Рішення № 78974800, 18.12.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4000/18

Справа №754/3378/18

РІШЕННЯ

Іменем України

18 грудня 2018 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Таран Н.Г.

секретаря судового засідання Ковтуненка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД», про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД», про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

В процесі розгляду справи позивач збільшила позовні вимоги та остаточно виклала їх в наступній редакції: стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД» на її користь заборгованість із виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 42270,08, грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 606048,00грн., моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 02.12.2015 року, на підставі протоколу №2 загальних зборів засновників товариства від 01.12.2015 року її було призначено на посаду директора ТОВ «МЕНА-АВАНГАРД». На підставі заяви позивача про звільнення з роботи та протоколу №3 загальних зборів засновників від 24.02.2017 року, наказом №65-з від 28.02.2017 року позивача було звільнено з займаної посади за згодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП. Після звільнення з посади, позивача з наказом не ознайомили, трудову книжку вчасно не видали та не провели остаточний розрахунок по заробітній платі за фактично відпрацьований час та по компенсації за невикористану відпустку. Відповідаче було допущено грубе порушення прав позивача на своєчасне отримання заробітної плати та отримання відповідного розрахунку під час звільнення, що в свою чергу призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків, а також змусило до застосування додаткових зусиль для організації життя, а найголовніше її родини.

Ухвалою від 15.03.2018 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД», про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНА-АВАНГАРД» довідки про середньоденну та середньомісячну зарплату ОСОБА_1, яка працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД» на посаді директора до 28.02.2017 року задоволено.

Витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД» довідку про середньоденну та середньомісячну зарплату ОСОБА_1, яка працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД» на посаді директора до 28.02.2017 року.

З метою з'ясування дійсних обставин справи судом тричі направлялась вказана ухвала на адресу відповідача для виконання, однак станом на момент розгляду справи жодних відомостей щодо середньоденної та середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1, яка працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД» на посаді директора до 28.02.2017 року до суду не надійшло.

Ухвалою від 05.06.2018 року розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД», про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судове засідання позивач та її представник не з'явились, однак відповідно до клопотання представника позивача останній збільшені позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД» в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. З наданого відзиву на позовну заву вбачається, що позовні вимоги ним не визнаються. Крім того, згідно відзиву на позовну заву відповідно до претензії № 133 від 04.04.2017 року, Товариство повідомило, що зарахувало кошти нарахованої заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки в погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2. Таким чином, Товариство вважає погашеною заборгованість ОСОБА_1 за договором безвідсоткової позики № 47/16 від 05.09.2016 року на суму 42270,08 грн. за рахунок коштів нарахованої заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст.12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п. 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо). Суд переконаний, що з огляду на зазначені вище положення статей 1, 3, 8,129 Конституції України можна за аналогією стверджувати, що права людини та громадянина, гарантовані законодавством України також мають бути не теоретичними та ілюзорними, а ефективними на практиці.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»; Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Власник або уповноважений ним орган повинен виплатити у зазначений строк не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що 02.12.2015 року, на підставі протоколу №2 загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД» від 01.12.2015 року позивача було призначено на посаду директора ТОВ «МЕНА-АВАНГАРД».

На підставі заяви позивача про звільнення з роботи та протоколу №3 загальних зборів засновників від 24.02.2017 року, наказом №65-з від 28.02.2017 року позивача було звільнено з займаної посади за згодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП.

Позивач зверталась до Начальника управління Держраці в Чернігівській області із заявами про виплату їй заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та проведення перевірки діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД» з метою усунення виявлених порушень.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

За положеннями ст. 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Згідно із ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 5 ст. 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Позивач зазначає, що відповідач не виплатив їй заробітну плату в розмірі 26832,60 грн., доказів на спростування даної обставини, відповідачем не надано, а тому, сума невиплаченої відповідачем заробітної плати складає 26832,60 грн., яку слід стягнути з останнього на користь позивача.

Щодо позовних вимог по виплаті середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку при звільненні позивача, суд виходить з наступного.

Як роз'яснено у п.п. 19, 20 Постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Згідно п.8 Порядку розрахунку середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як роз`яснено в п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно додатку до листа ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_1 в 1 кварталі 2017 року нараховано дохід в розмірі 80963,94 грн.

Згідно витягу з відомостей ПФУ сума нарахованого фактичного заробітку (доходу) ОСОБА_1 в ТОВ «МЕНА-АВАНГАРД» становить в січні 2017 року - 29814,00 грн., а в лютому 2017 року - 53497,00 грн.

Виходячи з довідки ТОВ «МЕНА-АВАНГАРД», за підписом директора ОСОБА_3 та головного бухгалтера ОСОБА_4 станом на 03.11.2017 року заборгованість по невиплаченій заробітній платі ОСОБА_1 складає 53497,00 грн. і включає в себе оклад по днях - 26832,60 грн., компенсація відпустки - 26664,40 грн.

Враховуючи наявні дані Пенсійного фонду стосовно щомісячних сум фактичних доходів за останні два місяці роботи ОСОБА_1 на ТОВ «МЕНА АВАНГАРД», а також дані що містяться в вищезазначеній довідці цього підприємства представником позивача проведені наступні розрахунки.

Заробіток ОСОБА_1 за останні два календарні місяці, що передували її звільненню складає: січень 2017 року - 29814,00 грн., лютий 2017 року - 26832,60 грн. (компенсація відпустки відрахована і до уваги не береться).

Розрахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, за умови прийняття рішення судом 18.12.2018 року:

-дата звільнення 28.02.2017 року;

-заробітна плата за січень 2017 року - 29814,00 грн. кількість робочих днів у січні 2017 року - 20;

-заробітна плата за лютий 2017 року - 26832,60 грн. (згідно довідки);

-кількість робочих днів у лютому 2017 року - 20.

Середньоденна заробітна плата становить 1416,17грн.=(29814,00+26 832,60):(20+20).

Всього: робочих днів - 428х1416,00 грн. = 606048,00 грн.

Отже розмір середнього заробітку за час затримки при розрахунку при звільненні, який необхідно стягнути з відповідача ТОВ «МЕНА-АВАНГАРД» на користь ОСОБА_1 становить 606048 грн.

Доказів на спростування правильності розрахунку наданого позивачем, відповідачем не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткове відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю дитинства підгрупи А І групи.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 199 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи і середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

У зв'язку з вищевикладеним суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку в сумі 26664,00 грн., зважаючи на те, що на спростування вказаних вимог відповідачем жодного доказу не надано.

Крім того, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено підстави відшкодування роботодавцем моральної шкоди, яку він заподіяв працівнику.

Виходячи з наведеної правової норми під моральною шкодою слід розуміти моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв'язків, потребу у додаткових зусиллях для організації свого життя.

Як роз'яснено у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року за № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяній фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Так, в межах даного спору, позивачем пред'явлено вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД», про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн., обґрунтовуючи підстави для відшкодування моральної шкоди, позивач посилається на те, що у зв'язку з порушенням її трудових прав, вона зазнала душевних страждань та хвилювань, зазначені обставини призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків, змінили спосіб її життя.

З урахуванням обставин, які наведені позивачем в частині заявлених вимог щодо відшкодування моральної шкоди, суд вважає правомірними вимоги позивача про відшкодування за рахунок відповідача моральної шкоди, оскільки встановлені під час розгляду справи обставини, свідчать про порушення трудових прав позивача, як працівника, які пов'язані з несвоєчасною виплатою заробітної плати та затримкою проведення розрахунку при звільненні позивача із займаної посади, що є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди, як це передбачено ст. 237-1 КЗпП України, та виходячи з характеру правопорушення та глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, позов в цій частині підлягає задоволенню, тому суд присуджує стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правничу допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно керівних роз'яснень, що містяться у п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 10 жовтня 2014 року підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 1 частини третьої статті 133, статтях 134,135, 137 ЦПК.

Витрати на правничу допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Згідно даних копій документів, представник позивача - ОСОБА_5 має право зайняття адвокатською діяльністю та на підставі ордеру серія КВ №309533 від 03.01.2018 року здійснює адвокатську діяльність.

Вартість наданих адвокатом ОСОБА_5 послуг склала 2500,00 грн., які були сплачені згідно квитанції від 05.01.2018 року.

У зв'язку з вищевикладеним суд приходить до висновку про задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2500,00 грн.

Стаття 133 ЦПК України визначає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюється законом. До витрат, пов"язаних з розглядом судової справи, належить, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов"язані з оплатою правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Федоренко проти України» ЄСПЛ констатував, що право власності, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (пункт 21 рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України»).

У справі «Кечко проти України» ЄСПЛ визнав порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції в ситуації, коли заявник в силу спеціальних та чинних на той період часу положень національного законодавства мав виправдані очікування щодо отримання надбавки до заробітної плати, але вона йому не була виплачена.

Враховуючи викладене, аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД», про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, підлягає задоволенню, у зв'язку з чим необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 26832,60 грн. заборгованості по заробітній платі, 26664,40 компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки проведення повного розрахунку при звільненні 606048,00 грн., 5000,00 грн. моральної шкоди та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд не приймає до уваги доводи відповідача стосовно того, що відповідач зарахував кошти нарахованої заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки в погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за договором безвідсоткової позики № 47/16 від 05.09.2016 року на суму 42270,08 грн., оскільки правовідносини, що виникли між відповідачем та позивачем в ході виконання зобов'язань позивача за договором позики № 47/16 від 05.09.2016 року та правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем у сфері трудового законодавства не взаємопов'язані та регулюються різними нормами права.

Крім того, представником позивача надано квитанції про перерахування ОСОБА_1 грошових коштів по сплаті заборгованості по кредиту.

В порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню 6558,18 грн. судового збору на користь позивача та в дохід держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 24, 94, 97, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, п.п. 19, 20 Постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року за № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", ст.ст. 2, 21 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 10 12, 13, 18, 76, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД», про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 648318,08 грн., на відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн. та понесені по справі судові витрати зі сплати витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн..

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД» на користь держави суму судового збору 6558,18 грн.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлено 27.12.2018 року.

Суддя: Н.Г. Таран