Рішення № 78973050, 17.12.2018, Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області

Справа № 739/1268/18

Номер провадження 2/739/461/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2018 року м.Новгород-Сіверський

Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області

у складі: головуючої судді – Кочура О.О.,

за участі секретаря - Худорба Р.Г.

представника відповідача – ОСОБА_1,

розлянувши у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області в м. Новгород-Сіверський Чернігівської області цивільну справу за позовною заявою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі позивач), діючи через свого представника звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі відповідачка) про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 20.02.2013 року у розмірі 108601,64 грн., з яких 4637,42 грн. – заборгованість з кредиту, 103964,22 грн. заборгованість з процентів.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до вказаного договору відповідачка отримала від позивача кредит у розмірі 4637,42 у вигляді використання встановленого кредитного ліміту на платіжну карту, який змінювався згідно з п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, зі сплатою відсотків за користування кредитом. Відповідачка свої зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконує, у результаті чого виникла прострочена заборгованість 4637,42 грн. за кредитом, 103964,22 грн. процентів за кредитом. Вимоги по стягненню пені, штрафів не заявлені. Відповідачкою на позовну заяву поданий відзив, в якому вона просить застосувати строк позовної давності до заявлених позовних вимог. Також заперечує право позивача в односторонньому порядку змінювати процентну ставку за кредитом, в тому числі застосовувати подвійну процентну ставку щодо простроченої заборгованості. Відповідачка вважає положення п. 1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг, згідно з якими позивач має право змінювати в односторонньому порядку процентну ставку - нікчемним. На відзив подане пояснення, в якому позивач наводить свої міркування щодо змісту кредитного договору.

Роз’яснює, що на заборгованість за процентами з 01.04.2014 року нараховуються за формулою:

N*M/365*(2 або1) *Y

N – заборгованість за кредитом, як включає тіло кредиту+нараховані відсотки +санкції

M – процентна ставка

Y – кількість днів, за які здійснюються нарахування.

2 або 1 – коефіцієнти, 2 – в разі несвоєчасного виконання зобов’язання.

Звертає увагу на особливість кредитного договору – згідно з його умовами позичальник не має погашати заборгованість визначеними щомісячними платежами, натомість самостійно визначає суму погашення, яка не може бути меншою 7% заборгованості (з 02.02.2014 року - 5 відсотків від суми заборгованості). Зазначає, що за таких умов договору перебіг строку позовної давності має обчислюватися з дня закінчення кредитування, який збігається з днем закінчення дії платіжної картки. Звертає увагу на те, що строк кредитування (строк дії платіжної картки) закінчується 30 листопаду 2017 року. Разом з поясненнями на відзив надає відомості про рух коштів на картрахунках, відкритих на ім’я відповідачки. Звертає також увагу, що відповідачка самостійно погашала заборгованість по кредиту, зокрема самостійно зробила платіж 30.06.2015 року в сумі 550 грн., що вказує на переривання перебігу строку позовної давності. У судове засідання представник позивача не з’явився при цьому звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без його участі в якій зазначив, що позовні вимоги він підтримує повністю. Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав викладені в відзиві доводи, звернув увагу суду на те, що проценти мали нараховуватися виходячи з незмінності процентної ставки, попросив застосувати строк позовної давності до вимог, які заявлені - кредиту та процентів. Вирішуючи справу, суд виходить з наступного: Встановлено, 20.02.2013 року між позивачем та відповідачкою було укладено кредитний договір шляхом подання останньою заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг на відкриття рахунку і встановлення кредитного ліміту у розмірі 6000 грн. зі сплатою 27,6% на рік за користування кредитом на суму залишку заборгованості (а.с.8,9,10-33). При укладенні цього договору сторони керувалися положенням частини першої статті 634 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), відповідно до якого договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно пункту 2.1.1.2.1. Умов та Правил надання банківських послуг (далі Умови), що визначають умови укладеного сторонами договору, ОСОБА_2 видає Клієнту картку, її вид визначається в пам’ятці Клієнта/довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якого Клієнт та Банк укладають Договір про надання банківських послуг. Датою укладення Договору є дата отримання картки, вказана в заяві. Зі змісту анкети-заяви, поданої відповідачкою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг вбачається, що відповідачці було видана платіжна картка з встановленим кредитним лімітом. Подавши відповідну заяву відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та Тарифами складає укладений між нею та позивачем кредитний договір. З наданої позивачем виписки по картрахунку вбачається, що 03.10.2013 року відповідачка скористалася кредитним лімітом і зняла з картрахунку готівку в сумі 4800 грн. (а.с.5-6). Вирішуючи питання про застосування строку позовної давності до заборгованості з кредиту, суд виходить з наступного: Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК). За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК). За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. (ч.5 ст.261 ЦК). Отже, початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК). За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Суд враховує пояснення позивача щодо особливостей цього договору – згідно з його умовами визначений лише мінімальний обов’язків щомісячний платіж в сумі 7% від суми заборгованості (з 02.02.2014 року - 5% від суми заборгованості). Отже, суд доходить висновку, що згідно з умовами договору заборгованість може бути погашена позичальником у будь-який час в повному обсязі, договір не встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок повернути борг частинами. За таких обставин перебіг строку позовної давності починається від дня, коли у позивача виникло право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Згідно з ч. 2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Як вбачається з виписки за картрахунком з встановленим кредитним лімітом № 5168742301085936, позивачка здійснювала оплату кредиту лише 26.11.2018 року в сумі 350 грн. В подальшому зобов’язання не виконувала (а.с.72-75). Суд вважає, що оскільки договором визначений лише мінімальний щомісячний платіж, який не є фіксованим і залежить від розміру заборгованості за кредитом, натомість договором не встановлені окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок повернути борг частинами, право пред’явити вимогу про повернення всієї суми кредиту виникло у позивача згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України та ч. 1,5 ст. 261 ЦК України відразу після несплати чергового обов’язкового мінімального платежу, передбаченого договором. Отже, з врахуванням того, що після 26.11.2018 року відповідачка зобов’язання не виконувала, суд доходить висновку, що строк позовної давності слід обчислювати з 01.01.2014 року (дата несплати обов’язкового платежу на погашення кредиту, що потягнуло за собою нарахування штраф за прострочення виконання зобов’язання в сумі 50 грн., (підтверджується випискою по картрахунку рахунку № 5168742301085936 з встановленим кредитним лімітом ( а.с.73). Таким чином, звернувшись до суду лише 06.08.2018 р. позивач пропустив строк позовної давності щодо заборгованості з тілу кредиту, який минув 01.01.2017 року. При цьому суд не бере до уваги доводи позивача про те, що строк позовної давності слід обчислювати з дати закінчення дії платіжної картки (дати погодженого строку кредитування) - 30 листопада 2017 року, оскільки це суперечить ст. 261 ЦК України. Встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, не має значення для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором (роз’яснення п. 62 Постанови ОСОБА_4 Верховного суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12). Згідно з ч. 1. ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Суд також не може прийняти до уваги доводи позивача про переривання перебігу строку позовної давності в зв’язку з вчиненням відповідачкою дій про визнання нею боргу сплати позивачкою певних сум, зокрема 550 грн. 30.06.2015 року. Як вбачається з виписки по картрахунку № 5168742301085936 (а.с.72-75) з встановленим кредитним лімітом, таких платежів в рахунок погашення кредиту від позивачки взагалі не надходило. Натомість на зазначену суму 30.06.2015 відповідачка поповнила іншу банківську картку: 5168742326069113 (а.с.75). За таких обставин суд вважає, що суми на поповнення позивачки іншої банківської картки зараховувалися в погашення кредиту самим позивачем згідно з п. 1.1.3.16 Умов та Правил, які дозволяють банку самостійно в погашення заборгованості за кредитом списувати кошти з інших рахунків клієнта в погашення кредиту в разі настання строків платежів. Навіть, якщо вважати цей платіж таким, що сплачений позивачкою на виконання кредитного договору, внаслідок чого має місце переривання перебігу строку позовної давності 30.06.2015 року, то позивачем, враховуючи, що позов ним заявлений 06.08.2018 року, строк позовної давності все одно пропущений, оскільки в раці переривання строку позовної давності 30.06.2015 року строк давності закінчується 30.06.2018 року. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК). Отже, суд доходить висновку, що в позові в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту - 4637,42 грн. слід відмовити внаслідок пропущення позивачем строку позовної давності. Стосовно вимоги про стягнення процентів суд дійшов до наступних висновків: Як вбачається з наданого позивачем розрахунку боргу, тарифів, відповіді на відзив, при укладанні договору діяла процентна ставка - 27,6 % річних. В подальшому процентна ставка за кредитом неодноразово змінювалася: з 01.09.2014 р. – 32,40%, З 01.04.2015 – 42% Також з відповіді на відзив вбачається, що починаючи з 01.04.2014 р. на внутрішнього наказу № СП -2014 – 6635230 від 02 квітня 2014 р позивач став нараховувати проценти не лише на тіло кредиту, але і на проценти, штрафні санкції, в тому числі за подвійною ставкою в разі прострочення заборгованості за формулою: N*M/365*(2 або1) *Y N – заборгованість за кредитом, як включає тіло кредиту+нараховані відсотки +санкції M – процентна ставка Y – кількість днів, за які здійснюються нарахування. 2 або 1 – коефіцієнти, 2 – в разі несвоєчасного виконання зобов’язання на прострочену заборгованість. Вирішуючи питання про достовірність наданого позивачем розрахунку процентів та правомірність підвищення процентної ставки, зміни бази нарахування процентів, суд виходить з наступного: Згідно з ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. За змістом ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України вбачається, що ознакою встановлення в договорі змінюваної процентної ставки є наявність умов та порядку зміни ставки. Змінювана процентна ставка застосовується в залежності від зміни індексів, які мають ґрунтуватися на об'єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів (індекс інфляції, облікова ставка НБУ тощо) та визначається за формулою, яка дозволяє точно визначити її розмір за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Суд дійшов висновку, що в укладеному між позивачем та відповідачкою кредитному договорі встановлено фіксовану процентну ставку, оскільки в договорі не передбачено умов і порядку зміни ставки в залежності від зміни певних умов (індексів). Суд виходить з того, що згідно з частиною 3 ст. 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідна правова позиція була наведена Верховним судом України, що викладена в Постанові в справі № 6-1374 цс 17 від 11 жовтня 2017 р. Аналізуючи умови договору, суд вважає, що в п. 1.1.3.2.3 Умов та Правил йдеться про право банку змінювати в односторонньому порядку тарифи (в тому числі процентну ставку), та встановлюється обов’язок клієнта у разі незгоди з зміненими тарифами звернутися до банківської установи з заявою про розірвання договору та погасити заборгованість в повному обсязі (п. 1.1.2.4 Умов та Правил). При цьому виходить з наступного: згідно з ст.. 654 ЦК України зміна договору вичиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Статтею 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно з ч 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно з ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною( ч. 1 ст. 642 ЦК України ). Отже, зі змісту зазначених правових норм вбачається, що зміна кредитного договору щодо зміни процентної ставки має здійснюватися в письмовій формі, тобто має відбуватися шляхом надіслання зацікавленою стороною відповідної пропозиції (оферти) в письмовій формі, зміни набирають чинності з моменту акцепту пропозиції позичальником, що також має здійснюватися в письмовій формі. До прийняття пропозиції або в разі її відхилення діють попередні умови договору. Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що п. 1.1.3.2.3, п. 1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг не містять правил щодо направлення та прийняття сторонами пропозиції про зміну тарифів, в тому числі процентної ставки (ознайомитися з зміненою процентною ставкою позичальник може лише в виписці банку на умовах, визначених в п. 1.1.3.1.9 Умов та Правил, щодо отримання якої встановлений обов’язок позичальника відповідно до п. 1.1.2.3 Умов та правил). Натомість містить правило, згідно з яким позичальник не має права відхилити змінену в односторонньому порядку банком процентну ставку, в разі незгоди з зміною процентної ставки має право лише на розірвання договору з повною сплатою боргу. Змінена процентна ставка починає діяти відразу з моменту прийняття відповідного рішення банком, незалежно від волі та волевиявлення позичальника. Отже, суд доходить до висновку, що п. 1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг містить правило зміни тарифів банком в односторонньому порядку, тому є нікчемним в частині зміни в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом згідно з ч. 3 ст. 1056-1 ЦК. Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно з ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. З огляду на зазначене, суд вважає безпідставними вимоги позивача щодо стягнення з відповідачки заборгованості, що виникла внаслідок одностороннього підвищення позивачем процентної ставки за кредитом, в тому числі застосування подвійної процентної ставки, та зміни формули нарахування процентів – нарахування не лише на тіло кредита, але й на проценти та штрафні санкції, як такі, що виникли за нікчемним правочином. Вирішуючи, яка сума процентів підлягає стягненню в мажах строку позовної давності, суд виходить з наступного: Як вбачається з відповіді на відзив та довідки від 01.10.2018 року № 30.1.0.0./2-20180808/1145 (а.с. 63-71,77) строк кредитування визначений до кінця листопаду 2017 року. Суд вважає, що позивач має право стягувати проценти протягом строку кредитування. Позов зв’ялений 06.08.2018 року. Представником відповідача зроблена заява про застосування строку позовної давності. Отже, суд дійшов висновку, що з відповідачки підлягають стягненню проценти, нараховані в межах строку позовної давності з врахуванням строку кредитування. При цьому суд виходить з наступного: Згідно з приписом абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. До такого висновку, зокрема, дійшла ОСОБА_4 Верховного суду в справі № 444/9519/12 в постанові від 22.06.2018 року (п. 53-54 Постанови). З врахуванням того, що позов поданий 06.08.2018 року, строк кредитування, визначений дією кредитної картки № 5168742301085936, закінчується 30 листопада 2017 року, підлягають стягнення проценти за період з 07.08.2015 року по 30.11.2017 року (816 днів), нараховані виходячи з незмінності процентної ставки, обумовлені договором - 27,6 %. Отже, наданий позивачем розрахунок процентів за кредитом суд вважає недостовірним. Сума процентів, яка підлягає стягненню, становить: 816/365*27,2%*4637,42= 2819,96 грн. Судові витрати згідно з ст. 141 ЦПК України слід розподілити пропорційно задоволеним позовним вимогам. Судові витрати, що підлягають стягненню з відповідача становить: 1762*2819,96/ 108601,64 = 45,75 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 76-81, 83, 258-259, 263-268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд ,-

У Х В А Л И В:

Позов « АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» 2819,96 грн. процентів за кредитним договором. В задоволенні решти позовних вимог – відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» 45,75 грн.. судового збору пропорційно задоволеним вимогам. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду через Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.О.Кочура