Рішення № 79007232, 17.12.2018, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 520/9060/18

Провадження № 2/520/5423/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Коваленко О.Б.

за участю секретаря Маценко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернувся з позовом доОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості та просив стягнути кредитну заборгованість у сумі 11926,45 гривень, витрати по оплаті судового збору у розмірі 1762,00 гривень.

Представник позивача посилається на те, що 05.11.2012 року відповідачка ОСОБА_1 уклала договір № б/н з позивачем та отримав кредит у розмірі 5200,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,6% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.

Відповідач станом на 25.06.2018 року має заборгованість у розмірі 11926,45 гривень, яка складається з: заборгованість за кредитом у розмірі 4593,79 гривень; заборгованість за процентами у розмірі 5888,54 гривень; заборгованість з пені у розмірі 400,0 гривень; штраф (фінансова частина) у розмірі 500,00 гривень, штраф (процентна складова) у розмірі 544,12 гривень.

Представник позивача просить позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, оскільки позивач не довів факт надання грошових коштів за кредитним договором позичальнику в тому розмірі, що вказаний у позовній заяві, просив застосувати строки позовної давності.

Вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні встановлено, що 05.11.2012 року відповідачка ОСОБА_1 уклала договір № б/н з позивачем та отримала кредит у розмірі 5200,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,6% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.3 ст.12 та ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1, 2, ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішенням.

При підписанні кредитного договору № б/н від 05.11.2012 року відповідач зазначив, що бере платіжну картку «Універсальну ». Однак, у Позивача підписаної Відповідачем пам'ятки, тарифів, умов обслуговування є окремим підтвердженням того, що вказані документи їй не надавались. Крім цього, Тарифи самі по собі містять чотири варіанти платіжних карт з різними умовами, а Умови обслуговування, надані позивачем, носять загальний характер для всіх споживачів і не індивідуальними умовами, які мають надаватись заявнику. Пам'ятка клієнта до позову не надана.

Згідно зі ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним. Враховуючи те, що в заяві-анкеті не зазначено жодних умов отримання кредиту, а інші документи відповідачем не підписувалися - всі вказані у позові вимоги щодо відсотків за користування, пені, комісії є безпідставними та не відповідають вимогам ст.1055 ЦК України.

Ця платіжна картка має пільговий період до 55 днів. Як вбачається з розрахунку заборгованості кредитного договору № б/н від 05.11.2012, то у Відповідача був пільговий період 50 днів. Після закінчення пільгового періоду то процентна ставка безпідставно почала рости від 27,6 % до 32,4%, а потім до 42,00%. Ріст процентної ставки суперечить чинному законодавству, а саме ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України.

Відповідач є споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника

У відповідності до ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка була чинною на момент підписання заяви) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитор зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та в грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; переваги та недоліки запропонованих схем кредитування тощо.

Згідно ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка була чинною на момент підписання заяви) у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються сума кредиту, детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг; річна відсоткова ставка за кредитом тощо. Жодного з вищевказаних документів в заяві, підписаній Відповідачем, не зазначалось, а Позивачем не надавалося.

У п. 2.1. Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 «Про затвердження Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (чинна на час виникнення правовідносин) банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши, зокрема, суму кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, мету, для якої кредит може бути використаний, тип процентної ставки, переваги та недоліки запропонованих схем кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послу, а також інших фінансових зобов'язань споживача тощо.

В Рішенні Конституційного суду України від 15.11.2011 ( справа про захист прав споживачів кредитних послуг ) зазначено, що « держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу) . Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору».

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, висвітленої в рішенні «Стаббініс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року, строк позовної давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і остаточність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийняті судами рішень щодо подій, що мали місце в далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яку у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ як джерело права, боржник має певні матеріально- правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 року у справі ВАТ «Нафтова компанія «ЮКОС» проти Росії»),

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Пунктом першим частини другої ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Стаття 262 ЦК України передбачає, що заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Стаття 265 ЦК України вказує, що залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Відповідно до вимог ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Частинами 3 та 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно пункту 29 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту суд має враховувати положення статей 1050, 1054 ЦК і виходити з того, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.

Частиною 3 пункту 31 вище зазначеної Постанови Пленуму ВССУ передбачено, що оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вимоги ЦК щодо позовної давності застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи) {Пункт 31 в редакції Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 7 від 07.02.2014}

Крім того, Верховним судом України 6 листопада 2013 року при розгляді справи № 6-1 ІбцсІЗ була викладена наступна правова позиція.

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо застосування строків позовної давності за заявою представника відповідача ОСОБА_2, суд звертає увагу на наступне. Як випливає з Умов і правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року № СП-2010-256, п. 1.1.7.12, Договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна зі Сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично пролонгирується на такий же термін. Таким чином, передбачено не щорічну, а одноразову пролонгацію договору між відповідачем та банком. Тому, з урахуванням такої пролонгації, Договір діяв лише до 05.11.2014 року. Заява про застосування строків позовної давності є обґрунтованою.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 13, 76-81, 263-265, 273, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за договором № б/н від 05.11.2012 року в сумі 11926.45 гривень – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області протягом 30 днів з дати його проголошення.

Повний текст рішення суду буде складено у строк до 27 грудня 2018 включно.

Суддя Коваленко О. Б.