Рішення № 78997938, 22.12.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Єд. унік. № 243/1217/18

Провадження № 2/243/926/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2018 року м. Слов’янськ

Слов’янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого судді Старовецького В.І.

за участю секретаря судового засідання Каліух К.М.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідачів ОСОБА_3

ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Слов’янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Донецької області про відшкодування шкоди у зв’язку із наданням юридичної допомоги та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області із позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Донецької області про відшкодування шкоди у зв’язку із наданням юридичної допомоги та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що старшим слідчим третього слідчого відділу прокуратури у Донецькій області 29.01.2015 року позивачу було повідомлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. 17.02.2015 року позивачу було пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України у кримінальному провадженні № 42014000000001046 від 09.10.2014 року.

Прокурором Прохорову О.В. було пред’явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, що виразилося у службовій недбалості, тобто неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки. Одночасно в межах даного кримінального провадження за клопотанням слідчого ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду від 30.01.2015 року було застосовано відносно позивача запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання, чим обмежено було його конституційні права. Окрім цього, слідчим було спрямовано слідчому судді Краматорського міського суду клопотання про накладення арешту на все майно, що перебуває у власності позивача. Проте, позивачем неодноразово наголошувалося про те, що будь-яке майно в нього відсутнє. Не зважаючи на це, слідчим було витребувано з КП «БТІ» м. Слов’янська застарілі відомості щодо наявності у позивача права власності на нерухоме майно, в той час коли такі відомості містяться відповідно до вимог чинного законодавства в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Через непрофесійність слідчого позивач двічі викликався до Краматорського міського суду, що також порушувало його звичний спосіб життя та обмежувало його права. 18.02.2015 року обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 було направлено до суду. В період з 18.02.2015 року по 08.11.2017 року тривав судовий розгляд справи. За результатами розгляду провадження було постановлено виправдувальний вирок стосовно позивача, однак за апеляційною скаргою прокуратури був скасований та справу направлено на новbй судовий розгляд до суду першої

інстанції. 27.02.2017 року Слов’янським міськрайонним судом було знову постановлено вирок, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 08.11.2017 року та визнано ОСОБА_1 винним за ч. 2 ст. 367 КК України та виправдано через відсутність в його діях складу кримінального правопорушення. Вирок набрав законної сили 08.11.2017 року.

Позивач зазначає, що фактично кримінальному переслідуванню відносно нього слугував висновок службового розслідування за результатами якого його було звільнено з органів внутрішніх справ наказом від 05.08.2014 року за п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу). Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20.10.2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 року наказ про звільнення ОСОБА_1 було скасовано та поновлено позивача на посаді начальника лінійного відділу на станції Слов’янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці.

ОСОБА_1 вказує, що повідомлення про підозру йому було пред’явлено 29.01.2015 року, там чином саме з цього часу він незаконно перебував під слідством та до дати набрання вироком законної сили, тобто до 08.11.2017 року, а саме 33 місяці 10 днів.

Оскільки позивач перебував під слідством та судом протягом тривалого часу, а саме 33 місяці 10 днів, через незаконне кримінальне переслідування адміністративний суд тривалий час не міг вирішити питання про його поновлення на посаді у зв’язку із тим, що Управлінням МВС України на Донецькій залізниці постійно наголошувалося про наявність відносно нього обвинувачення у кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 367 КК України. Крім того, позивач втратив роботу, стабільний заробіток, на день звільнення він мав середньомісячне грошове забезпечення у розмірі 5 698,93 гривень, що майже в два рази перевищує розмір мінімальної заробітної плати. На підставі чого вважає, що розмір завданої йому моральної шкоди становить у розмірі двох розмірів мінімальної заробітної плати за кожен місяць незаконного кримінального переслідування та становить 248 200,00 гривень.

Позивач вказує, що під час перебування під слідством та судом він переніс душевні страждання, зазнав моральних втрат, був позбавлений можливостей реалізації своїх звичок та бажань, що призвело до порушення нормальних життєвих зв’язків, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки він втратив роботу та не мав можливості забезпечувати свою сім’ю. Позивач був змушений звертатися до лікарів через погіршення стану свого здоров’я, через перенесений стрес внаслідок кримінального переслідування та перебував на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні, що підтверджується виписками з історії хвороби. Позивач отримав психологічну травму через стрес, який був спричинений під час виконання ним своїх службових обов’язків під час захвату 12.04.2014 року представниками незаконних озброєних формувань адміністративної будівлі Лінійного відділу на станції Слов’янськ.

Крім того зазначає, що під час перебування позивача під слідством та судом ним були понесені витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 гривень, що підтверджується квитанціями та судовими рішеннями.

Позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду на свою користь моральну шкоду у розмірі 248 200, 00 гривень та витрати у зв’язку із наданням юридичної допомоги у зв’язку із кримінальним провадженням № № 42014000000001046 у розмірі 5 000,00 гривень.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог та надав пояснення аналогічні тим, що викладені у позові. Додатково просив стягнути на свою користь витрати у зв'язку із наданням юридичної допомоги адвокатом ОСОБА_2 у даній справі у розмірі 11 200,00 гривень.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити.

Представник Прокуратури Донецької області ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав відзив на позовну заяву (а.с.58-59) та пояснив, що частково заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_1 з 29.01.2015 року по 08.11.2017 року (33,33 місяці) перебував під судом та слідством за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. Вироком Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 27.02.2017

року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 08.11.2017 року позивача виправдано у вчиненні інкримінованого злочину з огляду на відсутність у його діях складу кримінального правопорушення. З огляду на це відповідачем не оспорюється право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, однак вважає, що визначений позивачем його розмір значно завищено з огляду на наступне.

Згідно ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 року № 266/94-ВР, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Однак, п. 3 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII встановлено, що після набрання чинності цим Законом (01.01.2017 року) мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесенні змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень.

У даному випадку Закон про державний бюджет не підлягає застосуванню до спірних відносин, оскільки Закон № 1774-VIII є спеціальним щодо нього. Закон про державний бюджет визначає розмір мінімальної заробітної плати для всіх випадків, у той час як Закон № 1774-VIII – лише коли мінімальна заробітна плата застосовується «як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат». Вважає, що на користь позивача підлягає сума відшкодування у розмірі 53 328 гривень (1600 гривень х 33,33 місяці).

Проти відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні у розмірі 5 000 гривень заперечував повністю, оскільки позивачем не підтверджено факт несення витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, а саме до суду не надано договір про надання адвокатських послуг у конкретному кримінальному провадженні, з квитанції долученої до матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачено 1 000 гривень без зазначення за яку саме кримінальну справу було сплачено ці кошти. Просив задовольнити даний позов частково та стягнути на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у сумі 53 328,00 гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог просив відмовити.

Представник Держави Україна в особі Державної казначейської служби України ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав відзив на позовну заяву (а.с.76-77) та пояснив, що заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, оскільки Казначейство не є розпорядником коштів державного бюджету, визначених бюджетною програмою на виконання судових рішень, які знаходяться на єдиному казначейському рахунку. Кошторисом Казначейства не передбачено бюджетні асигнування (які б перераховувалися на рахунки ДКСУ) на виконання судових рішень. Таким чином, відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду шляхом списання з рахунків Державної казначейської служби України є неможливим. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

29.01.2015 року старшим слідчим третього слідчого відділу прокуратури у Донецькій області ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України (а.с.29-31).

29.01.2015 року відносно ОСОБА_1 було складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42014000000001046 від 09.10.2014 року (а.с.32-34).

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 30.01.2015 року відносно ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання (а.с.35-36).

Вироком Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 27.02.2015 року ОСОБА_1 визнано невинуватим за ч. 2 ст. 367 КК України та виправдано через відсутність в його діях складу кримінального правопорушення (а.с.4-22).

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 08.11.2017 року вирок Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 27.02.2015 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін. Вирок Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 27.02.2015 року набув законної сили 08.11.2017 року (а.с.23-24).

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20.10.2016 року у справі за позовом ОСОБА_1

ОСОБА_5 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу залишено без змін (а.с.25-28).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, перевіривши наведені ними доводи, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв’язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи з таких мотивів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Як передбачено п. 1 ст. 2 вказаного Закону, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

В п. 5 ст. 3 цього Закону йдеться про те, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, і моральна шкода.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина 6 статті 4 вказаного Закону).

У положеннях ч. ч. 2, 3 ст. 13 цього Закону зазначено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Також, у п. 2 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, йдеться про те, що вищевказаний Закон встановлює випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, поновлення порушених у зв'язку з цим трудових, службових, пенсійних, житлових, інших особистих і майнових прав, а також визначає органи, на які покладається вчинення дій по забезпеченню відшкодування шкоди, завданої громадянинові, та пов'язані з цим обов'язки зазначених органів.

Виходячи з вимог п. 17 вказаного вище Положення, передбачене частиною 5 ст. 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Крім того, як роз’яснив з цього приводу Пленум Верховного Суду України у п. 14 Постанови «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір вирішується за заявою громадянина ухвалою суду першої інстанції, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна.

Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Також у п. 9 цієї Постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром зарплати, то суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної зарплати, що діє на час розгляду справи.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15, який відповідно до ст. 417 ЦПК України є обов'язковим для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України, Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно п. 9 прикінцевих положень Бюджетного кодексу України, рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання.

Згідно п.п. 5 п. 4 «Положення про Державну казначейську службу України», затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року Казначейство України відповідно до покладених завдань, в тому числі, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Пунктом 35 «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого постановою КМУ № 845 від 03.08.2011 року, передбачено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду. Отже, стягнення на користь позивача з Державного бюджету України повинно відбуватись через Державну казначейську службу України.

Згідно пункту 38 «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 року № 845, для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Відповідно до п.п.1 п.41 «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011 року, казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування: шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та судів.

На підставі п.44 вказаного Порядку, безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Таким чином, за наявності відповідного судового рішення про стягнення матеріальної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, Державна казначейська служба України в особі відповідного територіального органу, здійснює списання коштів з рахунку, відкритого на вказані потреби, що фінансується за рахунок державного бюджету.

Виходячи з аналізу вищенаведеного законодавства стосовно відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та суду, з роз’яснень щодо застосування цього законодавства, враховуючи обставини справи, беручи до уваги, що ОСОБА_1

О.В. притягнуто як обвинуваченого у кримінальній справі 29.01.2015 року, розгляд кримінальної справи тривав аж до 08.11.2017 року, випровдувальний вирок суду щодо нього було скасовано та справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, та лише 08.11.2017 року набрав законної сили вдруге постановлений судом виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1, суд приходить до переконання що позивач має право на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди. Зокрема, він перебував під слідством та судом протягом 33 місяців 10 днів, у результаті незаконних дій органів слідства, прокуратури і суду переніс душевні страждання, зазнав моральних втрат, був позбавлений можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З пояснень позивача вбачається, що він страждав через приниження його честі, ділової репутації працівника органу внутрішніх справ, оскільки Управлінням МВС України на Донецькій залізниці постійно наголошувалося про наявність відносно позивача обвинувачення у кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 367 КК України. Через незаконне кримінальне переслідування адміністративний суд тривалий час не міг вирішити питання про поновлення позивача на посаді, через що він не мав можливості забезпечувати свою сім’ю.

Позивач зазначає, що на день звільнення він мав середньомісячне грошове забезпечення у розмірі 5 698,93 гривень, що підтверджується довідкою про грошове забезпечення Управління МВС на Донецькій залізниці (а.с.37), що майже в два рази перевищує розмір мінімальної заробітної плати та визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди виходить з двох розмірів мінімальної заробітної плати за кожен місяць незаконного кримінального переслідування, що становить 248 200,00 гривень (а.с.46).

Проте із таким розрахунком позивача погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 3 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою незаконного засудження, має право на відшкодування шкоди відповідно до закону. Вступивши до Ради Європи (1995 р.) і ратифікувавши 17 липня 1997 р. зазначену Конвенцію та ряд Протоколів до неї (Перший протокол і Протоколи № № 2, 4. 7 та 11), Україна визнала її чинність у національній правовій системі та обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Застосування положень Європейської конвенції та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини національними судами при вирішенні справ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності, є необхідним, оскільки відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.

При цьому, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 02 грудня 2015 року в справі №6-22-3цс15, відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Таким чином, законодавством визначений порядок відшкодування моральної шкоди виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

При цьому, законодавством визначено мінімальний розмір моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом, максимальний розмір моральної шкоди не визначено, відтак, суд, вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, завданої особі за час перебування під слідством чи судом, має виходити з конкретних обставин справи.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов'язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом та не повинен призводити до її збагачення.

Ст. 56 Конституції України закріплено, що кожен має право на відшкодування за рахунок

держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Зокрема, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушенням її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення,глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди,якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин,які мають істотне значення.

Згідно із пунктом 2 частини 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Суд не приймає до уваги доводи представника Прокуратури Донецької області про те, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен розраховуватися з урахування положень «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а саме у розмірі не менше одного мінімального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 1600,00 гривень та вважає їх безпідставними з огляду на таке.

Дійсно, у п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII зазначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Проте дія цього Закону не розповсюджується на випадки відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Розміри мінімальної заробітної плати на 2018 рік було встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 року № 2246-VIII у місячному розмірі: з 01 січня - 3723 гривень.

Тож, розмір відшкодування моральної шкоди має визначитись виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України від 07.12.2017 року № 2246-VIII.

Така правова позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 22.11.2017 року по справі № 607/9617/16-ц.

Отже, суд при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного кримінального переслідування у відповідності до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та судової практики з розгляду справ про відшкодування такої моральної шкоди, приходить до висновку, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди потрібно виходити з розміру одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи судом.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, тривалості кримінального переслідування - з 29.01.2015 року по 08.11.2017 року, а саме 33 місяці 10 днів, вимушення позивача докладати додаткових зусиль для підтвердження та доведеності своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину, та враховуючи глибину моральних страждань суд, виходячи з принципів розумності та справедливості, вважає, що належним розміром відшкодування моральної шкоди позивачеві має бути 33,33 мінімальних заробітних плат, розмір яких приймається співмірним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, прийнятій на момент винесення рішення судом, тобто: 124 087,59 гривень (33,33 місяці х 3723,00 гривень), які підлягають стягненню на користь позивача.

Суд вважає, що така сума жодним чином не призводить до збагачення позивача, а є лише

частковим відновленням попереднього стану, пов'язаним з тривалим кримінальним провадженням та компенсацією моральних страждань.

У зв'язку з цим, визначений розмір компенсації моральної шкоди у повній мірі відповідає засадам розумності, поміркованості та справедливості, є співмірним та достатнім для відновлення попереднього стану ОСОБА_1

Враховуючи викладене, позов ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення шляхом стягнення цієї суми коштів за рахунок державного бюджету відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Щодо стягнення на користь позивача 5 000,00 гривень у зв’язку із наданням юридичної допомоги по кримінальному провадженню № 42014000000001046 суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 45 КПК України, захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого.

Як передбачено ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі (ч. 1 ст. 27 вищезгаданого Закону).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб у суді.

Згідно ст. 30 цього ж Закону, формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 КПК України, витрати, пов’язані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, передбачених допомогою захисника, залученого для здійснення захисту за призначенням. В даному випадку така допомога є безоплатною та надається за рахунок коштів Державного бюджету України.

Зокрема, згідно п.1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року № 10, судові витрати – передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв’язку з її розглядом та вирішенням.

Крім того, як передбачено ч. 4 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.

У відповідності до п. 13 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затверджене наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 від 04.03.1996 року, відшкодування громадянинові шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 ст. 3 Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Головне управління Державного казначейства України перераховує вказані кошти на рахунок Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а останні - на рахунок відповідного територіального органу Державного казначейства для виплати їх громадянинові. Виплата громадянинові суми відшкодування проводиться установою банку на підставі чека, виданого органом Державного казначейства після подання громадянином копії постанови (ухвали) органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду про розмір відшкодування шкоди за умов наявності коштів на рахунку відповідного територіального органу Держказначейства.

У судовому засіданні встановлено, що під час розгляду кримінального провадження

відносно ОСОБА_1 у суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції в якості захисника ОСОБА_1 приймала участь адвокат ОСОБА_6, що підтверджується вироком Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 27.02.2015 року та ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 08.11.2017 року (а.с.4-24).

Під час даного розгляду кримінального провадження у судах позивачем було сплачено захиснику ОСОБА_6 гонорар у зв’язку із наданням юридичної допомоги у розмірі 5 000,00 гривень, що підтверджується квитанцією від 03.02.2015 року на суму 1 000 гривень та довідкою про розмір внесеного гонорару у зв’язку із наданням юридичної допомоги від 22.05.2018 року за підписом та печаткою адвоката ОСОБА_6 (а.с.45,115). Відповідно до вказаної довідки зазначено, що між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_6 було укладено договір про надання юридичної допомоги у кримінальному провадженні № 42014000000001046 від 09.10.2014 року.

Отже, у відповідності до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» витрати, понесені позивачем у зв’язку із наданням йому юридичної допомоги під час розгляду кримінального провадження відносно нього у розмірі 5 000,00 гривень знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та підлягають задоволенню з огляду на справедливість, законність, обґрунтованість та доведеність цих витрат під час розгляду кримінального провадження у судах.

Щодо заявленого позивачем клопотання про компенсацію попереднього розрахунку витрат на професійну правничу допомогу під час ухвалення судового рішення у розмірі 11 200,00 гривень суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Позивачем під час розгляду справи було надано договір про надання правничої допомоги від 06.02.2018 року, додаток до договору про надання правничої допомоги, акт № 1 прийму-передачі виконаних робіт (послуг) та квитанцію від 06.02.2018 року на суму 4 500,00 гривень (а.с.165-172).

З розрахунку витрат на правову допомогу слідує, що вартість виконаної адвокатом роботи становить 11 200,00 гривень, що включає: надання усних та письмових консультацій, збір доказів по справі щодо характеру спірних правовідносин (3 години), що становить 2 400,00 гривень; складання позовної заяви, запитів, клопотань, апеляцій (5 годин), що становть 4 000,00 гривень; участь у судових засіданнях у справі, представництво інтересів ОСОБА_1 (6 годин), що становить 4 800,00 гривень.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII було внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України, згідно із яким ЦПК України, в редакції від 15.12.2017 року не встановлює граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу, як це було передбачено Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правничу

допомогу у цивільних та адміністративних справах», який втратив чинність.

Отже, на момент звернення ОСОБА_1 до суду із даним позовом розмір компенсації витрат на правову допомогу не є обмеженим. З огляду на що представник позивача оцінює одну годину своєї роботи у 800,00 гривень.

Судом встановлено, що участь представника позивача ОСОБА_7 у судових засіданнях складає 4 години 30 хвилин, що у грошовому виразі складає 3 600,00 гривень.

Виходячи з характеру позовних вимог, обсягу зібраних доказів, враховуючи складність справи, суд вважає обґрунтованими витрати на правову допомогу адвоката, а саме його роботу в судових засіданнях загальною тривалістю 4 години 30 хвилин в розмірі 3 600,00 гривень та роботу із даною позовною заявою в розмірі 4 500,00 гривень. Таким чином, загальна сума фактично понесених, документально підтверджених і обґрунтованих витрат на правову допомогу адвоката ОСОБА_2 становить 8 100,00 гривень.

Щодо решти суми понесених позивачем витрат на правову допомогу адвоката ОСОБА_2 суду не надано підтвердження понесених позивачем витрат, а саме підтвердження надання усних та письмових консультацій адвокатом на суму 2 400,00 гривень, складання позовної заяви та апеляційної скарги на суму 4 000,00 гривень, тощо, а тому вона до відшкодування не підлягає.

На підставі викладеного, на користь позивача підлягають стягненню витрати, які знайшли своє підтвердження під судового розгляду справи, а саме витрати на правову допомогу адвоката ОСОБА_2 відповідно до квитанції від 06.02.2018 року у розмірі 4 500,00 гривень та витрати, пов’язані із участю представника позивача у судових засіданнях по даній справі у розмірі 3 600,00 гривень, а всього 8 100 гривень.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов’язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Отже, на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 4 129,58 гривень, що є пропорційним до задоволених позовних вимог.

Крім того, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 6 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивача, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнено від сплати судового збору за звернення до суду із даним позовом, отже, судові витрати в сумі 359 гривень 32 копійок необхідно віднести на рахунок держави.

На підставі вищевикладеного та у відповідності до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» на користь позивача підлягають стягненню моральна шкода, завдана незаконним кримінальним переслідуванням у розмірі 124 087,59 гривень, витрати, понесені позивачем у зв’язку із наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні № 42014000000001046 у розмірі 5 000,00 гривень та судові витрати на правову допомогу в розмірі 4 129,58 гривень.

Керуючись статтею 56 Конституції України, статтями 3, 10, 11, 76-81, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, статтями 16, 23, 1167 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Донецької області про відшкодування шкоди у зв’язку із наданням юридичної допомоги та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду - задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН: НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, моральну шкоду у розмірі 124 087 (сто двадцять чотири тисячі вісімдесят сім) гривень 59 копійок та витрати, понесені позивачем у зв’язку із наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні № 42014000000001046 у розмірі 5 000 гривень 00 копійок.

Компенсувати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН: НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, за рахунок держави понесені судові витрати на правову допомогу в розмірі 4 129 (чотири тисячі сто двадцять дев’ять) гривень 58 копійок.

Судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 359 гривень 32 копійок віднести на рахунок держави.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Суддя

Слов’янського міськрайонного суду ОСОБА_8