Рішення № 78991168, 19.12.2018, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1200/18

Номер провадження 2/530/852/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2018 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., розглянувши в місті Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1, місце проживання якої: Полтавська область, Зіньківський район, селище Опішня, пр.Леніна, 2а до Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, селище Опішня, вул.Перемоги, 3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивач, ОСОБА_1, місце проживання якої: Полтавська область, Зіньківський район, селище Опішня, пр.Леніна, 2а ОСОБА_2 звернулася в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, селище Опішня, вул.Перемоги, 3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом.

В судове засідання позивач не з»явилася, направивши до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та підтримання позовних вимог.

Представник відповідача, Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської областів судове засідання не з'явилася, але надала до суду заяву, в якій позовні вимоги визнала в повному обсязі і просить розгляд справи провести без її участі.

Суд вирішив за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.247 ЦПК України.

На підставі письмових заяв усіх сторін по справі, суд ухвалює рішення за відсутності сторін, на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку, передбаченому ст.ст. 223, 247 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред’явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України, суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

Суд, зачитавши заяву позивачів, які підтримали свої позовні вимоги, відповідача, який визнав позовні вимоги та дослідивши наявні матеріали справи, знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно дост. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України, рішення суду повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процеусального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред"явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї строни ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 “Про судове рішення у цивільній справі”, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, «кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є недоторканим…».

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ст. ст. 1217, 1218, ЦК України спадщина здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1, ч.5. ст. 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину, яка незалежно від часу прийняття належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Згідно з положеннями ст. 1277 ЦК ( 435-15 ) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз'яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Судом встановлено що, 17 лютого 2014 року помер позивачки батько - ОСОБА_3, про що Опішнянською селищною радою Зіньківського району Полтавської області, видано свідоцтва про смерть серії І-КЕ №265804, постійним місцем проживання якого було смт. Опішня. вул. Коцюбинського, 14 Зіньківського району Полтавської області.

Станом на день смерті ОСОБА_3 за вказаною адресою місце проживання інших осіб не зареєстроване, отже спадкоємців на обов’язкову частку передбачених ст. 1241 ЦКУ, а саме малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка) не має.

Спадщину у встановлений законом строк після померлого 17 лютого 2014 року батька ОСОБА_3 позивачка прийняла, про що нею 08 серпня 2014 року до Зіньківської державної нотаріальної контори, яка на той час виконувала обов'язки Опішнянської державної нотаріальної контори, була подана заява про прийняття спадщини та заведено спадкову справу №42/2014. Як єдиному спадкоємцю першої черги за законом, який прийняв спадщину, 05 вересня 2017 року Зіньківського державною нотаріальною конторою позивачу було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок, що розташований за адресою: смт. Опішня, вул. Коцюбинського.14 Зіньківського району Полтавської області.

За життя батько позивачки, ОСОБА_3 був спадкоємцем своєї дружини ОСОБА_4, померлої 03 листопада 2000 року. Спадщину у встановлений законом строк після померлої дружини ОСОБА_3 прийняв, оскільки на день смерті ОСОБА_4 він був з нею зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, а отже відповідно до ч.З ст.1268 Цивільного кодексу України,- спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається із та житлового будинку, що знаходиться за адресою: с. Вінтненці, вул. Ставкова, 10 Зіньківського району Полтавської області право власності на який позивач вже визнала в судовому порядку.

Також відкрилася спадщина, яка складається з земельної ділянки площею 0,68 га. призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території с. Вінтенці Попівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, належної померлій ОСОБА_4, спадкоємцем якої був чоловік ОСОБА_5 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ПЛ №028995, виданого 14 жовтня 1999 року Попівською сільською радою Зіньківського району Полтавської області, зареєстрованого в Книзі державних актів на право приватної власності на землю за №66 та договору купівлі-продажу №Н-51 від 18 серпня 2000 року, який було оформлено на Українській універсальній біржі та земельної ділянки площею 0,11 га, призначена для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області, належної померлому ОСОБА_5 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ПЛ №042484, виданого 15 жовтня 1999 року Опішнянською селищною радою Зіньківського району Полтавської області, зареєстрованого в Книзі державних актів на право приватної власності на землю за №423.

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Звернувшись до Зіньківської державної нотаріальної контори, з’ясувалося, що видати свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,68 га, призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території с. Вінтенці Попівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, належної померлій ОСОБА_4, спадкоємцем якої був чоловік ОСОБА_5 нотаріус не може, оскільки документом, що посвідчує право власності спадкодавця на земельну ділянку є договір купівлі-продажу №Н-51 від 18 серпня 2000 року, який було оформлено на Українській універсальній біржі. Укладаючи договір купівлі-продажу, ОСОБА_4 була впевнена, що договір який зареєстрували на товарній біржі має повну юридичну силу без послідуючого нотаріального посвідчення.

На запит нотаріуса №705/02-14 від 11.07.2018 року адресованого начальнику відділу Держгеокадастру у Зіньківському районі Полтавської області у видачі Витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку площею 0,11 га, відмовлено. Підставою у відмові є відсутність у Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку, яка належала померлому 17 лютого 2014 року підгірному ОСОБА_6.

Статтею 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч.І ст. 1 Закону України «Про земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки це - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. У разі якщо відомості про земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж .земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Згідно п.11 ч.І ст.346 ЦК України у разі смерті власника право власності припиняється.

Згідно з п.2.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна затвердженої Наказом Держбуду України від 24.05.2001 р. № 127 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за № 582/5773 на присадибних ділянках, крім житлових будинків, розміщуються господарські будівлі (сараї (хліви), літні кухні, гаражі, майстерні, навіси, вбиральні тощо) та господарські споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо).

Відповідно до ст.381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

В контексті звернення позивачки до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування, суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «ОСОБА_7 Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, з врахуванням визнання відповідачем позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ч. 4 ст. 3, ч.3 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень",ст.16, ст. 328, 376, 392 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268, 354 ЦПК України, ЗУ "Про судовий збір",суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заявуОмеляненко ОСОБА_8, місце проживання якої: Полтавська область, Зіньківський район, селище Опішня, пр.Леніна, 2а до Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, селище Опішня, вул.Перемоги, 3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом - задоволити.

Визнати угоду щодо купівлі-продажу земельної ділянки, що знаходиться за адресою: с. Вінтненці, вул. Ставкова (Польова), 10 Зіньківського району Полтавської області, укладену 18 серпня 2000 року №Н-51 дійсною та такою, що відбулася та визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків -НОМЕР_1, право власності на земельну ділянку площею 0,68 га, призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території с. Вінтенці Попівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, належної померлій ОСОБА_4, спадкоємцем якої був чоловік ОСОБА_5 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ПЛ №028995, виданого 14 жовтня 1999 року Попівською сільською радою Зіньківського району Полтавської області, зареєстрованого в Книзі державних актів на право приватної власності на землю за №66 та договору купівлі-продажу №Н-51 від 18 серпня 2000 року, який було оформлено на Українській універсальній біржі, як за спадкоємицею за законом.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, право власності на земельну ділянку площею 0,11 га, призначена для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території Огіішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області, належної померлому ОСОБА_5 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ПЛ №042484, виданого 15 жовтня 1999 року Опішнянською селищною радою Зіньківського району Полтавської області, зареєстрованого в Книзі державних актів на право приватної власності на землю за №423, як за спадкоємицею за законом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області ОСОБА_9

ОСОБА_10Стрілець