Рішення № 78971326, 02.01.2019, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"02" січня 2019 р.

Справа № 642/6938/18

Провадження № 2/642/901/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2018 року. Ленінський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді - Шрамко Л.Л.

з участю секретаря - Тугая К.В.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в режимі відеоконференції з приміщення Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договорів позики недійсними,

встановив:

Позивач у квітні 2018 року звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір позики, укладений в усній формі між ним та ОСОБА_3, відповідно до якого позивачем була видана розписка 21.04.2015 на суму позики у розмірі 10000 доларів США зі строком повернення боргу до 11.05.2015; визнати недійсним договір позики, укладений в усній формі між ним та ОСОБА_3, відповідно до якого позивачем була видана розписка 15.12.2015 а суму позики у розмірі 10 000 доларів США зі строком повернення боргу до 04.01.2016; стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

В обґрунтування позову позивач послався на те, що у квітні 2015 року він познайомився з ОСОБА_4, який представився менеджером по збуту фірми «Юг-Контракт Харків». Останній запропонував йому, як приватному підприємцю, співпрацювати з ним та його директором ОСОБА_3 Між ними було укладено договір поставки товару предметів побутової техніки та електронних пристроїв №140415-001 від 14.04.2015згідно зі специфікацією, де він -позивач діяв як ФОП ОСОБА_2 («Покупець») з однієї сторони та ТОВ «Інлай», в особі директора ОСОБА_3, як «Постачальник», з другої сторони. Відповідно до п.7.1 Договору, Покупець повинен сплатити поставлений товар не пізніше 21 календарних днів з дати поставки товару Постачальником. Оплата, за згодою сторін, може бути здійснена шляхом часткової попередньої оплати. Згідно п. 7.6. Договору, розмір поставленого Покупцю за цим договором товару і не оплаченого ним не може перевищувати суму 330 000 грн. з врахуванням ПДВ. Пунктом 7.9 Договору зазначено, що зобов’язання Покупця по даному договору можуть бути забезпечені Порукою та/або заставою нерухомого/рухомого майна Покупця та/або Поручителя. На той момент позивач з ОСОБА_3 особисто знайомий не був, всі документи приносив і підписував ОСОБА_4 21.04.2015. ОСОБА_4 запропонував взяти товари на реалізацію з відстрочкою платежу, але для додаткового забезпечення та гарантії подальшої оплати попросив написати розписку на ім’я ОСОБА_3, тільки не як на директора ТОВ «Інлай», а як на приватну особу, пояснивши, що у них на фірмі це звична практика. ОСОБА_4 запевнив його, що розписка потрібна виключно для гарантії їх розрахунків, й буде знаходитися у ОСОБА_3, і ним ніде використовуватися не буде. Не вбачаючи в цьому ніякого злого умислу, він - позивач погодився. В той же день, ОСОБА_4 приніс зразок, по якому позивач написав розписку на ім’я ОСОБА_3 про безвідсоткову позику 10000 доларів США, строком до 11.05.2015 (21 день). Курс національної валюти станом на 21 квітня 2015 року за даними НБУ складав 22.2544 гривні за один долар США. Оригінал розписки він віддав ОСОБА_4. Свої зобов’язання він - ОСОБА_2 виконав вчасно, але розписку не забрав. Деякий час позивач співпрацював з вказаними фірмами, отримуючи товарно-матеріальні цінності та розраховуючись за них.15 грудня 2015 року ОСОБА_4 знову запропонував взяти товар для продажу під Новий рік, та написати розписку для гарантії оплати за старою схемою, сказавши, що це умова директора ОСОБА_3. Він - позивач погодився, знову написав розписку на ім’я ОСОБА_3 про отримання безвідсоткової позики на суму 10000 доларів США до 04 січня 2016 року (21 день). Курс національної валюти станом на 15 грудня 2015 року за даними НБУ складав 23.8116 гривні за один долар США. Оригінал він віддав ОСОБА_4, який сказав, що оригінали розписок віддає ОСОБА_3. Свої зобов’язання він6 - позивач виконав вчасно, але розписку не забрав, не надавши цьому належної уваги. Він вважає, що написав обидві розписки під впливом обману. Відповідно до п. 3.1. Договору Покупець направляє Постачальнику замовлення на поставку товару, користуючись відповідною електронною формою, доступною для Покупця на сайті Постачальника або по електронній пошті. Замовлення може надаватись Постачальнику не менше, ніж за 10 (десять) робочих днів до запланованої дати поставки Товару. Надіслання замовлення здійснюється у електронній формі, для чого Постачальник надає Покупцю доступ на сайт Постачальника або по електронній пошті, або факсом. Підтвердження замовлення Постачальником (часткове підтвердження, не підтвердження) здійснюється по факсу або по електронній пошті, що сторони вважають письмовою формою відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України та ст. 181 Господарського кодексу України та визнають належним доказом у разі виникнення спору. Підтвердження замовлення Постачальником може також здійснюватися шляхом прийняття його до виконання. Про зазначені переписки свідчать зокрема низка електронних листів від працівників ТОВ «Інлай», що користуються торговою назвою «ЮК», «Юг-Контракт», а саме: ОСОБА_4 від 08.06.2015, ОСОБА_5 від 27.07.2015 та доданий до листа акт звірки взаєморозрахунків № 182 від 27.07.2015 та від 02.02.2017 з додатком. В березні 2017 року до позивача на роботу прийшов чоловік, який представився ОСОБА_3 - директором фірми «Юг-Контракт Харків» та «Інлай», та заявив, що позивач винен йому 10000 доларів США особисто. ОСОБА_2 сказав, що розрахувався повністю ще в 2015 році, всі гроші за товар передав ОСОБА_4, який діяв від його імені. На що відповідач відповів, що має оригінали обох вищевказаних розписок. Таким чином, позивач вважає наявними підстави для визнання недійсними договорів позики ,укладеними в усній формі між сторонами по справі 11.05.2015 та 04.01.2016.

В обґрунтування позову позивач посилається на ст. 229, 230 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України якщо одна з сторін паровичну навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Ухвалою від 05 квітня 2018 року вказаний позов був залишений без руху з тих підстав, що був не в повному обсязі сплачений судовий збір за подання (за кожну позовну вимогу) та уточнити підстави визнання правочинів недійсними.

10 квітня 2018 року позивачем на виконання вказаної ухвали без руху були надані оригінал квитанції про сплату судового збору за другу вимогу та уточнена позовна заява, в якій він зазначає, що вказані договори позики були укладені під впливом обману.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 30 травня 2018 року відкрито провадження в даній справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 26 червня 2018 року за заявою відповідача було постановлено здійснювати судовий розгляд даної справи в режимі відео конференції за участю представника відповідача.

Сторони належним чином повідомлені про те, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження з їх викликом, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

В судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_6 позовні вимоги підтримав, прохав задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на викладені в уточненій позовній заяві обставини.

Представник відповідача – ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на наведені у відзиві підстави, прохав відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву від 01 серпня 2018 року зазначив, що позивач 21.04.2015 взяв в борг у відповідача грошові кошти в розмірі 10000 доларів США - на строк до 11.05.2015, про що власноручно написав розписку. В подальшому, 15.12.2015 позивач знову взяв в борг у ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 10000 доларів США - на строк до 04.01.2016, про що також власноручно написав розписку. Вказані обставини підтверджуються копіями наданих позивачем розписок. Факт написання даних розписок позивачем не оспорюється, а оспорюється лише факт отримання у позику грошових коштів. Укладений договір позики з зазначенням встановлення факту передання позики, а також надана розписка Позичальником Позикодавцю, за своєю суттю є документами, підтверджуючими укладання договору позики, погодження сторонами його умов, а також засвідчують отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже в матеріалах справи є не лише доказ укладення договорів, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику. Позивач обґрунтовує недійсність договорів позики, заперечуючи факт отримання грошових коштів, та зазначає що шляхом складання розписки, було оформлені правовідносини з третіми особами, як забезпечення договору поставки, а не відносини із приводу договору позики. Реальність договору позики, що підтверджений розпискою від 21.04.2015, встановлені рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16.04.2018 (справа № 641/1793/17) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Жодних обставин, на які посилається позивач в даній справі, при вирішенні справи № 641/1793/17 він суду не повідомляв, письмових заперечень чи відзивів не надсилав, в судове засідання ані він, ані його представник не з’явились. 27 вересня 2017 року за клопотанням представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6Л , який заперечував, що підпис у розписці належить ОСОБА_2, було призначено судово-почеркознавчу експертизу, яка не була виконана у зв’язку з не неоплатою ним вартості експертизі. Вказана позиція ОСОБА_2 в іншій справі, щодо непідписання розписки суперечить позиції, яку він займає в даній справі, і свідчить про зловживання ним своїми правами. Позивачем не надано жодного доказу, який би спростовував обставини, викладені в розписці. При цьому договір поставки стосується відносин між ТОВ «Інлай» та ФОП ОСОБА_2, і не стосуються відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ОСОБА_3 особисто передавав власні кошти ОСОБА_2, а не як директор ТОВ «Інлай». ОСОБА_2 особисто було складено розписки та передано їх особисто ОСОБА_3, котрий не отримував жодних розписок від ОСОБА_4, останньому жодних доручень не давав з приводу отримання грошових розписок будь-якого роду. Отримання товарно-матеріальних цінностей та проведення по ним оплат ФОП ОСОБА_2 перед третіми особами не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування, окрім як - первинними бухгалтерськими документами. Поданий акт звірки не є первинним бухгалтерським документом, так як не відповідає його вимогам (наявність всіх обов’язкових реквізитів), також не є договором, в силу чого не може бути взятий до уваги так як не є допустимим відповідно ст. 78 ЦПК України. Крім того, наданий доказ не містять інформації, щодо ОСОБА_3, ТОВ «Інлай», ОСОБА_2, з нього не вбачається взаємозв’язок з договірними правовідносинами по оспорюваному договору позики, а тому, такий доказ є недопустимим та неналежним (ст. 77 ЦПК України). Разом з тим, відомостей про звернення ОСОБА_2 з приводу шахрайських дій до правоохоронних органів матеріали справи також не містять. ОСОБА_3 зазначив, що перебував на посаді директора ТОВ «Інлай» до березня - квітня 2017 року, після чого жодного відношення до вказаної юридичної особи не має. Щодо підтвердження чи спростування взаємовідносин між ТОВ «Інлай» та ФОП ОСОБА_2 за період перебування ОСОБА_3 на посаді директора, а саме: чи був писаний договір поставки, відповідач не пам’ятає, але припускає що скоріш за все був, оскільки позивач спілкувався з ним та приїздив до офісу ТОВ «Інлай» з цього приводу декілька разів. Щодо отримання будь-яких товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Інлай» (як безпосередньо так і за дорученням) ОСОБА_3 заперечує. Довіреностей чи інших доручень на отримання коштів, інших документів від ОСОБА_2, передання товарно-матеріальних цінностей ОСОБА_2 ОСОБА_3 не видавав. Про взаємовідносини позивача з іншими особами, в тому числі з тими, на яких посилається в цьому позові ОСОБА_7, відповідачу нічого не відомо.

Одночасно представником відповідача заявлено клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення цивільної справи 641/1793/17) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, по якій ухвалено рішення Комінтернівським районним судом м. Харкова від 16.04.2018 та на момент звернення з даним клопотанням апеляційним судом Харківської області залишено без руху апеляційну скаргу ОСОБА_2

Ухвалою від 14 серпня 2018 року у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено, задоволено клопотання представника позивача про витребування у ТОВ «Інлай», що фактично розташоване за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 20, та користується торговою назвою « ЮК», «Юг-Контракт» відомості про те, чи працює або працював у ТОВ «Інлай», код ЄДРПОУ, 33818150, ОСОБА_4, ОСОБА_5. Якщо так, то повідомити повне прізвище, ім’я, по батькові зазначених осіб з зазначенням повної дати народження, на яких посадах та у який час, та адресу мешкання вказаних осіб.

Витребувані докази на виконання зазначеної ухвали на адресу суду не надійшли. Направлена судом ухвала суду повернута з відміткою поштового відділення про те, що ТОВ «Інлай» відсутнє за адресою, вказаною представником позивача у клопотання про витребування доказів, а саме: м. Харків, пр. Гагаріна, 20.

17 вересня 2018 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій посилається на те, що факти укладання договорів позики, внесення в них припису про отримання позики та написання розписки особисто позивач підтверджує, оспорюється факт отримання у позику грошових коштів Укладений договір позики з зазначенням становлення факту передання позики, а також надана розписка Позичальником Позикодавцю, за своєю суттю є документами, підтверджуючими укладання договору позики, погодження сторонами його умов, а також засвідчують отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Таким чином в матеріалах справи є не лише докази укладення договорів, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику. Однак сама по собі наявність розписок позивача не може свідчити про існування боргу. Якщо позивачем розписки були написані під впливом обману, зазначені правовідносини мають іншу правову природу. Також представник відповідача посилається на те, що поданий договір поставки не стосується поданого договору поставки, вказаний документ стосується відносин між ТОВ «Інлай» та ФОП ОСОБА_2, і не стосуються відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 При цьому представник позивача стверджує, що ОСОБА_3 підтверджує про перебування ним на посаді директора ТОВ «Інлай» до березня – квітня 2017 року.

Ухвалою від 25 жовтня 2018 року у задоволенні повторного клопотання представника позивача про витребування доказів, а саме з ГУ ДФС у Харківській області та ГУ ДФС У Львівській області відомостей щодо роботи у ТОВ «Інлай» ОСОБА_4, ОСОБА_5 було відмовлено.

В судове засідання 21 листопада та 19 грудня 2018 року позивач та його представник не з’явились, про слухання справи повідомлені належним чином, про що свідчать розписки про отримання ними судових повісток. Про причини неявки суд не повідомили.

Представник позивача ОСОБА_6 подавав суду заяву від 26.06.2018, в якій просив справу розглянути у його відсутності та позов задовольнити.

Відповідно до ч.5 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (див. наприклад рішення Європейського суду прав людини у справі “Каракуця проти України”).

За ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності. Особа на власний розсуд користується своїми процесуальними правами та обов'язками відповідно до зазначених положень, а також положень, визначених ст. ст 43, 49 ЦПК України, але зобов'язана здійснювати їх добросовісно (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).

Виходячи з наведених положень, суд вважає необхідним розглянути справу у відсутності позивача та його представника.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2018 року був задоволений позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою від 21.04.2015, ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу за розпискою від 21.04.2015 в розмірі 261249 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2705,41 грн.

Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_2 21.04.2015 взяв в борг у ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 10000 доларів США - на строк до 11.05.2015, про що власноручно написав розписку, та не повернув гроші. Вказана вище розписка містить всі необхідні умови договору позики, а саме: сторони зобов'язання, суму позики, строк виконання зобов'язання, підпис позичальника. Крім того, ця розписка є одночасно документом, який посвідчує факт передання позикодавцем визначеної суми коштів. Отже, надана позивачем розписка підтверджує той факт, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору позики та що цей договір між ними було укладено. Будь-яких доказів на підтвердження того, що позичальником борг було сплачено, суду не надано.

Згідно ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Факт написання розписок позивач під час розгляду даного позову не оспорює.

В постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (№6-63цс13) та в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 (№6-50цс16) зроблений правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. А отже в матеріалах справи є не лише докази укладення договорів, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику.

У відповідності до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

При цьому, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Усно відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦК України можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Статтею 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до ч.1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно п. 20 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення

обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до ст. 203 ЦК України вбачається, що зміст договору позики не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. ОСОБА_2 на момент укладення договору позики мав необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно зі ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оспорювані договори позики укладені сторонами як фізичними особами.

Позивачем не надано суду жодних достовірних, належних та допустимих доказів на підтвердження його доводів про те, що оспорювані договори позики укладено внаслідок навмисного введення його іншою стороною договору в оману, або внаслідок помилки, на що він посилається.

Посилання позивача на наявність ділової електронної переписки між ним та ОСОБА_4 з приводу поставки товару між суб’єктами господарської діяльності не підтверджує вказаних обставин, тому є неналежним доказом у справі. Наявність правовідносин суб’єктів господарської діяльності, від імені яких сторони могли діяти як представники, не виключає укладання договорів позики між сторонами, як фізичними особами.

Враховуючи наведене, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. ст.. 203, 229, 230 638 ЦК України. суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів позики, укладених в усній формі між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відповідно до яких ОСОБА_2 була видана розписка 21.04.2015 на суму позики у розмірі 10 000 доларів США зі строком повернення боргу до 11.05.2015 та від 15.12.2015 на суму позики у розмірі 10 000 доларів США зі строком повернення боргу до 04.01.2016 року - відмовити повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Суддя Л.Л.Шрамко