Рішення № 78987593, 26.12.2018, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/1189/18

Провадження № 2/500/1705/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2018 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого – судді Грубіян Л.І.

при секретарі - Івановій Л.П.,

за участю представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ізмаїл цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків в особі Ізмаїльської регіональної філії з питань підготовки та дипломування моряків про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за вимушений прогул, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_3 з 19 жовтня 2016 року була прийнята на посаду головного фахівця Ізмаїльської регіональної філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків.

Наказом № 52/к від 13 лютого 2018 року була звільнена за п. 3 ст. 40 КЗпП України відповідно до Акту проведення перевірки №14 від 17.01.2018 року та у зв’язку з порушенням трудової дисципліни.

ОСОБА_3, звернулася з позовом до суду та просить визнати наказ № 52/к від 13 лютого 2018 року, незаконним і скасувати, поновити її на посаді головного фахівця Ізмаїльської регіональної філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду. Підтримуючи позов позивач пояснила, що за час роботи в філії, виконувала всю роботу, що їй доручали, навіть ту що не входила до її обов’язків, за час роботи не допускала порушення обов’язків, встановлених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, не мала жодного стягнення, чи зауваження, ніколи не порушувала трудову дисципліну.

Представник відповідача позов не визнав, вважає позов не обґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню, пояснивши, що підставою звільнення послужило те, що 09 січня 2018 року ОСОБА_3 під час виконання функцій секретаря ДКК здійснює численні порушення нормативно правових актів, внутрішніх нормативних документів системи управління якістю Інспекції, які викладено в Акті від 09.02.2018 року. Та якщо врахувати той факт, що три порушення які виявила перевірка дуже значні та за кожне окремо виявлене порушення позивач могла бути притягнута до дисциплінарної відповідальності, то відповідач з огляду на кількість порушень застосував ст. 40 КЗпП України. Вислухавши позивача, представників відповідача, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В судовому засіданні встановлено, ОСОБА_3 з 19 жовтня 2016 року працювала на посаді головного фахівця Ізмаїльської регіональної філії з питань підготовки та дипломування моряків.

Наказом № 52/к від 13 лютого 2018 року була звільнена за п. 3 ст.40 КЗпП України відповідно до Акту проведення перевірки №14 від 17.01.2018 року та у зв’язку з порушенням трудової дисципліни. В чому полягає порушення трудової дисципліни позивачкою ОСОБА_3 в наказі не вказано.

Як пояснив представник відповідача, що згідно акту перевірки позивач допустила три дуже значні порушення та за кожне окремо виявлене порушення позивач могла бути притягнута до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» /із змінами/ в пункті 23 роз’яснив, що за передбаченими п. 3 ст.40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково, і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.

Судом достовірно встановлено, що на момент звільнення ОСОБА_3 не мала жодного дисциплінарного або громадського стягнення і за таких обставин вона не могла бути звільнена за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а тому підлягає поновленню на роботі у судовому порядку.

У відповідності до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Виходячи зі змісту постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100 (зі змінами та доповненнями) у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку у зв’язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні повні два календарні місяці роботи.

Згідно із ч.2,п.8 ч.3 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, що передували звільненню, проводиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

З матеріалів справи вбачається, що повні два місяці, що передували звільненню являються грудень 2017 року, січень 2018 року заробітна плата позивача становила: грудень 9 876,84 грн., січень 10 600,00 грн. на місяць його дохід у цей період становив 10 238,42 грн.(9 876,84 +10 600,00).

Середньоденна заробітна плата позивача склала 487,54 коп. (20476,84:42 робочих дня: грудень, січень 2017-2018р.), середньомісячна заробітна плата 10 238,42 грн.( 20 476,84 :2).

З дня звільнення по день ухвалення рішення в 2018 році було 217 робочих дня, які включаються у розрахунок при визначені розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу з 09 лютого 2018 року по 26 грудня 2018р. мав складати 105 796 грн. 18 коп. (217дн. х 487,54грн.).

Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 105 796 грн.18 коп., при цьому, відповідач має нарахувати і утримати із зазначеної суми прибутковій податок та інші обов’язкові платежі (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).

Суд частково задовольняє вимоги позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, виходячи з наступного, позивач досить тривалий час не була поновлена на роботі, бажаючи працювати, не зі своєї вини була відсторонена від трудової діяльності, та неможливості працевлаштування із-за запису в трудовій книжці. Все це призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків позивача, погіршення її матеріального стану, спричинило моральні та душевні страждання, призвело до погіршення стану здоров'я.

Виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення моральної шкоди частково - у розмірі 5 000,00 (п’ять) тис. грн.

Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії КМ №799522, виданий Ізмаїльським РВ ГУДМС України в Одеській області 26.09.2012 року, РНОКПП НОМЕР_1, яка зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2) до Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків в особі Ізмаїльської регіональної філії з питань підготовки та дипломування моряків (ЄДРПОУ 25958804, м. Київ, вул. Оленівська, 25) про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за вимушений прогул, та відшкодування моральної шкоди - задовольнити.

Визнати наказ № наказ № 52/к від 13 лютого 2018 року про звільнення ОСОБА_3 за п. 3 ст.40 КЗпП України незаконним.

Поновити ОСОБА_3 на посаду головного фахівця Ізмаїльської регіональної філії інспекції з питань підготовки та дипломування моряків.

Стягнути з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 105 796 грн. 18 коп., з утриманням з вказаної суми всіх обов’язкових платежів.

Стягнути з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на користь ОСОБА_3 5000,00 (п’ять тисяч) гривень моральної шкоди.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 10 238,42 грн. (десять тисяч двісті тридцять вісім гривень сорок дві копійки) піддати негайному виконанню.

Стягнути з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на користь держави судовий збір в сумі 1 108,00 грн. (одна тисяча сто вісім гривень)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: ОСОБА_4