Рішення № 78991187, 20.12.2018, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1053/17

Номер провадження 2/530/68/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2018 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків цивільну справу за позовом

ОСОБА_1, місце проживання: 38122, Полтавська область, Зіньківський район, село Ступки до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурат-Агро", юридична адреса: Полтавська область, Решетилівський район, село Піщане про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, -

ВСТАНОВИВ:

В Зіньківському районному суді Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1, місце проживання: 38122, Полтавська область, Зіньківський район, село Ступки до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурат-Агро", юридична адреса: Полтавська область, Решетилівський район, село Піщане про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною.

В позовній заяві ОСОБА_1 просить визнати додаткову угоди до договору оренди землі недійсною.

Позивач та його представники позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав.

Заслухавши сторони та дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах справи документальні докази і надавши їм належну правову оцінку, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов"язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, повязаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи обєктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) розяснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обовязки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обовязків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обовязком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обовязкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обовязковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобовязати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обовязковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обовязковими для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до розяснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 на праві особистої власності належить земельна ділянка загальною площею 2.0016 га, що розташована на території Проценківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, її кадастровий номер 5321385000:00:005:0065, цільове призначення (використання): для ведення особистого селянського господарства. Право власності на земельну ділянку посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №342611 виданий 17.08.2006 р.

01.10.2006 р. на пропозицію ТОВ «Бурат-Агро» позивач уклала з ним договір оренди землі строком на 10 років, який зареєстровано в Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії центру ДЗК про що 14 березня 2007 року державному реєстрі земель вчинено відповідний запис. Договір оренди землі в його першій редакції був підготовлений ТОВ «Бурат-Агро» і поданий ним на державну реєстрацію. За його умовами орендна плата визначена сторонами в розмірі 100 грн. за 1 га землі, що за рік оренди складає 200,00 грн. Договором оренди землі також передбачено, що орендна плата підлягає індексації. За період дії договору оренди позивачу не надходило пропозицій від орендаря укласти договір оренди на новий строк чи внести до договору зміни або доповнення.

В березні 2017 року позивач маючи намір повідомити орендаря про небажання продовжувати договірні відносини дізналася, що строк дії договору оренди закінчується не у 2017 році, про що було досягнуто домовленостей під час його підписання у 2006 р., а у 2022 році. Як з’ясувалося строк дії договору оренди землі продовжено додатковою угодою до договору оренди землі від 24.12.2012 р., якою і внесено зміни до договору оренди щодо строку його дії на 15 років. На підставі цієї угоди в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 01.02.2016 р. приватним нотаріусом ОСОБА_2 Полтавського міського нотаріального округу зареєстроване речове право відмінне від права власності - право платного користування земельною ділянкою ТОВ «Бурат-Агро» на умовах оренди строком на 15 років.

Зі змісту додаткової угоди вона набирає чинності з моменту її підписання та державної реєстрації. Складено угоду в трьох примірниках до одній для сторін договору, третій органу державної реєстрації.

Позивач не підписувала додаткової угоди до договору оренди землі, їй не вручено примірника для ознайомлення, що виключає можливість бути обізнаною зі змістом цієї угоди. Їй також не відомо за яких обставин і ким була підписана додаткова угода перед її прізвищем в розділі Підписи сторін,у графі Орендодавець. Так як, позивач не мала наміру продовжувати договірні відносини з ТОВ «Бурат-Агро» і по закінченню строку дії договору оренди розпорядитися земельною ділянкою на власний розсуд, а перешкодою в цьому є реєстрація речового - права на земельну ділянку на підставі оспорюваного договору, що і слугувало зверненню до суду з цим позовом.

Відповідач не погодився з позовними вимогами і виклав свої заперечення у письмовій формі, які зведено до суб’єктивної оцінки обставин, якими позивач обґрунтувала позовні вимоги та конклюдентними діями сторін договору, що на його думку свідчить про прийняття позивачем пропозиції укласти додаткову угоду. Не спростовує твердження позивача, що додаткова угода підписана не нею. Правове обґрунтування своєї позиції мотивує нормами ч.2 ст.642 ЦК України, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, так як правочини щодо зміни та доповнення до договору оренди землі-можуть вчинятися тільки у письмовій формі (ч.4 ст.203, ст.205, ст.654 ЦК України у диспозитивності з нормами ст. 14 Закону України «Про Оренду землі».

Заявлено про застосування судом строків позовної давності при вирішенні цієї справи. Заяву про застосування позовної давності до спірних правовідносин відповідач аргументує тим, що позивач отримуючи орендну плату у розмірі більшому ніж зазначено у договорі оренди землі знала або могла довідатися про підстави виплати орендної плати у більших розмірах. Закономірно, що орендна плата після її індексації підлягала виплаті, у більших розмірах ніж зазначено у договорі оренди землі. Крім цього нормативна грошова оцінка ріллі по Полтавській області у 2012 р. -2015 р.р. становила 22853,29 грн, за 1 га, у 2016 р. 34251,51 грн. і згідно ст. 1 Указу Президента України від 02 лютого 2002 року № 92/2002 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» орендна плата для позивача становила б не мнеше 1,5 % від нормативної грошової оцінки ріллі по Полтавській області, а це більше розміру зазначеного в договорі.

Сам факт отримання орендної плати не свідчить про обізнаність позивача з умовами спірної угоди, тому посилання відповідача про перебіг позовної давності з моменту отримання орендної плати більшої ніж зазначено у договорі є безпідставним. Щодо застосування позовної давності у подібних правовідносинах Верховний Суд України у постанові від 22 квітня 2015 р. по справі №6-48цс 15 сформував правову позицію, яка зведена до того, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення а зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати. своє право в примусовому порядку через суд. Посилання відповідача на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, оскільки позивач отримував плату за користування землею, суперечить нормам ст. 261 ЦК України.

Ця правова позиція застосована Верховним Судом у постанові від 21 березня 2018 р. по справі №146/293/16-ц про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування його державної реєстрації.

За таких обставин є усі підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 визнати недійсним додаткову угоду від 24 грудня 2012 року до договору оренди землі укладеного 01 жовтня 2006 р. ОСОБА_1 з товариством з обмеженою відповідальністю «Бурат- Агро» про оренду земельної ділянки площею 2.00 га, що розташована на території Проценківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, кадастровий номер 5321385000:00:005:0065, на підставі якої в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право номер 13104757 від 01.02.2016 р. - право оренди землі ТОВ «Бурат-Агро» строком на 15 років.

В правових попозиціях Верховного Суду України від 25 травня 2016 року по справі № 6-2612цс16, ст. 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, вказана стаття презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

Таким чином, укладення угод, у даному випадку, не може свідчити про схвалення оспорюваного договору, який підписано від імені ОСОБА_1 невідомою особою, яка не мала на те жодних повноважень. Крім цього, суд звертає увагу, що дійсність угод є предметом позову.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак в силу вимог ст. 141 ч.6 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір.

На підставі викладеного та керуючисьст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19,30,81,133,137,141, 210, 228-229, 258, 263-268, 354, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1, місце проживання: 38122, Полтавська область, Зіньківський район, село Ступки до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурат-Агро", юридична адреса: Полтавська область, Решетилівський район, село Піщане про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною – задоволити.

Визнати недійсною додаткову угоду від 24.12.2012 року до договору оренди землі від 01.10.2006 р. укладеною між ОСОБА_1 та Товаристврм з обмеженою відповідальністю "Бурат-Агро".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурат-Агро", юридична адреса: Полтавська область, Решетилівський район, село Піщане на користь ОСОБА_1, місце проживання: 38122, Полтавська область, Зіньківський район, село Ступки – 640 (шістсот сорок) гривень судового збору, витрати на професійну правничу допомогу за участь в судовому засіданні 1650 (одна тисяча шістсот п’ятдесят) гривень, 7865 (сім тисяч вісімсот шістдесят п’ять) грн. 00 копійок за проведення судово-почеркознавчої експертизи, а всього стягти 10155 (десять тисяч сто п’ятдесят п’ять) грн. 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 28.12.2018 р.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області ОСОБА_3

секретар: Л.Г. Стрілець