Рішення № 78999862, 20.12.2018, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/3014/18

Провадження №2/523/2633/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2018 р. м. Одеса

Суворовський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого судді Шепітко І.Г.

при секретарі Мица А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду №22 в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 269 800 гривень. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 30.12.2013 року надав відповідачу грошові кошти у розмірі 2000 доларів США, які останній зобов’язався повернути протягом шести місяців, сплачуючи щомісячно 7% від загальної суми боргу, але відповідач по цей час не повернув суму боргу, тому з урахуванням невиконання відповідачем своїх зобов’язань сума боргу на час звернення до суду складає 269 800 гривень, які позивач просить стягнути з відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надавши відзив, у якому зазначив, що 30 грудня 2013 року відповідач дійсно брав позику у позивача в розмірі 2000 (дві тисячі доларів США) та протягом шести місяців сплачував відсотки – по 140.00 (сто сорок доларів США) на місяць, як було обговорено у розписці, та повернув основний борг в розмірі 2000.00 (дві тисячі доларів США) у червні 2014 року. Оскільки відповідач являється людиною юридично не обізнаною та між сторонами були гарні, ділові, довірчі стосунки, він не подбав про те, щоб позивач повернув йому оригінал розписки, або написав розписку про отримання ним грошей. Крім того, відповідач не згоден із твердженням позивача, що у розписці не зазначено строк виконання зобов’язань, оскільки у розписці чітко зазначено, що відповідач зобов’язується сплачувати 7% від загальної суми боргу щомісячно протягом шести календарних місяців, тобто до 30 червня 2014 року, та термін міг би збільшуватись за домовленістю сторін, якої не було, а тому посилання позивача на ст.530 ЦК України щодо виконання зобов’язань у семиденний строк з дня пред’явлення вимоги, відповідач вважав безпідставними, а тому просив суд застосувати строк позовної давності.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю з наступних підстав.

Так, у судовому засіданні встановлено, що позивач 30.12.2013 року надав відповідачеві грошові кошти у розмірі 2000 доларів США, які останній зобов’язався повернути протягом шести місяців, сплачуючи щомісячно 7% від загальної суми боргу.

З оригіналу розписки, оглянутої у судовому засіданні, вбачається, що 30.12.2013 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 2000 доларів США, зобов’язавшись, щомісяця з 25 по 30 число сплачувати 7% від загальної суми боргу, що складає 140 доларів США протягом 6 календарних місяців.

Встановлений сторонами строк повернення коштів сплив, однак відповідач по цей час не повернув борг, ствердження представника відповідача про повний розрахунок через 6 місяців – у червні 2014 року, - не підтверджено жодним доказом.

Відповідно до ст.4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд відповідно до ст.13 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання грошей.

Із дослідженої у судовому засіданні розписки вбачається, що сторонами в письмовій формі зафіксовані істотні умови договору позики, а саме: предмет позики - грошові кошти, дата отримання та строк повернення коштів.

Факт знаходження оригіналу розписки у позивача підтверджує наявність невиконаного боргового зобов'язання відповідача перед позивачем.

Заперечення представника відповідача про повернення основного боргу позивачу у червні 2014 року суд не бере до уваги, оскільки вказаний факт не підтверджений належними та допустимими доказами.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (в тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Отже, даючи правову оцінку розписки, написаної 30.12.2013 року в контексті ст.ст.1046-1050 ЦК України, суд зауважує, що вказана розписка є договором позики, оскільки в ній вказані всі умови, в тому числі істотні, що притаманні договору позики. У договорі вказані його сторони: ОСОБА_1 - позикодавець, ОСОБА_2 - позичальник; предмет договору - грошові кошти; сума договору 2000 тисячі доларів США; дата складання 30.12.2013 року та строк, до якого необхідно повернути суми позики – протягом 6 календарних місяців, міститься підпис відповідача.

Сторони сам факт існування та написання розписки особисто ОСОБА_2 не оспорюють. Розписка знаходиться у позивача, до суду наданий її оригінал, який підтверджує наявність невиконаного боргового зобов'язання відповідача перед позивачем.

Суд приймає надану до суду розписку від 30.12.2013 року в якості належного та допустимого доказу виникнення боргового зобов’язання за договором позики, даний факт жодним доказом не спростований.

Разом з тим, суд вважає, що підлягає задоволенню заява представника відповідача про необхідність застосування наслідків пропущення стрку позовної давності, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за договором позики позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за даним договором позики перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо повернення грошових коштів у повному обсязі, сплив 30.06.2017 року, оскільки з розписки чітко вбачається зобов'язання щодо повернення боргу у строк до 30 червня 2014 року.

В матеріалах справи є копія вимоги до ОСОБА_2 про повернення боргу у розмірі 2000 доларів США від 30.01.2018 року, яку суд до уваги не приймає, оскільки розписка не містить умови повернення коштів на першу вимогу позикодавця, навпаки зазначено, що відповідач зобов’язується сплачувати відсотки за користування грошима протягом шести місяців, тобто до 30.06.2014 року, а отже позивач на протязі трьох років строку позовної давності повинен був звернутись з позовом до суду, проте позов було подано тільки 02.03.2018 року.

Таким чином, у зв’язку із пропуском строку позовної давності позивачем при зверненні до суду, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.9-13, 76-83, 95, 128-131, 133, 141, 223, 263-265, 268, 272, 273, 289 ЦПК України, суд, В И Р І Ш И В :

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики – відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне судове рішення складено 26.12.2018 року.

Суддя: