Рішення № 79011803, 27.12.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 грудня 2018 року м. Ужгород№ 0740/848/18 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шешеня О.М.

при секретарі Стенавська А.М.

за участю:

позивача: ОСОБА_1, представник – ОСОБА_2;

відповідача: Головне управління Національної поліції в Закарпатській області, представник – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу від 27.06.2018 року № 1292 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 2 Ужгородського РВП ОСОБА_1Й.» щодо звільнення зі служби в Національній поліції України старшого сержанта поліції ОСОБА_4 відповідно до п. 8 с. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, визнання протиправним та скасування наказу від 10.07.2018 року № 145 о/с «По особовому складу» щодо звільнення старшого сержанта поліції ОСОБА_4 поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 2 Ужгородського районного відділення поліції Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області зі служби в поліції, поновлення на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 2 Ужгородського районного відділення поліції Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з 11.07.2018 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11.07.2018 року, допустити негайне виконання постанови в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 11.07.2018 року позивач був звільнений зі служби в поліції на підставі наказу ГУНП № 145 о/с від 10.07.2018 року з посади старшого сержанта поліції поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 2 Ужгородського районного відділення поліції в Закарпатській області Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області відповідно до п. 6 (у зв’язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію».

Підставою для видачі наказу від 27.06.2018 № 1292 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», а пізніше і наказу № 145 о/с від 10.07.2018 року «По особовому складу», яким його звільнено зі служби, слугував висновок службового розслідування з розгляду матеріалів за фактом керування поліцейським сектору реагування патрульної поліції № 2 Ужгородського РВП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області старшим сержантом поліції ОСОБА_1 автомобілем НОМЕР_1 у стані алкогольного сп’яніння.

В ході проведення службового розслідування встановлено, що 19.06.2018 року мобільною групою у складі працівників ВІОС УКЗ ГУНП в Закарпатській області спільно з поліцейськими відділу моніторингу та аналітичного забезпечення Управління патрульної поліції в Закарпатській області під час відпрацювання м. Ужгорода з питань дотримання транспортної дисципліни близько 15:43 по вул. Верещагіна, 10 в м. Ужгороді було безпосередньо виявлено факт ДТП за участю автомобіля НОМЕР_2, який допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_3, пошкодив лакофарбове покриття та намагався покинути місце події.

Позивач у позові зазначив, що у висновку службового розслідування вказано, що він керував автомобілем без відповідних документів та у нього були явні ознаки алкогольного сп’яніння.

Проте, позивач зазначає, що висновком службового розслідування не може доводитися вина у вчиненні адміністративного правопорушення, зокрема ст. 130 КУпАП.

Крім того, згідно постанов Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 липня 2018 року протоколи про адміністративні правопорушення за ст. 130 КУпАП та ст. 122-4 КУпАП повернуто до Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції для належного оформлення.

Відповідач подав відзив на адміністративний позов, яким у задоволенні позовних вимог просив відмовити повністю, зазначаючи про те, що подія, яка була підставою для звільнення позивача, є наслідком грубого порушення позивачем транспортної дисципліни, стала наслідком недотримання ОСОБА_1 вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Правил дорожнього руху України, ігнорування вимог Закону України «Про національну поліцію», нормативних документів МВС України та Національної поліції України з питань дотримання особовим складом транспортної дисципліни, а також Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016р. № 1179 (а.с.46-52).

Позивач надав відповідь на відзив (а.с.83-86) та зазначив, що вирішуючи питання про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності необхідно довести наявність вини у її діях чи бездіяльності, а встановленню підлягає той факт, що особа свідомо допускала або бажала настання шкідливих наслідків від своєї поведінки. Об’єктивна сторона дисциплінарного проступку характеризується через протиправність дій або бездіяльності особи, причинно-наслідковий зв’язок між шкідливим наслідками та невиконанням посадових обов’язків.

Тобто, для притягнення до дисциплінарної відповідальності, необхідно встановити наявність складу дисциплінарного проступку, чого згідно з висновком службового розслідування від 27.06.2018р. встановлено не було.

Позивач зазначає, що у висновку службового розслідування не зазначено, які саме дії було ним вчинено, що призвело до порушення норм професійної та службової етики (зазначено тільки, що позивач постійно кудись телефонував та проявляв нещирість).

Також, позивач вказує на те, що саме службове розслідування, яке призначене 20.06.2018 року (наказ № 1227) проведено поверхово та формально, не вжито достатніх заходів для всебічного, повного та неупередженого встановлення обставин та питань, що стали приводом для звільнення.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив (а.с.88-90), зазначивши, що необхідно звернути увагу суду на те, що у даному випадку позивач несе дисциплінарну відповідальність за вчинення дисциплінарного проступку. В той же час, відповідач зазначає, що аналізуючи позовну заяву та відповідь на відзив можна дійти висновку, що фактично позивач ототожнює дисциплінарну та адміністративну відповідальність, однак навіть закриття справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 не має преюдиційного значення у цій справі. Питання наявності в діях позивача складу дисциплінарного проступку не є предметом дослідження у справі про адміністративне правопорушення.

Таким чином, звільнення позивача зі служби в поліції проведено з дотриманням вимог законодавства, з урахуванням тяжкості вчиненого проступку та результатів службового розслідування. Також, відповідач вказує не те, що законодавством чітко розмежовано випадки притягнення поліцейського до дисциплінарної та адміністративної відповідальності.

Відповідач вважає, що ОСОБА_1 вчинив дії, які підпадають під визначення дисциплінарного проступку та свідчать про відсутність у нього високої свідомості, недотримання законодавства, порушення норм професійної та службової етики. Такі дії не можна вважати гідним званнями поліцейського, а поведінку чесною та такою, що є прикладом у дотриманні громадського порядку.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити повністю з підстав та мотивів, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила, в задоволенні позову просила відмовити повністю, з мотивів та підстав, зазначених у відзиві на позов та запереченнях у відповіді на відзив.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідачем щодо позивача було проведено службове розслідування, на підставі якого було складено Висновок за результатами службового розслідування відносно поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 2 Ужгородського ВРП Ужгородського ВП ГУНП ОСОБА_1 від 27.06.2018р. (а.с.17-21).

На підставі висновку службового розслідування, відповідачем було прийнято Наказ № 1292 від 27.06.2018р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 2 Ужгородського РВП ОСОБА_1Й.» (а.с.15).

Цим наказом вирішено звільнити зі служби в Національній поліції України відповідно до п. 8 ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України старшого сержанта поліції ОСОБА_1, поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 2 Ужгородського РВП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області за грубе порушення службової дисципліни, вимог статей 1, 2, 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006р. № 3460-IV, ігнорування вимог статей 12, 18 Закону України «Національну поліцію», пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, що виразилося у скоєнні вчинку, який компрометує його як поліцейського, проявлену нещирість під час документування адміністративного правопорушення, намаганні уникнути відповідальності (а.с.15 на звороті).

В подальшому, на підставі п. 1 наказу ГУНП в Закарпатській області від 27.06.2018р. № 1292, відповідачем прийнято Наказ № 145 о/с від 10.07.2018р. відповідно до ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» за п. 6 (у зв’язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України), яким звільнено зі служби в поліції старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0116350), поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 2 Ужгородського районного відділення поліції Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, з 11 липня 2018 року (а.с.16).

Незаконність, на думку позивача, вищевказаних наказів і стала підставою для звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у даній справі та вирішуючи спір по суті, суд виходить із наступного.

Закон України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі – Закон України «Про національну поліцію») визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України «Про національну поліцію»: проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про національну поліцію»: служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Положеннями ч. 1 ст. 17 Закону України «Про національну поліцію» передбачено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про національну поліцію», поліцейський зобов’язаний:

1) неухильно дотримуватися положень Конституції України законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

2) професійно виконувати свої службові обов’язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов’язків, наказів керівництва;

3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;

4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров’я;

5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків;

6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

У відповідності до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про національну поліцію»: у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про національну поліцію»: підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Згідно з п. 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про національну поліцію»: до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 23.12.2015 № 901-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв’язку з прийняттям Закону України «Про національну поліцію» передбачено, що до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» поширити на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (далі – Дисциплінарний статут).

Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту: службова дисципліна – дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Згідно з положеннями ст. 2 Дисциплінарного статуту: дисциплінарний проступок – невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

В силу положень статті 5 Дисциплінарного статуту: за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

З огляду на, це суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звільнення позивача з поліції стало порушення позивачем транспортної дисципліни, а саме складення відносно позивача протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення, за порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху, зокрема відмова від проходження огляду на стан сп’яніння в присутності двох свідків, а також складення щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 124 КУпАП (порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна), а також винесення стосовно позивача постанов про адміністративні правопорушення за ч. 1 ст. 126 КУпАП та ст. 122-4 КУпАП.

Однак, сам по собі факт складення протоколу про адміністративне правопорушення не є доказом того, що особа його вчинила.

Для визнання діяння правопорушенням і, відповідно, застосування передбачених правовими нормами санкцій беззаперечною та головною обставиною є необхідність встановлення в діянні особи складу адміністративного правопорушення.

Тобто, основним та беззаперечним доказом вчинення чи не вчинення особою адміністративного правопорушення є рішення суду, яке набуло законної сили, яким встановлено вину або невинуватість особи.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.07.2018р. у справі № 308/7050/18, справу про адміністративне правопорушення № 308/7050/18, відносно громадянина України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, працюючого в НПУ в Закарпатській області, за ст. 122-4 КУпАП повернуто до Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції для дооформлення (а.с.23).

Доказів про притягнення до адміністративної відповідальності, а саме постанови суду, яка набула законної сили за ст. 122-4 КУпАП (залишення місця дорожньо-транспортної пригоди) відповідачем до суду надало не було.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.07.2018р. матеріали адміністративної справи № 308/7048/18 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3, працюючого в НПУ в Закарпатській області за ч. 1 ст. 130 КУпАП повернуто до Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції для належного оформлення (а.с.24-25).

Основним принципом адміністративного судочинства є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ч. 4 ст. 11 КАС України).

Враховуючи дану обставину, судом під часу розгляду справи було з’ясовано, що відповідно до постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.09.2018р. у справі № 308/9756/18, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10200 (десять тисяч двісті) грн., з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 1 (один) рік., що вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЄДРСР): http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76423581.

Разом з тим, постанову суду по справі № 308/9756/18 було оскаржено в апеляційному порядку, що також підтверджується постановою суду від 10.10.2018р. та вбачається з ЄДРСР: http://www.reestr.court.gov.ua/Review/77140129 та інформацією з офіційного веб-сайту судової влади: https://zka.court.gov.ua/sud4806/gromadyanam/csz/.

Таким чином, постанова суду від 13.09.2018р. по справі № 308/9756/18 не набула законної сили. Даний факт не заперечується сторонами.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України): вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Судовим рішенням, яке не набуло законної сили не доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху України, відтак висновки відповідача, викладені у висновку службового розслідування, на підставі яких його було звільнено зі служби в поліції є безпідставними та незаконними.

Отже, вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не доведена.

Крім того, доводи відповідача викладені у висновку службового розслідування про те, що позивач в приміщенні в приміщенні Закарпатського обласного наркологічного диспансеру у присутності двох свідків повторно відмовився від проходження медичного огляду не зайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки відповідачем до суду так і не було надано доказів, якими було б зафіксовано факт відмови від проходження огляду в присутності двох свідків.

Враховуючи вищенаведені обставини, в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки суд вправі обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Відповідно до статті 62 Конституції України: обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії», суд зазначив, що пункт 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив злочинне діяння, так як обов’язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь обвинуваченого.

Також не заслуговують на увагу й твердження позивача, що правова кваліфікація діяння особи, наведена у постанові про адміністративної проступок, тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки, не є обов’язковою для адміністративного суду, оскільки норми ч. 6 ст. 78 КАС України якраз встановлюють обов’язок для суду враховувати постанови судів у справах про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили в частині чи вчинене діяння, чи вчинення воно цієї особою, тобто чи є склад адміністративного правопорушення, а відтак чи доведеною є вина особи.

Доказів щодо вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 124 КУпАП, відповідач не надав.

Щодо застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ, у зв'язку з допущенням адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП (керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред'явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами), то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП: керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка», – тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 7 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Згідно зі статтею 12 Дисциплінарного статуту, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.

Порядок накладення дисциплінарного стягнення встановлений статтею 14 Дисциплінарного статуту, якою визначено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Порядок проведення службових розслідувань визначений Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року № 230 (далі – Інструкція).

Відповідно до п. 2.1 Інструкції, підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі – РНС) службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов’язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

При цьому, частиною 10 статті 14 Дисциплінарного статуту передбачено, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

В той же час, згідно з частиною 15 статті 14 Дисциплінарного статуту, звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Отже, системний аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку, про те, що звільнення з органів внутрішніх справ – це найсуворіший вид дисциплінарного стягнення за порушення службової дисципліни, наведених в статті 12 Дисциплінарного статуту, який є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

В постановах Верховного Суду України від 29 вересня 2015 року у справі № 21-1288а15, від 20 жовтня 2015 року у справі № 21-2103а15 та від 20 жовтня 2015 року у справі № 21-2440а15 прямо зазначено, що дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (національної поліції) за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.

При цьому, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано суду достатніх доказів на підтвердження того, що дії позивача, які проявилися у порушенні транспортної дисципліни та підтверджували б факт вчинення позивачем події, внаслідок чого його було звільнено зі служби, насамперед протоколи про адміністративне правопорушення та постанови про накладення адміністративних стягнень.

Зокрема, що зазначені відповідачем у висновку службового розслідування порушення за своєю суттю підривають довіру та авторитет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості та були несумісними із подальшим проходженням служби та заслуговували на застосування до позивача крайнього заходу дисциплінарного впливу – звільнення зі служби в поліції.

При цьому, аналізуючи наказ, на підставі якого позивача притягнуто до відповідальності, суд вважає, що посилаючись на порушення Правил етичної поведінки поліцейських, які затверджені наказом МВС України № 1179 від 09.11.2016 року, відповідач чітко не вказав які саме правила були порушені, а лише формально вказав, що поліцейського зобов’язано за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини, як у робочий, так у неробочий час дотримуватися норм професійної етики.

Натомість, конкретних правових норм, відповідач, посилаючись на правила етичної поведінки, не вказав взагалі.

Цим самим порушено принцип обґрунтованості рішення суб’єкта владних повноважень. Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27.09.2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, щоб вони були почуті.

Єдиним доказом щодо порушення транспортної дисципліни позивачем слугує висновок службового розслідування.

Разом з тим, висновок за результатами службового розслідування не є правовим актом індивідуальної дії та фіксує лише факт можливого порушення службової дисципліни або ж її відсутності.

Доводи відповідача щодо розмежування адміністративної та дисциплінарної відповідальності суд відхиляє, оскільки в основу висновку службового розслідування відповідачем були покладені саме порушення позивачем положень законодавства, за які передбачена адміністративна відповідальність.

Таким чином, відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийняття ним наказу № 1292 від 27.06.2018 року та наказу № 145 о/с від 10.07.2018 року, що стосуються звільнення позивача.

Відповідно ст. 235 Кодексу законів про працю України: у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середньомісячна заробітна плата позивача, яка обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці, що передують місяцю звільнення з роботи, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», складає: 7808,73 грн. (із розрахунку згідно довідки відповідача (а.с.22), а саме: за травень 2018 року – 7190,97 грн. та за червень 2018 року – 8426,48 грн. (7190,97 грн. + 8426,48 грн. / 2 місяці)).

Середньоденна заробітна плата позивача, згідно наданої відповідачем довідки, складає 256,02 грн. (7190,97 грн. + 8426,48 грн. / 61 день).

Позивача звільнено із займаної посади 10.07.2018 року. За 10.07.2018р. йому нараховано та виплачено заробітну плату.

Позивача поновлено на роботі рішенням суду від 11.07.2017 року.

Отже, сума грошового забезпечення, яка підлягає відшкодуванню позивачеві за весь час вимушеного прогулу (з 11.07.2018 року по 26.12.2018 року) становить 43267,38 грн. (256,02 грн. х 169 днів вимушеного прогулу).

Окрім цього, відповідно до пунктів 2 та 3 ч. 1 ст. 371 КАС України: негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби – у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на займаній на час звільнення посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 2 Ужгородського районного відділення поліції Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області та виплати йому заробітної плати (грошового забезпечення) за один місяць в сумі 7808,73 грн. підлягає негайному виконанню.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України: завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КАС України: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України: суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб’єктом владних повноважень належними, достатніми та допустимими доказами не доведено правомірності прийняття Наказу № 1292 від 27.06.2018 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 2 Ужгородського РВП ОСОБА_1Й.», а на його підставі Наказу № 145 о/с від 10.07.2018 року «По особовому складу» щодо звільнення старшого сержанта поліції ОСОБА_1, поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 2 Ужгородського районного відділення поліції Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області зі служби в поліції, тому вони підлягають визнанню протиправними та скасуванню, а позивач поновленню на роботі.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області № 1292 від 27.06.2018 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 2 Ужгородського РВП ОСОБА_1Й.» щодо звільнення зі служби в Національній поліції України старшого сержанта поліції ОСОБА_1 відповідно до пункту 8 статті 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.

3.Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області № 145 о/с від 10.07.2018 року «По особовому складу» щодо звільнення старшого сержанта поліції ОСОБА_1, поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 2 Ужгородського районного відділення поліції Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області зі служби в поліції.

4.Поновити ОСОБА_1 на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 2 Ужгородського районного відділення поліції Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з 11 липня 2018 року.

5.Стягнути з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Ференца Ракоці, буд. 13, КОД ЄДРПОУ 40108913) на користь ОСОБА_1 (88000, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_4) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 43267,38 грн. (сорок три тисячі двісті шістдесят сім гривень тридцять вісім копійок), з відрахуванням податків та зборів відповідно до чинного законодавства.

6.Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення старшого сержанта поліції ОСОБА_1 на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 2 Ужгородського районного відділення поліції Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області та стягнення грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 7808,73 грн. (сім тисяч вісімсот вісім гривень сімдесят три копійки).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у відповідності до вимог п. 15.5 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017р.).

СуддяОСОБА_5

Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 27 грудня 2018 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення було виготовлено 02 січня 2019 року.