Рішення № 78990722, 26.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 грудня 2018 року № 753/19630/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, Лівобережне об'єднане УПФУ), в якому просить:

- визнати протиправними дії Лівобережного об'єднаного УПФУ (правонаступником якого є ГУ ПФУ в місті Києві) щодо відмови у перерахунку пенсії позивача на підставі довідки Національної академії прокуратури України від 29 вересня 2017 року № 24/226 - вих.17;

- зобов'язати Лівобережне об'єднане УПФУ здійснити перерахунок призначеної позивачу пенсії за вислугу років без обмежень її максимального розміру, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції дійсній на час призначення пенсії) в розмірі 80% від розміру місячної зарплати позивача, зазначеної в довідці Національної академії прокуратури України від 29 вересня 2017 року № 24/226 - вих.17 та виплатити її у новому розмірі з дня подання заяви.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, виходячи із розміру 80% від суми заробітної плати, визначеної у довідці Національної академії прокуратури України від 29 вересня 2017 року № 24/226 - вих.17.

В свою чергу, заступником начальника Лівобережного об'єднаного УПФУ відмовлено в задоволенні вказаної заяви з підстав скасування норм щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру», з чим позивач не погоджується та вважає такі дії протиправними. Позивач вважає, що має право на перерахунок пенсії, який повинен проводитися за нормами, які діяли на момент призначення її пенсії.

Ухвалою суду від 13 серпня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та подав 05.10.2018 до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві, з яких вбачається, що у позивача відсутнє право на перерахунок пенсії відповідно до норм чинного законодавства.

На час звернення до суду з позовом правонаступником Лівобережного об'єднаного УПФУ, яке було ліквідовано, є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - ГУ ПФУ в м. Києві).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1, яка працювала в Національній академії прокуратури України на посаді начальника управління науково-методичного забезпечення прокурорської діяльності, з 12.10.2012 призначено пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 №1789-ХІІ «Про прокуратуру» в розмірі 80% від розміру місячної заробітної плати. Зазначене не заперечується відповідачем.

У зв'язку з підвищенням посадових окладів працівників органів прокуратури, позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок її пенсії, виходячи із розміру 80% від суми заробітної плати, визначеної у довідці Національної академії прокуратури України від 29 вересня 2017 року № 24/226 - вих.17, оригінал якої додано до позовної заяви та міститься в матеріалах справи (а.с.70-71).

Листом № 2542/08 від 10 жовтня 2017 року Лівобережне об'єднане УПФУ, відмовлено ОСОБА_1 в перерахунку раніше призначеної пенсії, у зв'язку з відсутню законних підстав для проведення зазначеного перерахунку пенсії (а.с.72).

Відповідь пенсійного органу обґрунтована тим, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначається відповідно до Закону України «Про прокуратуру», а відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 виключено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 № 865, яким було передбачено порядок проведення перерахунку пенсії, у зв'язку з підвищенням заробітної плати державним службовцям.

Не погоджуючись з відмовою відповідача здійснити перерахунок пенсії, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15.07.2015 визначалися Законом України від 05.11.1991 №1789-ХІІ «Про прокуратуру», відповідно до ст. 50-1 якого позивачу призначено пенсію.

Частина 18 ст. 50-1 цього Закону у редакції, чинній до 01.01.2015 передбачала, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі по тексту - Закон №76-VIII), яким, зокрема, ч. 18 ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 №1789-ХІІ «Про прокуратуру» викладено у такій редакції: «Умови на порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури після 01.01.2015 делегував Уряду.

В свою чергу, Урядом відповідний нормативно-правовий акт не прийнято і умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено.

15 липня 2015 року набрав чинності Закон України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру», згідно з Прикінцевими положеннями якого, визнано таким, що втратив чинність Закон України від 05.11.1991 №1789-ХІІ «Про прокуратуру», крім п. 8 ч. 1 ст. 15, ч. 4 ст. 16, абзацу 1 ч. 2 ст. 46-2, ст. 47, ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 50, ч.ч. 3, 4, 6 та 11 ст. 50-1, ч. 3 ст. 51-2, ст. 53 щодо класних чинів.

Згідно з ч. 20 ст. 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», якою підвищено розміри заробітку працівникам прокуратури та яка відповідно до її п. 6 застосовується з 01.12.2015 не містить положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

Водночас, положення Закону України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», якими ч. 18 ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 №1789-ХІІ «Про прокуратуру» та ч. 20 ст. 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» викладено у новій редакції, не були визнані неконституційними Конституційним Судом України.

Тобто, в наступному законодавство, зокрема і ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 №1789-ХІІ «Про прокуратуру», яка регулювала порядок перерахунку пенсій, змінилось і станом на момент звернення позивача до пенсійного органу не регламентувало, ані права позивача на перерахунок її пенсії, ані порядку і умов здійснення такого перерахунку.

При цьому, суд зазначає, що відмова відповідача у такому перерахунку пенсії позивача не призвела до зменшення розміру пенсії, яку вона отримувала до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих нею прав та/або позбавленням її права на соціальний захист.

Отже, суд звертає увагу позивача, що на момент звернення останньої до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії, Кабінетом Міністрів України умови та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначено не було, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Аналогічний правовий висновок зазначено в постановах Верхового Суду від 27.03.2018 по справі № 127/11766/16-а та 11.04.2018 у справі № 766/13021/16-а.

Суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014, в якому Європейський суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зіна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Аналогічний правовий підхід Європейським судом з прав людини застосований й в рішеннях від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», в якому Суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.

Враховуючи вищевикладені обставини та докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що в даному випадку, відсутні правові підстави для перерахунку пенсії ОСОБА_1

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог підстави, передбачені статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України для розподілу судових витрат, відсутні.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Відповідно до частини першої статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда