 травня 2004 року близько 01 години 00 хвилин, позивач отримав вказівку від оперативного чергового про те, що необхідно у складі слідчо-оперативної групи здійснити виїзд в міський парк м. Звенигородка за фактом бійки між невідомими громадянами. Після прибуття до міського парку було виявлено, що відбувається бійка між групою чоловіків. Позивач, наздоганяючи порушника, пробігши деяку відстань, перечепився через якийсь предмет та впав, при цьому вдарився головою. Вказані події відбулись в темну пору доби, при обмеженій видимості. В подальшому позивач був доставлений до приймального відділення Звенигородської ЦРЛ. З 02.05.2004 по 13.05.2004 позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в Звенигородській ЦРЛ з діагнозом “Закрита черепно-мозкова травма, струс та забій головного мозку, травматичний розрив лівої барабанної перетинки”.

У зв’язку з цим, судом зроблено висновок, що закрита черепно-мозкова травма, струс та забій головного мозку, травматичний розрив лівої барабанної перетинки отримана позивачем в період проходження служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналізуючи статтю 5 Закону України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист” №203/98-ВР від 24.03.1998, суд зазначає, у ОСОБА_1 відсутні всі необхідні підстави для встановлення останньому статус ветерана органів внутрішніх справ.

Так, ОСОБА_1 не має необхідного стажу роботи, не є військовим пенсіонером, нагороджений медаллю "Ветеран Збройних Сил СРСР", і не є особою з інвалідністю яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, чи при виконанні службових обов'язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Отже, оскільки позивач проходив службу саме в органах внутрішніх справ, та його календарна вислуга років в органах внутрішніх справ становить 16 років 1 місяць 23 дні а також оскільки II група інвалідності йому встановлена в зв’язку з захворюванням, яке пов’язано саме з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а не військової служби, підстави для надання ОСОБА_2 статусу ветерана органів внутрішніх справ відсутні.

Суд звернув увагу, що інвалідність настала внаслідок захворювання пов’язаного з проходження служби в органах внутрішніх справ у період виконання службових обов’язків однак не по охороні громадського порядку.

Крім того, згідно Закону України «Про міліцію» в редакції дійсній на час отримання травми, ОСОБА_1 здійснював заходи щодо припинення правопорушення, що було основними завданнями міліції.

Також, ОСОБА_1 не входив до підрозділу міліції громадської безпеки (ст. 7 ЗУ «Про міліцію»).

Згідно з ч.1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Врахувавши встановлені обставини та викладені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та не підлягають до задоволення.

У відповідності до ст. 139 КАС України, витрати зокрема і на правничу допомогу не підлягають до відшкодування.

Керуючись ст.ст. 192, 241-246, 250 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.Г. Паламар