Ухвала суду № 78974242, 22.12.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/704/18 Справа № 711/3403/16-к Категорія: ч. 2 ст. 125 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 та прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_9 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 липня 2018 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, працює директором ТОВ «Експрес Будінвест» м. Черкаси, інвалід ІІ групи, зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначено йому покарання у виді арешту на строк два місяці; стягнуто на користь Черкаської міської ради 3 302,56 грн. на відшкодування витрат на лікування, ОСОБА_10,

в с т а н о в и л а :

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 25.08.2015 року близько 22 год. в квартирі за місцем спільного проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, в ході конфлікту, що виник раптово на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно завдав своїй доньці ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, тілесні ушкодження, а саме: зайшов до ванної кімнати, де знаходилась потерпіла, взяв ОСОБА_10 рукою за волосся та умисно почав різко тягнути нахиливши до низу, від чого потерпіла впала на підлогу на коліна. В той час, коли його донька знаходилась у вказаному положенні, продовжуючи утримувати останню за волосся, умисно завдав їй декілька ударів головою об ванну та сходинку до ванни, від чого остання втратила свідомість. В подальшому, коли ОСОБА_10 прийшла до свідомості, ОСОБА_7, продовжуючи свої умисні дії, взяв доньку рукою за волосся та потягнув з ванної кімнати до коридору. Після цього ОСОБА_7, утримуючи потерпілу за волосся, потягнув її по підлозі, на якій знаходились уламки скла від розбитих ним мобільних телефонів, та декілька разів вдарив ОСОБА_10 головою об стіну та підлогу коридору. Такими умисними діяннями ОСОБА_7 спричинив потерпілій ОСОБА_10 тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми із забоєм та набряком м'яких тканин голови в потилично-шийній ділянці, які згідно з висновком судово-медичної експертизи № 1982 від 23.10.2015 відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Він же, 25.08.2015 року близько 22 год. в квартирі за місцем спільного проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, в ході конфлікту, що виник раптово на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно завдав своїй дружині ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_6, тілесні ушкодження за наступних обставин. Так, у вказаному місці та в указаний час ОСОБА_7 взяв свою дружину ОСОБА_11 рукою за волосся та, продовжуючи утримувати останню за волосся, умисно завдав їй декілька ударів головою об стіну. Після цього, в той час, коли потерпіла знаходилась в напівсидячому положенні, продовжуючи утримувати її за волосся, ОСОБА_7 нахилив останню до низу та умисно завдав їй один удар головою об коліно потерпілої, при цьому удар прийшовся в область носу. Після цього, продовжуючи свої умисні дії, ОСОБА_7, утримуючи потерпілу за волосся, протягнув ОСОБА_11 по підлозі, на якій знаходились уламки скла від розбитих мобільних телефонів, внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження у вигляді подряпин лівої кисті, лівого колінного суглобу, правої стопи. Своїми умисними діями ОСОБА_7 спричинив потерпілій ОСОБА_11 тілесні ушкодження у вигляді подряпин лівої кисті, лівого колінного суглобу, правої стопи, травматичного набряку м'яких тканин шиї, які згідно з висновком судово-медичної експертизи № 2008 від 05.11.2015 року відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень; травми голови зі струсом головного мозку, травматичним набряком м'яких тканин голови, носу, крововиливами обличчя, які згідно з вказаним висновком відносяться до категорії легких ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Не погоджуючись з вироком суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 та прокурор Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_9 подали апеляційні скарги.

В своїй апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить скасувати вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09.07.2018 року та ухвалити новий, яким виправдати ОСОБА_7, визнавши його невинуватим у пред’явленому обвинувачені за ч. 2 ст. 125 КК України, та відмовити в задоволенні цивільного позову.

Указує, що вирок суду є незаконним та необґрунтованим; таким, що ґрунтується виключно на припущеннях і не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості; таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження. В порушення принципу презумпції невинуватості та цілого ряду положень КПК України суд поклав на сторону захисту тягар доказування необґрунтованості висунутого обвинувачення та доведення непричетності ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення. Вважає, що за наслідками судового розгляду висунуте стороною обвинувачення ОСОБА_7 звинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, не знайшло свого підтвердження, а саме: прокурором не було доведено, що кримінальне правопорушення було вчинене ОСОБА_7, й це відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України було беззаперечною підставою для ухвалення виправдувального вироку.

Вказує, що було доведено та неодноразово наголошено на тому, що покази потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 щодо фактичних обставин завдання тілесних ушкоджень не можуть бути доказами причетності ОСОБА_7 до вчинення правопорушення, оскільки потерпілі їх кожного разу змінювали, при цьому постійно змінювався й порядок заподіяння тілесних ушкоджень, кількість ударів та спосіб їх заподіяння. Крім того, спосіб та кількість заподіяних ушкоджень не відповідає переліку та характеру ушкоджень, зазначених у медичних документах та у висновку судово-медичної експертизи, оскільки при такій кількості ударів об стіни, підлогу, сходи, враховуючи фізичні дані обвинуваченого ОСОБА_7, тілесні ушкодження мали б бути набагато серйозніші, однак суд першої інстанції залишив без уваги доводи захисту про неналежні докази, чим порушив положення КПК України щодо повноти, всебічності та об’єктивності встановлення обставин справи.

Зазначає, що покази свідка ОСОБА_12 також суперечать та не відповідають показам потерпілих. Вказує, що свідок ОСОБА_12 є сином потерпілої ОСОБА_11 та молодшим братом потерпілої ОСОБА_10, є членом їх сім’ї, є неповнолітнім та майже три роки проживає з матір'ю, а тому залежний від потерпілих, оскільки перебуває на їх утриманні та знаходиться під їх постійним впливом. Ці факти свідчать про зацікавленість свідка ОСОБА_12 та обґрунтовано викликають сумніви в правдивості його показів.

Щодо показів свідка ОСОБА_13, апелянт зазначає, що вони жодним чином не підтверджують причетність обвинуваченого до вчинення ним правопорушення, оскільки вона не була свідком спричинення ушкоджень. Вказує, що свідок ОСОБА_13 є зацікавленою особою у справі на користь потерпілих, оскільки є матір'ю потерпілої ОСОБА_11 і бабусею ОСОБА_10 Вона негативно налаштована проти обвинуваченого та постійно звертається до різних правоохоронних органів із вигаданими скаргами, у зв'язку з чим на цей час судом розглядається позов ОСОБА_7 до ОСОБА_13 про захист честі, гідності та ділової репутації, що в свою чергу ставить під сумнів правдивість її показів, які суперечать показам потерпілих та свідка ОСОБА_12 в частині наявних тілесних ушкоджень.

Вказує, що суд не мав права посилатися на протокол прийняття заяви від ОСОБА_10 про злочин від 26.08.2015 року як на доказ винуватості ОСОБА_7, оскільки сторона обвинувачення не посилалася на протокол як на доказ вини, однак суд першої інстанції з метою відшукування інших доказів фактично перебрав на себе функції сторони обвинувачення та самостійно розширив обсяг доказів, не звернувши увагу, що протокол складений з порушенням вимог до його складання, а саме відсутній підпис ОСОБА_11 про ознайомлення з протоколом та підтвердження правильності викладених даних, а у самої потерпілої під час її допиту в судовому засіданні суд не встановив обставин його складання та відповідності викладених в ньому обставин дійсності, вкотре допустивши однобічність використання доказу, не звернувши уваги на обставини, що свідчать на користь обвинуваченого.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції у вироку не мав права посилатися як на докази вини ОСОБА_7 та приймати до уваги довідку КЗ «Третя Черкаська міська лікарня» від 26.08.2015 року, довідку з історії хвороби № 13318 від 29.09.2015 року та висновки судово-медичних експертиз № 1982 від 23.10.2015 року, № 2008 від 05.11.2015, № 218 від 11.02.2016 року та № 219 від 17.02.2016 року, оскільки вони були проведені з порушенням Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Мінохорониздоров?я України № 6 від 17.01.1995 року, а аналіз цих доказів, їх суперечливості, сумнівності та незаконності не тільки не підтверджує вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, а й викликає обґрунтовані сумніви в тому, що факт заподіяння тілесних ушкоджень взагалі мав місце.

Вказує, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення керувався безпідставними та надуманими мотивами, які не тільки не відповідали фактичним обставинам справи та не мали під собою жодного підґрунтя, а й взагалі по своїй суті є наклепом і необґрунтованими звинуваченнями свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16, які вказали, що ОСОБА_7 перебував в іншому місці і не міг спричинити потерпілим тілесні ушкодження, у наданні завідомо неправдивих показів, що не відповідає дійсності, оскільки їх покази відповідно до ст.ст. 95, 84-86 КПК України є належними і допустимими доказами.

Вказує, що у рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Згідно з рішенням Конституційного суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010, яке є обов'язковим до виконання на території України, фактичні дані або будь-які інші докази, одержані в незаконний спосіб, а саме з порушенням конституційних прав і свобод людини й громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо, є неналежними доказами. Про наявність підстав і необхідність в даному випадку ухвалення виправдувального вироку свідчить також правова позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.11.2016 року при розгляді кримінального провадження № 42013070000000071.

Також вказує, що в порушення ст. 374 КПК України, суд не зазначив підстав для задоволення цивільного позову, який нічим не обґрунтований, до нього не долучено належних доказів, які б підтверджували дійсність та розмір витрат на лікування потерпілої ОСОБА_10, а довідка в розумінні положень КПК України і ЦПК України не являється належним і достатнім доказом на підтвердження витрачених сум, оскільки не було надано навіть перелік ліків, які були витрачені на лікування і квитанції чи інші документи про їх придбання і вартість.

Зазначає, що у правових позиціях, викладених в рішеннях Верховного Суду та ВССУ, зокрема в ухвалах від 04.05.2017 року при розгляді кримінального провадження № 12015250120000427 та від 23.05.2017 при розгляді кримінального провадження № 12015040380000047, вказано, що відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто воно має бути ухвалено компетентним судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно ст. 94 цього Кодексу. У зв'язку з цим, сторона захисту заперечує проти наведених в оскаржуваному рішенні мотивів прийняття одних показів і неприйняття інших.

Прокурор в апеляційній скарзі просить скасувати вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09.07.2018 р. та ухвалити новий, яким засудити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді 3 місяців арешту.

Указує, що вирок суду першої інстанції є незаконним і підлягає скасуванню з підстав невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення (злочину) та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, а суд першої інстанції, призначаючи покарання, в достатній мірі не врахував положень ст. 370 КПК України, ст. ст. 50, 65 КК України та п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання». При цьому поза увагою суду залишилась тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та спосіб його вчинення.

Вважає, що суд при призначенні покарання ОСОБА_7 не в повній мірі врахував особу обвинуваченого та характер його діянь. Зазначає, що ОСОБА_7 вчинив насильницькі дії фізичного характеру до членів сім'ї жіночої статі, які завдали шкоди їхньому фізичного здоров'ю. Крім того, винні діяння вчинялися в присутності неповнолітньої особи - сина обвинуваченого, що завдало йому моральної шкоди. Це свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпеки обвинуваченого та вчиненого ним злочину.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник підтримали подану адвокатом апеляційну скаргу й просили відхилити апеляційну скаргу прокурора.

У судовому засіданні прокурор підтримав апеляційну скаргу прокуратури та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги адвоката ОСОБА_8, поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7

Потерпілі письмовими заявами просили розглядати справу без їх участі.

За клопотанням прокурора у судовому засіданні були досліджені дані, які характеризують особу обвинуваченого. Зокрема, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, українець, громадянин України, одружений, зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимий; у лікарів нарколога чи психіатра на обліку не перебуває (Т-2, а.с. 77-84); інвалід ІІ групи (Т-3, а.с. 16).

Інших клопотань щодо дослідження окремих доказів не надходило, хоча спочатку сторона захисту заявляла клопотання про повторне дослідження ряду доказів, зокрема показів кількох свідків, й це клопотання було задоволено колегією суддів апеляційного суду. Однак, в наступному судовому засіданні від цього клопотання сторона захисту відмовилася. При цьому колегією суддів було детально роз’яснено обвинуваченому те, що надати іншу оцінку оціненим судом першої інстанції у певний спосіб доказам колегія суддів апеляційного суду має право, лише повторно дослідивши ці докази безпосередньо.

Заслухавши суддю-доповідача, думки учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає наступне.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Щодо апеляційної скарги прокурора, колегія суддів не вбачає достатніх обґрунтованих підстав для її задоволення, враховуючи, що її зміст стосується аспектів недостатньої суворості призначеного обвинуваченого покарання у виді двох місяців арешту, тоді як, на думку прокурора, покарання у виді трьох місяців арешту значно більше відповідає характеру і тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину та особі обвинуваченого. Колегія суддів не може погодитися з такою позицією прокурора, вбачаючи, що суд першої інстанції, призначаючи покарання, у повному обсязі дотримався вимог ст. ст. 65-72 КК України, призначивши покарання у межах санкції ч. 2 ст. 125 КК України, з урахуванням положень ст. 60 цього ж кодексу, й призначене покарання є достатньо суворим та цілком відповідає як характеру і ступеню тяжкості вчиненого злочину, так і особі обвинуваченого.

Щодо апеляційної скарги захисника, поданої в інтересах обвинуваченого, колегія суддів також не знаходить достатньо обґрунтованих підстав для її задоволення, вбачаючи, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини правопорушення, дослідив докази, дав діянню обвинуваченого вірну правову оцінку та кваліфікацію, обґрунтовано визнавши його винуватим в інкримінованому йому злочині.

При цьому колегія суддів бере до уваги, що на час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції сплив передбачений п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України строк притягнення особи до кримінальної відповідальності, що відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України є підставою для звільнення особи від покарання.

Доводи сторони захисту про недопустимість у якості доказів показів потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11, а також показів неповнолітнього свідка ОСОБА_12, колегія суддів вбачає необґрунтованими, адже покази цих осіб за змістом оскаржуваного вироку носять чіткий і зрозумілий характер, й, крім цього, вони оцінювалися судом першої інстанції у сукупності з іншими доказами. Посилання апелянта на те, що потерпілі є особами зацікавленими у певному результаті розгляду справи, колегія суддів не бере до уваги, адже потерпілий в принципі є учасником провадження зі сторони обвинувачення. Доводи ж сторони захисту щодо недопустимості у якості доказу показів неповнолітнього свідка, який є сином обвинуваченого та однієї з потерпілих, а також братом однієї з потерпілих, також оцінюються колегією суддів критично, оскільки цей свідок в однаковій мірі є родичем усіх указаних осіб, допитувався у судовому засіданні з виконанням усі передбачених ст. 354 КПК України вимог щодо допиту неповнолітнього свідка.

Доводи сторони захисту про те, що суд не мав права посилатися на протокол прийняття заяви від ОСОБА_10 про злочин від 26.08.2015 року (Т-2, а.с. 23) та заяву ОСОБА_11 про вчинення кримінального правопорушення від 29 серпня 2015 року (Т-2, а.с. 26) як на докази винуватості ОСОБА_7, оскільки сторона обвинувачення не посилалася на них як на доказ вини, колегія суддів також вбачає необґрунтованими, адже стороною обвинувачення ці документи долучені до матеріалів провадження, й відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України документи є одним із процесуальних джерел доказів у кримінальному процесі. Те, що ці документи не вказані як доказ в обвинувальному акті, не може виключати їх з числа належних і допустимих доказів, оскільки відповідно до ст. 291 КПК України не передбачено зазначення у змісті обвинувального акту переліку доказів, якими підтверджується обвинувачення.

Щодо показів свідка ОСОБА_13, чиї покази захисник вбачає як неналежним, так і не допустимим, доказом, адже цей свідок не була очевидцем подій, які становлять суть обвинувачення, й, крім цього, цей свідок, будучи бабусею та матір’ю для потерпілих, в принципі негативно ставиться до обвинуваченого, колегія суддів не вбачає ці доводи достатньо обґрунтованими, оскільки зміст показів цього свідка стосується обставин, які мали місце після події, що становить суть висунутого обвинувачення, й чинний КПК України не містить заборон щодо можливої оцінки доказів, які стосуються суміжних обставин, в сукупності з доказами, які стосуються безпосередніх обставин події правопорушення. Характер родинних зв’язків між цим свідком й потерпілими, іншим неповнолітнім свідком та обвинуваченим може викликати сумніви щодо неупередженості свідка, саме тому ці покази мають оцінюватися в сукупності з іншими доказами, а не відокремлено, що судом першої інстанції й було зроблено.

Доводи сторони захисту про те, що суд першої інстанції у вироку не мав права посилатися як на докази вини ОСОБА_7 та приймати до уваги довідку КЗ «Третя Черкаська міська лікарня» від 26.08.2015 року, довідку з історії хвороби № 13318 від 29.09.2015 року та висновки судово-медичних експертиз № 1982 від 23.10.2015 року, № 2008 від 05.11.2015, № 218 від 11.02.2016 року та № 219 від 17.02.2016 року, колегія суддів також вбачає необґрунтованими. Суд першої інстанції достатньо ґрунтовно і детально указав в оскаржуваному вироку, чому вбачає указані вище документи належними і допустимими доказами. Претензії апелянта зі сторони захисту до цих документів зводяться до того, що ці документи не можуть підтверджувати винуватість особи, адже не дають відповіді на питання, ким були спричинені потерпілим тілесні ушкодження; що сторона обвинувачення не позиціонувала окремі з цих доказів як докази вини особи, тому суд першої інстанції самостійно перебрав на себе функцію обвинувачення; а також, що в цих доказах в принципі міститься недостовірна інформація. Колегія суддів вбачає ці доводи необґрунтованими, з мотивів, які вже указувалися колегією суддів вище щодо інших доводів сторони захисту в частині оцінки доказів судом у сукупності, а також в частині необов’язковості вказівки переліку всіх доказів стороною обвинувачення в обвинувальному акті. При цьому в апеляційній скарзі захисника немає вказівок на те, що окремі докази не відкривалися стороні захисту у порядку ст. 290 КПК України. Аспекти ж достовірності та усунення протиріч в зазначених доказах усувалися судом першої інстанції шляхом безпосереднього допиту у судовому засіданні експерта-медика ОСОБА_17, чиї достатньо зрозумілі покази зазначені в оскаржуваному вироку.

Щодо свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19, чиї покази на підтвердження позиції сторони захисту щодо алібі обвинуваченого суд першої інстанції оцінив критично, колегія суддів вбачає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Виходячи з цього, в оцінці доказів суд має певну законну дискрецію, яка, втім, має бути вмотивованою. Колегія суддів апеляційного суду не має процесуальної можливості у даному випадку надати показам цих свідків іншої оцінки, ніж її дав суд першої інстанції, оскільки ці свідки не допитувалися судом апеляційної інстанції безпосередньо, хоча попередньо таке клопотання сторони захисту було задоволено колегією суддів, але потім обвинувачений відмовився від цього клопотання.

Доводи сторони захисту щодо застосування судом першої інстанції непередбачених законом обставин, які обтяжують покарання, колегія суддів вбачає також необґрунтованими. В оскаржуваному вироку чітко вказано, що обставини за ст. ст. 66, 67 КК України судом не встановлені. Інші ж описані судом обставини, які апелянт тлумачить як обтяжуючі покарання обставини, фактично стосуються оцінки судом обставин, що характеризують особу обвинуваченого; його поведінки в ході вчинення діяння, визнаного судом доведеним, а також його позиції в ході судового провадження щодо невизнання своєї вини.

Щодо безпідставності задоволення судом цивільного позову, а саме неналежності довідки КЗ «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» щодо вартості лікування потерпілої ОСОБА_10 (Т-1, а.с. 20), колегія суддів погоджується з позицією місцевого суду щодо відсутності обґрунтованих підстав ставити під сумнів достовірність цього документа. На думку колегії суддів, суд першої інстанції, ухвалюючи обвинувальний вирок, керуючись положеннями ч. 1 ст. 129 КПК України, законно і обґрунтовано стягнув з обвинуваченого на користь лікарні зазначену в довідці суму витрат на лікування потерпілої, що відповідає також змісту положень ч. 2 ст. 1191, ст. 1206 ЦК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 405, 407, 409, 413, 414, 420 КПК України колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та апеляційну скаргу прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 липня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_7 від покарання у виді арешту строком на два місяці, у зв’язку зі спливом строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :