Рішення № 78988513, 10.12.2018, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/8899/18

Провадження № 2/520/5378/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Салтан Л.В.

за участю секретаря Дідур В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

13 липня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою, в якій просить розірвати шлюб з ОСОБА_2, посилаючись на те, що з 08 березня 2016 року сторонами припинено ведення спільного господарства, примирення та відновлення сім`ї є неможливими, сторони втратили почуття любові та поваги, шлюб має формальний характер.

У свою чергу, відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, в якому просить: визнати право власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно, що розташоване за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, с. Мізікевича, массив «Радужний», ж/м «Ульянівка»АДРЕСА_1; визнати право власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаївської дивізіїАДРЕСА_2; визнати часткове право власності за ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на нерухоме майно, що розташоване за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, Таїровська селищна рада, массив «Радужний»АДРЕСА_3.

В обґрунтування своїх вимог, ОСОБА_2 зазначає, що позивач та відповідач перебувають у шлюбі, за час сумісного проживання ними було набуто зазначене спільне майно, яке на цей час ОСОБА_2 бажає поділити.

У судовому засіданні представник позивача за первісною позовною заявою та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 підтримав первісний позов. Також, представник ОСОБА_5 надав до суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якій просив поділити майно наступним чином: визнати право власності за ОСОБА_1 на квартиру № 228, у буд. 9/1, ж/м «Ульянівка, масив «Радужний», с. Мізікевича, Овідіопольського району, Одеської області; визнати право власності за ОСОБА_2 на квартиру № 111, буд. 4, массив «Радужний, Таїровська селищна рада, Овідіопольського району, Одеської області та на 1/2 частини квартири № 184, у буд. 3/3, по вул. 25-ї Чапаївської дивізії, у м. Одесі, посилаючись на те, що ОСОБА_1 за таким розподілом отримає нерухоме майно, загальною площею 75,1 кв. м, а ОСОБА_2 отримає нерухоме майно, загальною площею 77,55 кв. м. Також, квартира, на право власності якої ОСОБА_2 претендує, потребує капітального ремонту та на цей час не придатна до проживання.

Представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечив проти задоволення первісного позову, та підтримав зустрічну позовну заяву.

Третя особа ОСОБА_4 у судовому засіданні не заперечив проти задоволення зустрічної позовної заяви.

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з’явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не сповістив.

Вислухавши пояснення сторін, присутніх у судовому засіданні, дослідивши надані докази, суд вважає, що первісна позовна заява є обґрунтованою і підлягає задоволенню, зустрічна позовна заява підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 29 листопада 1985 року. З 08 березня 2018 року сторони остаточно припинили ведення сумісного господарства, подальше сумісне життя та збереження шлюбу суперечить інтересам сторін.

Відповідно до ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Згідно зі ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути предявлений одним із подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше сумісне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить інтересам одного з них, що має істотне значення.

Суд дійшов висновку, що шлюб сторін має формальний характер, подальше сумісне життя та збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, що має для них істотне значення, тому позовну заяву слід задовольнити.

Що стосується зустрічної позовної заяви про поділ майна подружжя, слід вказати наступне.

За час перебування у шлюбі, у сторін виявилось наступне майно:

1.Квартира № 184, у буд. 3/3, по вул. 25-ї Чапаївської дивізії, у м. Одесі, що належить ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у рівних частках, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 29 березня 2000 року;

2.Квартира № 111, у буд. 4, ж/м «Ульянівка», масив «Радужний», с. Мізікевича, Овідопольський р-н, Одеська обл., що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 13 жовтня 2010 року, виданного на підставі рішення Виконкому Таїровської селищної ради від 30 вересня 2010 року за № 690, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 21 жовтня 2010 року;

3.Квартира № 228, у буд. 9/1, ж/м «Ульянівка», масив «Радужний», с. Мізікевича, Овідопольський р-н, Одеська обл., що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва на нерухоме майно від 18 травня 2013 року.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України зазначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Положенням ст. 69 СК України вказано, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч. 2 ст. 70 СК України, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Відповідно з ч. 3 ст. 70 СК України, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно з ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» за № 11 від 21 грудня 2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення ведення спільного господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Відповідно ч. 1 ст. 355 , ч. 1 ст. 356 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Статтею 372 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч. 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Оскільки сторони не дійшли згоди щодо поділу майна, виходячи з наведених вимог закону та керуючись роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного суд України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя», вважає, що по даній справі слід застосувати засади рівності часток подружжя.

Що стосується поділу квартири № 184, у буд. 3/3, по вул. 25-ї Чапаївської дивізії, у м. Одесі, то слід зазначити, що сторони просять поділити це майно, фактично позбавивши права власності двох інших власників - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, тому у задоволенні зустрічної позовної заяви про поділ цього майна слід відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправне позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 ЦК України та ч. 1 ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та Законом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

У п. 36 рішення Європейського суду у справі Голдера проти Сполученого Королівства, вказано, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» у рішенні від 17 липня 2008 року Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

У пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004, вказано, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України від 26 червня 2008 року, принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України від 26 червня 2008 року, принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись ст. 77, 81, 263-265 ЦПК України, ст. 60, 69-71, 110, 112 СК України,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.

Розірвати шлюб, зареєстрований 29 листопада 1985 року Першим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 707, між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище Медведєва) ОСОБА_6.

Шлюб вважати розірваним в день набрання зазначеним рішенням законної сили.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про поділ майна подружжя – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину нерухомого майна – квартири № 228, у буд. 9/1, с. Мізікевича, масив «Радужний», ж/м «Ульянівка», Овідіопольський р-н, Одеська обл., загальною площею 75,1 кв. м.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нерухомого майна – квартири № 228, у буд. 9/1, с. Мізікевича, масив «Радужний», ж/м «Ульянівка», Овідіопольський р-н, Одеська обл., загальною площею 75,1 кв. м.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину нерухомого майна – квартири № 111, у буд. 4, Таїровська селищна рада, масив «Радужний», Овідопольський р-н, Одеська обл., загальною площею 45,3 кв. м.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нерухомого майна – квартири № 111, у буд. 4, Таїровська селищна рада, масив «Радужний», Овідопольський р-н, Одеська обл., загальною площею 45,3 кв. м.

В іншій частині зустрічної позовної заяви – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Головуючий Салтан Л. В.