Рішення № 79003627, 10.12.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/40112/17

Провадження № 2/761/1457/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Макаренко І.О., розглянувши в приміщенні суду, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом в якому, відповідно до останньої редакції позову, просив суд: визнати недійсним з моменту його укладення кредитний договір на споживчі потреби №445/П/99/2008-980, укладений 11 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 та додаткову угоду №1 від 18.11.2010 р. до даного кредитного договору.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір на споживчі потреби №445/П/99/2008-980 від 11.07.2008 р. За даним договором Банк надав позивачу у тимчасове користування грошові кошти в сумі 540 125,70 грн., з відсотковою ставкою в розмірі 18,29 % на рік, строком до 11 липня 2028 року. 18.11.2010 р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №445/П/99/2008-980 від 11.07.2008 р. Позивач вказує, що під час укладення кредитного договору банк приховав від нього повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупності вартості кредиту та вказав в ньому занижені показники суттєвих умов кредиту, чим фактично ввів позивача як позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, у зв'язку з чим, у кредитному договорі відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для його укладання.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та зазначив, що відсутні правові підстави для визнання вказаного кредитного договору недійсним.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд встановив.

11.07.2008 р. між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір на споживчі потреби №445/П/99/2008-980 (далі - Договір), за умовами якого, Банк надав Позичальнику у тимчасове користування грошові кошти в сумі 540 125,70 грн., з відсотковою ставкою за користування кредитом в розмірі 18,29 % на рік, строком до 11 липня 2028 року (п. 1.1., 1.3.1., 1.4. Договору).

Пунктом 1.5. договору визначена комісія за видачу кредиту за цим договором, яка складає 2,4 %від суми виданих коштів зазначених в п. 1.1.

18.11.2010 р. між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №445/П/99/2008-980 від 11.07.2008 р., якою була зменшена щомісячна сумі мінімального необхідного платежу з 8 781,24 грн. на 7 664,51 грн.

Згідно наданого позивачем висновку економічної експертизи Київської незалежної судово-експертної установи №2488 від 16.04.2018 р., реальна процентна ставка на момент укладання договору становила - 20,80 %. Абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання даного кредитного договору становило 1 150 652,24 грн.

Відповідно до положень ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

За змістом ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Національного банку України №168 від 10.05.2007 року визначає, що Банк не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

В свою чергу відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

В розумінні положень чинного законодавства України, зокрема, ст. 1056 ЦК України, послуга, яку надає банк споживачу, - надання грошових коштів.

Згідно постанови Верховного суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-1746цс16 положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1-3, 6 ст. 203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину (його частини) кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (його частини).

Положеннями ст. 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин (частина правочину), визнана судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ по визнання правочинів недійсними» в п. 9 роз'яснив, що згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

Таким чином, беручи до уваги, що здійснення платежів за обслуговування кредиту та видачу кредиту не є послугою в розумінні положень Закону України «Про захист прав споживачів», враховуючи висновок Верховного суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-1746цс16, однак, оскільки закону не відповідають лише окремі частини кредитного договору, підстав для визнання недійсним договору в цілому відсутні.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до п. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 203, 215-217, 1054, 1056 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 137, 141, 258, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

В задоволені позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним - відмовити в повному обсязі.

Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: