Постанова № 79007400, 27.12.2018, Київський районний суд м. Одеси

____________________

справа № 520/8695/17

провадження № 2-а/520/326/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.2018 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Літвінової І.А.,

секретар судового засідання - Молодов В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу № 520/8695/17 за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного Управління пенсійного фонду у м. Одесі про зобов`язання поставити на облік у пенсійному фонді України та призначення пенсії за віком,

ВСТАНОВИВ:

27.07.2017 року позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просить: визнати протиправною відмову Центрального об'єднаного управління пенсійного фонду України в м. Одесі в призначенні, нарахуванні та виплати пенсії від 20.07.2017 року № 299/Б-11. Зобов'язати Центральне об'єднане управління пенсійного фонду України в м. Одесі призначити нарахування пенсії та виплачувати пенсію ОСОБА_1 в розмірі обчисленому на підставі довідок про заробіток для обчислення пенсії.

В обґрунтування свого позову позивач посилається на те, що 17.07.2017 року нею було подано до Центрального об'єднаного управління пенсійного фонду України в м. Одесі заяву про призначення та нарахування пенсії за віком, з врахуванням 32 років трудового стажу в Україні. На що листом від 20.07.2017 року № 299/Б-11 їй було відмовлено та вказано, що для розгляду даного питання необхідно подати заяву встановленого зразку, яку надати особисто, за місцем проживання (реєстрації) або через законного представника за місцем проживання (реєстрації) заявника.

Позивач вважає, що Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі при відмові їй в призначенні пенсії допустило порушення норм законодавства, у зв'язку з чим вона звернулась до суду з даним позовом.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 у судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Одеси у судовому засіданні позов не підтримав, надав до суду заперечення, в яких просив залишити позов без розгляду, вказуючи на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом. В наступному представник відповідача не заперечував, що позов подано у межах строку звернення до суду, заява позивача була розглянута відповідачем, як звернення, а трудового стажу позивача вистачає для призначення пенсії.

Суд, ретельно дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінал пенсійної справи дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Правовідносини між сторонами по справі є адміністративно-правовими та урегульовані положеннями КАС України та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянкою України, яка на теперішній час виїхала на постійне місце проживання до Федеративної республіки Німеччина.

17 липня 2017 року позивач особисто звернулась до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м Одесі із заявою про призначення пенсії за віком.

Обов'язком органу, що призначає пенсію, згідно з пунктами 4.1., 4.2., 4.3. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1, є, по-перше, реєстрація заяв осіб про призначення пенсій; по-друге, надання розписки із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви; по-третє, перевірка правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж, перевірка змісту та належного оформлення наданих документів; по-четверте, розгляд поданих документів не пізніше 10 днів після надходження заяви та прийняття рішення про призначення пенсії за наявності усіх підтверджуючих документів.

Усі ці дії, відповідачем здійснені не були, натомість заяву про призначення пенсії за віком Центральним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Одесі визнано як звернення та надано заявнику відповідь на звернення від 20.07.2017 р. № 299/Б-11.

ОСОБА_1 отримала листа від 20.07.2017 р. № 299/Б-11, яким їй було відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з тим, що позивач на обліку в управлінні не перебуває та пенсію не отримує. Вказаний лист відповідачем названо відповіддю на звернення, та підкреслено порядок подачі заяви про призначення пенсії, знехтувавши своїми обов'язками затвердженими Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. № 22-1, а саме щодо реєстрації заяви, надання розписки із зазначенням дати прийняття заяви, перевірки правильності оформлення заяви та розгляду поданих документів не пізніше 10 днів з винесенням відповідного Рішення.

Також в листі від 20.07.2017 р. № 299/Б-11 повідомлено, що угоди між Україною та державою Німеччиною про пенсійне забезпечення громадян України, які проживають на території Німеччини не укладено.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.

Судом ретельно досліджено копію трудової книжки, з якої вбачається що загальний сукупний стаж роботи позивача на території України становить 32 роки; - копію довідки про заробіток для обчислення пенсії; - копія закордонного паспорта Громадянина України з відміткою прийняття на консульський облік України у м. Мюнхен (Німеччинна); - оригінал довідки Комунального підприємства ЖСК «Портофранківский» м. Одеси про останнє місце проживання гр. ОСОБА_1 в Україні.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Представник відповідача Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Одеси надав до суду відзив на позов, в якому вказав на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, а саме, що Рішенням Управління № 3673 від 01.07.2015 р. було відмовлено у призначені пенсії за віком, а позивач звернулась до суду з позовом лише в 2017 році. Саме Рішення Управління № 3673 від 01.07.2015 р. до суду відповідачем не надано, натомість у справі наявна заява позивача від 20.07.2017 р. № 299/Б-11 (зареєстрована відповідачем) та позов до суду від 27.07.2017 року.

За таких обставин суд вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що позивач порушила строк звернення до суду з даним позовом, оскільки помилковими є їх доводи про те, що рішення про відмову у призначенні пенсії за заявою позивача від 20.07.2017 р. № 299/Б-11 було ухвалено 01.07.2015 року.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей. Право на отримання довічної пенсії та одноразової виплати за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування мають застраховані особи і члени їхніх сімей та/або спадкоємці на умовах та в порядку, визначених цим Законом. Особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, але добровільно сплачували страхові внески в порядку та розмірах, встановлених законом, до солідарної системи та/або накопичувальної системи пенсійного страхування, мають право на умовах, визначених цим Законом, на отримання пенсії і соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду та/або отримання довічної пенсії чи одноразової виплати за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Статтею 24 Конституції України закріплені рівність конституційних прав і свобод, рівність громадян перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Відмовляючи у призначенні пенсії позивачеві, відповідач посилається на вимоги ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» згідно якого пенсійне забезпечення громадян України, що живуть за її межами, проводиться на основі договорів (угод) з іншими державами. П. 2 статті 49 вказаного Закону передбачає, що виплата пенсії призначається на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Та зазначає, що угоди між Україною та державною Німеччиною про пенсійне забезпечення громадян України, які проживають на території Німеччини не укладено.

07 жовтня 2009 року Конституційний Суд України своїм рішенням у справі № 1-32/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з чим відповідно до статті 152 Конституції України ці положення Закону втратили чинність з дня винесення Конституційним Судом України свого рішення.

Також, у вказаному рішенні Конституційний Суд України наголосив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України» право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції. Суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Наведене вище, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, свідчить про те, що в даному випадку права позивача, яка не отримує пенсію в Україні, порушені. Її право на отримання пенсії повинно бути поновлено незалежно від того чи існує механізм, який забезпечує виплату пенсії особам, які не проживають постійно на території України.

За таких обставин суд вважає неправомірною відмову відповідача у нарахуванні та виплати пенсії позивачу, у зв'язку з чим її вимоги щодо визнання цих дій неправомірними та зобов'язання провести нарахування і виплати їй пенсії підлягають задоволенню.

У відповідності до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За положеннями частини першої статті2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, в тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 17 липня 2008 року у справі «Каіч та інші проти Хорватії» для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Держава несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі № 815/1048/16 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII правові висновки Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м Одесі, про постановку на облік у пенсійному фонді України та призначення пенсії за віком - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Центрального об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м Одесі в призначенні, нарахуванні та виплати пенсії від 20.07.2017 року №299/Б-11.

Зобов'язати Центральне об'єднане Управління Пенсійного фонду України в м. Одесі призначити нарахування пенсії та виплачувати пенсію ОСОБА_1 в розмірі обчисленому на підставі довідок про заробіток для обчислення пенсій з дати подання заяви від 17.07.2017р. №299/Б-11.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Днем складення рішення є 27 грудня 2018 року.

Суддя Літвінова І. А.