Ухвала суду № 78974467, 26.12.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/611/18 Справа № 711/5516/17 Категорія: ч.1 ст. 121 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого-суддіОСОБА_2,суддівОСОБА_3, ОСОБА_4,при секретарі за участю прокурораОСОБА_5, ОСОБА_6,обвинуваченого захисника потерпілогоОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 та обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 30 травня 2018 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, фізичної особи-підприємця, одруженого, який має на утриманні малолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_4, судимого вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 04.07.2017 за ч.1 ст. 369-2 КК України до штрафу в розмірі 5100 грн., мешканця ІНФОРМАЦІЯ_5, -

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України , та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком 5 років.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку 2 роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки, передбачені п.1,2 ч.1 ст. 76 КК України

Вирішена доля речових доказів відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 травня 2018 року ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за те, що він близько 17 години 40 хвилин 18 листопада 2015 року в приміщенні «Шашличний ряд», розташованому по вул. Ільїна (тепер – вул. Надпільна) в м. Черкаси, в ході конфлікту, що виник раптово на ґрунті особистих неприязних стосунків, за раптово виниклим умислом на умисне протиправне заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 підсудний ОСОБА_7 умисно наніс потерпілому ОСОБА_9 серію ударів металевим совком для вигрібання попелу в область життєво важливого органу - голови, чим спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, як такі, що небезпечні для життя, у вигляді травми голови з переломом лівої лобної кістки зі зміщенням уламків, ранами м’яких тканин голови.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_10, не заперечуючи доведеності вини обвинуваченого та кваліфікації його дій, просив вирок суду першої інстанції скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості, та ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_7 та призначити покарання за ч.1 ст. 121 КК України - 6 років позбавлення волі.

В обґрунтування апеляційних вимог прокурор посилається на те, що обвинувачений ОСОБА_7 під час досудового розслідування та в суді першої інстанції не визнавав своєї вини за ч.1 ст. 121 КК України, не розкаявся і не зробив для себе певних висновків. Крім того, поза належною увагою суду залишився ступінь тяжкості скоєного, рівень суспільної небезпечності злочину, вчиненого обвинуваченим, та спосіб вчинення. Також зазначає, що місцевим судом не в повній мірі враховано відсутність каяття з боку обвинуваченого, не усвідомлення протиправності своїх дій та можливих наслідків.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просив вирок місцевого суду скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.п. 1,2 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв’язку з відсутністю в його діях події та складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України.

В обґрунтування апеляційних вимог ОСОБА_7 посилається на те, що вирок суду І інстанції є таким, що постановлений з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, при явній неповноті судового розгляду, що призвело до того, що висновки суду, викладені у вироку, не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні та не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що як наслідок вказує на незаконність цього вироку. Всі зазначені обставини у своїй сукупності у відповідності до положень ст. 409, 417 КПК України є підставою для скасування судового рішення, постановленого судом І інстанції, з закриттям кримінального провадження № 12016251010000172 на підставі вимог п.п. 1, 2 ч.1 ст. 284 КПК України.

Від обвинуваченого ОСОБА_7 надійшли заперечення на апеляційну скаргу прокурора, в яких останній вказує на те, що невизнання вини обвинуваченим не може бути підставою для призначення найбільш суворого покарання, а тому просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8, які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого, просили її задовольнити, в задоволенні апеляційної скарги прокурора – відмовити; думку прокурора Лєнкової Н.Д., яка не підтримала апеляційну скаргу прокурора Шерстобітова І.І., та заперечила щодо задоволення апеляційної скарги обвинуваченого; думку потерпілого ОСОБА_9, який заперечив проти задоволення поданих апеляційних скарг, та просив вирок місцевого суду залишити без змін; переглянувши вирок районного суду відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України, вивчивши матеріали кримінального провадження і перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого та прокурора не підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення по даному кримінальному провадженню вказані вимоги закону були належним чином дотримані.

Так, висновки районного суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений, відповідають фактичним обставинам справи, що ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному їх дослідженні, яким суд дав обґрунтовану і правильну правову оцінку, відповідно до ст. 94 КПК України.

Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.1 ст. 121 КК України судом першої інстанції кваліфіковано вірно.

Незважаючи на невизнання ОСОБА_7 своєї вини у пред’явленому йому обвинуваченні за ч.1 ст. 121 КК України, його винуватість в умисному нанесенні ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, підтверджується безпосередньо дослідженими в судовому засіданні судом першої інстанції та наведеними у вироку доказами, які також частково за клопотанням захисника ОСОБА_8 повторно досліджені апеляційним судом в порядку ч.3 ст. 404 КПК України, а саме:

- показаннями потерпілого ОСОБА_9, який як під час допиту місцевим судом, так і під час апеляційного розгляду пояснив, що 18.11.2015 він разом із ОСОБА_11 вечеряв в приміщенні «Шашличний ряд», що розташоване по вул. Ільїна в м. Черкаси, де між ними та ще двома особами, які сиділи поруч, один з яких був ОСОБА_12 виник конфлікт, в який втрутився також ОСОБА_7 В ході вказаного конфлікту ОСОБА_7 наніс йому металевим совком п’ять ударів по голові й по руках, від яких у нього з лобної частини голови пішла кров, і він упав, після чого вони з ОСОБА_11 залишили місце події та викликали поліцію, а на наступний день він звернувся за медичною допомогою. Крім того, потерпілий зазначив, що ОСОБА_12 також наносив йому тілесні ушкодження, але вони були незначними, і він чітко пам’ятає, що удари металевим совком для вигрібання попелу, від яких у нього пішла кров з лобної частини голови, наносив йому саме ОСОБА_7;

- показаннями свідка ОСОБА_11, який в суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду показав, що він разом з ОСОБА_9 18.11.2015 вечеряв в приміщенні «Шашличний ряд», що розташоване по вул. Ільїна в м. Черкаси, там знаходилися двоє незнайомих, один з них образив ОСОБА_9 , між ними виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_12 розбив пляшку з під горілки у свідка на голові, згодом в бійку втрутився ОСОБА_7, який металевим совком наніс потерпілому ОСОБА_9 декілька ударів по голові, від яких у потерпілого виникла кровотеча і він упав, після чого він з ОСОБА_9 залишили місце події і викликали працівників поліції, до лікаря та правоохоронних органів з приводу нанесення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_12 він не звертався;

- показаннями свідка ОСОБА_12, який в суді першої та апеляційної інстанції показав, що він дійсно разом з ОСОБА_7 перебували в приміщенні «Шашличний ряд» за одним столом з ОСОБА_9 та ОСОБА_11, яким він зробив зауваження, у зв’язку з чим між ним та ОСОБА_11 виник конфлікт, зчинилася бійка до якої також згодом приєдналися ОСОБА_9 та ОСОБА_7 Також свідок ОСОБА_12 зазначив, що металевий совок він брав особисто для того, щоб налякати ОСОБА_9 та ОСОБА_11, однак жодних ударів совком він нікому не наносив. Чи застосовував під час бійки ОСОБА_7 якісь предмети – він не бачив. Під час допиту апеляційним судом свідок ОСОБА_12 стверджував, що ОСОБА_7 нікого совком не бив;

- показаннями свідками ОСОБА_13, які він давав в суді першої інстанції, про те, що він був свідком бійки між чотирма незнайомими йому особами. Зазначив, що спочатку одна особа нижчого, а потім інша особа вищого зросту тримали в руках один і той же предмет, схожий на кочергу або совок, однак він не бачив, чи вони наносили комусь цим предметом удари. ОСОБА_7 вибігав, а потім повернувся до приміщення, і його дій свідок не може описати, але за результатами бійки у двох осіб (нижчого і вищого зросту) були травми на голові. Крім того, свідок ОСОБА_13 вказав, що не бачив моменту нанесення потерпілому ОСОБА_9 ударів по голові металевим совком, а також ні у кого з учасників конфлікту не бачив пляшки, хоча припустив, що свідок ОСОБА_12 міг нанести удар пляшкою по голові потерпілого ОСОБА_9;

- показаннями свідка ОСОБА_13, який також повторно був допитаний апеляційним судом за клопотанням сторони захисту, та показав, що він був свідком бійки чотирьох незнайомих йому чоловіків в приміщенні «Шашличний ряд», бачив, як один з них - ОСОБА_9 першим наніс удар іншому - ОСОБА_12 у зв’язку з чим виникла бійка, в яку згодом втрутився ОСОБА_7, однак останній нікому ударів не наносив, а лише намагався розборонити ОСОБА_12 та ОСОБА_9;

- показаннями свідка ОСОБА_14, яка допитана місцевим судом, та показала, що вона була присутня в приміщенні «Шашличний ряд», та стала свідком того, як відбувався конфлікт між 4 особами, яких вона не може ідентифікувати. Зазначила, що хтось із вказаних осіб під час бійки забрав з її робочого місця металевий совок для вигрібання попелу;

- показаннями свідка ОСОБА_15, який допитаний під час розгляду справи місцевим судом, та пояснив, що разом із ОСОБА_13 перебував у приміщенні «Шашличний ряд», коли відбулась сутичка між невідомими йому особами, яких він не може впізнати. Також зазначив, що не бачив подробиць події, але запам’ятав підсудного ОСОБА_7, який вийшов із кафе і комусь телефонував;

- даними протоколів проведення слідчого експерименту від 22.04.2016 (т.1 а.с. 81-93) за участю потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_11, які досліджені місцевим судом, та відповідно до яких вказані особи відтворили обставини нанесення потерпілому ОСОБА_9 ударів по голові металевим совком для вигрібання попелу;

- даними висновку судово-медичної експертизи №02-01/739 (т.1 а.с. 95), який досліджений місцевим судом, та з якого вбачається, що потерпілому ОСОБА_9 в результаті дії твердих тупих предметів, що могла мати місце за обставин, вказаних потерпілим і свідком ОСОБА_11 під час слідчих експериментів, заподіяно тяжкі тілесні ушкодження як такі, що небезпечні для життя, у вигляді травми голови з переломом лівої лобної кістки зі зміщенням відламків, ранами м’яких тканин голови;

- даними протоколу пред’явлення особи до впізнання від 16.03.2017 (т.1 а.с. 97, 101), які також досліджені місцевим судом, і з яких вбачається, що під час досудового розслідування свідок ОСОБА_11 і потерпілий ОСОБА_9 впізнали за фотознімками підсудного ОСОБА_7 як особу, яка умисно нанесла потерпілому удари металевим совком і спричинила тяжкі тілесні ушкодження;

- показами свідка ОСОБА_16, який допитаний місцевим судом, та підтвердив проведення слідчих експериментів і впізнання особи за фотознімками, до яких він разом із ОСОБА_17 залучались понятими;

- показаннями свідка ОСОБА_17, який допитаний місцевим судом, та показав, що пам’ятає проведення слідчих експериментів, і підтвердив наявність його підписів на протоколах впізнання особи за фотознімками, але пояснив, що ці підписи він нібито поставив при проведенні слідчих експериментів;

- показаннями свідка ОСОБА_18, яка в суді першої інстанції не підтвердила версію сторони захисту про те, що тяжкі тілесні ушкодження потерпілому міг заподіяти свідок ОСОБА_12, і пояснила, що обставин події не пам’ятає і її очевидцем не була;

- даними висновків експерта №7/17 та № 35 (т.2 а.с. 30,35), які були проведені за клопотанням сторони захисту, та відповідно до яких, на вилученому металевому совку не знайдено ні слідів крові людини, ні слідів папілярних ліній.

Аналіз наведених доказів в їх сукупності з доказами, на які маються посилання у вироку суду, свідчить про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений, і його дії за ч.1 ст. 121 КК України кваліфіковано правильно.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_7 щодо невчинення ним відносно потерпілого ОСОБА_9 інкримінованого йому кримінального правопорушення, є безпідставними та спростовуються доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження та дослідженими в судовому засіданні, які узгоджуються між собою, а тому розцінюються колегією суддів як обраний ним спосіб захисту.

Колегія суддів вважає, що показання потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_11, які були безпосередніми учасниками конфлікту, і допитані місцевим судом, та повторно апеляційним судом є чіткими, послідовними, узгоджуються з висновком експерта 02-01/739 (т.1 а.с. 95) та іншими доказами по справі, є об’єктивними та достовірними і викривають злочинні дії обвинуваченого щодо заподіяння потерпілому ОСОБА_9 умисних тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, тому суд першої інстанції давши їм відповідну оцінку, вірно поклав в основу вироку, а доводи апелянта в цій частині є безпідставними виходячи з наступного.

Апелянт ОСОБА_7 вказує про те, що місцевий суд необґрунтовано послався на стабільність показів потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_11, оскільки є розбіжності з показаннями, які вони давали під час досудового розслідування, але відповідно до ч.4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

За таких обставин, враховуючи послідовність та незмінність показів потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_11, які вони давали місцевому та апеляційному суду, доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Обвинувачений ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі вказує на те, що вирок місцевого суду не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки з показів свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13, вбачається, що обвинувачений не брав металевого совка в руки, та не наносив ним нікому ударів, однак місцевим судом не взято до уваги показів даних свідків, які могли істотно вплинути на його висновки, та побудовано вирок на суперечливих доказах.

На думку колегії суддів, зазначені доводи є безпідставними, оскільки з показів допитаних місцевим судом, та частково апеляційним судом, потерпілого ОСОБА_9 та свідків : ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, чітко вбачається, що близько 17 години 40 хвилин 18 листопада 2015 року в приміщенні «Шашличний ряд», розташованому по вул. Ільїна (тепер – вул. Надпільна) в м. Черкаси виник конфлікт між 4 особами, про що не заперечував і сам обвинувачений. Як встановлено місцевим судом, конфлікт відбувався між двома групами осіб , а саме : між потерпілим ОСОБА_9, свідком ОСОБА_11 та свідком ОСОБА_12 і обвинуваченим ОСОБА_7.

В результаті конфлікту тяжкі тілесні ушкодження отримав потерпілий ОСОБА_9. З вище викладеного вбачається, що ОСОБА_11 не міг нанести травму голови ОСОБА_9, оскільки вони відпочивали в одній компанії, та конфліктували з ОСОБА_12 і обвинуваченим ОСОБА_7 Також свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12 та потерпілий ОСОБА_9 заперечували факт нанесення ОСОБА_12 – потерпілому ОСОБА_9 ударів металевим совком, у зв’язку з чим місцевим судом вірно зроблено висновок про те, що сукупність наданих суду доказів доводять те, що виявлені у потерпілого тяжкі тілесні ушкодження заподіяв йому саме ОСОБА_7, а не інша особа, та обґрунтовано критично оцінено показання ОСОБА_7 про те, що він не наносив жодних ударів потерпілому ОСОБА_9.

Крім того, колегія суддів бере до уваги той факт, що обвинувачений ОСОБА_7 повністю відшкодував потерпілому завдану злочином шкоду, а також намагався уникнути кримінальної відповідальності шляхом надання неправомірної вигоди слідчому, в чому він визнаний винним вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 04.07.2017.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що місцевим судом необґрунтовано визнано доказом винуватості його вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, покази свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 є безпідставними, оскільки колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що той факт , що зазначені свідки працювали разом із свідком ОСОБА_11, і брали участь в проведенні слідчих експериментів за його пропозицією в робочий час, жодним чином не свідчить про їх зацікавленість в результатах кримінального провадження.

Також безпідставними є доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про неправильне зазначення слідчим прізвища свідка ОСОБА_16, оскільки вказані обставини були предметом перевірки місцевим судом, який вірно зазначив про те, що протокол слідчих дій складений рукописним текстом, що могло бути підставою для невірного його прочитання, та відповідно подальшого його зазначення в реєстрі матеріалів досудового розслідування.

На думку колегії суддів, місцевий суд вірно зазначив про те, що свідок ОСОБА_17 може помиляється в обставинах слідчої дії у зв’язку із спливом часу, та його присутність під час проведення впізнання по фотознімках підтвердили як потерпілий, так і другий понятий свідок ОСОБА_16, тобто фальсифікація протоколів впізнання особи виключається, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_7 в частині неповноти судового розгляду є також безпідставними, оскільки місцевим судом обґрунтовано вказано про те, що в даному випадку на доведеність вини обвинуваченого жодним чином не впливає інформація про те, хто саме зателефонував до поліції з повідомленням про подію, тому що у двох сторін були свої бачення щодо причин її початку та наслідків, тобто у кожного з них були підстави звернення до правоохоронних органів, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Покази свідка ОСОБА_13, які на думку обвинуваченого підтверджують його непричетність до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, не можуть слугувати підставою для скасування вироку місцевого суду та закриття провадження, як про це просить апелянт, оскільки в своїх показах, даних місцевому суду, а також апеляційному суду, вказаний свідок зазначав про те, що не бачив хто і як наносив тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_9, проте висловлював свої припущення, які не можуть бути належним та допустимим доказом непричетності ОСОБА_7 до вчинення кримінально правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України.

Крім того, жоден із свідків не підтвердив факту нанесення ОСОБА_12 ударів совком потерпілому ОСОБА_9, проте свідок ОСОБА_11 і потерпілий прямо вказали, що ці удари наніс не ОСОБА_12, а обвинувачений ОСОБА_7.

Достовірність показів вказаних осіб у колегії суддів не викликають сумнівів, оскільки вони є послідовними та незмінними, як під час досудового слідства, так і в суді, та узгоджуються з доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження, які покладені в основу обвинувального вироку суду. Крім того, потерпілий ОСОБА_9 та свідок ОСОБА_11 були попереджені судом про кримінальну відповідальність за дачу суду неправдивих показань, а будь - яких даних, які б свідчили про їх зацікавленість в безпідставному притягненні ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності колегією суддів не встановлено.

Доводи апелянта про те, що свідок ОСОБА_12 в ході бійки зазнав тілесних ушкоджень, а також про те, що він наносив потерпілому ОСОБА_9 удари кулаками рук від яких останній міг отримати тяжкі тілесні ушкодження , є необгрунтованими, оскільки під час апеляційного розгляду свідок ОСОБА_12 вказав, що не звертався за медичною допомогою та до правоохоронних органів з приводу нанесених йому тілесних ушкоджень. Крім того, під час судового розгляду кримінального провадження місцевим судом, а також апеляційним судом, було встановлено, що у потерпілого ОСОБА_9 після нанесених ОСОБА_12 ударів не йшла кров з лобної частини голови, вона з’явилася лише після нанесення обвинуваченим ОСОБА_7 потерпілому ударів металевим совком.

З урахування зазначеного, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про невідповідність вироку суду першої інстанції вимогам ст. 370 КПК України, є безпідставними, оскільки вирок суду є законним, обґрунтованим та вмотивованим, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Також, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 щодо скасування вироку суду та закриття кримінального провадження на підставі п.1,2 ч.1 ст. 284 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону органом досудового розслідування та судом першої інстанції при розгляді даного кримінального провадження, які б слугували підставами для скасування чи зміни вироку суду, колегією суддів не встановлено.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про м’якість призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, то колегія суддів виходить з наступного.

Визначені в ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності цей захід примусу за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

При призначенні покарання ОСОБА_7 районний суд достатньо виконав вимоги ст. 65, 66, 67 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу винного, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, одружений, характеризується позитивно, не був ініціатором конфлікту, що стався між ним і потерпілим, та те, що потерпілий не наполягає на призначенні суворого покарання, позицію обвинуваченого щодо невизнання своєї вини, пом’якшуючої покарання обставини - добровільне відшкодування шкоди потерпілому і наявність на утриманні малолітньої дитини, та за відсутності обтяжуючих покарання обставин, обґрунтовано призначив ОСОБА_7 покарання в межах ч.1 ст. 121 КК України у виді 5 років позбавлення волі.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням на нього обов’язків, передбачених п.1,2 ч.1 ст. 76 КК України, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_7 має постійне місце проживання, сім’ю з малолітньою дитиною, є фізичною особою –підприємцем, має сталі соціальні зв’язки, позитивно характеризується, добровільно відшкодував потерпілому завдану ним шкоду.

Крім того, під час апеляційного розгляду встановлено, що потерпілий ОСОБА_9 будь-яких претензій до обвинуваченого не має, оскільки останній відшкодував завдану йому шкоду в повному обсязі, та просив не призначати обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі.

Твердження прокурора про те, що при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України районним судом не в достатній мірі враховано: тяжкість вчиненого обвинуваченим злочину, рівень суспільної небезпеки, спосіб вчинення, відсутність щирого каяття та не усвідомлення протиправності своїх дій та можливих наслідків є безпідставними, оскільки дані обставини були в повній мірі враховані районним судом при винесенні вироку.

Крім того, під час апеляційного розгляду прокурор Лєнкова Н.Д. в судовому засіданні не підтримала подану прокурором у кримінальному провадженні ОСОБА_10 апеляційну скаргу, та просила вирок місцевого суду залишити без змін.

За таких обстави, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді 5 років позбавлення волі, із застосуванням положень ст. 75 КК України, з покладенням на нього обов»язків, передбачених п.п.1,2 ч.1 ст. 76 КК України, відповідає принципу індивідуалізації призначення покарання та вимогам ст. 50, 65 КК України, належним чином мотивоване, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора щодо призначення обвинуваченому покарання у виді 6 років позбавлення волі.

З огляду на викладене, дотримуючись принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, встановленого ст. 17 КПК України, колегія суддів не знаходить підстав для скасування вироку суду першої інстанції і ухвалення нового вироку, а тому апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 та обвинуваченого ОСОБА_7 залишає без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін, оскільки вирок щодо ОСОБА_7 є законним і обґрунтованим.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 409 КПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а :

Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 травня 2018 року, відносно ОСОБА_7 – залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 та обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :