Рішення № 79000742, 15.11.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/9096/18&g6;

Провадження №: 2/755/4389/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2018 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді - САВЛУК Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про виселення та зняття з реєстраційного обліку,

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариства «Укрсоцбанк» звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 просило ухвалити рішення про зняття з реєстрації та виселення ОСОБА_1 з однокімнатної квартири, загальною площею 34,0 кв.м., житловою площею 18,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3524,00 грн.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду, позивач посилається на наступне, що 11.12.2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» зареєструвало право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34,0 кв.м., житловою площею 18,2 кв.м. Правовою підставою для реєстрації права власності за ПАТ «Укрсоцбанк» на нерухоме майно, є відповідне застереження в п.п. 4.5.3. Договору іпотеки № 02-10/454 від 22.02.2007 року, яке передбачає можливість передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Відповідно до Витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна від 12.06.2018 року № НОМЕР_1, право власності ПАТ «Укрсоцбанк», на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34,0 кв.м., житловою площею 18,2 кв.м., зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора Філії Комунального підприємства Главанської сільської ради «АБСОЛЮТ» (індексний номер: 38683922 від 12.12.2017 року) ОСОБА_3Позивач звертався до відповідача з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема було надіслано вимогу про добровільне виселення. Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання в будинку, колишній власник продовжує користуватися ним та відмовляється добровільно виселятися. Такі дії відповідача створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватися та розпоряджатися нерухомим майном, що спонукало позивача звернутись з цим позовом до суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до ст.ст.174, 178 ЦПК України відповідач не скористаласьсвоїм процесуальним правом та не направили суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.

Представник позивача ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином, подала до суду клопотання в якому просить суд розглянути справу за відсутності позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1.в судове засідання не з'явилась, про час та місце слухання справи повідомлялась належним чином, шляхом направлення судових повісток за адресою, вказаною у позовній заяві, що підтверджується зворотними поштовими повідомленнями про їх вручення відповідачу, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомила, процесуальним правом подати письмові пояснення (заперечення) не скористалась.

На підставі ч.1 ст.280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 22лютого2007 року між Акціонерно - комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір іпотеки № 02-10/454, зареєстрованого в реєстрі під № 367у, та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5

За умовами п. 1.1Іпотекодавець передає в іпотек Іпотекодержателю у якості забезпечення всіх своїх зобов'язань за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 032/29-039K від 22 лютого 2007 року, укладеним між Іпотекодержателем, наступне нерухоме майно, яким є однокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 34,0 кв.м., жилою площею 18,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов'язання по поверненню отриманого кредиту за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії в термін до 21вересня2016 року.

За умовами п. п. 1.1., 1.2 Іпотечного договору, предмет іпотеки має загальну площу 34,0 кв.м., житлову площу 18,2 кв.м. і складається з 1-ї кімнати. Вартість предмету іпотеки за згодою Сторін становить 429 250 грн. 00 к., що за офіційним курсом Національного банку України на день укладання цього договору , 505 гривень 00 копійок за 100 доларів США, складає 85000 доларів США 00 центів.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 12червня2018 року, вбачається, що на підставі Рішення державного реєстратора ОСОБА_3 держреєстратором внесено запис від 12.12.2017 за №38683922 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, за суб'єктом ПАТ «УКРСОЦБАНК». (а.с. 5 - 6)

Виходячи з характеру спірних правовідносин, які виникли між сторонами спору на підставі іпотечного договору, порядок звернення стягнення на предмет іпотеки був погоджений сторонами в Іпотечному договорі від 22лютого2007 року.

Звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. (п.п. 4.5.1., 4.5.2. Договору іпотеки).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні Іпотекодавця, згідно з яким Іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. (ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»)

За змістом положень частини 1 та 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. (ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»)

Отже, передбачений вищевказаною нормою договір про задоволення вимог іпотекодеожателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, повинні відповідати загальним положенням про договір, установленим розділом II книги п'ятої Цивільного кодексу України.

При дотриманні цих умов іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки з дотриманням умов звернення стягнення та порядку реалізації, передбачених Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень».

Водночас, можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 30.03.2016 року у справі №6-1851цс15 та від 14.09.2016 року у справі № 6-1219 цс16.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на предмет іпотеки було зареєстровано державним реєстратором, на підставі Договору іпотеки, а не на підставі вищезгаданого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 3 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Звертаючись з цим позовом до суду, позивачем не долучено докази, які мали підтвердити той факт, що на момент проведення державної реєстрації та виникнення у ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1, предмет іпотеки, в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, був наявний Договір про задоволення вимог іпотекодержателя укладений між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем, що унеможливлює з'ясувати підстави набуття ПАТ «УКРСОЦБАНК» права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому, відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Виходячи з предмету позову, ПАТ «Укрсоцбанк» пред'явило позов до ОСОБА_1, як колишнього власника майна, що перебувало в іпотеці, з вимогами виселити та зняти з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_1 розташованої за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на положення ст. ст. 316, 317, 319, 321, 391 Цивільного кодексу України, якими регулюється захист прав власника.

Виходячи із загального обсягу доказів, які долучено до позову, позивачем не надано суду належних доказів того, що відповідач, після набуття позивачем права власності на квартиру, попереджалися про виселення та в добровільному порядку звільнила квартиру, як і відсутні інші докази, які мали підтвердити факт проживання відповідача в квартирі, що є предметом доказування при вирішення спору щодо виселення особи із житлового приміщення.

Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-ІV врегульовані відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантується Конституцією.

Відповідно до ст. 3 Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Чинною редакцією вказаної статті встановлено, що реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Підстави для зняття з реєстрації місця проживання визначені у статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», якою передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання, серед іншого, здійснюється на підставі остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою).

Разом з тим, позивачем не наведено правових підстав для зняття відповідача з реєстраційного обліку, перелік яких визначений у статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», в той же час припинення права власності на нерухоме майно не може слугувати безумовною підставою для зняття колишнього власника та членів його сім'ї з реєстраційного обліку, що є окремими предметом доказування в залежності від обраного способу захисту.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ч.1 ст. 4 ЦПК України)

Відповідно до ст.ст. 41, 47, 55 Конституції України, ст.ст. 316-319, 325, 386, 391 та 405 ЦК України, ст. ст. 9, 109 ЖК України під правом власності слід розуміти право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і тільки власникові у повній мірі належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Тільки він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При цьому власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства і не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності, в тому числі і через суди.

В силу глави 3 ЦК України та статей 13, ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно ЦПК України, в межах заявлених вимог, в тому числі і щодо способу захисту, і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Зокрема, якщо власник, має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, то він може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, в тому числі, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов), або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

При цьому, з негаторним позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує правопорушення. Якщо ж перешкоди в користуванні чи розпорядженні майном усунуті, то відповідно відсутні підстави і для звернення з негаторним позовом. Зазначене у повній мірі стосується і прав власника квартири.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ч. 1 ст.5 Цивільного процесуального кодексу України)

Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов'язків. Відповідно до них цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки.

Конституцією України у ст.47 закріплює, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, ніж з підстав і в порядку, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої ст.13 Цивільного процесуального кодексу України с уд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини другої ст.89 Цивільного процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про виселення та зняття з реєстраційного обліку є не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, суд не вирішує питання розподілу судових витрат, оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 41, 47, 55 Конституції України, ст.ст. 2, 3,11, 13, 16, 316, 317, 319, 321, 325, 328, 335, 376, 386, 391, 392, 405 Цивільного кодексу України, ст.ст. 9, 109 Житлового кодексу України, ст.ст.1, 33, 37 Закону України «Про іпотеку», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року за №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», ст.ст. 2, 4, 5, 13, 76-81, 89, 259, 263-265, 273, 280, 284, 288, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України ,суд,

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про виселення та зняття з реєстраційного обліку.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте Дніпровським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

С у д д я