Рішення № 79013058, 04.01.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/4038/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Канигіної Т.С.,

за участю:

секретаря судового засідання – Скорика С.В.,

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

представника відповідачів – ОСОБА_3,

третьої особи – ОСОБА_4,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом

позивача ОСОБА_1 до відповідачів: третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1. Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, 2. Головного територіального управління юстиції у Полтавській області ОСОБА_4про визнання протиправною та скасування постанови

В С Т А Н О В И В:

15.11.2018 ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1, позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (надалі – ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області Ніколенка Станіслава Васильовича від 01.11.2018 у виконавчому провадженні ВП № 41116487 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 53949,01 грн (50% від суми заборгованості зі сплати аліментів, яка виникла станом на 01.11.2018).

В обґрунтування позову позивач зазначає, що згідно з рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 18.02.2016 було зменшено розмір стягуваних рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2013 аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 із 3000 грн до 1500 грн, але не менше 30 % прожиткового мінімуму відповідного віку. Зазначено, що на даний час у ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області знаходиться виконавче провадження № 41116487 про стягнення аліментів ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 на утримання доньки – ОСОБА_5 За твердженням позивача, оскільки боржник самостійно здійснює виплати аліментів із урахуванням погашення попередньої заборгованості, то відсутні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій. Позивач, посилаючись на положення статті 58 Конституції України, указує, що враховуючи те, що заборгованість зі сплати аліментів утворилася з 2013 року, а відповідальність у формі штрафу за таку несплату введена лише у 2018 році, позивач не міг передбачити настання такої відповідальності у зв'язку із несвоєчасністю такої сплати.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2018 позов залишено без руху.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 440/4038/18, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи на 12.12.2018.

12.12.2018 до суду відповідачем надано відзив на позов, у якому зазначено, що відповідно до частини чотирнадцятої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за 3 роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів. Відповідач указує, що заборгованість зі сплати аліментів на момент винесення постанови складала – 107898,02 грн, сукупний розмір платежів яких перевищує більше ніж 3 роки, тому державним виконавцем правомірно накладено штраф на боржника. Крім того, відповідачем указано, що ця справа підлягає розгляду в порядку, передбачено ЦПК України /а.с. 39-43/.

У судовому засіданні 12.12.2018 оголошено перерву до 13.12.2018.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі № 440/4038/18.

У судовому засіданні 13.12.2018 оголошено перерву до 17.12.2018.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2018 залучено до участі у справі в якості співвідповідача – Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області (надалі – ГТУЮ у Полтавській області, відповідач-2). Також указаною ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – ОСОБА_4.

У зв'язку із залученням до участі у справі співвідповідача та третьої особи судом відкладено розгляд справи до 27.12.2018.

26.12.2018 до суду надійшов відзив на позов від відповідача-2, у якому вказано, що відповідачем-1 правомірно застосовано до позивача штраф у зв'язку із несплатою ОСОБА_1 аліментів, оскільки у матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували факт відсутності заборгованості зі сплати аліментів. За доводами відповідача-2, урахування заборгованості зі сплати аліментів, яка виникла у боржника за період до набрання чинності Законом України від 07.12.2017 № 2234-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів", яким внесено зміни до статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", не можна розцінювати як надання цій нормі права зворотної дії у часі. Також зазначено, що для застосування державним виконавцем заходів, визначених статтею 71 Закону України "Про виконавче провадження", визначальним чинником є сам факт наявності заборгованості у встановленому розмірі, а період, за який вона виникла, не має правового значення /а.с. 143-146/.

27.12.2018 судом оголошено перерву до 04.01.2019 для надання додаткових доказів у справі.

03.01.2019 до суду надійшли пояснення представника позивача, у яких указано, що рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 18.02.2016 було зменшено розмір стягуваних рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2013 аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 із 3000 грн до 1500 грн, але не менше 30 % прожиткового мінімуму відповідного віку. Також представником позивача надано до суду копії рішень Полтавського апеляційного суду від 03.12.2018 у справі № 553/436/18 та Київського районного суду м. Полтави від 07.09.2018 у справі № 553/436/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про часткове звільнення від сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини /а.с. 197-205/.

03.01.2019 до суду представник відповідача-2 надав додаткові пояснення у справі (оригінал надано в судовому засіданні 04.01.2019), у яких указано, що заборгованість зі сплати аліментів на момент винесення постанови складала – 107898,02 грн, сукупний розмір платежів яких перевищує більше ніж 3 роки, тому державним виконавцем правомірно накладено штраф на боржника /а.с. 206-213 /.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали та просили суд його задовольнити.

Представник відповідача та третя особа проти задоволення позову заперечували.

Заслухавши пояснення позивача, третьої особи, представників сторін, дослідивши матеріали справи, з’ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.12.2013 старшим державним виконавцем Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження ВП № 41116487 з примусового виконання виконавчого листа № 554/11404/13ц від 29.11.2013, виданого Октябрським районним судом м. Полтави /а.с. 51/.

Постановою заступника начальника ГТУЮ з питань ДВС – начальником УДВС ГТУЮ у Полтавській області прийнято постанову про передачу виконавчого провадження з Шевченківського ВДВС міста Полтава ГТУЮ у Полтавській області до ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області /а.с. 52-53/.

Постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області від 26.09.2018 прийнято виконавче провадження ВП № 41116487 на виконання до ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області /а.с. 55-56/.

У зв'язку з наявністю станом на 01.11.2018 заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 у розмірі 107898,02 грн та враховуючи те, що вказана сума є більшою ніж сума відповідних платежів за три роки, 01.11.2018, керуючись статтею 71 Закону України "Про виконавче провадження", ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області прийнято постанову про накладення штрафу на позивача у розмірі 53949,01 грн /а.с. 11/.

Позивач, не погоджуючись із указаною постановою, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 13 Закону №1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з частиною першою статті 71 Закону №1404-VIII порядок стягнення аліментів визначається законом.

Абзацом 3 частини чотирнадцятої статті 71 Закону №1404-VIII визначено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

Зазначену статтю доповнено вказаною нормою згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" №2475-VIII від 03.07.2018, який вступив в дію з 28.08.2018.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Так, згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

У свою чергу в пункту 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначено, що частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, особа має нести відповідальність за діяння на підставі закону, що був чинним на час його вчинення, крім випадків, коли новий закон пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинення такого діяння.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неможливість застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

Неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є одним з аспектів загальновизнаного принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, який відповідно до частини першої статті 8 Конституції України визнається і діє в Україні.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22.02.2017 у справі №6-2705цс16, тільки підтверджує, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Викладене зазначено Верховним Судом, зокрема у постановах від 13.12.2018 у справі №810/78/16 (адміністративне провадження №К/9901/18547/18), від 22.12.2018 у справі №826/364/18, від 23.11.2018 у справі №355/818/17, від 16.10.2018 у справі №819/982/13-а (адміністративне провадження №К/9901/6547/18), від 18.09.2018 у справі №816/1053/16 (адміністративне провадження №К/9901/11963/18).

З огляду на зазначені вище обставини, притягнення позивача до відповідальності за порушення, яке передбачено абзацом 3 частини чотирнадцятої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", є неправомірним, оскільки позивач не міг передбачити настання цієї відповідальності у зв'язку із несвоєчасністю такої сплати.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області від 01.11.2018 у виконавчому провадженні ВП № 41116487 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 53949,01 грн.

Також суд не бере до уваги доводи відповідачів щодо непідсудності адміністративному суду цього спору з огляду на наступне.

Як вищезазначено, згідно з частиною другою статті 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

ОСОБА_6 Верховного Суду в постанові від 06.06.2018 у справі № 127/9870/16-ц зазначила, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Таким чином, з аналізу зазначених норм вбачається, що спір у цій справі з приводу оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу, прийнятої під час дії Закону № 1404-VІІІ, є справою адміністративної юрисдикції незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вона видана.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач-1, як суб'єкт владних повноважень, не доказав правомірності свого рішення, що є підставою для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позову, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача-2 судових витрат.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 139, 243-246, 250, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 36000, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (вул. Героїв-пожежників, 13, м. Полтава, 36014), Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (вул. Соборності, 45, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 34874347) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 01.11.2018 про накладення штрафу в розмірі 53949,01 грн, винесену у виконавчому провадженні ВП № 41116487.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (вул. Соборності, 45, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 34874347) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 36000, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя Т.С. Канигіна