Постанова № 78963210, 18.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5375/18

Номер справи місцевого суду: 521/18864/17

Головуючий у першій інстанції Лічман Л. Г.

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Дрішлюка А.І., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини і визнання права на неналежне майно, -

встановив:

14 листопада 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з вказаною позовною заявою, у якій просив продовжити йому строк для прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, терміном 3 місяці з дати набрання рішенням суду законної сили та визнати за ним права на належне йому майно, що зберіглося в натурі.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер його батько ОСОБА_4, після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1. Строк для подачі заяви про прийняття спадщини він пропустив з поважних причин, оскільки з 14.07.1995 року по 11.03.2005 року був засуджений і відбував покарання у вигляді позбавлення волі, звідки був звільнений 21.04.2006 року умовно-достроково. На теперішній час власником квартири є дружина його батька - ОСОБА_3

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити посилаючись при цьому на порушення судом норма матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначено, що строк з моменту звільнення скаржника з ДУ «Ширяївський виправний центр (№111)» до моменту подачі позову не є строком для прийняття спадщини, а є строк для звернення до суду для захисту свого права та він не знав про те, що після батька залишилась спадщина.

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлені наступні обставини.

ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 р., його батьками записано ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про що видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 6).

Зі свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 14.09.1984 року вбачається, що ОСОБА_4, та ОСОБА_3 уклали шлюб, внаслідок чого прізвище дружини змінено на «ОСОБА_3» (а.с. 28).

Донька ОСОБА_4 та ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 року, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3. (а.с. 42)

Зі свідоцтва про право власності на житло від 16.01.2003 року, виданого згідно з розпорядженням від 16.01.2003 року № 173382, зареєстрованого і записаного у реєстрову книгу за № 3-188861, Управлінням житлово-комунального господарства Виконкому Одеської міської ради, вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності ОСОБА_4 (а.с. 44).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року у віці 62 років помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4, виданим Першим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції (а.с. 5).

З Заявою про прийняття спадщини після його смерті № 333 від 20.03.2003 року в Сьому одеську державну нотаріальну контору звернулася його донька ОСОБА_7, а дружина ОСОБА_3 відмовилася від своєї частки на користь доньки (а.с. 42 звор.).

Відповідно до довідки-характеристики від 08.08.2003 року № 1781.032 ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. Інші особи, зареєстровані за вказаною адресою, відсутні (а.с. 47 звор.).

Заповіту після своєї смерті спадкодавець не залишив.

ОСОБА_7, донька спадкодавця, отримала свідоцтво про право на спадщину від 23.09.2003 року, яке зареєстроване в реєстрі за № 3-3088, після смерті ОСОБА_4 в тому числі на ізольовану квартиру АДРЕСА_1. Право власності зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно (а.с. 31-32).

07.07.2009 року у віці 24 років померла ОСОБА_7, про що видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 (а.с. 30).

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину від 09.07.2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-960, ОСОБА_3 отримала у спадок спірну квартиру після смерті ОСОБА_7 (а.с. 29).

Відповідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № НОМЕР_6 від 16.11.2017 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 05.08.2010 р. на підставі свідоцтва про право на спадщину р. № 2-960 від 09.07.2010 року, виданого П'ятою одеською державною нотаріальною конторою (а.с. 13).

Спірні правовідносини врегульовано ЦК УРСР 1963 року, який був чинним на момент смерті ОСОБА_4 у 2003 році.

Згідно зі ст. 524 ЦК УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

У статті 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту її відкриття.

У статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління і володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців із дня відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 550 ЦК УРСР строк для прийняття спадщини, встановлений ст. 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними.

Строк прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 сплинув 21.08.2003 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач спадщину не прийняв ні шляхом подачі заяви до нотаріальної контори, ні шляхом фактичного вступу в управління і володіння спадковим майном і звернувся до нотаріуса із заявою лише 06.10.2017 року, з пропуском строку більше 14 років.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 06.10.2017 року ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено, оскільки ним пропущено встановлений шестимісячний строк для прийняття спадщини (а.с. 9).

Відповідно до абз. 6 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

На переконання суду першої інстанції, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, позивач пропустив строк для прийняття спадщини не з поважних причин, що не пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Згідно довідки ДУ «Ширяївський виправний центр (№ 111)» № 17-995/Грв від 24.10.2017 року, наданої ОСОБА_2, повідомлено, що його дійсно було засуджено 14.07.1995 року Крюковським районним судом Чернігівської області за ст. 94, 101 ч. 1, 106 ч. 1, 42 КК України до 13 років позбавлення волі. Постановою Місцевого суду Малиновського району м. Одеси від 11.03.2005 року згідно ст. 82 КК України замінено невідбуту частину покарання більш м'яким в виді обмеження волі. З 17.03.2005 року направлений для подальшого відбування покарання до державної установи «Ширяївський виправний центр (№ 111)», був звільнений з вказаної установи 21.04.2006 року умовно-достроково (а.с. 7).

Відповідно до п. 2 листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 суди переважно правильно вирішують питання поважності причин пропуску зазначеного строку та визнають поважними: тривалу хворобу, перебування спадкоємця тривалий час за межами України, відбування покарання в місцях позбавлення волі, перебування на строковій військовій службі в Збройних Силах України тощо.

Надаючи оцінку твердженню про те, що позивач був позбавлений права на подання заяви, оскільки знаходився у місцях позбавлення волі суд першої інстанції вірно виходив з наступного.

Само по собі відбування покарання в місцях позбавлення волі не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. ОСОБА_2, знаходячись в місцях позбавлення волі, з батьком спілкування не підтримував.

ОСОБА_2 звільнився з ДУ «Ширяївський виправний центр (№ 111)» 21.04.2006 року умовно достроково. Для суду першої інстанції вірно було очевидно, що звільнившись з місць позбавлення волі позивач не був позбавлений можливості здійснення дій, необхідних для прийняття спадщини, звернення до суду з вимогою про поновлення пропущеного строку для прийняття спадщини. Його необізнаність про наявність права на спадкування не може вважатися поважною причиною для його пропуску.

Крім того, знання про життя, стан здоров'я, потреби таких близьких людей, як батьки, що перебувають у похилому (літньому) віці, є не тільки моральними, а й правовими зобов'язаннями дорослих дітей і перш за все тих, які мають бажання отримати спадщину після смерті батьків. Таке судження суду відповідає загальнолюдським моральним засадам, а також моралі українського суспільства і принципу справедливості, що є складовою засади верховенства права взагалі і цивільного зокрема.

Обставини не знаходяться у прямому причинному зв'язку з неприйняттям спадщини, тому що сам ОСОБА_2 стверджує, що не знав про відкриття спадщини. Крім того, чинне законодавство не зобов'язує спадкоємця повідомляти інших спадкоємців про відкриття спадщини.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

На підставі викладеного, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини суд першої інстанції вірно відмовив.

Крім того, визнання права на належне майно є похідною вимогою від визначення додаткового строку для прийняття спадщини, у задоволенні якої суд першої інстанції вірно відмовив, а отже і у задоволенні цієї вимоги також суд першої інстанції обґрунтовано відмовив.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.

Щодо доводів апеляційної скарги судова колегія зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що спадкодавець ОСОБА_4, який був батьком скаржника, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Скаржник був звільнений з ДУ «Ширяївський виправний центр (№ 111)» 21.04.2006 року умовно-достроково. Іззаявою про прийняття спадщини ОСОБА_2 звернувся лише 06.10.2017 року.

Таким чином, з моменту умовно-дострокового звільнення з ДУ «Ширяївський виправний центр (№111)» ОСОБА_2 до моменту подання заяви про прийняття спадщини минуло 11 років.

Судова колегія зазначає, що прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця і залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій - подання до нотаріальної контори письмової заяви.

Оскільки ОСОБА_2 не навів обставин, які б вказували на об'єктивні, непереборні, істотні труднощі для нього та перешкоджали йому подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після звільнення з ДУ «Ширяївський виправний центр (№ 111)», а наведені ним причини не є поважними, тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують зазначені вище висновки суду першої інстанції і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи. Жодного належного та допустимого доказу на спростування вказаних вище висновків суду першої інстанції скаржник не надала.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Відповідно до наказу №96-к від 27.12.2018 року головуючий суддя Громік Р.Д. перебував у відрядженні з 27 по 29 грудня 2018 року включно, а тому повне судове рішення складено 02.01.2019 року.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02.01.2019 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

А.І. Дрішлюк