Рішення № 78965169, 20.12.2018, Роменський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 585/277/18

Номер провадження 2/585/355/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2018 року м.Ромни

Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі головуючого-судді Яковець О.Ф., секретар Шемчук І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Ромни справу за позовом представника позивача ОСОБА_1, в інтересах позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування квартири недійсним і визнання права власності на 1 / 2 частину майна та встановлення факту проживання однією сім’єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу , -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування квартири недійсним і визнання права власності на 1 / 2 частину майна.

Свої вимоги мотивував тим, що з квітня 2004 року позивач проживав спільно однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 у гуртожитку за адресою її реєстрації м. Ромни, вул. Римаренків, 8 в кімнаті 25. Ні позивач, ні ОСОБА_4 в іншому шлюбі станом на квітень 2004 року і в подальшому не перебували. Вони вели спільне господарство, були пов’язані спільним побутом, мали спільний бюджет. Позивач оплачував рахунки відповідача за житлово-комунальні послуги та за використання кабельного телебачення. Протягом 2004 – 2007 року позивач працював в ОСОБА_5 неофіційно на будівництві і отримував заробітну плату до 1000 доларів США. У жовтні 2005 р. ОСОБА_4 повідомила позивача про можливість придбання квартири у м. Ромни за їх спільні кошти. Позивач дав згоду і так як перебував на роботі в ОСОБА_5, погодився на реєстрацію права власності спільно придбаного майна за ОСОБА_4 25.10.2005 року ОСОБА_4 за спільні кошти і за згодою позивача придбала однокімнатну квартиру за адресою м. Ромни вул. Руденка 8 б, кв. 45 за 20000 грн. та оформила на себе право власності. Так як спільних коштів не вистачило ОСОБА_4 оформила договір іпотеки 27.10.2005 року на суму 20000 грн. для повного розрахунку з продавцями квартири. Позивач в подальшому за зароблені власні кошти погасив отриманий кредит і провів ремонт у придбаній квартирі. Позивач після придбання житла оплачував житлово – комунальні послуги на відкриті рахунки ОСОБА_4 за придбану квартиру , так як вони проживали разом. В 05.01.2010 року він зареєструвався у спільно придбаній квартирі. В лютому 2017 року ОСОБА_4 повідомила, що необхідно взяти кредит у банку та попросила позивача змінити адресу реєстрації та виписатись з квартири , де вони проживали. Позивач повірив ОСОБА_4 і знявся з реєстрації, однак продовжував проживати в квартирі. 30.05.2017 року позивач був зареєстрований за адресою проживання матері ОСОБА_4 – ОСОБА_3 14.09.2017 року позивач був повторно зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 б, кв.45. При повторній реєстрації позивач дізнався, що 14.09.2017 року, без його згоди ОСОБА_4 подарувала спільно придбане майно своїй матері ОСОБА_3

Тому просив визнати недійсним договір дарування ОСОБА_4 однокімнатної квартири за адресою м. Ромни, вул. Руденка 8 б, кв. 45 загальною площею 30,4 кв.м., житловою 14 кв.м. ОСОБА_3 від 14.09.2017 року посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 та визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на 1 / 2 частину однокімнатної квартири за адресою вул. Руденка, 8 б/ 45 в м. Ромни та стягнути з відповідачів судові витрати в сумі 5958 грн.

В подальшому уточнив та збільшив позовні вимоги : просив встановити юридичний факт – проживання однією сім’єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з квітня 2004 року ОСОБА_2 з ОСОБА_4

Позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовільнити, посилаючись на викладені в позові обставини. В судовому засіданні пояснювали , що договір дарування укладений між відповідачами з метою позбавлення права власності позивача та в подальшому виселення його з житла. Договір дарування не відповідає вимогам ст.1, ст. 1 абзац 1 п. 13 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та іншим приписам цього закону та ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду». ОСОБА_4 вчинила даний правочин з метою обійти закон та отримати незаконне право на приватизацію кімнати у гуртожитку м. Ромни вул. Римаренків, 8 кімната 25. З ОСОБА_4 він проживав спільно з 2004 року, що підтверджується фотознімками з м. Москва, куди позивачка ОСОБА_4 приїздила до позивача в 2005 році, та фото з відпочинку влітку 2005 року. У вересні 2004 році ОСОБА_4 святкувала своє 30 річчя у ресторані м. Ромни разом з позивачем, що також підтверджується фотознімками. Крім того, 5.11.2005 року у позивача помер батько і ОСОБА_4 була присутньою на похоронах.

Відповідачка ОСОБА_4 та її представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали. Свої заперечення мотивували тим, що 21 жовтня 2005 року вона за власні кошти купила однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Оскільки у неї не вистачало коштів, щоб повністю розрахуватися за квартиру вона 27.10.2005 року вимушена була укласти кредитний договір на суму 20000 грн. з терміном погашення кредитного боргу в строк до 26.10.2015 року та договір іпотеки. Після купівлі квартири у 2007 року вона познайомилася з ОСОБА_2 і вони стали зустрічатися, але разом не проживали. Зобов’язання за кредитним договором вона виконувала самостійно та самостійно оплачувала житлово-комунальні послуги за квартиру. На квитанціях про оплату електроенергії та газопостачання стоїть прізвище позивача, як платника, але кошти для сплати давала йому вона. Так як вона працювала поза межами міста Ромни і в неї були труднощі в робочий час оплатити квитанції вона давала позивачу кошти та просила його оплатити за електроенергію та газопостачання. У 2010 році відповідач попросив , щоб вона його зареєструвала у своїй квартирі, щоб влаштуватися на офіційну роботу. У 2017 року позивач попросив зняти його з реєстрації із спірної квартири і прописати до її матері в с. Вовківці, мотивуючи це тим, що він перебуває на обліку в Центрі зайнятості і в разі якщо його направлятимуть на роботу, яка його не влаштовує він може мотивувати відмову тим, що має віддалене місце проживання. Вона та її мати погодилися та зареєстрували його в будинку матері. 14 вересня 2017 року вона вирішила подарувати квартиру матері. Так як вона має кімнату в гуртожитку, щоб приватизувати її необхідна відсутність будь якого іншого майна. Стосунки з позивачем погіршувались, вони продовжували зустрічатися, але між ними були відсутнє взаєморозуміння, спільного побуту, позивач ніколи не давав їх грошових коштів і вона мала намір розірвати їх відносини . Позивач ввів її в оману, обіцяв, що у їх відносини стануть краще, пропонував зареєструвати їх відносини і знову став просити приписати його в квартирі. Вона погодилася і у вересні 2017 року знову зареєструвала його в своїй квартирі. Після чого позивач почав чинити перешкоди у користуванні квартирою, виганяв її , тому вона пішла жити до своєї матері. А коли приїхала за своїми речами, то виявила, що позивач змінив замок в квартирі. Оскільки спірну квартиру вона придбала самостійно, ще до знайомства з позивачем, просила відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. На наданих позивачем фотознімках відсутні дати фотозйомки. Крім того, не відповідає дійсності посилання позивача на те, що у 2004 році вони святкували її 30-річчя, оскільки в той період вона дуже хворіла, а в період з 03.11.2005 року по 16.11.2005 року перебувала на стаціонарному лікуванні. А додані позивачем фотознімки були зроблені набагато пізніше - на її 35річчя. До м. Москви вона їздила не до позивача, а до своєї тітки. Коли укладався договір дарування позивач не заперечував проти цього. Він на автомобілі привозив її та матір до нотаріуса , допомагав їй зайти до нотаріуса, та чекав їх в машині, а потім відвіз матір додому. На той час позивач сам був зацікавлений в цьому , оскільки хотів, щоб вона приватизувала кімнату в гуртожитку, яку в подальшому можна було б продати та придбати новий автомобіль.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник позовні вимоги не визнали. Свої заперечення представник позивачки мотивувала тим, що позивач ні до укладення договору дарування, ні після нього не був власником квартири, квартира не була спільною сумісною власністю подружжя, позивачем не додано належних та допустимих доказів про те, що з ОСОБА_4 вони проживали разом як подружжя. ОСОБА_4 почала зустрічатися із відповідачем з 2007 року, але разом вони не проживали. Договір купівлі-продажу та договір іпотеки були укладені в жовтні 2005 року. Тобто квартира була особистою приватною власністю ОСОБА_4 ОСОБА_3 разом з чоловіком надавали доньці матеріальну допомогу при придбанні квартири, так як надали їй кошти, які виручили з продажу худоби та власні заощадження з пенсії. Крім того, відсутні факти про встановлення факту проживання однією сім’єю без шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_4 на час придбання ОСОБА_4 спірної квартири. Тому відсутні підстави для визнання договору дарування недійсним та визнання за позивачем права власності на 1 / 2 частину майна. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_4 на час придбання однокімнатної квартири.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що перебуває в дружніх відносинах з позивачем, з відповідачами - просто знайомі. Пояснив, що з квітня 2004 р. він та позивач ОСОБА_2 працювали в Москві, там з ним і познайомилися, в місяць отримували близько 1000 доларів, працювали по 1,5-2 місяці, потім тиждень відпочинку. Відповідачка ОСОБА_4 приїжджала на день народження до ОСОБА_6 в Москву в травні 2005 р. В 2007 р. він допомагав ОСОБА_6 робити ремонт у однокімнатній квартирі по вул. Руденка: вставляли металеві двері, вікна на кухні, на балконі робили ремонт. ОСОБА_8 в ремонті по дружньому, ніхто грошей йому не давав за це. ОСОБА_2 тоді йому говорив, що та квартира є їхньою спільною. Про те, що ОСОБА_8 проживав однією сім’єю з відповідачкою ОСОБА_4 йому відомо зі слів позивача спочатку, а потім пізніше(десь в 2005 р.) він був в них в гуртожитку двічі. ОСОБА_4 до ОСОБА_8 в Москву приїжджала в якості дружини, він так розуміє. Хто саме оплачував вартість дверей невідомо. Куди саме витрачав ОСОБА_8 зароблені в Москві гроші, йому не відомо.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що зі сторонами перебуває у дружніх відносинах, суду пояснив, що йому відомо, що ОСОБА_2 проживав з ОСОБА_4 з 2004 р. в гуртожитку по Тельмана, 8 кв. 25, потім вони проживали в ІНФОРМАЦІЯ_2, вели спільне господарство, разом відпочивали, святкували різні свята, він неодноразово був у них як в гуртожитку, так і у квартирі, він допомагав їм чим міг і по господарству, і по будівництву. ОСОБА_2 і йому в свою чергу допомагав. ОСОБА_10 та ОСОБА_11 приходили до нього святкувати новий рік (з 2004 на 2005), бо в його дружини день народження 1 січня. При ремонті квартири по вул. Руденка надавав таку допомогу: вивозив сміття, завозив пісок, заносив з ОСОБА_2 будівельні матеріали: плитку, після ремонту пізніше також заносили деякі меблі, за це ніхто грошей не давав, бо це робилось по дружньому. Ремонт квартири відбувався в 2007 р. В 2004 р. ОСОБА_2 з ОСОБА_4 жили однією сім’єю в гуртожитку. В 2004 р. день народження ОСОБА_2 відмічали в гуртожитку: тоді була Тамара, він з жінкою, та ще хтось. ОСОБА_12 були і в гуртожитку, і потім в квартирі, тому вважав, що вони разом жили, вони разом ходили на базар, бо там він їх зустрічав. Про те, що вони разом жили йому відомо з їхніх слів, з їхньої поведінки. ОСОБА_4 казала, що у шлюбі з ОСОБА_12.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив, що він жив у гуртожитку, коли ОСОБА_4 придбавала квартиру і платила кредит. Тоді вона проживала в гуртожитку сама. Восени 2005 р. ОСОБА_4 виставлялася в кухні гуртожитку за придбану квартиру. Він жив в гуртожитку до 2008 р. З літа-осені 2007р. ОСОБА_10 перестала жити в гуртожитку, в зв’язку з тим, що була куплена квартира. ОСОБА_14 купляла частково за свої кошти, а частину брала кредит, точної суми він не знає.

Свідок ОСОБА_15 пояснила, що перебуває в дружніх відносинах з ОСОБА_4 з 2002 р. ОСОБА_4 купляла квартиру сама, з ОСОБА_2 вона тоді ще не була знайома. ОСОБА_10 ще з 2002 р. шукала квартиру, вона їй допомагала в пошуках квартири, і у 2005 р., коли цю квартиру знайшли, ОСОБА_4 купила її сама. Вона достеменно стверджує, що на той час ОСОБА_4 проживала сама, адже як 2006 р. на святкуванні її родинних свят (народження внука, хрестини), так і в березні 2007 р (коли її внуку виповнилося рік) ОСОБА_4 була сама. З ОСОБА_12 вона знайома з часу, коли були вхідчини в квартиру. Десь з 2007 р. ОСОБА_4 стала жити разом з ОСОБА_12, вона (ОСОБА_15М.) думала, що ОСОБА_4 вийде заміж за нього. Даючи відповіді на запитання свідок ОСОБА_15 також пояснила, що відповідач ОСОБА_4 їй раніше казала, що позивач не дає грошей, тому вважає,що спільного бюджету в них не було. Пояснила також, що позивач просив її, щоб була свідком, що він та ОСОБА_4 жили разом.

Свідок ОСОБА_16 суду пояснила, що з ОСОБА_4 працювала разом, вона продала ОСОБА_4 квартиру. У ОСОБА_4 було 4 тисячі, а решту суми - ОСОБА_4 пізніше віддала. Дивитися квартиру приходили ОСОБА_4 і ОСОБА_17. Коли оформляли у нотаріуса квартиру, були тільки ОСОБА_4 та вона, інших осіб не було. ОСОБА_14 вона продала в 2005р., перед тим ОСОБА_14 довго хворіла, лікувалася і в Сумах. ОСОБА_12 суми вона швидко зібрала, казала , що позичила, і що їй батьки допомогли зібрати. ОСОБА_2 жодного разу не бачила. У проданій квартирі жодного разу не була. Квартиранти жили як до того як ОСОБА_14 купила, так і після продажу, бо вони попросилися ще жити.

Свідок ОСОБА_18 суду пояснила, що з ОСОБА_19 спілкувалися і дружили, вона позичала ОСОБА_20 восени 2005 р. гроші в сумі 10 тисяч на квартиру, бо їм не вистачало. Вона повернули місяців через 2, а в 2007 р. ще позичали на ремонт, і повертали тоді частинами, повернули десь через пів року. ОСОБА_2 вона жодного разу не бачила, хоча її город знаходився поруч з городом ОСОБА_19.

Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 є її братом, ОСОБА_4 проживала разом з ним з 2004 р. В 2005 р. вони деяких час жили у матері, і робили в цей час ремонт у квартирі матері. Жили у гуртожитку. З 2004 р. вони жили у гуртожитку як чоловік і жінка. Вона була там у них пару раз в 2005 р., в 2004 р. не була там. З гуртожитку разом переїхали. Брат у 2004 р. працював у Москві. Його заробітків не знає. ОСОБА_14 придбали в 2007 р., ОСОБА_2 робив там ремонт. В період ремонту жили у її (ОСОБА_21О.) мами. Він говорив, що відповідач приїздила до нього у Москву. В листопаді 2005 р. вони були разом на похороні. В якості кого вони були: чи невістка, чи подруга, вона не знає. Зі слів брата їй відомо, що брат передавав з Москви кошти відповідачу для оплати кредиту. Син позивача з ним та відповідачем ОСОБА_4 не жив, вони відмовилися його прописати. Брат надавав своєму сину матеріальну допомогу по можливості. Син брата – її племінник - жив з бабусею, бо його матір померла. Які кошти брат сплатив за квартиру, вона не знає. До нього в ОСОБА_5 не їздила. Він там працював там з орієнтовно з 1999-2000 р.р., до якого часу - вона не пам’ятає. Чи приймав він громадянство ОСОБА_5, не знає. У нього був паспорт громадянина України і закордонний паспорт. У шлюбі із громадянкою ОСОБА_5 він не перебував.

Свідок ОСОБА_22 пояснила, що перебуває у дружніх відносинах з ОСОБА_2 Знає його з 1988 р. З ОСОБА_4 побачилися на похороні батька ОСОБА_2 В лютому 2006 р. познайомилися у матері ОСОБА_2 За квартиру придбану нічого не відомо. ОСОБА_2 працював у Москві. Про те, що вони разом жили, кажуть всі. З своєю матір’ю позивач не жив. Скільки він заробляв, вона не знає. Чи утримував він свою дитину, вона не знає. Його син, після смерті колишньої дружини ОСОБА_2, проживав у бабусі. За чиї саме кошти купили квартиру вона не знає, бо ніхто цього не казав. Скільки вони жили і де, їй не відомо.

Свідок ОСОБА_23 в судовому засіданні пояснила, що батьків ОСОБА_2 вона знає давно. ОСОБА_4 була присутня на похороні батька ОСОБА_11. До того знали її як його дівчину. За сімейне життя ОСОБА_2 знає, що вони живуть разом з ОСОБА_4. Мати його казала, що живуть в гуртожитку; коли і за чиї кошти купили квартиру вона не знає; зі слів матері ОСОБА_2 їй відомо, що він був на заробітках до 2005р. Син ОСОБА_11 жив у бабусі, а також у батька був. Про бюджет ОСОБА_2 та ОСОБА_4 їй нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_24 в судовому засіданні пояснив, що є сином ОСОБА_2 Батько і ОСОБА_4 жили разом ще десь з 2003 чи 2004 р. і до смерті дідуся. Відповідач була присутня на поминках в день похорон дідуся. Він ходив до них в гості в гуртожиток, ночував у них, потім також ходив на квартиру і там ночував, ходив на день народження до відповідачки та батька на їх день народження, коли вони вже жили на квартирі. Батько і матір розійшлися, коли йому було років 3-4. З відповідачкою познайомився, коли приходив до них в гості, в гуртожиток десь в 2004 р. Пару разів ночував. Вони спали разом. Хто купляв квартиру йому невідомо. Він допомагав батьку робити ремонт у новій кварті. Батько з його матір’ю підтримував добрі стосунки, ходив в гості. З батьком розмови про його (ОСОБА_24Ю.) прописку не було.

Свідок ОСОБА_25 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_2 знає з 2004 р., вони товариші. ОСОБА_2 проживав у шлюбі з ОСОБА_4 у 2004 р. Він так думав. Приходив до них у гуртожиток по вул. Тельмана. ОСОБА_2 працював у ОСОБА_5. Був в 2004 р. Він там жив. Чи вели спільне господарство. Разом ходили по місту. В 2005 р. ОСОБА_4 приїжджала в Москву до ОСОБА_2. Він її не бачив. Це все йому відомо зі слів ОСОБА_2. В 2005 р. купили квартиру по вул.. Руденка. В 2007 р. робили ремонт, він допомагав. В 2010 р. в с. Вовківці він допомагав матері ОСОБА_10. Познайомився з ОСОБА_21 в квітні 2004 р. коли приходив на квартиру її там не було. За рік зустрічався разів 10 з ОСОБА_2. Пояснив, що зі слів позивача йому відомо, що той в Москві заробляв не менше 1000 за місяць, як витрачав кошти – йому не відомо. В гуртожитку він був 3 рази. Зі слів ОСОБА_2 йому відомо, що вони купили м’яку частину. День народження ОСОБА_4 не відмічали. За яку суму придбали квартиру він не знає.

Свідок ОСОБА_26 в судовому засіданні пояснила, що є сусідами. ОСОБА_14 купляла молода дівчина, потім там жили квартиранти. Дозвіл на автономне опалення давала ОСОБА_4 Вона до квартирантів приходила. ОСОБА_2 тоді не було. Коли ремонт в квартирі робився, не знає. ОСОБА_11 бачила, коли робили ремонт.

Суд вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 25 жовтня 2005 року ОСОБА_4 було придбано квартиру за № 45 у будинку за № 8 «Б», що по вул. Руденка в м. Ромни Сумської області; ціна договору – 20000 грн (а.с.15-16).

Відповідно договору іпотеки від 27 жовтня 2005 року між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір іпотеки предметом якого є однокімнатна квартира загальною площею 30.3 м.кв., житловою площею 14,0 м.кв. АДРЕСА_2 (а.с.17-18). За цим договором іпотекою забезпечено виконання зобов’язань Іпотекодавця, що випливають з кредитного договору № SUR WGK 00000506 від 27.10.2005 року з повернення кредиту наданого у вигляді не відновлюваної лінії в сумі 20000 грн. у строк до 26 жовтня 2015 року включно та відсотки (а.с. 17-18).

Відповідно до квитанцій, виданих КБ Приватбанк, ОСОБА_4 отримала 24.11.05 р. та 02.12.05р. з рахунку 100288000103805 грошові кошти на рахунок в сумі 800 грн та 600 грн, призначення платежу «надходження готівки за платіжними картками 4405885033118198» (а.с. 102).

Відповідно до квитанцій, виданих КБ Приватбанк за період з 9 грудня 2005 р. по 20 грудня 2006р., ОСОБА_4 вносила кошти на рахунок 100288000103805 на погашення кредиту згідно кредитного договору (в. ч. погашення кредиту, погашення простроченого кредиту, погашення прострочених процентів, комісії, пені) на загальну суму більш ніж 24 тис грн.. (а.с. 103-114).

Як вбачається з копії паспорта позивача за адресою: вул.. Руденка, 8 б кв. 45 м. Ромни він був зареєстрований 05.01.2010 р. (а.с. 33)

За договором дарування квартири від 14 вересня 2017 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 квартиру під № 45 в будинку 8-Б по вул. Руденка в м. Ромни (а.с.95-96).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 17.12.2017 року на підставі договору дарування зареєстрованого в реєстрі за № 1581, виданого 14.09.2017 року приватним нотаріусом Роменського міського нотаріального округу Сумської області ОСОБА_6 ОСОБА_3 набула право приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 (а.с.60).

В рапорті пом. чергового Роменського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області від 18.01.2018 року вказано, що 18.01.2018 року о 07 год. 52 хв. надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 18.01.2018 року о 07 год. 51 хв. за адресою АДРЕСА_4, співмешканець виганяє з квартири ОСОБА_4 (а.с.98).

З письмових пояснень позивача від 18 січня 2018р., записаних працівником Роменського ВП зі слів позивача, вбачається, що останній пояснював, що за адресою м. Ромни, вул. Руденка, 8 Б кв. 45 він останні шість місяців проживає сам, а перед цим близько 12 років проживав з громадянською дружиною ОСОБА_4 На даний час вони вирішили розійтися. Вона проживає окремо. Вищезазначена квартира належить її матері ОСОБА_3 ОСОБА_14 придбана за спільний кошт. 14 січня 2018 р. в квартирі зламався замок і він його поміняв (а.с. 99).

З письмових пояснень відповідача ОСОБА_4 від 18 січня 2018 р., записаних працівником Роменського ВП зі слів відповідача, вбачається, що остання пояснювала, що за адресою м. Ромни, вул. Руденка, 8 Б кв. 45 вона проживає зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_2 до 10 років. В 2006 році за власні кошти вона придбала квартиру за вищевказаною адресою. Через деякий час познайомилася з позивачем та почали разом проживали в її квартирі. Також вона його приписала . На даний час квартира знаходиться у власності її матері ОСОБА_3 14 січня 2018 р. вона поїхала в с. Вовківці, де проживає її матір, а повернувшись 16 січня 2018 р. замок вже був замінений. Потім вона дізналася, що замок у квартирі замінив її співмешканець ОСОБА_2, на прохання надати їй ключ останній відмовив. (а.с. 100)

ОСОБА_3 є інвалідом першої групи по зору, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ № 586943 від 22.01.2014 р. (а.с. 123)

Копією трудової книжки позивача підтверджується, що позивач в період з 27.06.2000 р. по 02.11.2009 р. офіційно не був працевлаштований, а з 14.06.2017р. по 08.01.2018р. - отримував допомогу по безробіттю (а.с. 138-141).

В листі Роменського ВП № 2550/69/01-18 від 13.02.2018р. зазначено, що повідомлення ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_4 б, кв. 45, було зареєстроване в Журналі єдиного обліку за № 401 від 18.01.2018 р. По прибуття за вказаною адресою працівники поліції опитали заявницю та її цивільного чоловіка ОСОБА_2 Так як ОСОБА_4 від написання заяви відмовилася, повідомила, що питання, з приводу якого вона телефонувала до поліції, бажає вирішувати сама в приватному порядку через суд, та письмової відповіді не потребує. (а.с. 142).

Відповідно до довідки Роменського об’єднаного УПФУ Сумської області № 738/02-29 від 20 березня 2018 р. відповідач ОСОБА_4 у період з 2004 р. по грудень 2006 р. отримувала пенсію по інвалідності внаслідок загального захворювання інвалідам ІІІ групи, і розмір пенсії становив більш ніж 9223,41 грн (а.с. 156). Той факт, що відповідач ОСОБА_4 є інвалідом третьої групи підтверджується і довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА № 665586 , виданою в 2017 р. (а.с. 215)

Відповідно до Відомості з Державного реєстру фізичних осіб –платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків № 23348 від 21.03.2018 р. за період з 1 кварталу 2004 р. по 4 квартал 2006 р. Шевченко Н.І. отримувала дохід, розмір якого склав близько 30 тис грн. (а.с. 157).

Довідками Роменського об’єднаного УПФУ Сумської області № 739/02-29 та 740/02-29 від 20 березня 2018 р. підтверджується, що розмір пенсії відповідача ОСОБА_3 за період з січня 2004 р. по грудень 2006 р. становив 11138,02 грн, а розмір пенсії ОСОБА_27 – 11430,43 грн (а.с. 163-164,165-166)

Відповідно до довідки Пустовійтівської сільської ради № 304 від 22.03.2018 р. за період 2006-2010 р. у господарстві ОСОБА_27 утримувалося господарство: щороку в середньому по 2 голови ВРХ та 2-3 свині, а також птиця (а.с. 167)

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зокрема вимоги позивача про встановлення факту проживання однією сім’єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява N 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

За положеннями ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, потрібно встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

З наведеного положення випливає ознака подружніх відносин: наявність факту ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї, наявність усталених відносини, що притаманні подружжю, спільне проживання.

Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що під час застосування ст.74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на частину майна за кожною із сторін.

Згідно зі ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин , які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказам, висновками експертів, показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

З пояснень свідків у судовому засідання, як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача, судом не встановлено наявності в 2004- 2006р. ознак спільного проживання сім’єю, за яким: чоловік та жінка проживають разом, ведуть спільне господарство, мають єдиний бюджет, не встановлено того, що вони планували своє життя, обговорювали питання фінансового характеру.

Такі ознаки з’явилися пізніше - в 2010 р., коли позивач був зареєстрований за адресою спірного майна.

Пояснення свідків у судовому засіданні про те, що позивач робив ремонт у спірній квартирі, суд не вважає за ведення спільного господарства, так як свідками не вказано за чиї кошти робився ремонт. Свідками не підтверджено, і позивачем не надано жодного допустимого доказу щодо надання позивачем коштів для придбання квартири, в тому числі для погашення кредиту.

Суд критично оцінює пояснення свідка ОСОБА_24 в частині спільного проживання позивача та відповідача ОСОБА_4 в 2003-2004 р., та подібні пояснення свідка ОСОБА_21, оскільки вони близькими родичами (сином та сестрою) позивача.

Крім того, так само критично суд оцінює пояснення свідків ОСОБА_7В, ОСОБА_9 та ОСОБА_25 щодо року початку спільного проживання позивача та відповідача ОСОБА_4, оскільки вони спростовуються поясненнями свідка ОСОБА_15, яка давала пояснення щодо часу, з якого позивач та відповідач ОСОБА_4 стали проживати сім’єю, порівнюючи з власними подіями, що дає суду підстави вважати її пояснення більш переконливими, ніж пояснення свідків ОСОБА_7В, ОСОБА_9 та ОСОБА_25

Квитанції на оплату житлово-комунальних послуг за 2004 р. (а.с. 8) за 2005-2006 р. (а.с. 9-11) та оплату послуг кабельного телебачення за 2006-2008 р. (а.с.12-14 ), копії яких надані позивачем як підтвердження його перебування у фактичних шлюбних відносинах ОСОБА_4 станом на час придбання квартири, суд не може взяти до уваги як доказ цієї обставини, оскільки вони заповнені відповідачем ОСОБА_4,не містять жодних даних про оплату цих послуг саме позивачем, а наявність їх копій у позивача може свідчити лише про те, що він мав доступ до них під час відносин, які існували вже після придбання відповідачем квартири.

ОСОБА_10 позивачем копії квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг за 2018 р. (а.с.188-191) не свідчать про перебування позивача та відповідача ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах на час придбання спірної квартири.

Фотокартки, надані позивачем як підтвердження перебування ОСОБА_4 в 2005 р. в м. Москва з ОСОБА_2, про відпочинок ОСОБА_4 влітку 2005 р. з ОСОБА_2, про святкування ОСОБА_4 у вересні 2004 р. дня народження з ОСОБА_2 (а.с. 183-186) не містять дати, тому не свідчить про фактичні шлюбні відносини саме на час придбання квартири, а лише про те, що вони були знайомі та могли підтримувати певні, а не обов’язково шлюбні, відносини.

Перебування відповідача ОСОБА_4 на похованні батька позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_28, який помер 11 листопада 2005 р. (а.с. 187), суд не може взяти як доказ на підтвердження шлюбних відносин між позивачем та відповідачем ОСОБА_4, оскільки спростовується поясненнями свідка ОСОБА_23, яка в судовому засіданні пояснювала, що «казали, що це його дівчина».

Фотокартки та обставини, що пов’язані зі смертю батька позивача, суд не вважає беззаперечними доказами факту проживання позивача та відповідача однією сім’єю без шлюбу, оскільки самі вони по собі, без належних підтверджень інших ознак факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без шлюбу, не являються достатніми доказами, а можуть свідчити лише про наявність дружніх стосунків, періодичне спільне проведення вільного часу.

Таким чином, позивачем не надано допустимих доказів про придбання спірного майна внаслідок спільної праці та внаслідок проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірну квартиру.

Письмові докази надані позивачем, які на його думку свідчать про доведеність наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю, в 2004-2005 роках, не можна вважати достатніми та переконливими доказами.

Жоден із допитаних судом свідків зі сторони позивача, беззаперечно не підтвердили факту перебування позивачки та відповідача у спірний період у фактичних шлюбних відносинах, не доповіли про факти, які б підтвердили проживання сторін однією сім'єю з веденням спільного господарства, побуту та бюджету саме на час придбання спірного майна, укладення договору іпотеки та погашення кредиту.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання права власності на 1/ 2 частину спірного майна, враховуючи вимоги до ст. 328 ЦК України, відповідно до якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону , та враховуючи, що судом не встановлено обставин проживання сторін саме однією сім'єю з веденням спільного господарства, побуту та бюджету на час придбання спірного майна, укладення договору іпотеки та погашення кредиту.

Натомість судом достеменно встановлено, що відповідач ОСОБА_4 сама за власні кошти в сумі 20000 грн придбавала квартиру, що підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_16, ОСОБА_15, договором купівлі-продажу квартири, договором іпотеки та квитанціями, виданими ПАТ КБ «Приватбанку» про погашення кредитного договору, з яких вбачається, що ціна договору купівлі продажу співпадає з сумою, зазначеною в договорі іпотеки, та є майже такою ж, як і загальна сума коштів, сплачених нею згідно квитанцій ПАТ КБ «Приватбанку».

За таких обставин суд не знаходить правових підстав для задоволення визнання права власності на ? частину майна, оскільки вона є похідною від вимоги встановлення факту проживання однією сім’єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Крім того, суд прийшов до висновку про відсутність підстав і для задоволення вимоги про визнання недійсним договору дарування квартири, яка також є похідною від вимоги встановлення факту проживання однією сім’єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ще й з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1-5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом ст.ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. в п. 7 роз’яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В судовому засіданні не встановлено жодної із підстав, передбаченої частинами першою, третьою статті 215 та частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, для визнання договору дарування недійсним.

Представник позивача недійсність договору дарування обґрунтовував тим, що його укладення відбулося з порушенням вимог ст.ст. 63, 65, 69, 70, 74 СК України, що прямо не передбачено чинним законодавством. При цьому ні в позові, ні в судовому засіданні не посилався на жодну конкретну норму цивільного законодавства, яка б передбачала підстави визнання недійсним договору дарування.

Таким чином, виходячи з принципу диспозитивності, відповідно до якого суд розглядає справу в межах заявлених вимог, вимога про визнання договору дарування недійсним задоволенню не підлягає.

За таких обставин, виходячи із наданих доказів, дослідивши їх, та надавши оцінку доказам вцілому і кожному доказу окремо, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають.

Тому в позові слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 4, 12,13, 17, 18, 81, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. 3, 21, 36, 74 СК України, ст. 328 ЦК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог представника позивача ОСОБА_1, в інтересах позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування квартири недійсним і визнання права власності на 1/ 2 частину майна та встановлення факту проживання однією сім’єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сумського апеляційного суду через Роменський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 29 грудня 2018 року.

Суддя - підпис-

Копія вірна:

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ ОСОБА_29