Рішення № 79013334, 02.01.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 січня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/4197/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Шевякова І.С., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Миргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про скасування постанови.

В С Т А Н О В И В:

26 листопада 2018 року Миргородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області (надалі також позивач, Мирогородське ОУПФУ) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (надалі також відповідач, ВПВР УДВС) про скасування постанови про накладення штрафу від 09.11.2018 ВП № 57053432 в сумі 5100 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що на час винесення державним виконавцем постанови про накладення на боржника штрафу в розмірі 5100 грн. у ВП №57053432 Миргородським об'єднаним управління Пенсійного фонду України Полтавської області рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 816/251/18 від 22.03.2018 року виконано, а саме: поновлено виплату пенсії із 01.05.2017 року ОСОБА_1 з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (в редакції від 25.04.2018 року №335). Тому накладення штрафу за невиконання рішення суду є безпідставним.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, з урахуванням особливостей, встановлених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

29.12.2018 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в його задоволенні. Зазначав, що згідно копії розпорядження від 21.08.2018 року № 151493, встановлено, що рішення суду боржником в частині виплати перерахованої суми пенсії не виконано, та строки, передбачені частиною 6 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" і вказані у постанові про відкриття виконавчого провадження від 22.08.2018 завершились. У зв'язку із чим згідно статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, державним виконавцем постановою від 09.11.2018 року на боржника накладено штраф у розмірі 5100 гривень .

У судове засідання , призначене на 02.01.2019 року, представники сторін не з"явились, тому суд продовжив справу у порядку письмового провадження у відповідності з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 у справі № 816/251/18 частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Миргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Зокрема, зобов'язано Миргородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком, починаючи з 01 травня 2017 року, відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб, постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 .

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області ОСОБА_2 від 22.08.2018 ВП № 57053432 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 816/251/18, виданого Полтавським окружним адміністративним судом 25.05.2018 року.

Листом від 06.09.2018 року № 6473/06-24 боржник повідомив державного виконавця про виконання рішення суду, а саме: поновлення громадянці ОСОБА_1 виплату пенсії з 01.05.2017 року.

Постановою державного виконавця від 09.11.2018 року ВП № 57053432 на боржника накладено штраф у розмірі 5100 гривень, у зв'язку із невиконанням рішення суду в частині виплати перерахованої суми пенсії за період з 01.05.2017 року по 30.09.2018 року в сумі 49 395, 35 гривень.

Позивач не погодився із вказаною постановою та оскаржив її до суду.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження” (далі - Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону).

Згідно ст. 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.63 Закону, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

З аналізу вказаних норм слідує, що Законом України “Про виконавче провадження” встановлено відповідальність боржника саме за невиконання судового рішення. А тому, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу, має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Судом встановлено, що на час винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу від 09.11.2018 року, рішення Полтавського окружного адміністративного суду щодо зобов'язання здійснити перерахунок пенсії виконано позивачем частково, зокрема здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1, що підтверджується розрахунком /а.с. 10/, але виплата пенсії за період з 01.05.2017 по 30.09.2018 року не вчинена. При цьому, не виконаною також залишилась частина судового рішення щодо виплати ОСОБА_1. за рахунок бюджетних асигнувань Миргородського ОУПФУ 352, 40 грн. судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що розпорядником коштів Державного бюджету України є Державна казначейська служба України. Отже, відшкодування судового збору та витрат на професійну правничу допомогу належить до компетенції органів Державної казначейської служби України, а саме до відповідного територіального управління Державної казначейської служби України. Щодо виплати перерахованої суми пенсії за період з 01.05.2017 року по 30.09.2018 року в сумі 49 395,35 грн., пенсійним органом застосовано положення спеціального нормативно-правового акту, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 (в редакції від 25.04.2018 року № 335), якою визначено порядок соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Позивач стверджував, що не може вчинити присуджені виплати за відсутності бюджетного фінансування.

Разом із тим, такі твердження позивача суд оцінює критично, з огляду на наступне.

Так, із положень статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

При вирішенні даного спору застосуванню підлягають положення статті 58 Конституції України, за змістом якої, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року), органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду України від 04 жовтня 2018 року справа №758/9776/17.

З огляду на викладене, посилання позивача на відсутність відповідного бюджетного фінансування, як на доказ поважності причин невиконання рішення суду, в частині виплати ОСОБА_1 перерахованої пенсії є необґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт повного виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2018 у справі № 816/251/18.

З огляду на викладені обставини, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувану у даній справі постанову про накладення на Миргородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Враховуючи вимоги ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати у цій справі стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Миргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Гоголя, 107, м. Миргород, Полтавська область, 37600, код ЄДРПОУ 37844949) до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (вул. Героїв-пожежників, б. 13, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 34874347 ) про скасування постанови відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_3