Рішення № 79014041, 02.01.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 січня 2019 р. м. Чернівці Справа № 824/701/18-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брезіної Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Чернівецького обласного військового комісаріату до Інспектора праці ОСОБА_1 Управління Держпраці у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування припису,-

В С Т А Н О В И В:

В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд винести рішення, яким визнати протиправними та скасувати припис про усунення виявлених порушень від 13.04.2018 р. №ЧВ-209/18/420/АВ/П винесений інспектором праці Управління Держпраці у Чернівецькій області ОСОБА_1 за результатами інспекційного відвідування Чернівецького обласного військового комісаріату.

В обґрунтування позовних вимог позивач, з урахуванням відповіді на відзив, вказував, що не погоджується із приписом про усунення виявлених порушень від 13.04.2018 р. №ЧВ-209/18/420/АВ/П та не погоджується із зробленими інспектором висновками про наявність порушень ним трудового законодавства.

Позивач зазначав, що відповідачем всупереч п.п.4 п. 13 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю № 295 здійснено інспекційне відвідування питання, яке є предметом розгляду в суді, чим порушено його права та інтереси як об'єкта відвідування.

Вказував, що всупереч п. 21 Порядку № 295 відповідачем складено акт інспекційного відвідування одночасно з приписом, що позбавило його права надати зауваження до ОСОБА_2 до винесення припису.

На думку позивача оскаржуваний ним припис не відповідає вимогам, встановленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вирішення питання щодо законності прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби відноситься до компетенції суду.

Позивач зазначав, що наказ військового комісара про звільнення ОСОБА_2 був виданий у відповідності до норм Кодексу законів про працю України, в редакції, яка діяла станом на 19.03.2014 р. Вказував, що відповідно до нових штатів посади державної служби, яку до звільнення обіймав ОСОБА_2 з 19.03.2018 р. у Чернівецькому обласному військовому комісаріаті вже не було, замість цивільних посад ведені посади військовослужбовців. Вказував, що після набрання чинності 08.06.2018 р. Законом України №1275-VII від 20.05.2014 р., яким дію ч. 3 ст. 119 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції цього закону поширено на громадян України, які починаючи з 18.03.2014 р. були призвані на військову службу. Посилався на те, що не мав права скасовувати наказ про звільнення ОСОБА_2 з роботи та поновлювати його на раніше займані посаді , так як такої посади вже не було, відповідно до нових штатів. У зв'язку із цим, просить суд задовольнити позовні вимоги.

У відзиві на позов відповідач вказував, що оскаржуваний позивачем припис видано у зв'язку із порушенням позивачем вимог ч. 3 ст. 119 Кодексу адміністративного судочинства України та прикінцевих положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України про удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації” від 20.05.2014 р. №1275-VII, а саме за працівником ОСОБА_2 не було збережено місце роботи, посада і середній заробіток.

Щодо тверджень позивача, що управлінням Держпраці у Чернівецькій області всупереч п.п.4 п. 13 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю № 295 розглянуто питання, яке є предметом розгляду в суді відповідач вказував, що вказану норму Порядку позивач трактує на свій лад, зазначивши, що заявник з приводу порушення його трудових прав під час проходження державної служби має право звертатися лише до суду, чим обмежує його право на захист.

Щодо порушення прав позивача на надання заперечень до акту інспекційного відвідування, відповідач посилався на те, що якщо об'єкт відвідування не погоджується з складеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною. Вказував, що перед підписанням акту, т.в.о. військового комісара ОСОБА_3 та помічнику військового комісара з правової роботи Чернівецького обласного військового комісаріату майору юстиції ОСОБА_4 були роз'яснені їх права. В тому числі на оскарження дій інспектора праці. Однак, відповідач зазначав, що акт інспекційного відвідування підписаний військовим комісаром без жодного зауваження. Разом із цим, наголошував на тому, що 17.04.2018 р. подав заперечення до акту, яке Управлінням розглянуто та листом №1120/0/04-2/18 від 20.04.2018 р. відхилено. На цій підставі вважає, що управлінням не порушено права позивача на подання заперечень до акту інспекційного відвідування.

Разом із цим, щодо складання припису в один і той же день, що і акт інспекційного відвідування, відповідач наголошував, що п. 24 Порядку №295 передбачений кінцевий термін складання та внесення припису об'єкта відвідування, що жодним чином не обмежує інспектора праці скласти припис в той же день, що і акт, якщо відсутні зауваження.

У зв'язку із наведеним, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.08.2018 р. відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання по справі на 04.10.2018 р.

В судовому засіданні, призначеному на 04.10.2018 р., ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання розгляд справи відкладено для надання відповідачу можливості надіслати відзив та надання можливості ознайомитись із відзивом представнику позивача до 01.11.2018 р.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Брезіної Т.М. у період з 30.10.2018 р. по 06.11.2018 р. у відпустці, судове засідання призначене на 01.11.2018 р. по даній справі було знято з розгляду. Розгляд справи призначено на 28.11.2018 р.

В судовому засіданні, призначеному на 28.11.2018 р. представник позивача підтримав позов у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Відповідач в судовому засідання заперечував щодо заявленого позову та просив суд відмовити у його задоволенні.

Після з'ясування обставин справи та дослідження доказів, представниками сторін в судовому засіданні подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).

Враховуючи приписи ст. ст. 205 КАС України, суд вважає, що за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Оцінивши повідомлені представниками сторін обставини справи, суд вважає, що наявні достатні підстави для прийняття судового рішення і приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.

Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

14.03.2018 р. гр. ОСОБА_2 звернувся до управління Держпраці в Чернівецькій області із заявою, в якій вказував, що 18.03.2014 р. наказом Чернівецького обласного військового комісара № від 19.03.2014 р. був звільнений за п. 3 ст. 36 Кодексу Законів про працю України, з посади головного спеціаліста Чернівецького міського військового комісаріату у зв'язку із призовом на військову службу (під час мобілізації). Зазначав, що згідно ст. 119, глави VIII Кодексу Законів про працю України місце роботи до призову на військову службу та середній заробіток за ним не зберігся. Зазначав, що в кінці 2014 р. усно звертався до керівництва Чернівецького обласного військового комісаріату з цього питання, однак жодного рішення прийнято не було.

У заяві просив провести перевірку вищенаведений питань за результатом якої його письмово повідомити. (а.с. 53).

На підставі звернення гр. ОСОБА_2, 11.04.2018 р. управлінням Держпраці в Чернівецькій області прийнято наказ № 170 Про проведення інспекційного відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю, мінімальних гарантій в оплаті для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків у Чернівецькому обласному військовому комісаріаті (код ЄДРПОУ 08118534) вул. О.Кобилянської , 32, м. Чернівці тривалістю 2 (два) робочих днів у період з 12.04.2018 р. по 13.04.2018 р. (а.с. 545).

В той же день, ОСОБА_1 начальнику відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління Держпраці в Чернівецькій області видано направлення на проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування №04-056. (а.с. 56).

За результатами вказаного інспекційного відвідування складено акт №ЧВ-209/18/420/АВ від 13.04.2018 р., в якому зафіксовано порушення позивачем ч. 3 ст. 119 КЗпП України “Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків”.

В акті зазначено, що відповідно до поданої заяви, протоколу конкурсної комісії від 30.11.2004 р. №15 та наказу Чернівецького військового комісара №1396 від 01.12.2004 р. ОСОБА_2 був призначений на посаду старшого помічника начальника 2 відділення з питань контрактної служби.

Наказом від 31.03.2006 р. на підставі поданої заяви, протоколу конкурсної комісії від 24.03.2006 р. № 17, ОСОБА_2 з 31.03.2006 р. був призначений на посаду старшого помічника начальника 2 відділення. З 31.10.2006 р. він переведений на посаду головного спеціаліста відділення комплектування зв'язку із організаційними заходами. 31.05.2013 р. ОСОБА_2 в черговий раз був переведений на посаду головного спеціаліста (наказ Чернівецького МВК №54 від 31.05.2013 р.). Указом Президента України від 17.03.2014 р. №303/2014 “Про часткову мобілізацію” затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про часткову мобілізацію” №1126-VII від 17.03.2014 р. в Україні оголошено часткову мобілізацію, військові формування, у тому числі Збройні Сили України, переведені на організацію та штати воєнного часу.

Вказано, що згідно письмових пояснень помічника військового комісара з правової роботи Чернівецького обласного військового комісаріату майора юстиції ОСОБА_4- ОСОБА_2 в ході проведення заходів мобілізації, 19.03.2014 р. був призваний на військову службу Чернівецьким міським військовим комісаріатом, та наказом військового комісара Чернівецького обласного військового комісаріату від 19.03.2014 р. №38 призначений на посаду старшого офіцера відділення формування та відправки команд та партій ЧМВК.

На підставі вищевказаного наказу та у відповідності до вимог ч. 3 ст. 36 КЗпП України (в редакції, яка діла станом на 19.03.2014 р.) - у зв'язку із призовом на військову службу, ОСОБА_2 звільнений з державної служби.

В акті вказано, що Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації” від 20.05.2014 р. №1275-VII були внесені зміни до таких законодавчих актів: 5) у статті 119: частину другу після слів "Про альтернативну (невійськову) службу" доповнити словами "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"; частину третю викласти в такій редакції: "За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України".

Прикінцевими положеннями вказаного закону передбачено:

1. ОСОБА_5 набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім абзацу третього підпункту 8 пункту 8 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2015 року.

2. Поширити дію частин другої і третьої статті 39 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, частини третьої статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб та частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України в редакції цього Закону на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію".

В акті також зазначено, що у своїх поясненнях ОСОБА_4 зазначає, що ОСОБА_2, після вступу в силу змін до ст. 119 КЗпП України не звертався до командування із заявою про скасування наказу про його звільнення та поновлення на займаній посаді державного службовця. Також зазначив, що в зв'язку із переведенням ЗСУ на організацію та штати воєнного часу, посади, які займали цивільні, були замінені на посади військовослужбовців.

Фактично в порушення вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України та Прикінцевих положень вищевказаного Закону України від 20.05.2014 р. №1275-VII працівник ОСОБА_2 не був поновлений на роботі з 19.03.2014 р.

Наказом командування Сухупутних військ Збройних Сил України від 01.12.2017 р. №603 на заступника військового комісара -начальника відділення комплектування майора ОСОБА_2 накладено дисциплінарне стягнення “позбавлення військового звання” та наказом командувача військ оперативного “Захід” від 15.12.202017 р. №250 ОСОБА_2 звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків ЗСУ з 01.12.2017 р. (а.с. 9-12).

13.04.2018 р. інспектором праці ОСОБА_1 винесено припис №ЧВ-209/18/420/АВ/П, яким відповідач вимагав усунути виявлені під час інспекційного відвідування порушення у строк до 12.05.2018 р.

Позивачу необхідно було письмово повідомити Управління Держпраці у Чернівецькій області про виконання вимог припису за адресою: м. Чернівці, вул. Поповича 2 (а.с. 13-15).

17.04.2018 р. позивачем подано до Управління Держпраці у Чернівецькій області заперечення до акту інспекційного відвідування Чернівецького обласного військового комісаріату від 13.04.2018 р. №ЧВ-209/18/420АВ, в позивач якому вказував, що наказ військового комісара про звільнення ОСОБА_2 був виданий у відповідності до норм КЗпП України, в редакції яка діяла станом на 19.03.2014 р. Вказував, що Збройні Сили України, в тому числі й військові комісаріати, відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 р. №303/2014 переведені на організацію та штати воєнного часу.

Позивач зазначав, що відповідно до нового штатного розпису посади державної служби, яку до звільнення обіймав ОСОБА_2 з 19.03.2018 р. у Чернівецькому обласному військовому комісаріаті вже не було, замість цивільних посад ведені посади військовослужбовців. Вказував, що після набрання чинності 08.06.2018 р. Законом України №1275-VII від 20.05.2014 р., яким дію ч. 3 ст. 119 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції цього закону поширено на громадян України, які починаючи з 18.03.2014 р. були призвані на військову службу. Посилався на те, що не мав права скасовувати наказ про звільнення ОСОБА_2 з роботи та поновлювати його на раніше займані посаді , так як такої посади вже не було, відповідно до нового штатного розпису.

Позивач вважає, що комісаріат діяв у суворій відповідності до законодавства України та не мав (і немає на даний час) повноважень поновлювати ОСОБА_2 на раніше займаній ним посаді. (а.с. 16-17).

Листом №1120/0/04-2/18 від 20.04.2018 р. Управління Держпраці в Чернівецькій області повідомило позивача про відхилення заперечення та, що обов'язок щодо неухильного додержання вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України покладений на роботодавця Чернівецький обласний військовий комісаріат, який повинен був вжити всіх необхідних заходів щодо збереження за ОСОБА_2 місця роботи, посади і середнього заробітку. (а.с. 18).

23.04.2018 р. позивачем подано до Управління Держпраці в Чернівецькій області скаргу на припис №ЧВ-209/18/420/АВ/П від 13.04.2018 р., в якій просив його скасувати. (а.с. 20-21).

Листом №1403/0/04-2/17 від 22.05.2015 р. Управління Держпраці в Чернівецькій області повідомило позивача про відмову у задоволенні його скарги. (а.с. 22).

08.06.2018 р. позивач звернувся до Голови Державної служби України з питань праці із скаргою в якій просив скасувати припис інспектора праці №ЧВ-209/18/420/АВ/П від 13.04.2018 р., внесеного за результатами інспекційного відвідування Чернівецького обласного військового комісаріату начальником відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці в Чернівецькій області ОСОБА_1 та рішення начальника Управління Держпраці в Чернівецькій області від 22.05.2018 р. №1403/0/04-2/17. (а.с. 23-26).

Листом №54-15/4/4.3-ДП-18 від 09.07.2018 р. Державна служба України з питань праці повідомила Чернівецький обласний військовий комісаріат, що при здійсненні інспекційного відвідування в Чернівецькому обласному військовому комісаріаті інспектор праці діяв в межах повноважень та у спосіб визначений Порядком контролю. (а.с. 27-29).

Не погоджуючись із приписом про усунення виявлених порушень від 13.04.2018 р. №ЧВ-209/18/420/АВ/П, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п.1 Положення Про Державну службу України з питань праці державна служба України з питань праці (Держпраці), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 (далі- Положення №96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов’язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 11 лютого 2015 року №100 управління Держпраці у Чернівецькій області є територіальним органом Державної служби з питань праці.

Відповідно до п. 1 Положення про Управління Держпраці у Чернівецькій області, затвердженого наказом Держпраці від 22 червня 2017 року №75 (далі — Положення №75) управління Держпраці у Чернівецькій області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування) визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"" від 26 квітня 2017 року №295 (далі — Порядок №295).

Згідно п. 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до п. 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться, зокрема: за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.

Пунктом 19 Порядку №295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Відповідно до п. 23, 24 Порядку №295 припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Припис вноситься об'єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду. У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень. У разі встановлення строку виконання припису більше ніж три місяці у приписі визначається графік та заплановані заходи усунення виявлених порушень з відповідним інформуванням інспектора праці згідно з визначеною у приписі періодичністю. Припис складається у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування або невиїзне інспектування, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник припису залишається в об'єкта відвідування.

Судом встановлено, що у період з 12.04.2018 р. по 13.04.2018 р. Управлінням Держпраці у Чернівецькій області на підставі звернення гр. ОСОБА_2 у відповідності до вимог Положення №75 проведено інспекційне відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю, мінімальних гарантій в оплаті для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків у Чернівецькому обласному військовому комісаріаті вул. О.Кобилянської, 32, м. Чернівці.

У розглядуваній справі предметом судової перевірки є правомірність припису за результатами інспекційного відвідування Управлінням Держпраці у Чернівецькій області Чернівецького військового комісаріату.

За результатами інспекційного відвідування складено акт, на підставі якого в подальшому відповідачем винесено припис про усунення виявлених порушень №ЧВ-209/18/420/АВ/П від 13.04.2018 р.

В ході інспекційного відвідування Управлінням Держпраці у Чернівецькій області виявлено порушення Чернівецьким обласним військовим комісаріатом ч. 3 ст. 119 КЗпП України “Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків”.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Як вбачається із матеріалів справи, в ході інспекційного відвідування відповідачем встановлено, зокрема, що ОСОБА_2 в ході проведення заходів мобілізації, 19.03.2014 р. був призваний на військову службу Чернівецьким міським військовим комісаріатом, та наказом військового комісара Чернівецького обласного військового комісаріату від 19.03.2014 р. №38 призначений на посаду старшого офіцера відділення формування та відправки команд та партій ЧМВК. На підставі вищевказаного наказу та у відповідності до вимог ч. 3 ст. 36 КЗпП України (в редакції, яка діла станом на 19.03.2014 р.) - у зв'язку із призовом на військову службу, ОСОБА_2 звільнений з державної служби.

Відповідачем встановлено, що в порушення вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України та Прикінцевих положень Закону України від 20.05.2014 р. №1275-VII працівник ОСОБА_2 не був поновлений на роботі з 19.03.2014 р. Натомість наказом командування Сухупутних військ Збройних Сил України від 01.12.2017 р. №603 на заступника військового комісара -начальника відділення комплектування майора ОСОБА_2 накладено дисциплінарне стягнення “позбавлення військового звання” та наказом командувача військ оперативного “Захід” від 15.12.202017 р. №250 ОСОБА_2 звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків ЗСУ з 01.12.2017 р.

Щодо вказаного вище порушення суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України(КЗпП України).

Частиною 1 ст. 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно ч.1 ст. 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Згідно з ч.3 ст. 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” військовий обов'язок включає, зокрема, проходження військової служби.

Частиною 7 ст. 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” визначено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (об'єднані міські) військові комісаріати, а також інші, визначені цією статтею органи та установи.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" №303/2014 від 17.03.2014 р. в Україні оголошено та проведено часткову мобілізацію.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації” від 20.05.2014 р. №1275-VII були внесені зміни до таких законодавчих актів: 5) у статті 119: частину другу після слів "Про альтернативну (невійськову) службу" доповнити словами "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"; частину третю викласти в такій редакції: "За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України".

Прикінцевими положеннями вказаного закону передбачено:

1. ОСОБА_5 набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім абзацу третього підпункту 8 пункту 8 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2015 року.

2. Поширити дію частин другої і третьої статті 39 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, частини третьої статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб та частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України в редакції цього Закону на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію".

Отже, з аналізу вказаних норм вбачається, що за працівниками, призваними з 18 березня 2014 року на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі у яких вони працювали на час призову.

Тобто, законодавцем визначено обов'язок за роботодавцем щодо збереження місця роботи за своїм працівником у випадку призову його на військову службу під час мобілізації. (у даному випадку згідно вказаного вище закону такий обов'язок у позивача виник з 19.03.2014 р.)

Дослідженням матеріалів справи, встановлено, що 19.03.2014 р. ОСОБА_2 був призваний на військову службу Чернівецьким міським військовим комісаріатом, проте за останнім не збережено місце роботи.

Посилання позивача на те, що відповідно до нового штатного розпису посади державної служби, яку до звільнення обіймав ОСОБА_2 з 19.03.2018 р. у Чернівецькому обласному військовому комісаріаті вже не було, замість цивільних посад ведені посади військовослужбовців, є безпідставні, не підтверджені жодними доказами. При цьому, ст. 119 Кодексу законів про працю України визначено гарантії працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", і не визначають таких підстав для незастосування гарантій збереження місця роботи, як зміна штатного розпису. Фактично позивач має обов'язок зберегти в установі місце роботи для працівника призваного на військову службу під час мобілізації, на особливий період під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Враховуючи вказане суд вважає, що відповідач, у відповідності до норм чинного законодавства, зобов'язаний був зберегти місце роботи, посаду і середній заробіток за гр. ОСОБА_2, який призваний на військову службу згідно Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" №303/2014 від 17.03.2014 р.

Такими чином, суд прийшов до висновку, що позивачем не дотримано вимог ч. 3 ст. 119 та Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації” від 20.05.2014 р. №1275-VII, а відтак винесений Управлінням Держпраці у Чернівецькій області припис, яким відповідач вимагав усунути указане вище порушення є обґрунтованим та таким, який прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відтак, вимога позивача про визнання протиправним та скасування припису про усунення виявлених порушень від 13.04.2018 р. №ЧВ-209/18/420/АВ/П є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Разом із цим, суд вважає безпідставними та не приймає до уваги посилання позивача на те, що відповідачем порушено його право на подання заперечення на акт інспекційного відвідування.

В ході розгляду справи встановлено, що за результатами вказаного інспекційного відвідування складено акт №ЧВ-209/18/420/АВ від 13.04.2018 р., в якому зазначено, що зауваження або заперечення щодо проведеного інспекційного відвідування/невиїзного інспектування та складеного за його результатами акта, що мають місце в об'єкта відвідування (за наявності) подаються окремо не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта та є його невід'ємною частиною. Кожен з аркушів нумерується та підписується особою, яка надала зауваження або заперечення.

Згідно вказаного акта, останній підписаний т.в.о військового комісару Чернівецького обласного військового комісаріату ОСОБА_3 без зауважень. (а.с. 12.)

Разом із тим, 17.04.2018 р. позивачем подано до Управління Держпраці у Чернівецькій області заперечення до акту інспекційного відвідування Чернівецького обласного військового комісаріату від 13.04.2018 р. №ЧВ-209/18/420АВ.

Листом №1120/0/04-2/18 від 20.04.2018 р. Управління Держпраці в Чернівецькій області повідомило позивача про відхилення заперечення та, що обов'язок щодо неухильного додержання вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України покладений на роботодавця Чернівецький обласний військовий комісаріат, який повинен був вжити всіх необхідних заходів щодо збереження за ОСОБА_2 місця роботи, посади і середнього заробітку.

Із указаного видно, що право позивача на подання заперечення на акт інспекційного відвідування відповідачем не порушено, оскільки заперечення на акт позивачем подавались на що отримано відповідну відповідь.

Щодо доводів позивача про те, що акт інспекційного відвідування та оскаржуваний ним припис винесені в один і той же день, що позбавило його можливості надати зауваження до винесення припису, то такі є безпідставними.

Відповідно до п. 24 Порядку №295 припис вноситься об'єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду. У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень.

Отже, даним порядком законодавець визначив кінцевий термін до якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний винести припис у випадку наявності зауважень та за їх відсутності. Не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта, означає, що відповідач мав право, у випадку відсутності заперечень на акт, виносити припис у день складення та підписання акта інспекційного відвідування юридичної особи. Судовим розглядом встановлено, що позивачем було підписано акт інспекційного відвідування без зауважень, з вказаного можна зробити висновок, що відповідачем правомірно, у відповідності до вимог Порядку №295, складено припис у день складення та підписання акта інспекційного відвідування (а.с. 9-15).

Не беруться судом до уваги й посилання позивача на те, що відповідачем здійснено інспекційне відвідування питання, яке є предметом розгляду в суді, оскільки вказані доводи не знайшли свого доказового підтвердження і є безпідставними.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом не встановлена протиправність дій відповідача щодо винесення оскаржуваного позивачем припису, а тому у задоволені позову слід відмовити.

Згідно з вимогами статей 132-143 КАС України суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 263 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. У задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Найменування сторін:

позивач: Чернівецький обласний військовий комісаріат (вул. О.Кобилянської, 32, м.Чернівці, 58002) ЄДРПОУ 08118534

відповідач: ОСОБА_1 Управління інспектор праці Держпраці у Чернівецькій області (вул. Зелена, 3, м.Чернівці, Чернівецька область, 58003) ЄДРПОУ 39888333.

Суддя Т.М. Брезіна