Рішення № 78971908, 20.12.2018, Золочівський районний суд Харківської області

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 622/535/17 р.

2/622/47/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2018 року смт. Золочів

Золочівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Чернової О.В.,

за участі: секретаря Вишневської О.П.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду в смт. Золочів Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП – НОМЕР_1) до ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП – НОМЕР_2) про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -

ВСТАНОВИВ:

29.05.2017 року позивач звернувся до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, у якому просить встановити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6, який помер 13.05.2012 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що окрім нього спадкоємцями першої черги після батька були матір та брат позивача, ОСОБА_7 та ОСОБА_1, які звернулися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини. У свою чергу позивач не подав заяву про прийняття спадщини протягом шестимісячного строку з часу відкриття спадщини через незнання порядку проведення процедури спадкування, а також через тяжкий матеріальний стан. Вважає, що строк він пропустив з поважних причин.

29.05.2017 року позивач звернувся до суду з позовом про усунення від права на спадкування, у якому просить усунути від права на спадкування ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_7, померлої 14.11.2016 року, та ОСОБА_6, померлого 13.05.2012 року. Свої вимоги мотивує тим, що він є спадкоємцем за заповітом після матері – ОСОБА_7 ОСОБА_8 його брат, ОСОБА_1, також подав заяву про прийняття спадщини після матері. За життя відповідач ухилявся від виконання обов’язку щодо утримання матері, яка через похилий вік і тяжку хворобу була у безпорадному стані. Також відповідач не допомагав доглядати й батька. Позивач же все життя був поруч із батьками, допомагав їм будувати будинок, придбавав ліки, продукти харчування, обробляв огород. Згодом поховав обох батьків та встановив пам’ятники. З урахуванням викладеного, на підставі ч.5 ст.1224 ЦК України, позивач просив усунути ОСОБА_1 від спадкування за законом після смерті батьків.

15.06.2018 року цивільні справи за зазначеними позовами було об’єднано в одну справу, визначено позовні вимоги, – про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Відповідач в судові засідання не з’явився, справа розглядалася за участі його представників, письмових заперечень або відзиву на позов не подав. Представником відповідача ОСОБА_4 подано заяву про застосування позовної давності відповідно до ст. 257 ЦК України.

Позивач подав пояснювальні записки до позову та заяву про поновлення строку позовної давності (т.1 а.с.44-52, 80-84). В судовому засіданні позивач наполягав на задоволенні його позовних вимог, пояснив, що при житті його батьків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 він доглядав за ними, допомагав по господарству, займався ремонтом газового котла, встановлював європаркан, і його дружина ОСОБА_9 також надавала допомогу його батькам. Він батькам носив воду, купував ліки, їжу, а коли вони померли, здійснив поховання та встановив пам’ятники. Батько у безпорадному стані перебував за місяць до смерті, мати в той час допомагала батькові, але не в повній мірі, необхідна була допомога принести води та підняти батька, що він і робив. Мати у безпорадному стані перебувала останні 4 місяці перед смертю, він офіційно був оформлений як особа, яка здійснює догляд за його матір’ю - ОСОБА_7. Батьки ніколи не потребували допомоги відповідача й з проханням про допомогу не зверталися до останнього. Дружина відповідача ОСОБА_4 батькові двічі викликала лікаря, могла із відповідачем відвідувати батька в лікарні. Після смерті батька він до нотаріальної контори не звертався із заявою про прийняття спадщини, оскільки була домовленість, що спадщину приймає мати. Відповідач по справі запевнив, що заяву до нотаріальної контори не буде подавати. Після смерті матері він прийняв спадщину, що належить йому за заповітом, подавши заяву до нотаріальної контори, де дізнався про те, що його брат – відповідач по справі подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини і після смерті батька і після смерті матері. Коли він возив матір до нотаріальної контори для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька, мати сказала нотаріусу, що відповідачу вона із батьком подарили хату, а батьківський будинок буде належати йому. Крім того, він не подав заяву в нотаріальну контору про прийняття спадщини після смерті батька, оскільки є юридично необізнаним та не мав коштів для оформлення спадщини.

Представник позивача – адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягала, просила їх задовольнити в повному обсязі, пояснила, що позивач здійснював догляд за батьками, які перебували у безпорадному стані, а відповідач ухилявся від надання допомоги. Подані представником відповідача докази на підтвердження здійснення відповідачем догляду за батьками є неналежними і недопустимими. Після смерті батька позивач не подав заяву про прийняття спадщини, оскільки перебував у скрутному матеріальному становищі та не мав для цього коштів, що є поважними причинами пропуску строку.

Представник відповідача ОСОБА_3 проти позовних вимог заперечував, просив відмовити у їх задоволенні, в судовому засіданні пояснив, що відповідачем надавалася допомога батькам, скарг на ненадання допомоги не було. Матері, коли вона хворіла і не виходила, відповідач не міг надавати допомогу, оскільки позивач змінив замки на дверях будинку останньої, щоб відповідач не міг зайти до неї. Щодо визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька пояснив, що позивачем свідомо не було подану вказану заяву, коли мати подавала заяву про прийняття спадщини, позивач був присутній при цьому, тобто перешкод для подання заяви не існувало. Просив застосувати позовну давність.

Представник відповідача ОСОБА_4 проти позовних вимог заперечувала, просила відмовити у їх задоволенні, в судовому засіданні пояснила, що вона є дружиною відповідача. ОСОБА_6 перебував у безпорадному стані близько 2 місяців перед смертю. Коли захворів батько позивача і відповідача, вона і відповідач надавали допомогу батькам. Вона із ОСОБА_7 ходила до лікаря ОСОБА_10, доставляла батька до лікарні, відповідач по ночам сидів біля батька у лікарні, перед смертю батька вона і відповідач допомагали ОСОБА_7, у тому числі підняти батька коли останній падав. Оскільки позивач висловлював матері незадоволення тим, що остання спілкується із сім’єю відповідача, вони ходили до матері короткочасно, щоб позивач про це не знав. ОСОБА_7 перебувала у безпорадному стані близько 3 тижнів перед смертю. Мати не зверталася до відповідача за допомогою, допомагали коли просила про це, підіймали, коли падала. ОСОБА_6 і ОСОБА_7 матеріальної допомоги не потребували, оскільки мали кошти та отримували пенсію.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представників відповідача, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, дійшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що 13.05.2012 року помер ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ВЛ №350542, виданим Олександрівською сільською радою Золочівського району Харківської області 15.05.2012 року (том 1 а.с.139 звор.).

14.11.2016 року померла ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ВЛ №570418, виданим виконкомом Олександрівської сільської ради Золочівського району Харківської області 16.11.2016 року (том 1 а.с.203).

Сторони визнають, що позивач ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є синами ОСОБА_6 та ОСОБА_7, що також підтверджується відповідними свідоцтвами (том 1 а.с.9, 183).

Згідно матеріалів спадкової справи №193/2012 після померлого 13.05.2012 ОСОБА_6, з заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_6 звернулися: 13.06.2012 - дружина померлого, ОСОБА_7; 01.08.2012 року – син померлого, ОСОБА_1 (том 1 а.с.138-144).

20.06.2012 року ОСОБА_7 складено заповіт, за яким усе належне їй майно, де б таке не було та з чого б воно не складалося, в т.ч. житловий будинок, який належить їй в с.Олександрівка, вул.Разіна, 4, Золочівський район, Харківська область, і все те, що буде їй належати на день смерті, вона заповідала сину – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5 Заповіт посвідчено секретарем виконкому Олександрівської сільської ради (том 1 а.с.10-11).

Згідно матеріалів спадкової справи №377/2016 з заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_7 звернулися: 23.11.2016 – син померлої, ОСОБА_1; 24.11.2016 року – син померлої, ОСОБА_5 (том 1 а.с.201-202).

З довідки Золочівської державної нотаріальної контори Харківської області №01-16 вбачається, що інших заяв про прийняття чи відмову від прийняття спадщини після ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідно не надходило, свідоцтва про право на спадщину не видавались (т.1 а.с.199-200).

Отже, відповідач ОСОБА_1 звернувся з відповідними заявами про прийняття спадщини після батьків у строк, передбачений ст. 1270 ЦК України. Позивач ОСОБА_1 в свою ж чергу з заявою про прийняття спадщини у строк, передбачений ст. 1270 ЦК України, звернувся лише після смерті матері.

Відповідно до ч.1 ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.1 ст. 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Так, відповідно до вимог ст. 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно вимог ст. 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно ст. 1258 ЦК Україниспадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.

При цьому, в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).

Відповідно до вимог ч.5 ст. 1224 ЦК Україниза рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Звертаючись до суду з позовом про усунення ОСОБА_1 від права на спадкування, з підстав, передбачених ч.5 ст.1224 ЦК України, позивач посилається на те, що відповідач як син був зобов’язаний надавати допомогу батькам, але не приймав участі в утриманні чи догляді за батьками, які через свій похилий вік та стан здоров’я перебували у безпорадному стані і потребували догляду та допомоги.

Позивачем на підтвердження заявлених вимог надано копію карти ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, щодо захворювань останнього та лікування у 1986 році, 2005 році, 2008 році (т.2 а.с.97-101).

Згідно наданої позивачем копії індивідуальної карти амбулаторного хворого ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7, від 01.10.1986 р., відповідно до якої з 13 по 23.10.1986 року ОСОБА_7 перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом деформуючий артроз з переважним ураженням гомілковостопного суглобу та суглобів кісток (т.2 а.с.103-108). Згідно лікарського свідоцтва про смерть №144 від 13.05.2012 року причиною смерті ОСОБА_7 стала хронічна серцево-судинна недостатність (т.2 а.с.109).

Згідно довідки УСЗН Золочівської райдержадміністрації Харківської області від 18.05.2017 року, ОСОБА_5 одержував допомогу по догляду за ОСОБА_7 з 08.06.2015 року по 14.10.2015 року (т.1 а.с.43).

Згідно акту, складеного 30.05.2018 року комісією у складі сусідів ОСОБА_11 і ОСОБА_12, депутата Золочівської селищної ради ОСОБА_13, ОСОБА_5 поховав матір, яку доглядав до її смерті, встановив їй пам’ятник вартістю 4486 грн. Поховання оплатив своїми коштами (том 2 а.с. 51).

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що він є сусідом сім'ї ОСОБА_5. Позивач постійно доглядав батьків, коли вони хворіли. Батько позивача за півроку до смерті перебував у безпорадному стані та потребував допомоги. Мати позивача перед смертю хворіла, самостійно не могла ходити на далекі відстані. ОСОБА_1 поряд з батьками свідок не бачив. Допомогу батькам надавав позивач. ОСОБА_6 з 2011 року скаржився про відсутність поряд сина ОСОБА_14. ОСОБА_7 також турбувалася, що не бачить сина ОСОБА_14. Про те, що батьки просили допомоги сина ОСОБА_14, а останній відмовлявся, він не чув. Батьки позивача отримували пенсію. Йому відомо, що позивач не звертався з заявою про прийняття спадщини після батька до нотаріальної контори, оскільки ОСОБА_1 відмовився від спадщини після батька з тим, щоб спадщина перейшла до матері.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що близько 4,5 років вона проживає по сусідству з сім'єю ОСОБА_7. ОСОБА_6 вона не знала. ОСОБА_7 за життя допомагав син, ОСОБА_5. За допомогою до сина ОСОБА_14 мати не зверталася, не потребувала допомоги останнього. Незадовго до смерті ОСОБА_7 не бачила її на вулиці. До того вона ходила вулицею на невеликі відстані з палкою. На поховання матері син ОСОБА_14 не приходив.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що є дружиною позивача. Її чоловік не спілкується з відповідачем. ОСОБА_6 після двох операцій було важко ходити, не міг самостійно обробляти огород та з 2001 року потребував допомоги, а з 2009 року перебував у безпорадному стані. У лікарні біля батька по черзі сиділи ОСОБА_1, ОСОБА_5 і вона. Її чоловік (позивач) ніколи не чекав прохання допомогти та допомагав батькам весь час самостійно. На поминах батька матір сказала, що заповість усе майно позивачеві, а відповідач сказав, що не претендує на спадок. Відповідач зовсім не ходив до матері, бо образився на неї та позивача. Позивач допомагав батькам, привозив і купував їжу, мати давала не це кошти. У безпорадному стані ОСОБА_7 була останні місяці перед смертю через хворобу та похилий вік. За життя батьки хотіли спілкуватися з сином ОСОБА_14, їх турбувало те, що він не відвідує їх. За допомогою до відповідача батьки не зверталися, бо допомагав їм позивач. Позивач не подавав заяви про прийняття спадщини після батька, бо відповідач сказав, що не претендує на спадщину, а тому спадщина мала перейти ОСОБА_7 Крім того, у позивача були відсутні кошти на оформлення спадщини, оскільки він не отримував зарплату у 2012 та 2013 роках, про стягнення якої є рішення суду.

Свідок ОСОБА_15 суду пояснив, що він робив ремонт у будинку батьків позивача. Ще при житті батька зверталися за допомогою по господарству до відповідача, оскільки в той час було недостатньо допомоги позивача. Допомагав батькам лише позивач, з боку відповідача допомоги не було.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_6 перебував у безпорадному стані близько 3 місяців перед смертю, позивач весь час перебував у батьків та допомагав їм. Чи ухилявся відповідач від надання допомоги їй не відомо. ОСОБА_7 за місяць до смерті не пересувалася, перебувала у безпорадному стані та потребувала сторонньої допомоги, її доглядав позивач і його дружина. Відповідач допомоги ОСОБА_7 не надавав.

Свідок ОСОБА_17 суду пояснила, що з сім'єю ОСОБА_7 знайома з 1965 року. Дружина відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_4 є двоюрідною сестрою її чоловіка. Спілкувалася також і з батьками відповідача. Під час перебування на лікуванні в м.Харкові ОСОБА_6 в 2010 році відповідач і його дружина привозили батька відповідача в лікарню, сиділи із ним, бо він потребував сторонньої допомоги. З 1985 по 2012 р.р., перебуваючи в гостях у відповідача та ОСОБА_4, вона бачила ОСОБА_7 У безпорадному стані її не бачила. Після поховання ОСОБА_6 у 2012 році вона бачила ОСОБА_7 один раз. Вона говорила, що допомагають відповідач і його дружина, на позивача не скаржилася. Після того, як захворіла ОСОБА_7, ОСОБА_4 говорила, що не бачить мати відповідача, оскільки остання замкнена в будинку та вони спілкуються через вікно. До хвороби ОСОБА_7 не потребувала допомоги. Акт від 27.10.2017 року нею та іншими особами було складено у неї вдома. У ньому вона вказала ті відомості, які їй були відомі зі слів ОСОБА_4 та інших осіб. Акт підписаний був усіма, окрім ОСОБА_18.

Свідок ОСОБА_19 суду пояснив, що допомагає відповідачеві по господарству з 2012 року. Із ОСОБА_6 не був знайомий. Незадовго до смерті, місяців за 5, ОСОБА_7 пересувалася, виходила з будинку. Мати відповідача пересувалася самостійно, відповідач і його дружина надавали допомогу матері. Зі слів відповідача йому відомо, що ОСОБА_7 була зачинена в будинку.

Згідно роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування" при встановленні судом факту ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця потрібно враховувати поведінку особи і розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливостей для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.

Виходячи зі змісту зазначених норм закону та вимог статей 12, 81, 264 ЦПК України доведенню підлягає як факт ухилення відповідача від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавців і надання допомоги, так і факт перебування спадкодавця у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

При цьому наявність безпорадного стану є визначальним, інші ознаки – похідними.

Під безпорадним станом потрібно розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Крім того, підлягає доказуванню питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання його від позивача і чи мав відповідач фізичну змогу надавати таку допомогу.

Лише при одночасному настанні цих обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець за законом може бути усунений від права на спадщину.

Щодо перебування батьків сторін – ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у безпорадному стані внаслідок хвороби письмових доказів сторонами суду не надано, проте сторонами було визнано цей факт. При цьому сторони, свідки надали суду пояснення про перебування батьків сторін у безпорадному стані внаслідок хвороби та похилого віку нетривалий час перед смертю.

Наданими письмовими доказами, поясненнями сторін, показаннями допитаних у судовому засіданні свідків не доведено потребу батьків позивача і відповідача у допомозі саме відповідача, при наданні допомоги позивачем. Крім того, не доведено ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцям. Також позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_6, ОСОБА_7, позивач особисто чи через інших осіб зверталися до відповідача про надання такої допомоги, а відповідач ухилився від її надання.

Стосовно обмеженого спілкування відповідача з батьками, зазначене не є підставою для усунення від права на спадкування.

Судом не приймаються в якості належного та допустимого доказу на підтвердження надання допомоги та догляду за ОСОБА_6 і ОСОБА_7 надані сторонами суду довідки амбулаторії загальної практики сімейної медицини с.Олександрівка КЗОЗ «Центр первинної медичної допомоги Золочівського району» за підписом лікаря ОСОБА_10 (том 1 а.с.76, т.2 а.с.50, 182), оскільки зазначені довідки є суперечливими, суду не надано доказів на підтвердження повноважень даного лікаря на видачу зазначених довідок, для надання показань в якості свідка ОСОБА_10 в судове засідання не з’явилася.

Також судом не приймається в якості належного та допустимого доказу на підтвердження надання відповідачем та його дружиною допомоги та догляду за ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та ненадання її позивачем, перешкоджання останнім у відвідуванні відповідачем ОСОБА_7, щодо використання позивачем коштів батьків акт від 27.10.2017 року (т.1 а.с.77), оскільки викладені в ньому свідчення не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про усунення від права на спадкування не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Відповідно до ст. 1272 ЦК Українивизначено наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, зокрема, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

В постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 р. "Про судову практику у справах про спадкування"вказано, зокрема, що спадкоємець є таким, що спадщину не прийняв, якщо свідомо, за відсутності будь-яких перешкод своєчасно не вчиняв дії з прийняття спадщини протягом шести місяців з моменту її відкриття.

Згідно п. 24 вищевказаної постанови Пленуму Верховного суду України, особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, як спадкоємець першої черги за законом, не звертався до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини після батька, ОСОБА_6 Причиною пропуску строку на прийняття спадщини позивач вказує юридичну необізнаність щодо процедури прийняття спадщини та тяжкий матеріальний стан, введення його в оману відповідачем стосовно відсутності у останнього претензій на спадщину. Строк на прийняття спадщини спадкоємцем сплив майже 6 років тому.

Жодних доказів того, що в межах строку, наданого цивільним законом, позивач вчинив дії, які б свідчили про прийняття ним спадщини після батька за законом, він не надав, що, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 1272 ЦК України, слід вважати фактичним неприйняттям спадщини за законом.

Доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на прийняття спадщини після батька позивач не надав.

Об'єктивних, непереборних, істотних труднощів у позивача для вчинення ним дій щодо подання до будь-якої нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини за законом після смерті батька не було. Крім того, позивач пояснив, що ним свідомо не було подано заяву про прийняття спадщини, враховуючи домовленість про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті батька, матір’ю позивача і відповідача.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для оформлення спадщини.

Враховуючи вказане, аналізуючи зібрані по справі докази, суд вважає, що строк на звернення із заявою про прийняття спадщини позивачем пропущений не з поважних причин, у звязку із чим у задоволенні позовних вимог про визначення додаткового строку для прийняття спащини відмовляє.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 ЦПК України).

За правилами частин першої-третьої статті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 43 ЦПК Україниучасники справи зобов'язані, зокрема, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до частин першої, п'ятої, шостої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що в межах даного спору судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись вказаними нормами матеріального права та ст. ст. 12, 13, 77-81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_1, про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, відмовити.

Рішення може бути оскаржено через суд першої інстанції до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення виготовлено 02.01.2019 року.

Суддя О. В.Чернова