Рішення № 79012777, 04.01.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1340/5801/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 січня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого – судді Крутько О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 (83000, АДРЕСА_1; місце проживання:79000, АДРЕСА_2) до Головного управління пенсійного фонду Львівській області (79016, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів), Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області (79000, м.Львів, вул.Левицького, 18) у якому просить:

-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії з вересня 2017 року по квітень 2018 року включно;

-зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_2 пенсію з вересня 2017 року по квітень 2018 року включно, та здійснити компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати пенсії;

-стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області на користь ОСОБА_2 8000,00 (вісім тисяч) грн.. моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати пенсії.

Ухвалою судді від 06.12.2018 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що з жовтня 2004 року набула право на отримання пенсії за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням АГ №959440. Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою №0000485571 від 28.02.2018 року. З вересня 2017 року позивачу було припинено виплату пенсії. У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулась з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якій просила пояснити причини невиплати їй пенсії та відновити виплату з дня припинення, на що отримала відповідь від 23.10.2018 року №4350/Б-20/07.05 згідно якої відповідач припинив виплату пенсії позивачу, посилаючись на витяг з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та рішення про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його конституційні права. В обґрунтування позовних вимог покликається на положення статей 8, 22, 19,24, 46 Конституції України, ст.4, 5, 7, 8, 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», судову практику Верховного Суду та рішення Європейського суду з прав людини. Вказує, що Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як скасування довідки ВПО. Припинення ж виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст.49 вказаного Закону. А рішення пенсійним органом про припинення виплати йому пенсії не приймалось. Постанова КМ України не є законом, а тому не може змінювати в бік звуження прав громадян, які встановлено нормативно – правовими актами вищої юридичної сили. Крім того, вказує, що до спірних правовідносин не застосовуються положення Постанови КМ України №637 від 05.11.2014 року , оскільки вони обмежують конституційні права соціально незахищених громадян України, що мешкали на територіях непідконтрольних державі та набули статусу внутрішньо переміщених осіб. Також не можуть бути застосовані положення Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затверджений Постановою КМ України «Про заходи щодо виконання пункту 3 Указу Президента України від 04 липня 1998 року №734», №1596 від 30.08.1999 року, в частині п.6 та 12, оскільки обмежують встановлене ст.47 Закону право отримувачів пенсій на самостійне визначення рахунку, до якого зараховується пенсія. Також не підлягають застосуванню положення п.12 Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою КМ України №136 від 18.02.2016 року, оскільки протиправно розширено вичерпний перелік підстав, що визначений статтею 49 Закону, для припинення виплати пенсії, чим звужуються та обмежуються права громадянина, що не відповідає принципам пенсійного законодавства та Конституції України. Тому вважає, що прийняте рішення про призупинення або припинення виплати її пенсії винесене без наявності визначених Законом підстав для його прийняття, тому просить його визнати протиправним.

26.12.2018 року представник відповідача через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву. У відзиві зазначив, що виплата пенсії позивачу припинена 01.08. 2017 року. Шевченківським відділом обслуговування громадян в м.Львові (сервісним центром) подано запит до Шевченківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради , щодо отримання інформації для призначення( відновлення) ОСОБА_2 пенсії, як внутрішньо-переміщеній особі. Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам утвореної при Шевченківській районній адміністрації м.Львова винесено рішення про поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 з моменту припинення. Виплату пенсії розпочато з травня 2018 року. Щодо виплат, які не виплачені за попередній період, відповідач посилається на п.15 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 із змінами, внесеними згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2018 року №335.

Судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Судом встановлені наступні обставини:

ОСОБА_2 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта долученою до позовної заяви. З жовтня 2004 року є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії АГ № 959440. Перебувала на обліку в Шевченківському відділі соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради. Позивач визнана внутрішньо переміщеною особою згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №1308000040 від 15.10.2014 р., яку було скасовано на підставі листа департаменту соціального захисту населення ЛОДА від 04.07.2017 №08-5305 у зв’язку з інформацією Служби безпеки України (встановлено факт виїзду за межі території, контрольованою українською владою на термін більше 60 днів). 28.02.2018 Шевченківським відділом соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради видано нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №0000485571. Позивач є внутрішньо переміщеною особою з м. Донецьк до м. Львів, фактичне місце проживання – Львівська область, м. Львів, вул. Шолом-Алейхема Ш., 9, кв. 5.

Відповідно до витягу з протоколу №19 від 26.07.2017 року засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та на підставі Рішення про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщену особу від 20.07.2017 виплату пенсії позивачу припинено з 01.08.2017 року.

З травня 2018 року виплату пенсії поновлено на підставі рішення (витяг з протоколу №6 від 23.03.2018 №189) комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам утвореної при Шевченківській районній адміністрації м.Львова

У відзиві відповідачем зазначено, що позивачу не виплачена пенсія за минулий період згідно постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 року "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та будуть виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачеві за період з вересня 2017 року по квітень 2018 року з підстав, які не передбачені ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

Судом встановлено, що дана справа є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 (№ Пз/9901/20/18), яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року, а саме:

позивач:

1)є громадянином України;

2)має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи;

3)є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV.

Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем.

Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно частині 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлений чинним законодавством.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з пункту 1 Постанови КМУ № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що УПФ має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.

Судом встановлено, що пенсія позивачу не виплачена за період з вересня 2017 року по квітень 2018 року, на підставі постанови Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 року "Про внесення змін до постанови Міністрів України від 08.06.2016 року №365". Водночас, статтею 49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.

Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимог статті 49 Закону № 1058, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.

Пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV, з огляду на приписи Закону № 1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

Більш того, згідно частини 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" № 8 від 13 червня 2007 року встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Суд вважає необґрунтованими посилання УПФ на постанови Кабінету Міністрів України №509, №637, №595, №365, оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Згідно з пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне. За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я". Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що припинення виплати пенсії позивачу за період з вересня 2017 року по по квітень 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).

Таким чином, позов ОСОБА_2 до Головного управління пенсійного фонду Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання до вчинення дій підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Враховуючи, що тривале нарахування та виплата пенсії у меншому розмірі, ніж передбачено Законом, за минулі періоди сталося з вини відповідача та фактично такий перерахунок і виплата були здійснені лише у квітні 2018 року, позивач мав право на одержання невиплаченої пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", з вересня 2017 року по квітень 2018 року у розмірі, розрахованому відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 159.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що відповідач, не здійснивши розрахунку та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів за період з вересня 2017 року по квітень 2018 року у зв’язку з порушенням строків їх виплати, не дотримався вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, така бездіяльність не може відповідати приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії з вересня 2017 року по квітень 2018 року включно та зобов’язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_2 пенсію з вересня 2017 року по квітень 2018 року включно, та здійснити компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди в розмірі 8000,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Зі змісту цієї норми випливає, що основною умовою такого розгляду є те, що моральна шкода повинна бути заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин.

Частиною 1 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між діями відповідача та заподіянням моральної шкоди (у вигляді душевних страждань, психологічних переживань, тощо).

Саме лише твердження позивача про те, що моральна шкода була спричинена йому внаслідок протиправної бездіяльності щодо невиплати пенсії не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та безпідставною, а тому не підлягає задоволенню.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ч.ч.1, 3, 4 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб 'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії з вересня 2017 року по квітень 2018 року включно;

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_2 пенсію з вересня 2017 року по квітень 2018 року включно, та здійснити компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати пенсії;

У задоволенні позовної вимоги про стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області на користь ОСОБА_2 8000,00 (вісім тисяч) грн. моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.

Стягнути з ОСОБА_2 (83000, АДРЕСА_1; місце проживання:79000, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) до Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Крутько О.В.