Рішення № 78962209, 04.12.2018, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/6005/17

Пр. № 2/336/350/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 грудня 2018 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Щасливої О.В.,

розглянувши справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» 24 жовтня 2017 року звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.

В позові зазначає, що відповідно до договору кредиту без номеру від 05.09.2006 року відповідач отримав кредит в сумі 10000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Оскільки відповідач виконував свої зобов’язання неналежним чином, станом на 31 серпня 2017 року у нього виникла заборгованість за договором в сумі 44213 грн. 93 коп., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 527 грн. 14 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 36347 грн. 82 коп., заборгованості по пені та комісії за користування кредитом в сумі 4757 грн. 35 коп., а також штрафів як фіксованої частини в розмірі 500 грн. і як процентної складової в сумі 2081 грн. 62 коп.

В позові, який позивач уточнив протягом судового розгляду (а. с. 84-86), позивач просить про стягнення з відповідача лише заборгованості по відсоткам за останні три роки, що передували зверненню суми до суду, в сумі 39615 грн. 44 коп., яка обчислена як різниця між сумою відсотків, нарахованих та несплачених станом на 12 жовтня 2017 року, та сумою відсотків, заборгованість, по яким існувала станом на 12 жовтня 2014 року, а також судового збору в розмірі 1600 грн.

В судове засідання представник позивача не з’явився, надавши суду письмове звернення, яке містять прохання про задоволення позову і вирішення справи без його участі, а також згоду на ухвалення рішення при заочному розгляді справи.

З аналогічною заявою, яка містить відзив на позов з запереченнями, звернувся і відповідач.

Наведені обставини в силу ст. ст. 211, 223 ЦПК України є підставою для проведення судового розгляду у відсутність учасників справи.

З письмового відзиву відповідача випливає, що позивачем введено в оману суд посиланням в позові на зареєстроване місце проживання відповідача в державі Україна. Між тим відповідач є громадянином ОСОБА_2 Федерації, де постійно проживає з грудня 2009 року. Вказані обставини зумовили порушення судом правил підсудності і прийняття до провадження справи, яка непідсудна цьому суду. Саме з мотивів постійного проживання відповідача за межами України він не мав об’єктивної можливості використовувати картку, строк дії якої сплив 5 вересня 2010 року, а отримати картку з продовженим строком дії він не міг по наведеним причинам, постійно перебуваючи в іншій державі. У зв’язку з викладеними обставинами позивачем пропущена давність звернення за захистом права, а про визнання поважності причин пропущення позивач не просить. Оскільки відповідач припинив виконувати свої зобов’язання ще в грудні 2010 року, давність пред’явлення вимог про стягнення заборгованості позивачем пропущена.

А так як сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, просить застосувати положення закону про давність звернення до суду за захистом права та відмовити у задоволенні позову.

З’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з таких міркувань.

Судом встановлено, що 5 вересня 2006 року сторони уклали договір кредиту без номеру, за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 10000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Станом на 31 серпня 2017 року у нього виникла заборгованість за договором в сумі 44213 грн. 93 коп., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 527 грн. 14 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 36347 грн. 82 коп., заборгованості по пені та комісії за користування кредитом в сумі 4757 грн. 35 коп., а також штрафів як фіксованої частини в розмірі 500 грн. і як процентної складової в сумі 2081 грн. 62 коп. (а. с. 4-21).

Строк дії отриманої відповідачем карти сплив в жовтні 2013 року (а. с. 85).

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору, а згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Із змісту ст. 611 ЦК України випливає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Надані суду письмові докази, зокрема: кредитний договір, розрахунок заборгованості, графік погашення заборгованості, вказують на характер правовідносин сторін.

Між тим суд не вбачає підстав для ухвалення рішення на користь позивача, виходячи з таких міркувань.

За змістом ст. ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, встановлюється тривалістю в три роки, перебіг якого починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В силу ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк, а згідно із ч. 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Як встановлено судом, відповідно до умов кредитного договору сторони домовилися про прийняття кредитодавцем від позичальника щомісячних чергових платежів, які утворюють загальне зобов’язання.

Відповідно до положень «Умов та правил надання банківських послуг», які є невід’ємною частиною договору, договір між сторонами є договором приєднання, позичальник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі погашати кредит з нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями.

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності відповідно до частини п'ятої ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Таким чином, у випадку неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення грошових коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Наведене означає, що лише під час дії договору сторони можуть здійснювати свої права, передбачені змістом договору.

Як вже зазначено, зміст зобов’язань позичальника за договором кредитування полягає в обов’язку як повернути кредитні кошти, так і сплатити проценти за користування кредитом під час дії договору.

Аналізуючи положення закону про строк дії договору у співставленні з правилами законодавства про давність звернення до суду, суд вважає, що перебіг давності пред’явлення вимог по всіх невиконаних зобов’язаннях за цим договором почався після спливу строку дії картки, який співпадає з останнім днем жовтня 2013 року.

Як на кінцевий строк повернення усіх невиконаних зобов’язань за цим договором на кінцевий строк дії картки посилається і позивач в позові.

Дійшовши висновку, що строк дії договору між сторонами діє сплив зі спливом строку дії картки суд вважає, що давність звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості не може простиратися на строк, пізніший ніж жовтень 2016 року ( жовтень 2013 року – строк дії карти + три роки давності звернення до суду).

Позивач звернувся до суду 24 жовтня 2017 року, що свідчить про пропуск позовної давності.

Договір між сторонами є публічним договором, до якого застосовуються правила законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Як випливає з роз’яснень у пункті 31 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.12.2012 року, при застосуванні положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв'язку з частиною одинадцятою статті 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Наведені положення законодавства про захист прав споживачів і роз’яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ підкріплюють переконання суду про пропущення давності звернення за судовим захистом у відсутність поважних причин.

На зазначений висновок суду не впливають твердження представника позивача про те, що строк дії договору продовжується, а зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином, оскільки поняття строку дії договору і строку виконання зобов’язань не є тотожними, між тим аналіз змісту ст. ст. 1050 ч. 2 та 261 ч. 2 ЦК України свідчить про початок перебігу давності по зобов’язанням, строк виконання яких був змінений, за спливом вказаного строку.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт перший статті 32 Конвенції) і чиї рішення в силу ч. 10 ЦПК України є джерелом права, наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

В силу ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, якщо суд не знайде підстав для визнання поважними причини пропущення позовної давності.

У зв’язку з викладеним, виходячи з принципів диспозитивності і змагальності цивільного судочинства, суд вважає, що позивач не довів ґрунтовності стягнення належних за договором коштів в сумі, що утворює ціну позову, про причини пропуску давності звернення до суду, яка не переривалася і не зупинялася, суду не повідомив, заявляючи, що вона не пропущена, що не дає підстав для ухвалення рішення на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 256, 261, 267, 530, 1050 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 77-81, 263-265, 352, 354 ЦПК України

В И Р І Ш И В :

Позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, який не має зареєстрованого місця проживання в м. Запоріжжі, залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Суддя О.В. Щаслива