Рішення № 78960202, 11.12.2018, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/1674/17

Провадження №2/333/82/18

рішення

Іменем України

11 грудня 2018 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Холода Р.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Єрохіної А.Б.,

позивача по первісному позову ОСОБА_1,

представника позивача по первісному позову ОСОБА_2,

представника відповідача по первісному позову ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ квартири у житловому будинку, що знаходиться у спільній сумісній власності та зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

27.03.2017 року до суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_4 про поділ квартири у житловому будинку, що знаходиться у спільній власності, який 02.02.2018 року уточнила та зменшила зміст позовних вимог.

В уточненому позові ОСОБА_1 послалася не те, що з 30.06.2007 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_4, від якого 28.07.2009 року народилась дитина – ОСОБА_6. Під час шлюбу сторонами було набуто нерухоме майно – трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами, що підтверджено договором купівлі-продажу від 28.10.2011 року. У грудні 2016 року шлюб розірвано, а спільна донька на цей час мешкає разом з позивачем та знаходиться на її утриманні.

Добровільно поділити спільно придбане майно сторони не можуть. Відповідач мешкає у спірному будинку, де знаходиться майно і постійно ним користується, тому позивач просить суд поділити квартиру у житловому будинку , яка знаходиться у спільній сумісній власності шляхом виділення у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_4 окремими об’єктом нерухомості 1/2 частку квартири № 2 житлового будинку № 8, житловою площею 52,2 кв.м, загальною площею 91,9 кв.м та 1/2 частину господарських будівель та споруд цієї квартири кожному, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Антарктична, 8 з відступом від рівності часток і можливим збільшенням частини ОСОБА_1 на користь неповнолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та припинити право спільної сумісної власності з ОСОБА_4 на вказану квартиру.

21.06.2017 року до суду від ОСОБА_4 надійшов зустрічний позов до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя. Зустрічна вимога обґрунтована тим, що з 30.07.2007 року по грудень 2016 року він знаходився у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, з якою вони мешкали разом і вели спільне господарство до кінця 2015 року.

У період шлюбу була придбана трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1. Згідно п. 3 договору купівлі-продажу квартири від 28.10.2011 року продаж квартири було вчинено за 352 000 грн., що еквівалентна 44 000 доларів США.

В липні 2009 року народилась донька – ОСОБА_6, тому позивач по первісному позову у період з моменту народження дитини та до купівлі житла знаходилась у відпустці по догляду дитиною до досягнення нею 3-х років, не працювала і не мала жодних джерел доходів. Він працював приватним підприємцем та повністю дбав про задоволення фінансових та матеріальних потреб сім’ї, але необхідних коштів для придбання житла не було. Тому, 25.10.2011 року матір відповідача по первісному позову – ОСОБА_7 продала належну їй трикімнатну квартиру № 82 в будинку № 124 А по вул. Космічній в м. Запоріжжі за 287 125, 50 грн., з яких 24 000 доларів США вона дала для придбання спірного житла – квартири АДРЕСА_2.

Інші 20 000 доларів США ОСОБА_4 взяв у боргу у свого друга – ОСОБА_5, про що свідчить оформлений договір позики від 26.10.2011 року, за яким борг необхідно було повернути через 5 років. Отже, після продажу квартири ОСОБА_7 та оформлення договору позики з ОСОБА_5, було за еквівалент 44 000 доларів США придбано у власність спірну квартиру.

ОСОБА_1 було відомо, що у 2016 році ОСОБА_5 звертався із вимогою про повернення боргу, у зв’язку з чим сторонами було прийнято рішення про продаж спірної квартири для погашення боргу. Позивач по первісному позову взагалі не приділяла належної уваги матеріально-побутовому забезпеченню сім’ї, не вносила своєї частки до спільного сімейного бюджету, а всі зароблені ОСОБА_4 кошти витрачала на власний розсуд. Звернення із позовом – це намагання уникнути відповідальності перед ОСОБА_5

ОСОБА_4 просить суд визнати за ним, право особистої приватної власності на трикімнатну квартиру, загальною площею 91,9 кв.м. та житловою площею 52,2 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

21.06.2017 року ОСОБА_4 до суду надав заперечення проти позову ОСОБА_1, в яких зазначено, що позовні вимоги останньої не визнає у повному обсязі та повідомив про обставини, аналогічні викладеним у зустрічному позові.

19.09.2017 року до суду ОСОБА_1 подала заперечення на зустрічний позов. Вважає, що вимоги ОСОБА_4 за зустрічним позовом є безпідставними і задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

Шлюб між сторонами укладено 30.06.2007 року, а спірна квартира придбана 28.10.2011 року, тобто більше ніж через 4 роки шлюбу і за цей час було накопичено достатньо коштів для купівлі житла. У спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_4, вона і неповнолітня донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Це підтверджує, що квартира куплена сім’єю за спільні кошти та для спільного проживання, де вона особисто зробила євроремонт.

Незважаючи на те, що вона перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною, але продовжувала займатись підприємницькою діяльністю та її дохід за 07.2010 – 11.2012 роки склав 429 886 грн. 46 коп., що підтверджується розрахунком по картці. ОСОБА_4 займався сумнівними справами, що навпаки завдавало їх сім’ї збитки. Їй особисто приходилося розраховуватись за борги чоловіка. Так, у 2009 році партнерство ОСОБА_4 з ОООО «Мобізв’язок» завдало збитків їх сім’ї на суму 49 250 грн., що еквівалентно 6 150 доларів США.

Продаж квартири матір’ю ОСОБА_4 – ОСОБА_7 25.10.2011 року не доводить того, що саме за ці кошти було придбано квартиру. Тим більше у квартирі ОСОБА_7, в якій вони з відповідачем по первісному позову мешкали декілька років, було зроблено за її особисті кошти євроремонт, в результаті чого ринкова вартість квартири збільшилась вдвічі.

Оформлення договору позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 26.10.2011 року є особистою справою ОСОБА_4, пов’язаною з сумнівними операціями, що завдавало сім’ї тільки збитки.

Факт того, що 28.10.2011 року спірна квартира придбана сім’єю доводить договір купівлі-продажу квартири, підписаний особисто ОСОБА_4 за письмовою згодою ОСОБА_1, у тексті якого приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8 роз’яснила продавцю ОСОБА_9 та покупцю ОСОБА_4 зміст ст.ст. 59,64,74 Сімейного кодексу України, тобто, що спірна квартира є об’єктом права спільної сумісної власності. На момент купівлі квартири ОСОБА_4 був юридично обізнаний, що спірна квартира набувається для сім’ї і останній діяв саме в інтересах сім’ї. У зв’язку з викладеними обставинами, ОСОБА_1 просить у задоволенні зустрічного позову відмовити.

З 27.03.2017 року справа на розгляді перебувала у провадженні судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя Герасименко С.Г. У зв’язку з прийняттям 21.08.2018 року Вищою радою правосуддя рішення про звільнення ОСОБА_10 з посади судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя у відставку, відбулася заміна головуючого у складі суду.

03.09.2018 року під час повторного автоматичного розподілу між суддями вказаної цивільної справи головуючого було обрано суддю Холода Р.С.

06.09.2018 року в провадження судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя Холода Р.С. передано цивільну справу № 333/1674/17.

Ухвалою суду від 06.09.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_4 було прийнято до розгляду та призначено підготовче засідання.

У підготовчому засіданні 02.10.2018 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 було прийнято до спільного розгляду із позовом ОСОБА_1 про поділ квартири у житловому будинку, що знаходиться у спільній власностіта об’єднано в одне провадження з первісним позовом, закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала свої уточнені позовні вимоги і заперечувала проти задоволення зустрічного позову. Додатково суду пояснила, що з 30.06.2007 року по грудень 2016 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 У 2009 році у них народилась донька ОСОБА_6. У 2011 році вони набули у власність спірне житло – квартиру за адресою: АДРЕСА_1. До цього вони сім’єю мешкали у трикімнатній квартирі свекрухи – ОСОБА_7 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 124 а, кв. 81, де вона за власні кошти зробила євроремонт.

До декретної відпустки вона працювала комерційним директором ПП Ракова, отримувала заробітну плату в розмірі 4000 грн., а у декретній відпустці працювала в Інтернеті і отримувала дохід від 5000 до 20 000 грн. Працювала тому, що хотіла купити будинок. Знайшла оголошення про продаж половини будинку котеджного типу, який має окремий вхід, три роздільні кімнати та почала займатися її придбанням.

Спільно з ОСОБА_4 було прийнято рішення продати квартиру за адресою: м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд.124 а, кв.81, вартість якої значно збільшилась після зробленого нею євроремонту. Від продажу квартири були взяті кошти в розмірі 15 000 доларів США для купівлі спірної квартири, інші кошти – це збереження їх сім’ї. Розрахунок по договору проводився у гривнях. Вартість квартири за адресою: АДРЕСА_3 склала 352 000 грн. Квартиру та усі документи було оформлено на чоловіка – ОСОБА_4, так як вона була на той момент годувала дитину і не мала можливості постійно відлучатись. Безпосередньо при укладенні договору купівлі-продажу вона була присутньою, надавала письмову згоду на укладення договору.

У подальшому, коли квартиру вже придбали, ремонт у житлі проводили за гроші її батьків: замінили усі вікна, каналізацію, електрику. Багато розрахунків за матеріали було проведено з її картки. ОСОБА_4 був приватним підприємцем і працював на ринку по вул. Анголенко – торгував промисловим товаром. У них був кредит у сумі 6000 доларів США, який вони віддавали разом.

На цей час у спірному будинку зареєстровані вона з дитиною і ОСОБА_4 На теперішній час у будинку мешкає ОСОБА_4 і користується усіма речами, які вони придбали під час шлюбу. Вона з дитиною мешкає в орендованій квартирі з грудня 2016 року. По справі було проведено експертизу і експертом запропоновано варіант розподілу будинку – із збільшенням частки одного із співвласників. У зв’язку з тим, що з нею мешкає неповнолітня дитина і знаходиться на її утриманні, просить суд здійснити розподіл майна подружжя, відступивши від рівних часток і збільшивши їй частину, і виділити їй варіант розподілу для співвласника 2 - позначено у додатку №1 до висновків експерта зеленим кольором.

Представник позивача по первісному позову ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав позов ОСОБА_1, пояснивши, що остання має право на 1/2 частину спільно набутого під час шлюбу майна. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Також, звертає увагу, що на утриманні у ОСОБА_1 знаходиться неповнолітня дитина, тому її частку необхідно збільшити з метою недопустимості порушення прав дитини. Просить виділити в натурі ОСОБА_1 частину квартири по запропонованому варіанту експерта, а саме кімнати: 2, 2-1, 2-3, 2-4, 2-5, 2-8, 2-9, позначеній в додатку № 1 до висновку експерта зеленим кольором. Враховуючи вказані обставини, просить суд відмовити у зустрічній позовній заяві.

ОСОБА_4 у судовому засіданні первісний позов не визнав, підтримав зустрічний позов і просив його задовольнити. Додатково пояснив, що знаходився з ОСОБА_1 у шлюбі, від якого народилася донька ОСОБА_6. Деякий час вони мешкали у квартирі його матері, але потім вирішили купити власне житло, проте на будинок не було коштів. ОСОБА_1 до декретної відпустки працювала директором «ОСОБА_8 природи», отримувала заробіток в розмірі 5000 грн., а після народження дитини, здійснювала за нею догляд. Він працював приватним підприємцем, на ринку по вул. Анголенко, торгував промисловими товарами, отримував дохід близько 8 000 грн. на місяць. Цього заробітку вистачало лише на харчування та утримання дитини, тому відкладати певну суму не було можливим.

Для того, щоб купити спірне житло його матір - ОСОБА_7 продала свою власну квартиру по вул. Космічній у м. Запоріжжі, а решту – він отримав у борг у ОСОБА_5В та зобов’язався повернути ці гроші протягом 5 років. Спірну квартиру купили за 352 000 грн., розрахунок проводився у гривнях, розраховувалась ОСОБА_1, так як кошти були у неї. Матір дала на купівлю квартири 24 000 доларів США, а 20 000 доларів США – це позика ОСОБА_5

Договір позики був оформлений у присутності його матері та ще одного знайомого, який на даний час виїхав за межі країни, без відсотків. На теперішній час вже повернуто 8 000 доларів США. У спірній квартирі мешкає лише він, так як позивач по первісному позову з дитиною виїхали. Те, що будинок є лише його власністю свідчить той факт, що нерухомість оформлена на нього. Спірний будинок також купляв для себе особисто.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 повідомив, що товаришує з ОСОБА_11 з 1994 року, був у нього на весіллі, часто спілкується, навіть спільний бізнес був. Знає, що ОСОБА_4 завжди хотів мати власне житло. Так як грошей у останнього не було, тому ОСОБА_7 продала квартиру по вул. Космічній в м. Запоріжжя та дала кошти від продажу для купівлі житла, але їх не вистачало. У зв’язку з цим, ОСОБА_4 звернувся з проханням дати йому позику в розмірі 20 000 доларів США. При укладенні договору була присутня матір ОСОБА_4 та спільний з ОСОБА_4 друг, які були свідками передачі грошей. ОСОБА_4 зобов’язався повернути гроші через 5 років, але не виконав свої обов’язки і лише після звернення з позовом про стягнення боргу за договором позики, останній повернув суму у розмірі 8 000 доларів США. Повернення грошей було частинами у період – з 2016 року по 2018 рік.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що вона є матір’ю ОСОБА_4, який знаходився у шлюбі з ОСОБА_1 Деякий час вони мешкали у неї в квартирі – по вул. Космічній у м. Запоріжжі. У 2009 році народилася її онука. У подальшому, вин та невістка вирішили придбати житло, більше за квартиру, тобто розширитися. Так як грошей на придбання спірної квартири не хватало, вона продала свою квартиру за 36 000 доларів США, з яких – 24 000 доларів США віддала сину. Проте, будинок, який ОСОБА_4 хотів купити, коштував 45 000 доларів США, тому син вимушений був взяти позику у друга. У квартирі по вул. Космічній в м. Запоріжжі син з ОСОБА_1 зробили ремонт, матеріальної участі у ремонті вона не приймала, тому квартиру вдалося продати дорожче. Не пам’ятає, щоб вона приймала участь під час передачі грошей ОСОБА_5 її сину і при оформленні з цього приводу якихось документів.

Суд, заслухавши сторони, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.

Згідно вимог ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

Відповідно п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 76,81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

30.06.2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали шлюб (т. 1, а.с. 9).

28.07.2009 року народилась ОСОБА_6, батьками якої є ОСОБА_4 та ОСОБА_1, про що свідчить свідоцтво про народження, видане Комунарським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції (актовий запис № 840) (т. 1, а.с. 10).

28.10.2011 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, житловою площею 52,2 кв.м., загальною площею 91,9 кв.м. Дружина покупця – ОСОБА_1 знає про купівлю квартири по договірній ціні, та не заперечує проти укладення відповідного договору купівлі-продажу на умовах, ним визначених, про що є заява, підпис по якій нотаріально засвідчений та зберігається з іншими документами у цій справі. Продаж квартири здійснено за 352 000 гривень, що еквівалентно 44 000 доларів США (т.1 а.с., 17).

Право власності на спірну квартира за згодою ОСОБА_1 оформлено на ОСОБА_4, що підтверджено Витягом про державну реєстрацію прав № 31889333 від 02.11.2011 року (т. 1 а.с. 19).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За положеннями ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі; присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України; присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

26.10.2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір позики, за яким сума позики складає 20 000 доларів США, що еквівалентно 159 540 грн. Згідно п. 3.1 зазначеного договору строк надання позики становить 5 років з моменту підписання його сторонами, тобто до 26.10.2016 року (т.1 а.с. 68-69).

Свідками у даному договорі зазначені – ОСОБА_7 та ОСОБА_12 Під час допиту у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 повідомила, що вона не пам’ятає, що була присутня при передачі грошей та оформленні документів, тому підтвердити даний факт не може. Свідок ОСОБА_12 до суду не прибув. За вказаних обставин, враховуючи, що сума позики була дуже значною, отримана ОСОБА_4 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1, з якою вони на той час спільно мешкали, вели спільне господарство, і яка про цей факт належним чином повідомлена не була, та не давала на це свою згоду, суд не може прийняти показання ОСОБА_4 і свідка ОСОБА_5 як належні та достовірні докази для встановлення факту укладення договору позики між останніми. До показань ОСОБА_5 суд ставиться критично, так як зазначена особа, на думку суду є зацікавленою.

Як позивач по первісному позову, так і свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснили, що причиною придбання спірного будинку була необхідність розширення житлової для сім’ї ОСОБА_7.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина 4 ст. 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

25.10.2011 року ОСОБА_7 здійснила продаж квартири за адресою: м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 124 а, кв. 81, яка належала їй на праві приватної власності за 287 125 гривень, що еквівалентно 36 000 доларів США. Її вартість її була збільшена за рахунок євроремонту, який зробила ОСОБА_1, даний факт у суді підтвердила сама ОСОБА_7

Факт продажу квартири, розташованої по вул. Космічній підтверджується відповідним договором, проте сума, яку ОСОБА_7 дала для купівлі квартири з показань обох сторін зазначена різна. Позивачем по первісному позову зазначено, що ОСОБА_7 від продажу своєї квартири дала 15 000 доларів США, а інші кошти – це були їх спільні збереженні. ОСОБА_4 зазначив, що його матір дала гроші на купівлю квартири в розмірі 24 000 доларів США.

Враховуючи пояснення ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_7, суд дійшов висновку, що кошти, отримані від останньої, були використані в інтересах сім'ї, а відтак придбана за ці кошти квартира є спільним сумісним майном подружжя.

Заперечення ОСОБА_4 відносно того, що позивач за зустрічним позовом не приймала участі в утриманні сім’ї, а накопичень взагалі не могло бути, спростовується доказами наданим ОСОБА_1, а саме: копією трудової книжки серії АХ № 401337 від 08.06.2001 року, де зазначено, що з 02.06.2008 року по 30.07.2012 рік ОСОБА_1 працювала на посаді комерційного директора в ПП Ракова (т.1 а.с.92-94), випискою по картці/рахунку 4405885014906280 і додатковим рахункам договору за період 01.01.2000 року по 22.06.2017 року, де зазначено суму надходжень 429 886,46 грн. (т.1 а.с. 95-198). На підставі вказаних даних суд дійшов до висновку, що решта грошових коштів, витрачених для купівлі спірної квартири, були спільним майном подружжя ОСОБА_1.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 3 статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положенням статті 370 Цивільного кодексу України визначено право співвласників на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або судом.

Цивільний кодекс України регулює відносини, що складаються між співвласниками стосовно майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, визначаючи порядок володіння, користування та розпорядження таким майном, що визначає зміст права спільної сумісної власності. Хоча при праві спільної сумісної власності розмір частки кожного з співвласників не визначений, це не позбавляє можливості кожного з них права на виділ частки з майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, у натурі.

Частиною першою статті 372 Цивільного кодексу України визначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

За клопотанням позивача по справі проведено судову будівельно-технічну експертизу.

Висновком експерта № 2368 ОСОБА_13 від 10.04.2018 року встановлено, що площа та розташування приміщень у квартирі № 2 житлового будинку № 8 по вул. Антарктична в м. Запоріжжя, вимоги нормативних документів, що діють в області будівництва на території України, не дозволяють з технічної точки зору, розробити та надати на розгляд суду варіанти поділу квартири № 2 у житловому будинку № 8 з господарськими будівлями та спорудами по вул. Антарктична в м. Запоріжжі між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з дотриманням рівних часток. На розгляд суду пропонується варіант розподілу квартири № 2 у житловому будинку № 8 з господарськими будівлями та спорудами по вул. Антарктична в м. Запоріжжі, при якому співвласнику 1 пропонується будівель та споруд вартістю 37752,00 грн., а співвласнику 2 вартістю 63949,00 грн. (т.2 а.с. 24-40).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення

Відповідно до положення даної статті поділ майна може бути здійснений за домовленістю між співвласниками, у зв'язку з чим діє презумпція рівності часток. Водночас, чинне законодавство передбачає можливість відступу від рівності часток у випадку поділу майна, що знаходиться в спільній сумісній власності.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. (ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України)

Так, за вимог ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначене за домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною другою зазначеної статті встановлено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення. Частиною третьою зазначеної статті встановлено, що за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею/з ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, не достатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

При поділі майно, що знаходиться в спільній сумісній власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної власності припиняються, оскільки кожному з співвласників буде належати його частина вже на праві приватної власності. Отже, у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч. 4 ст. 372 Цивільного кодексу України).

Як визначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року N 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Загальні засади цивільного законодавства, зокрема засади справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України), спонукають суд при вирішенні зазначених спорів ураховувати також інтереси обох сторін та встановлювати: чи дійсно є неможливим виділ частки в натурі; чи допускається такий виділ згідно із законодавством; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на усе спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар тощо.

Так, як судовим експертом не надано варіанту рівного поділу нерухомого майна, а ОСОБА_4 категорично заперечує проти запропонованих варіантів. ОСОБА_1 та її представником у суді не надано жодного доказу спільного проживання неповнолітньої доньки з нею, що ОСОБА_4 сплачує не в достатньому розмірі аліменти або взагалі їх не сплачує, матеріальний стан по первісному позову не дозволяє забезпечити достатній рівень фізичного, духовного розвитку дитини та забезпечити лікування, якщо дитина хворіє, тому суд вважає за доцільне відмовити позивачу у частині збільшення частки в спільно набутому майні.

Під час розгляду зустрічного позову ОСОБА_4 суд дійшов до такого.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Відповідно до п.п.1-3 ч. 1 статті 57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Особистою власністю дружини, чоловіка є речі (майно), придбані нею (ним) за кошти, які належали їй (йому) особисто. Законодавець має на увазі кошти, які були набуті до шлюбу, або одержані під час шлюбу за реалізоване майно, яке належало подружжю до шлюбу, одержані за договором дарування, одержані в порядку спадкування.

Таким чином, якщо один із подружжя під час шлюбу набуває певне майно за рахунок особистих коштів, то таке майно не може визнаватися спільним майном подружжя. В цьому випадку об'єкт роздільної власності подружжя лише змінює свою форму, тому що кошти, за рахунок яких майно було набуто, і сама річ мають однаковий правовий режим - режим роздільності. Це правило стосується як грошей, які були набуті одним із подружжя до шлюбу, так і тих, які були отримані одним із подружжя під час шлюбу - за договором дарування, внаслідок спадкування тощо. Тобто у цьому разі виникає право роздільної приватної власності подружжя, тобто має місце трансформація одного об'єкта цієї власності в інший. Однак, оскільки така трансформація сталася за час шлюбу, то відповідно до ч. 2 ст. 60 Сімейного кодексу України тягар доказування відсутності спільного майна подружжя лягає на того, хто оспорює це. Така особа має довести, що спірну річ вона придбала за кошти, що належать їй особисто.

Згідно положень статті 65 Сімейного кодексу України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відповідно до п. 2 договору купівлі-продажу спірної квартири від 28.10.2011 року, ОСОБА_4 вчинив данийдоговір за письмовою згодою ОСОБА_1, тобто своїм власноручним підписом під цим договором підтвердив спільність коштів, за які було придбано спірну квартиру. В самому договорі відсутній пункт, про те, що дана квартира придбалась за особисті кошти покупця.

Обов'язок доведення належності майна набутого під час шлюбу одному з подружжя на праві особистої власності покладається саме на цю особу, в даному конкретному випадку на відповідача по первісному позову та позивача по зустрічному позову – ОСОБА_4

Одним із принципів, на підставі якого здійснюється цивільне судочинство є принцип змагальності, тобто кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Враховуючи попередні висновки суду щодо використання коштів, отриманих від ОСОБА_7 в інтересах сім’ї ОСОБА_7 для купівлі спірного житла, а також встановлення факту використання спільних коштів сім’ї для придбання зазначеної квартири, на думку суду, у задоволенні зустрічної позовної заяви необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст.141 КК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно роз’яснень до п.36 Пленуму ВССУ від 17.10.2014 року якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

У зв’язку з тим, що суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1, вважаю за необхідне стягнути судові витрати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, але у розмірі ? частини від сплачених судових витрат, так як неможливо визначити точну пропорційність задоволених вимог.

Судові витрати ОСОБА_1 складають: 2949, 15 грн. та 640 грн. – судовий збір; 5 000 грн. – вартість експертизи, а всього на суму – 8589,15 грн. Половина вказаної суми складає 4294 грн. 57 коп., яку і необхідно стягнути з ОСОБА_4

Керуючись ст. ст. 60, 61, 65, 69-71 СК України, ст. ст. 368, 370, 372 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 264-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ квартири у житловому будинку, що знаходиться у спільній сумісній власності – задовольнити частково.

Визнати квартиру №2 у житловому будинку №8 по вул. Антарктичній в м. Запоріжжі, житловою площею 52,2 кв.м, загальною площею 91,9 кв.м і господарські будівлі та споруди цієї квартири спільним сумісним майном подружжя.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати право власності:

- за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, р.н.о.к.п.п. 303020107, мешкає за адресою: АДРЕСА_5 право власності на ? частину квартири №2 у житловому будинку №8 по вул. Антарктичній в м. Запоріжжі, та на ? частину господарських будівель та споруд цієї квартири;

- за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 право власності на ? частину квартири №2 в житловому будинку №8 по вул. Антарктичній в м. Запоріжжі, та на ? частину господарських будівель та споруд цієї квартири.

Припинити право спільної сумісної власності на квартиру №2 у житловому будинку №8 по вул. Антарктичній в м. Запоріжжі, житловою площею 52,2 кв.м, загальною площею 91,9 кв.м і господарські будівлі та споруди цієї квартири.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, р.н.о.к.п.п. 303020107, мешкає за адресою: АДРЕСА_5 судові витрати у розмірі 4294 (чотирьох тисяч двохсот дев’яноста чотирьох) грн. 57 коп.

В іншій частині позову ОСОБА_1 – відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення складено 21.12.2018 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя Р.С. Холод