Рішення № 78962368, 22.12.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 22.12.2018

Справа № 320/5665/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2018 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого – судді Міщенко Т.М.

за участі секретаря – Макаренко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 5896-001/08Р від 07.04.2008 в розмірі 326 239,59 грн, з яких: сума кредиту - 212 802,36 грн; сума відсотків - 71 606,81 грн; сума пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків - 41 830,42 грн. Також просив суд стягнути з відповідачки суму сплаченого судового збору в розмірі 4 893,59 грн.

Представник позивача в судове засідання не з’явилась, надала до суду клопотання про розгляд справи без її участі, позов підтримує в повному обсязі.

Відповідачка в судове засідання не з’явилась, її представник адвокат ОСОБА_2 надав заяву з проханням справу розглянути в його відсутність, проти задоволення позову заперечує.

Відповідно до вимог ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

07.04.2008 року ОСОБА_1 уклала з АКБ «ПРАВЕКС-БАНК», правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» кредитний договір № 5896-001/08Р.

Відповідно до умов кредитного договору, кредитор зобов'язався надати позичальнику на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання кредит в розмірі 240 885,00 (двісті сорок тисяч вісімсот вісімдесят п'ять гривень 00 коп.) гривень на умовах, визначених договором, а позичальник зобов'язувався прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути (погасити) кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії, неустойки та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені договором.

Згідно п. 1.2. кредитного договору кредит надається строком до 07.04.2023 року.

За період користування кредитними коштами, відповідач частково здійснювала платежі направлені на погашення основної суми кредиту, проте заборгованість в повному обсязі не погашена.

Умовами кредитного договору визначено, що протягом всього терміну користування кредитними коштами, позичальник зобов'язаний сплачувати проценти.

Відповідно до п. 4.2. Кредитного договору, відсотки за користування кредитом підлягають сплаті позичальником щомісячно (за час фактичного користування грошовими коштами протягом календарного місяця) в строк до 10 числа місяця включно наступного за місяцем нарахування процентів, а також в момент повернення кредиту вказаний в п. 1.2. даного договору,

Згідно п. 9.1. кредитного договору, за порушення термінів погашення заборгованості за кредитом або внесення процентів за користування грошовими коштами позичальник сплачує банку пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної відсоткової ставки, зазначеної у п. 1.2. кредитного договору, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за весь період прострочення.

Відповідач допустила порушення своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом, а тому, згідно розрахунку заборгованості, станом на 16.01.2016 року за позичальником обліковується заборгованість в сумі 326 239,59 (триста двадцять шість тисяч двісті тридцять дев'ять гривень 59 коп.) гривень, яка складається з:

суми кредиту - 212 802,36 грн;

суми відсотків - 71 606,81 грн;

суми пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків - 41 830,42 грн.

Отже, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою умов кредитного договору щодо своєчасного повернення кредиту, позивач наполягав на стягненні коштів у 326 239,59 грн.

31 травня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» укладено договір купівлі - продажу прав вимог за кредитним договором № 1, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 5896-001/08Р від 07.04.2008 та усіма договорами забезпечення стосовно цього кредитного договору перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»

Оцінюючи вимоги позивача, з врахуванням наданих стороною відповідача заперечень, суд виходить з наступного.

Статтею 509 ЦК України передбачено, шо зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати робочу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор мар. право вимагати від боржника, виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею і 1 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно статей 610, 611 та 612 ЦК України, Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 623 та 625 ЦК України, Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Статтею 1054 ЦК України, визначено, що за кредитним договором Кредитор або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Таким чином, зважаючи на невиконання відповідачем зобов'язання стосовно умов повернення кредиту, позивач вправі вимагати стягнення з відповідача заборгованості по кредиту; процентів, нараховані кредитором за користування кредитом; комісії; штрафні санкції та інші можливі платежі.

Щодо спливу строку для звернення до суду, про який заявлено стороною відповідача, то суд враховує наступне.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду звернувся до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32). ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

З огляду на наведене, ОСОБА_3 верховного Суду в своїй постанові від 28.03.2018 № 444/9519/12 зробила правовий висновок що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Отже, у випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).

Враховуючи наведене, а також позицію сторони відповідача, суд вважає за доцільне позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» задовольнити частково.

Так, АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області 01.09.2018 року, однак згідно поштового штампу на конверті, позивач направив позов до суду 30.08.2016 року, тому суд вважає що судовому захисту підлягають вимоги позивача за період з 30.08.2013 року.

С заявою про поновлення пропущеного строку позивач до суду не звертався, а тому суд вважає, що підстав для його поновлення немає.

При цьому суд враховує положення ч.1 ст.13 ЦПК України, про те, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ч.1 ст.76 ЦПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як в первісному позові, так і в позовній заяві поданій до суду 20.12.2018, позивач наполягав на стягненні заборгованості, яка утворилась станом на 16.01.2016, тому суд, застосовуючи до певної частини вимог позовну давність, розраховує суми що підлягають стягненню за період з 30.08.2013 року по 16.01.2018 та виходить з розрахунку заборгованості за тілом та відсотками, наданої позивачем /а.с.4-5/.

Так, згідно вказаного розрахунку, сума погашеної відповідачем заборгованості складає 28 004,29, відповідно до сплати залишається сума заборгованості в розмірі (240 885 грн – 28 004,29 грн) 212 880,71.

З врахуванням строку позовної давності, відрахувавши з цієї суми прострочену заборгованість за кредитом станом на 31.08.2013, суд вважає що стягненню за тілом кредиту підлягає заборгованість в розмірі 206 041,65 грн.

Щодо суми заборгованості за відсотками, то згідно розрахунку прострочена заборгованість по сплаті відсотків складає 71 083,88 грн.

З врахуванням строку позовної давності, відрахувавши з цієї суми прострочену заборгованість за відсотками станом на 31.08.2013, суд вважає що стягненню за процентами підлягає заборгованість в розмірі 65 058,15 грн.

Згідно п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

В поданому відзиві представник відповідача заявив про застосування наслідків пропущення строку позовної давності.

Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі. Сплив строку позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позову.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Ця правова позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 3 вересня 2014 року у справі за № 6-100 цс 14.

Оскільки позивач до направив позов до суду 30.08.2016, то пеня підлягає стягненню лише в межах одного року до дня пред’явлення позову.

Сума пені в межах одного року до дня пред’явлення позову відповідно до розрахунку заборгованості наданого позивачем за період з 31.08.2015 по 16.01.2016, дату складання розрахунку, становить: за тілом кредиту 3 584,50 грн; за відсотками 5 804,23 грн, які суд стягує з відповідача.

Щодо посилань представника відповідача, викладених в поданих суду письмових запереченнях, на п. 4.4 укладеного між сторонами кредитного договору № 5896-001/08Р, про те, що у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашеної заборгованості за кредитом, строк користування кредитом припиняється достроково, а тому з врахуванням тих обставин що останній платіж ОСОБА_1 здійснила 04.12.2012, то з 21.01.2013 строк користування кредитом достроково припинився, то суд вважає що в даному випадку представник відповідача допускає вільне трактування положень договору, адже в п. 4.4 передбачено, що при припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника, тому суд вважає що лише при повному дотриманні умов вказаного пункту кредитного договору можливо вирішення питання щодо дострокового припинення дії кредитного договору

В судовому засіданні представник позивача заперечував ці обставини, доказів на їх підтвердження стороною відповідача також не надано, а тому суд не приймає вказані заперечення представника відповідача при вирішення спору.

Посилання представника відповідача на умови договору іпотеки, що був укладений в якості забезпечення виконання кредитного договору та доводи щодо його припинення на переконання суду не входять до предмету доказування по справі щодо стягнення суми заборгованості за кредитом, а тому суд не приймає їх до уваги при вирішення спору.

Враховуючи наведене вище, оцінивши всі докази у сукупності, суд вважає що з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 5896-001/08Р від 07.04.2008 в розмірі 280 488,53 грн, адже таке рішення відповідатиме загальним засадам цивільного законодавства та забезпечить дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності при вирішенні вказаного спору.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, пропорційно до суми задоволених вимог, тому суд стягує з ОСОБА_1 на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 207,33 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,81,89,133,141,247,263,264,265 ЦПК України, ст.ст. 258, 267,526, 527, 530,553,554,610,611,1050,1054 ЦК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» заборгованість за кредитним договором № 5896-001/08Р від 07.04.2008 в розмірі 280 488,53 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 207,33.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справі, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 29 грудня 2018 року.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», ЄДРПОУ 38750239, п/р 26506013098901 в ПАТ «Альфа Банк», МФО 300346, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, поверх 6, оф.32.

Відповідач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Суддя: