Постанова № 78964150, 20.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/916/18

Номер справи місцевого суду: 521/12599/15-ц

Головуючий у першій інстанції Тополева Ю. В.

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2018 року м. Одеса

Справа № 521/12599/15-ц

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П.,

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря - Драганової Ю.С.,

учасники справи:

- позивач - ОСОБА_4,

- відповідач - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу запозовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 - представника ОСОБА_5 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухвалене під головуванням судді Тополевоїї Ю.В. 22 вересня 2015 року,

встановив:

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з вищезазначеним уточненим у вересні цього ж року позовом, у якому остаточно просить стягнути з ОСОБА_5 на її користь борг за договором позики в розмірі - 542 000 грн..

ОСОБА_4 обґрунтовує свої вимоги тим, що 01.03.2015 р. вона позичила відповідачці грошові кошти в розмірі - 23 000 дол. США, на строк - 4 місяці. Відповідачка зобов'язалася повернути суму позики - 01.06.2015 р., про що надала розписку. Відповідачка свої зобов'язання належним чином не виконала, суму позики не повернула, у зв'язку з чим вона змушена звернутися за захистом свої прав до суду (а. с. 2).

Рішенням Малиновсьского районного суду м. Одеси від 22.09.2015 р. вищезазначений позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість в розмірі - 502 668,36 грн..

Рішення суду мотивовано тим, що 01.03.2015 р. ОСОБА_4 позичила ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі - 23 000 дол. США, на строк 4 місяці, у той час як відповідачка зобов'язалася повернути суму позики - 01.07.2015 р., про що надала власноруч написану розписку від 01.03.2015 р..

Відповідачка свої зобов'язання за договорами позики не виконала, суму позики не повернула в обумовлений сторонами термін не повернула.

Сума боргу відповідача становить - 23 000 дол. США, що за курсом НБУ на день ухвалення рішення (21,855146 грн. за 1 дол. США) становить - 502 668,36 грн..

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_4 є законними та обґрунтованими. Разом із тим, сума боргу, яку просить стягнути позивач в еквіваленті у національній валюті, не підтверджується відповідними розрахунками, у зв'язку з чим позов може бути задоволений частково зі стягненням боргу у визначеному судом розмірі (а. с. 35 - 37).

ОСОБА_6 - представник ОСОБА_5 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що розписка є безгрошовою. Насправді гроші вона не гроші не отримувала. Розписка мала стати лише формальним документом для проведення обміну будинку на квартиру. Для цього ОСОБА_5 видала на ім'я ОСОБА_7 довіреність на представництво в судах та державних органах, а також передала оригінал паспорта та всі документи на квартиру. Надані її представником суду першої інстанції пояснення про те, що вона визнає позов та просить справу розглянути за її відсутності вона не писала. Розписка була написана внаслідок зловмисної домовленості її представника ОСОБА_7 з позивачкою. Суд першої інстанції не встановив справжню природу договору.

ОСОБА_6 - представник ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги. Посилався на те, що для уникнення спорів по спільній сумісній власності ОСОБА_5 та її колишнього чоловіка - ОСОБА_8 позивачка - ОСОБА_4 та ОСОБА_7, скориставшись довірою відповідачки, отримали від ОСОБА_5 без передачі грошей розписку про отримання грошових коштів у сумі - 23 000 доларів США від ОСОБА_4.

ОСОБА_4 відзиву на апеляційну скаргу не надала. ЇЇ представник у судовому засіданні вважала необхідним скаргу залишити без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, безпідставність апеляційної скарги. Вважає, що безгрошовість розписки не доведено. Наявність боргової розписки у позивачка свідчить про отримання грошей у борг, наявність зобов'язань з повернення боргу.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України, чинних на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України, чинного на час апеляційного перегляду, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене не підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції на підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів, дійшов правильного вищевказаного висновку про складення розписки.

Разом з тим, висновки суду про отримання коштів за нею не відповідають обставинам справи, їх зроблено з порушенням норм матеріального (ст. ст. 11, 15, 509, 525, 526, 530, 640, 1046, 1047, 1049, 1051 ЦК України) та процесуального (ст. ст. 11, 60, 61, 179, 213 ЦПК України, які були чинними на час ухвалення рішення судом першої інстанції, ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України) права.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За правилами, передбаченими ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо це не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтями 1046, 1047, 1049, 1051 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів (суму позики).

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми на банківський рахунок позикодавця.

Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З матеріалів справи вбачається, що 20.08.2015 р. відкрито провадження по справі. Розгляд справи справу призначено до судового розгляду на 22.09.2015 р. (а. с. 17).

Матеріали цивільної справи не містять доказів про направлення сторонам судових повісток про судове засідання, призначене на 20.08.2015, як і доказів відправлення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви та додатками до неї.

Відповідно до протоколу судового засідання 22.09.2015 в судове засідання з'явилася позивачка ОСОБА_4 та представник відповідача - ОСОБА_7. В судовому засіданні 22.09.2015 позивачка ОСОБА_4 подала уточнену позовну заяву, представник відповідача ОСОБА_7 визнала позов у повному обсязі. Загалом судове засідання відповідно до протоколу судового засідання 22.09.2015 тривало - 13 хвилин 47 секунд (з 12:02:51 до 12:16:38), надалі суд вийшов до нарадчої кімнати та оголосив вступну та резолютивну частину рішення.

За твердженнями апелянта відповідачка ОСОБА_5 пояснення від 16.09.2016 р. особисто не писала та не підписувала.

В матеріалах справи (а. с. 30, 31) містяться два однакові за текстом пояснення з двома візуально різними підписами, без належної відмітки канцелярії про отримання, в яких вказується, що ОСОБА_5 з позовом ОСОБА_4 згодна повністю, не може порушувати її права, просить прийняти правильне рішення та розглядати позов та уточнену позовну заяву за її відсутності. При цьому в поясненнях (а. с. 31) підпис внизу пояснень ОСОБА_5 виконаний з явним додатковим наведенням. Колегія суддів також приймає до уваги, що неможливо визнавати уточнений позов, якщо відсутні докази його отримання ОСОБА_5.

В судовому засіданні апеляційного суду апелянт надав висновок спеціаліста ОСОБА_9, складений 19.12.2018 р. за результатами почеркознавчого дослідження за зверненням адвоката ОСОБА_6. Відповідно до вказаного висновку, підписи від імені ОСОБА_5 на ім'я судді Малиновського районного суду м. Одеси Тополевій Ю.В. виконані не ОСОБА_5, а іншою особою.

Досліджуючи цей висновок спеціаліста, апеляційний суд вбачає, що в ньому міститься описка в даті - 16.09.2009 року. В таблиці 1 до висновку наявні пояснення від імені ОСОБА_5, датовані 16.09.2015 р., за поясненнями представника відповідачки, це є опискою, а правильною є дата - 16.09.2015 р..

Внаслідок цього суд приходить до висновку про формальний характер судового засідання без дослідження думки самої ОСОБА_5. Вказані вище докази свідчать про те, що наявні істотні порушення процесуального права внаслідок порушення прав відповідачки ОСОБА_5 щодо належного повідомлення про дату, час та місце судового засідання, а також порушення права на справедливий суд.

Щодо твердження позивачки про передачу грошей та заперечень відповідачки щодо безгрошовості розписки, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 10451 ЦК України, якщо договір має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були держані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Верховний суд України неодноразово зазначав, що досліджуючи боргові розписки, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених обставин робити відповідні правові висновки.

Досліджуючи у сукупності усі докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що дії позивачки ОСОБА_4 та представника відповідачки - ОСОБА_7 стосовно стягнення боргу внаслідок довіри ОСОБА_5 мали характер, спрямований на порушення конституційних прав і свобод ОСОБА_5. Дії ОСОБА_4 та представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7, всупереч інтересам самого довірителя, фактично були направлені на протиправне позбавлення права власності ОСОБА_5 на належний їй будинок, а сама розписка мала формальний характер, що підтверджується наступним.

Відповідно до свідоцтва про шлюб (а. с. 105) 23.06.1979 року ОСОБА_8. зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 (до шлюбу Біретто) (а. с. 105).

Відповідно до договору від 01.10.1993 р., під час знаходження у шлюбі ОСОБА_5 купила 1/10 частину жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а. с. 111).

Згідно пояснень апелянта шлюб у подальшому було розірвано за рішенням суду. Між колишнім подружжям виник спір, який розглядався судом про поділ майна подружжя.

Дослідивши надані ОСОБА_6 - представником ОСОБА_5 докази, колегія суддів приходить до висновку, що на дату написання розписки 01.03.2015 р. у ОСОБА_5 існували причини неможливості відчуження її домоволодіння без згоди її колишнього чоловіка ОСОБА_8, що було мотивом формального написання розписки від 01.03.2015 р..

Обставини щодо намагання ОСОБА_5 продати житловий будинок підтвердили допитані у судовому засіданні апеляційного суду свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11. Також вони, пояснили, що новина про те, що ОСОБА_5 була позбавлена права власності на житловий будинок стала для останньої новиною.

В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що у 2015 р. ОСОБА_4 та ОСОБА_7 увійшли в довіру до ОСОБА_5 з пропозицією допомогти у оформленні обміну будинку ОСОБА_5 на квартиру ОСОБА_4 з відповідною доплатою, забрали її паспорт, а вона видала на імя ОСОБА_7 довіреність на представництво її інтересів в судах та державних органах для переоформлення належної ОСОБА_5 частини будинку по АДРЕСА_1 на ОСОБА_4.

Відповідно до довіреності від імені ОСОБА_5 від 11.02.2015 р., вона строком на один рік - до 11.02.2016 р. уповноважує ОСОБА_7 представляти її інтереси в організаціях, установах, підприємствах, вести її справи в усіх державних, приватних організаціях, також судові справи в усіх судах, з усіма правами, наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі та інше (а. с. 96).

На підставі цієї довіреності в суді першої інстанції 22.09.2015 р. ОСОБА_7 представляла інтереси ОСОБА_5. ОСОБА_7 повністю визнала позов ОСОБА_4 про стягнення боргу, чим діяла всупереч інтересам ОСОБА_5, яка не була повідомлена належним чином про час та місце судового розгляду.

Сторони в апеляційному суді визнали, що в рахунок погашення боргу за розпискою згідно рішення суду по даній справі, під час його виконання житловий будинок було передано у власність ОСОБА_4.

В іншій цивільній справі № 521/11362/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про виселення, яка була витребувана апеляційним судом та оглянута у судовому засіданні, ОСОБА_7 діяла вже як представник позивачки ОСОБА_4.

В матеріалах витребуваної апеляційним судом справи № 521/11362/17 міститься довіреність, датована 01.12.2016 роком, за якою ОСОБА_4 уповноважує ОСОБА_7 вести всі її справи у всіх судових установах з усіма правами, які надані законом позивачу, відповідачу, третій особі та інше.

Окрім цього, колегія суддів бере до уваги те, що в розписці від 01.03.2015 року ОСОБА_5 вказала паспорт - НОМЕР_5, а в матеріалах справи міститься копія паспорту на ім'я ОСОБА_5 - НОМЕР_4.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, який міститься у матеріалах цивільної справи, 12.12.2016 року Малиновським відділом поліції в м. Одесі було внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань кримінальне провадження за заявою ОСОБА_5 за ст. 190 ч. 3 КК України щодо її обману. У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_5 було визнано потерпілою (а. с. 132).

Вказані докази у сукупності дають підстави дійти висновку, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 існувала зловмисна домовленість щодо позбавлення ОСОБА_5 права власності на належний їй будинок, та вказані дії щодо написання розписки не можуть свідчити про справжню природу існування позики, тому сама розписка в цій справі мала формальний характер.

Виходячи з встановлених по справі вищевказаних обставин, колегія суддів вважає, що за договором позики ОСОБА_5 грошей не отримувала, розписка носить безгрошовий характер. У задоволенні позову ОСОБА_4 необхідно відмовити.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_6 - представника ОСОБА_5 є обґрунтованою, вона підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції зроблені при невідповідності висновків суду обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове судове рішення за вищевказаного обґрунтування.

Відповідно до ст. ст. 133, 141 ЦПК України необхідно стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у сумі - 4 153,38 грн..

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - представника ОСОБА_5 - задовольнити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2015 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (НОМЕР_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2)) на користь ОСОБА_5 (НОМЕР_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3) судовий збір у сумі - 4 153 (чотири тисячі сто п'ятдесят три) грн. 38 коп..

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 27 грудня 2018 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе