Рішення № 78961548, 26.11.2018, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 26.11.2018

Справа № 334/1552/18

Провадження № 2/334/2286/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2018 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., при секретарі Лиходід А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «Запоріжжяобленерго» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, в обґрунтування якого зазначив, що на підставі Наказу № 604-к згідно з ч.3 ст.38 КЗпП України 15.02.2018 року він був звільнений з посади керівника групи Центральної служби засобів диспетчерського технологічного керування на ПАТ «Запоріжжяобленерго».

Відповідачем в день звільнення йому було надано Повідомлення № 143 про нараховану суму, належну працівнику при звільненні від 16.02.2018 року, згідно якого до виплати ОСОБА_1 належать грошові кошти у розмірі 84291,96 грн.

27.02.2018 року відповідач частково здійснив виплату у розмірі 9196,15 грн., а тому загальна сума невиплаченої заборгованості на час звернення з позовом до суду складала 75095,81 грн.

Додатково позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку, враховуючи кожен календарний день невиплати, загальним розміром 12229,92 грн.

В подальшому позивач декілька разів уточнив позовні вимоги, і станом на 27.07.2018 року в уточненому позові зазначив, що 16.07.2018 року підприємство повністю розрахувалось з ним по заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, однак просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки (період з 16.02.2018 року по 15.07.2018 року) у розмірі 75927,42 грн., моральну шкоду у розмірі 25000,00 грн., а також витрати, пов’язані з отриманням професійної правової допомоги, у розмірі 2040,00 грн.

Відповідачем до суду подавались письмові відзиви на уточнені позови, в яких в задоволенні вимог позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем з урахуванням календарних, а не робочих днів, а також у стягненні грошових коштів на відшкодування юридичних послуг адвоката та моральної шкоди просили відмовити, у зв’язку з недоведеністю цих вимог.

Згідно уточненої позовної заяви від 19.11.2018 року позивач просив стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 17.02.2018 року по 15.07.2018 року (враховуючи робочі, а не календарні дні) у розмірі 50448,42 грн., моральну шкоду у розмірі 25000,00 грн. та понесені судові витрати, пов’язані з наданням правової допомоги у розмірі 2010,00 грн.

У відзиві на уточнений позов від 19.11.2018 відповідач просив відмовити в його задоволенні повністю, обґрунтувавши це тим, що середній заробіток за час затримки необхідно стягувати з врахуванням відрахувань у бюджет у вигляді податків ПДФО -18% та військового – 1,5%, а моральна шкода та витрати на правову допомогу також не доведено належними доказами.

В судовому засіданні позивач та його представник адвокат ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги від 19.11.2018 року підтримали просили задовольнити їх у повному обсязі, обґрунтовуючи це тим, що хоч ТОВ «Запоріжжяобленерго» і розрахувалось з позивачем по заборгованості з заробітної плати, але після спливу майже шести місяців, тому вимоги по стягненню середнього заробітку за час затримки з врахуванням кількості робочих 99 днів за період з 17.02.2018 року по 15.07.20.18 року у розмірі 50448,42 грн. є обґрунтованими та доведеними.

Стосовно стягнення моральної шкоди у розмірі 25000,00 грн. позивач та його представник в судовому засіданні зауважили, що моральна шкода полягає у приниженні гідності позивача як людини та працівника, бо підприємство-відповідач, на якому останній працював на різних посадах з 1991 року по 2018 рік по суті зневажливо поставилось до нього: не тільки не забезпечило своєчасною виплатою заробітної плати впродовж року, але й змусило його звільнитись у перед пенсійному віці, в якому пошуки нової роботи досить складні, а це призводить до наявності моральних страждань. Відповідач принижував позивача своєю бездіяльністю, бо впродовж майже шести місяців не здійснював розрахунки по належним позивачу грошовим нарахуванням. Після вимушеного звільнення, позивач втратив нормальні життєві стосунки, зв’язки, а це вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно пояснень представника позивача вимоги щодо стягнення понесених позивачем витрат, пов’язаних з отриманням професійної правової допомоги також є доведеними, оскільки в їх обґрунтування до матеріалів справи було долучено копію Договору про надання правової допомоги від 12.03.2018 року з детальним розрахунком вартості наданих послуг та копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 12.03.2018 року на суму 2040,00 грн.

З огляду на вищевказане просять суд уточнені позовні вимоги від 19.11.2018 року задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні вимог позивача у стягненні з ТОВ «Запоріжжяобленерго» середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 50448,42 грн., оскілки суд повинен врахувати ще й розмір стягнень з вказаної суми в державний бюджет у вигляді податків. Також просив відмовити в задоволенні вимог щодо стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу, як такі що не знайшли свого підтвердження.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані суду письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно зі ст.43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч.1 ст.21 вказаного Закону, працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно з ч.1 ст. 115 КЗпІІ України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судом встановлено, що на підставі Наказу № 604-к згідно з ч.3 ст.38 КЗпП України 15.02.2018 року він був звільнений з посади керівника групи Центральної служби засобів диспетчерського технологічного керування на ПАТ «Запоріжжяобленерго», що підтверджується копією трудової книжки позивача.

Відповідачем в день звільнення позивачу було надано Повідомлення № 143 про нараховану суму, належну працівнику при звільненні від 16.02.2018 року, згідно якого до виплати ОСОБА_1 належать грошові кошти у розмірі 84291,96 грн., яка складається нарахувань у загальному розмірі 52691,57, з яких заробітна плата за фактично відпрацьований час у місяці звільнення складає 10563,52 грн., грошова компенсація за всі не використані дні щорічної відпустки складає 1695,28 грн., вихідна допомога складає 40432,77 грн.

Згідно вказаного Повідомлення № 143 від 16.02.2018 року, загальна сума утримань (ПДФО, ЄСВ, профвнески, аванс, тощо) з заробітку позивача становить 10397,45 грн.

Також відповідно до даних вказаного Повідомлення №143 від 16.02.2018 року, позивачу до виплати належать наступні суми: за вересень 2017 року – 9196,15 грн., за жовтень 2017 року – 2890,96 грн., за листопада 2017 року – 9018,02 грн., за грудень 2017 року – 9910,01 грн., за січень 2018 року – 10981,70 грн., за лютий 2018 року – 42294,12 грн., що також підтверджується Довідкою про невиплачену заробітну плату, видану ПАТ «Запоріжжяобленерго» 26.04.2018 року.

Згідно наданої позивачем ОСОБА_3 по карті, виданої ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім’я ОСОБА_1 27.02.2018 року відповідач частково здійснив виплату заборгованості по заробітній платі у розмірі 9196,15 грн., а тому загальна сума невиплаченої заборгованості на час звернення з позовом до суду складала 75095,81 грн.

Під час розгляду справи ПАТ «Запоріжжяобленерго» 16.07.2018 року здійснило повний розрахунок з позивачем по заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, що підтверджується долученою до позову випискою по карті ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім’я ОСОБА_1 від 23.07.2018 року.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У відповідності до п.2 «Порядку обчислення середнього заробітку», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

У відповідності до п.3. «Порядку» при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки.

Відповідно до п.4 «Порядку», при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога, тощо); л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати.

У відповідності до пункту 8 «Порядку обчислення середнього заробітку», нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. ( Абзац перший пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 1398 ( 1398-99-п) від 30.07.99).

Згідно розрахунку позивача, який підтверджується Довідкою ПАТ «Запоріжжяобленерго» про невиплачену заробітну плату від 26.04.2018 року, розмір невиплаченої заробітної плати ОСОБА_1 за період грудень 2017 року – січень 2018 року складає 65017,08 грн., а кількість робочих днів за вказаний період становить 41 день, що в судовому засіданні не заперечувалось учасниками процесу.

З огляду на вищевказане, розмір середньоденної заробітної плати становить 509,58 грн., який вираховується шляхом поділу суми доходів позивача за грудень 2017 року - січень 2018 року у розмірі 20892,71 грн. розділеної на кількість відпрацьованих за ці місяці днів (41 день).

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 р., суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення. З огляду на те, що відповідач не провів з позивачем розрахунок при звільненні, стягненню на користь останнього підлягає середній заробіток за кожен день затримки розрахунку до дня фактичного розрахунку.

Тому, з огляду на вищевказане, суд погоджується з доводами представника позивача, щодо розрахунку середнього заробітку позивача ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.02.2018 року по 15.07.2018 року, згідно якого середньоденний дохід позивача за вказаний період, що становить 509,58 грн., помножений на кількість робочих за ці місяці дні (99 днів), тобто (509,58 грн. х 99 днів) = 50448,42 грн., що в судовому засіданні не заперечувалось представником відповідача.

Згідно ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. А згідно з ч. 3 цієї статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушення нормальних життєвих зв’язків, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Положення постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р. №4 зазначають, що відповідно до ст. 2371 КЗпП, якщо наявні порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум тощо), які призвели до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності. При цьому наявність вини як умови відшкодування моральної шкоди стаття 237-1 КЗпП України не передбачає.

З аналізу позовних вимог вбачається, що позивачу завдано душевних та моральних страждань, оскільки життя без коштів змусило його докладати додаткових зусиль для організації свого життя, відновлення нормальних життєвих зв’язків тощо. Позивач у зв’язку з несвоєчасною виплатою йому заробітної плати був позбавлений засобів існування, що призвело до порушення нормального ритму його життя, він вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, звертатися до суду за захистом своїх порушених прав. Тому суд вважає, що вимоги про відшкодування моральної шкоди є обґрунтованими.

Між тим, враховуючи принцип розумності i справедливості, співмірності завданих страждань заявленій сумі відшкодування, суд вважає, що заявлена до відшкодування моральна шкода у розмірі 25000,00 грн. не відповідає ступеню перенесених моральних страждань, а тому має бути зменшена до 1000,00 грн.

При вирішення питання про стягнення судових витрат суд виходить з наступного.

Матеріалами справи доведено, що при зверненні з вказаним позовом до суду позивач був змушений звернутись за юридичною допомогою до адвоката ОСОБА_4 та останнім було надано правову допомогу, розмір якої встановлений за домовленістю сторін, складає 2040,00 грн. В обґрунтування вказаного адвокатом до матеріалів справи було долучено копію адвокатського ордеру ЗП № 047501 від 12.03.2018 року, копію Договору про надання правової допомоги від 12.03.2018 року з детальним розрахунком вартості наданих послуг та копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 12.03.2018 року на суму 2040,00 грн.

Приймаючи до уваги викладене, з урахуванням вимог ст. 137 ЦПК України суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2040,00 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Крім того, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судових збір у сумі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (69035, м. Запоріжжя пр. Сталеварів, 14 р/р 26002055720132 в ПАТ «ПриватБанк», МФО 313399, код ЄДРПОУ 00130926) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, середній заробіток за період затримки розрахунку з 17.02.2018 року по 15.07.2018 року у розмірі 50448,42 грн. (п’ятдесят тисяч чотириста сорок вісім гривень 42 коп.).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (69035, м. Запоріжжя пр. Сталеварів, 14 р/р 26002055720132 в ПАТ «ПриватБанк», МФО 313399, код ЄДРПОУ 00130926) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (69035, м. Запоріжжя пр. Сталеварів, 14 р/р 26002055720132 в ПАТ «ПриватБанк», МФО 313399, код ЄДРПОУ 00130926) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2040,00 грн. (дві тисячі сорок гривень 00 коп.).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (69035, м. Запоріжжя пр. Сталеварів, 14 р/р 26002055720132 в ПАТ «ПриватБанк», МФО 313399, код ЄДРПОУ 00130926) в дохід держави судовий збір в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.).

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення допустити до негайного виконання в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Ленінський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Турбіна Т. Ф.