Рішення № 78963434, 18.12.2018, Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 472/1056/17

Провадження №2/472/27/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2018 року смт. Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді - Орленко Л.О.,

за участю секретаря

судового засідання - ОСОБА_1,

відповідача за первісним позовом - ОСОБА_2,

представника відповідача за первісним позовом - ОСОБА_3,

позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2,

представника позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 смт. Веселинове цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів” про визнання деяких частин договору недійсними,

ВСТАНОВИВ:

18 жовтня 2017 року позивач ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В позовній заяві позивач зазначив, що між Публічним акціонерним товариством “Альфа-Банк” та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 500438217 від 11 грудня 2013 року на суму 10851, 92 грн.

30 вересня 2014 року між ПАТ “Альфа-Банк” та ТОВ “Дата ОСОБА_5” було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого до ТОВ “Дата ОСОБА_5” перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором № 500438217 від 11 грудня 2013 року, що підтверджується витягом з договору факторингу від 30 вересня 2014 року.

10 жовтня 2016 року між ТОВ “Дата ОСОБА_5” та ТОВ “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” (далі - ТОВ “ФК “ЄАПБ”) було укладено договір факторингу № 2016-1ДМГ/ЄАПБ, у відповідності до умов якого ТОВ “Дата ОСОБА_5” відпустило ТОВ “ФК “ЄАПБ” належне йому право вимоги до відповідача коштів, що включають в себе суму заборгованості за основною сумою кредиту, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платежами за основним договором, право на одержання яких належить ТОВ “Дата ОСОБА_5”, а ТОВ “ФК “ЄАПБ” набуло право вимоги грошових коштів до відповідача.

Відповідно до додатку № 1-1 до договору факторингу № 2016-1ДМГ/ЄАПБ від 10 жовтня 2016 року ТОВ “ФК “ЄАПБ” набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 23507,64 гривень, з яких: 10461,35 гривня – заборгованість за основною сумою боргу; 2620,40 гривень – заборгованість по процентам за користування кредитом; 6425,89 гривень - заборгованість за комісією за управління кредитом; 4000 гривень – штраф.

На виконання умов договору факторингу № 2016-1ДМГ/ЄАПБ від 10 жовтня 2016 року згідно зі ст. ст. 512-514, 516 ЦК України на адресу відповідача, зазначену в кредитному договорі, від імені ТОВ “Дата ОСОБА_5” направлено повідомлення про відступлення права вимоги до ТОВ “ФК “ЄАПБ”, про що свідчить копія повідомлення.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник взяв зобов'язання на себе повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом та виконати інші зобов’язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.

Незважаючи на це, відповідач не виконав свого обов’язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 та ч.2 ст. 1054 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок повернути кредит частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини Кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 має непогашену заборгованість перед “ФК “ЄАПБ” за кредитним договором № 500438217 від 11 грудня 2013 року в сумі 23507,64 гривень, з яких: 10461,35 гривень – заборгованість за основною сумою боргу; 2620,40 гривень – заборгованість по процентам за користування кредитом; 6425,89 гривень - заборгованість за комісією за управління кредитом; 4000 гривень – штраф.

Оскільки відповідач добровільно не погасив суму боргу, то позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача заборгованість по кредитному договору станом на 10 жовтня 2016 року в розмірі 23507 гривень 64 копійки та судові витрати в розмірі 1600 гривень.

13 грудня 2017 року до суду від ОСОБА_2 надійшов зустрічний позов, який підписаний його представником ОСОБА_3, до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” про визнання частково недійсним кредитного договору.

14 грудня 2017 року року ухвалою суду зустрічний позов було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

В зустрічному позові, зокрема зазначено, що відповідач ОСОБА_2 не визнає позовні вимоги ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” та заявляє зустрічний позов до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів”, підставами якого вважає, що є несправедливими положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Встановивши у кредитному договорі № 500438217 від 11 грудня 2013 року обов'язок позичальника щодо сплати щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідачем за зустрічним позовом не було зазначено про те, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов'язком банку, отже, відповідно виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника і оскільки надання кредиту є виконання зобов'язання банка за кредитним правочином, то така дія не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником. Отже, комісію банку за управління кредитом не можна вважати витратами позивача за юридичне оформлення кредиту, оскільки такі витрати передбачені кредитним договором. За таких обставин вважає, що умови кредитного договору № 500438217 від 11 грудня 2013 року, за якими позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 повинен сплатити відповідачу за зустрічним позовом, крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткову щомісячну комісію, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" ці умови договору є недійсними.

В судове засідання представник позивача за первісним позовом та представник відповідача за зустрічним позовом не з’явився, про день, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, до суду надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача, підтримання позовних вимог в повному обсязі. У відзиві на зустрічний позов представник ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” - ОСОБА_6 вказав, що при укладенні кредитного договору відповідач ОСОБА_2 знав про договірні умови і свідомо погоджувався з ними, договір був підписаний сторонами без будь-яких зауважень чи застережень щодо його умов. Крім того, ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” не є стороною оскаржуваного кредитного договору, тому і не може бути відповідачем за зустрічним позовом про визнання частково недійсним кредитного договору. Таким чином, просив суд відмовити в зустрічному позові.

В судовому засіданні відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 підтримав зустрічний позов та просив його задовольнити. Щодо первісного позову в судовому засіданні вказав, що визнає розмір нарахувань тіла кредиту, процентів та штрафу, але просить відмовити в позовних вимогах ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” в зв'язку зі спливом строків позовної давності. Умови щодо стягнення з нього комісії за обслуговування кредиту вважає несправедливими та такими, що суперечать нормам законодавства, вказав, що ніяких послуг йому банк не надавав. Зважаючи на вищевикладене, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів”.

В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - ОСОБА_3 висловив думку про те, що первісний позов не підлягає задоволенню в зв'язку зі спливом строків позовної давності. Крім того, вказав, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження виникнення у нього права вимоги до відповідача, оскільки докази щодо передачі ПАТ «Альфа – Банк» боргових зобов’язань саме ТОВ “Дата ОСОБА_5”, що відображено в додатковій угоді №1 до договору факторингу від 30 вересня 2014 року, в матеріалах справи відсутні. Підтримав зустрічний позов, зокрема зазначив, що комісію банку за управління кредитом не можна вважати витратами позивача за юридичне оформлення кредиту, оскільки такі витрати передбачені кредитним договором. За таких обставин вважає, що умови кредитного договору № 500438217 від 11 грудня 2013 року, за яким позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 повинен сплатити відповідачу за зустрічним позовом, крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткову щомісячну комісію, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів" ці умови договору є недійсними. Також надав суду заяву, в якій просив застосувати до позовних вимог ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” строки позовної давності та відмовити в задоволенні первісного позову.

Таким чином, суд, заслухавши пояснення відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2, представника відповідача за первісним позовом та представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та наданих доказів, дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що між Публічним акціонерним товариством “Альфа-Банк” та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 500438217 від 11 грудня 2013 року на суму 10851, 92 грн.

В подальшому, 30 вересня 2014 року між ПАТ “Альфа-Банк” та ТОВ “Дата ОСОБА_5” було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого до ТОВ “Дата ОСОБА_5” перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором № 500438217 від 11 грудня 2013 року, що підтверджується витягом з договору факторингу від 30 вересня 2014 року.

10 жовтня 2016 року між ТОВ “Дата ОСОБА_5” та ТОВ “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” було укладено договір факторингу № 2016-1ДМГ/ЄАПБ, у відповідності до умов якого ТОВ “Дата ОСОБА_5” відпустило ТОВ “ФК “ЄАПБ” належне йому право вимоги до відповідача коштів, що включають в себе суму заборгованості за основною сумою боргу, нарахованими процентами, комісією та всіма іншими платежами за основним договором, право на одержання яких належить ТОВ “Дата ОСОБА_5”, а ТОВ “ФК “ЄАПБ” набуло право вимоги грошових коштів до відповідача.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до повідомлення про відступлення права грошової вимоги № 001476657-1 від 19 жовтня 2016 року ТОВ “ФК “ЄАПБ” повідомило відповідача про відступлення йому права вимоги заборгованості.

Відповідач ОСОБА_2 не погасив заборгованість по кредитному договору.

Відповідно до акта приймання-передачі реєстру боржників від 10 жовтня 2016 року ТОВ "Фінасова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" прийняло реєстр боржників, в тому числі заборгованість по кредитному договору № 500438217 від 11 грудня 2013 року на загальну суму 23507 грн. 64 коп. - (а.с.20-24).

Відповідно до пункту 2.1. кредитного договору № 500438217 від 11 грудня 2013 року відповідачу за первісним позовом було нараховано заборгованість за основною сумою боргу в сумі 10461,35 грн.

Згідно з п. 2.2. кредитного договору № 500438217 від 11 грудня 2013 року відповідачу за первісним позовом було нараховано заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 2620,40 грн.

Відповідно до 2.8. кредитного договору № 500438217 від 11 грудня 2013 року відповідачу за первісним позовом було нараховано заборгованість за комісією за управління кредитом в сумі 6425,89 грн.

Згідно з п. 4 кредитного договору № 500438217 від 11 грудня 2013 року відповідачу за первісним позовом було нараховано 4000,00 гривень штрафу за прострочення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Тобто, зобов'язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов'язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюється договором.

Відповідно до ч.1 ст.1049 і ст.1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредитодавцю кредит у строк та у порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором.

Згідно із положеннями статей 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства, з дотриманням строку (терміну) його виконання, якщо такий встановлено зобов'язанням.

Позивач обов'язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язувався здійснювати повернення кредиту, сплачувати проценти за користування кредитними коштами та інші обов'язкові платежі згідно з графіком платежів і розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості усіх супутніх послуг (далі - Графік).

Як вбачається з Графіку до кредитного договору № 500438217 від 11 грудня 2013 року відповідач за первісним позовом мав здійснювати повернення кредиту, сплату процентів та інших платежів за договором з 12 січня 2014 р. по 12 грудня 2015 р. частинами до 12 числа (включно) кожного місяця.

Таким чином, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язань, які виникли на основі кредитного договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Оскільки відповідач порушив взяті на себе зобов’язання та після 31 грудня 2013 року припинив сплачувати щомісячні платежі про кредитному договору, то в нього виникла заборгованість станом на 10 жовтня 2016 року в розмірі 23507,64 гривень, з яких: 10461,35 гривень – заборгованість за основною сумою боргу; 2620,40 гривень – заборгованість по процентам за користування кредитом; 6425,89 грн. - заборгованість за комісією за управління кредитом; 4000 гривень – неустойка (штраф).

Посилання представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 на те, що позивачем ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не надано належних доказів на підтвердження виникнення у нього права вимоги до відповідача в зв’язку з відсутністю в матеріалах справи доказів щодо передачі ПАТ Альфа-Банк» боргових зобов’язань саме ТОВ «Дата ОСОБА_5» (відсутній акт прийому-передачі прав вимоги, про що зазначено в п.1.3 Договору факторингу від 30.09.2014 року) спростовується дослідженими в судовому засіданні доказами.

Згідно з договором факторингу від 30 вересня 2014 року, укладеним між ПАТ “Альфа-Банк” та ТОВ “Дата ОСОБА_5”, додаткової угоди №1 до вказаного договору, укладеної сторонами 08 грудня 2014 року, ПАТ «Альфа-Банк» відступило на користь ТОВ “Дата ОСОБА_5” право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором № 500438217 від 11 грудня 2013 року. - (а.с.17-19).

Відповідно до договору факторингу № 2016-1ДМГ/ЄАПБ від 10 жовтня 2016 року, укладеного між ТОВ “Дата ОСОБА_5” та ТОВ “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів”, акту приймання-передачі Реєстру боржників від 10 жовтня 2016 року до нього, витягу з додатку №1-1 до цього договору, ТОВ “Дата ОСОБА_5” відпустило ТОВ “ФК “ЄАПБ” належне йому право вимоги до відповідача коштів, що включають в себе суму заборгованості за основною сумою боргу, нарахованими процентами, комісією та всіма іншими платежами за основним договором, право на одержання яких належить ТОВ “Дата ОСОБА_5”, а ТОВ “ФК “ЄАПБ” набуло право вимоги грошових коштів до відповідача – (а.с.20-24).

При цьому, у п.2.3 Договору узгоджено, що право вимоги вважається відступленим ТОВ “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” з дати надходження на рахунок ТОВ “Дата ОСОБА_5” ціни прав вимоги (сума грошових коштів, яка перераховується на користь ТОВ “Дата ОСОБА_5” за відступлене право вимоги) в повному обсязі відповідно до п.4.3 цього Договору. В дату отримання оплати клієнтом у повному обсязі ціни прав вимоги відповідно до п.4.3 цього договору сторони підписують Акт приймання-передачі реєстру боржників за формою, встановленою в Додатку №2 до цього Договору.

На виконання цього договору сторони 10 жовтня 2016 року підписали акт приймання-передачі Реєстру боржників, тобто відбулась заміна кредитора в зобов’язанні в сумі: за основною сумою боргу, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платежами 376 493 281,18 грн.; за штрафними санкціями (неустойками, пенею) 179 178 860,46 грн. – (а.с.23).

Відповідно до п.1 Акту сторони договору визначили, що клієнт передав, а фактор отримав право вимоги, детальний опис складових якого наведений у Додатку №1-1 до Договору, в тому числі ТОВ “ФК “ЄАПБ” набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_2 в сумі 23507,64 гривні, з яких: 10461,35 гривні – заборгованість за основною сумою боргу; 2620,40 гривень – заборгованість по процентам за користування кредитом; 6425,89 грн. - заборгованість за комісією за обслуговування кредиту; 4000 гривень – штраф – (а.с.23,155-157).

За такого, суд вважає, що позивачем належними доказами доведено отримання ним права вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № 500438217 від 11 грудня 2013 року.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється.

Так, зобов'язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України ).

Відповідно до наданого позивачем за первісним позовом розрахунку, заборгованість відповідача за кредитним договором № 500438217 від 11 грудня 2013 року складає станом на 10 жовтня 2016 року 23507,64 гривень, з яких: 10461,35 гривень – заборгованість за основною сумою боргу; 2620,40 гривень – заборгованість по процентам за користування кредитом; 6425,89 грн. - заборгованість за комісією за управління кредитом; 4000 гривень – неустойка (штраф).

Порядок та розмір нарахованої заборгованості за основною сумою боргу, відсотками та штрафу відповідачем не оспорюється.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за наданим кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий до 12 грудня 2015 р. включно.

Відтак, у межах строків кредитування (12 грудня 2015 р.) відповідач за первісним позовом мав, зокрема, повертати позивачеві за первісним позовом кредитні кошти і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Починаючи з 12 грудня 2015 р. відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, ОСОБА_7 Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 р. № 444/9519/12 висловила позицію, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

За такого позовні вимоги про стягнення процентів за кредитним договором, які нараховані після спливу визначених договором строків кредитування, не підлягають задоволенню.

Відповідач та представник відповідача за первісним позовом звернулися до суду із заявою про застосування строку позовної давності.

З матеріалів справи (а.с. - 14) вбачається, що відповідач за первісним позовом востаннє здійснював погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором 31 грудня 2013 року.

Позивач за первісним позовом звернувся із даним позовом 18 жовтня 2017 р.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

В силу вимог ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч.1); позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч.2); після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13.

Отже, оскільки за умовами договору відповідач за первісним позовом мав виконувати зобов'язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів кожного місяця - до 12 числа, визначеного Графіком до договору, впродовж строків кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.

Так, звернувшись з позовом 18 жовтня 2017 р., позивач за первісним позовом має право на стягнення заборгованості за щомісячними платежами в межах строків кредитування відповідно до договору та в межах строків давності: заборгованості за кредитом, процентами в межах трьох років (з 17 жовтня 2014 р. по 12 грудня 2015 р), заборгованості зі штрафу в межах року та в межах заявлених позовних вимог (з 17 жовтня 2016 р. по 17 жовтня 2017 р.).

За такого на користь позивача з відповідача слід стягнути заборгованість за договором № 500438217 від 11 грудня 2013 року в розмірі 8 688 грн. 71 коп. з 17 жовтня 2014 року по 12 грудня 2015 року, виходячи з Графіку платежів та доданого до матеріалів справи Розрахунку заборгованості (а.с. 6, 14), з яких: заборгованість за основною сумою боргу в сумі 7081 грн. 53 коп.; заборгованість по відсотках за користування кредитом в сумі 1607 грн. 18 коп.

Щодо позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу), то тут суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 266, ч.2 ст.258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається від дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 листопада 2014 р. у справі N 6-160цс14).

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відстотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується неустойка (штраф, пеня) за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати одного року.

Позивач звернувся до суду з позовом 18 жовтня 2017 року, а тому неустойка (штраф), яка підлягає стягненню з відповідача, має нараховуватися з 17 жовтня 2016 р. по 17 жовтня 2017 р., проте у розрахунку заборгованості, наданому позивачем, на підтвердження заявлених позовних вимог, відсутні відомості про нарахування штрафу за зазначений період, позивачем вказано нарахування штрафу станом на 10.10.2016 року.

Оскільки позивач за первісним позовом заявив позов про стягнення штрафу поза межами одного року - нарахована станом на 10 жовтня 2016 року і в подальшому її нарахування не проводилось, а відповідач за первісним позовом просив про застосування строку давності, то за такого суд вважає, що в задоволенні первісного позову про стягнення штрафу слід відмовити. (Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-160цс14, постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №314/7455/16-ц).

При вирішенні позову в частині стягнення щомісячної комісії за управаління кредитом суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 2.8.1. пункту 2.8 кредитного договору №500438217 від 11 грудня 2013 року комісійна винагорода за управління кредитом за період з 1-го місяця користування кредитом по 36-й місяць користування кредитом складає -2,88 % від суми кредиту. Комісійна винагорода, що вказана в цьому підпункті, розраховується від суми кредиту, зазначеної в п.2.1 Розділу №1 цього Договору, та сплачується позичальником щомісяця за кожний місяць користування кредитом відповідно до Графіку платежів, який є Додатком №1 до цього договору та є його невід`ємною частиною. Зазначена в цьому підпункті комісійна винагорода нараховується, починаючи з дня надання кредиту або першого дня періоду, який передбачає сплату комісії за управління кредитом, по дату остаточного повернення позичальником кредиту, що вказана в п.2.3 Розділу №1 цього Договору. В будь-якому випадку сплата позичальником комісійної винагороди за управління кредитними грошовими коштами за останній місяць користування позичальником кредитом здійснюється не пізніше дати остаточного повернення кредиту за цим Договором.

Як вбачається з Додатку №1 до Кредитного договору №500483217 від 11.12.2013 р. в графі " платежі за надані супутні послуги на користь банку, в тому числі: інші послуги банку (валютно-обмінні операції, юридичне оформлення тощо)" відповідачу за первісним позовом нараховувалась кожного місяця з 12.01.2014 року по 12.12.2015 року комісія в сумі по 312,54 грн. – (а.с.6).

В судовому засіданні відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 не визнав позовних вимог щодо стягнення з нього комісії за управаління кредитом, крім того, зазначив, що не отримував зі сторони банку ніяких послуг. Тому, просив суд відмовити в даній вимозі.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору № 500438217 від 11 грудня 2013 року банк надав позичальнику кредит на споживчі потреби, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п’ятої статті 11, частин першої, другої, п’ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України « Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення договору) кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відстоки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга – це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінасовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1 в редакції, чинній на момент укладення договору) .

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (чинних на час укладення договору) банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової устнови з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Свою власну позицію з даного приводу висловив Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2016 року в справі № 6-1746цс16 та у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року № 6-2017цс16.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за управління кредитом, банк не зазначив в кредитному договорі, які саме конкретно послуги за вказану комісію надаються відповідачеві. Відповідач мав сплачувати кошти за послугу, яка не замовлялась і супроводжувала кредит, як компенсація витрат банку за рахунок позичальника, що є незаконним, тому позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення з відповідача на користь позивача щомісячної комісії за управління кредитом в сумі 6425,89 грн. задоволенню не підлягають.

13 грудня 2017 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” про визнання недійсним вказаного кредитного договору з підстав недотримання банком положень Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до положень статей 215, 216 ЦК України такий спір має вирішуватись шляхом пред'явлення позову однією із сторін правочину до іншої сторони цього правочину.

Разом з тим, такі вимоги позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 пред'явив лише до фактора - ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів", не залучивши до участі у справі, як співвідповідача, сторону договору - ПАТ "Альфа-Банк".

18 грудня 2018 року в судовому засіданні судом позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 та представнику позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 було роз'яснено їх право на залучення до участі у справі, як співвідповідача, сторону договору - ПАТ "Альфа-Банк" та роз'яснено наслідки незалучення до участі у справі, як співвідповідача, сторону договору - ПАТ "Альфа-Банк". Проте, представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 вказав, що до фактора - ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів" перейшли всі права ПАТ "Альфа-Банк" і залучати ПАТ "Альфа-Банк" до участі в справі, як співвідповідача, не має необхідності.

За такого, суд вважає, що вирішення питання про недійсність спірного правочину без залучення до участі у справі банку, як сторони цього договору, унеможливлює з'ясування дійсних обставин справи, які мають істотне значення, а також порушує права банку.

Оскільки позивач за зустрічним позовом та представник позивача за зустрічним позовом відмовились залучати до участі у справі, як співвідповідача, сторону договору - ПАТ "Альфа-Банк", то вимоги пред'явлені позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів", яке не було стороною оскаржуваного договору, задоволенню не підлягають, оскільки пред’явлені до неналежного відповідача.

Доводи позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 та представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 про те, що до ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів" перейшли всі права кредитора відповідно до положень ст.514 ЦК України, не може букти достатньою обставиною для розгляду вимог про недійсність спірного правочину без залучення"Альфа-Банк" з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.

Виходячи з вимог цієї статті, з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню судовий збір в сумі 591 грн. 38 коп. (8688,71 х 1600 : 23507,64)

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПКУкраїни, суд –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” (юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, фактична адреса: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, 2, поверх 4, ЄДРПОУ 35625014, п/р № 26500000127001 в ПАТ “ТАСкомбанк”, МФО 339500) заборгованість за кредитним договором № 500438217 від 11 грудня 2013 року в розмірі 8688 (вісім тисяч шістсот вісімдесят вісім) гривень 71 (сімдесят одна) копійка станом на 10 жовтня 2016 року, з яких: заборгованість за основною сумою боргу в сумі 7081 грн. 53 коп.; заборгованість по відсотках за користування кредитом в сумі 1607 грн. 18 коп.

В частині позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_2 щомісячної комісії та штрафу - відмовити.

В зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів” про визнання умови кредитного договору № 500438217 від 11.12.2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством "Альфа- Банк" щодо обов'язку позичальника сплачувати щомісячну комісію в розмірі 312,54 грн. недійсною з моменту укладення договору, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, який зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” (юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, фактична адреса: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, 2, поверх 4, ЄДРПОУ 35625014, п/р № 26500000127001 в ПАТ “ТАСкомбанк”, МФО 339500) судовий збір в розмірі 591 (п'ятсот дев'яносто одна) гривня 38 (тридцять вісім) копійок.

Рішення суду може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Веселинівський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення рішення, а в разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 28 грудня 2018 року.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області ОСОБА_8