Рішення № 78959932, 20.12.2018, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 20.12.2018

Справа № 334/7050/18

Провадження № 2/334/3716/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2018 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Баруліної Т.Є.;

при секретарі Сагайдак Г.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням ,

ВСТАНОВИВ:

Позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить об’єкт нерухомості, квартира за адресою: АДРЕСА_1, на підставі Договору дарування від 30.12.2016 року, укладеного між нею та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, ОСОБА_4, зареєстрованого під реєстровим № 770.

Позивачка правомірно та на законних підставах набула право власності на вищевказану квартиру та на теперішній час є єдиним власником вказаного об’єкту нерухомості, але вона позбавлена можливості вільно користуватися придбаним будинком через те, що у зазначеній квартирі окрім неї зареєстрований відповідач по справі, її син ОСОБА_2, який в 2010 році уклав шлюб з ОСОБА_5 та виїхав з квартири за місцем проживання дружини. Із зазначеного часу в спірну квартиру не повертався, однак в добровільному порядку не знявся з реєстрації, хоча в квартирі не проживає більше 1 року без поважних причин, його особисті речі в квартирі відсутні. Відповідач не приймає участі в утриманні квартири, комунальні платежі не сплачує, квартирою не цікавиться.

Тому, позивачка була вимушена звернутись до суду з даним позовом з метою захисту свого порушеного права та просить суд усунути їй перешкоди у користуванні власністю шляхом визнання відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою № 10 в будинку № 6 по вул. Мінська в м. Запоріжжя.

Справа призначена до розгляду в загальному позовному провадженні. Сторони повідомлені про дату розгляду справи та наданий час для подання відзиву та заперечень.

Позивачка до судового засідання надала письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, наполягає на задоволенні позову, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про час і місце слухання справи був повідомлений вчасно за місцем реєстрації рекомендованою кореспонденцією, у визначений строк не надав суду відзив на позовну заяву.

Третя особа по справі Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради просить суд розглянути справу на розсуд суду за відсутності їх представника.

Суд вважає можливим, за згодою позивача, провести заочний розгляд справи на підставі матеріалів справи відповідно до ст.280 ЦПК України, за відсутності відповідача.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Судом встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі Договору дарування від 30.12.2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, ОСОБА_4, зареєстрованого під реєстровим № 770 (а.с.5-7).

В квартирі з 15.01.2002 року по теперішній час окрім позивачки зареєстрований відповідач по справі ОСОБА_2, що підтверджується Довідкою №04-27/4-5701 від 29.03.2018р. та Довідкою юридичного відділу Департаменту реєстраційних послуг № 01-71/9530 від 01.10.2018 р. (а.с.8-9, 15).

Факт непроживання відповідача за вказаною адресою підтверджується матеріалами справи.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним

Стаття 47 Конституції України та ст. 9 ЖК України передбачають, що кожен має право на житло і ніхто не може бути обмежений у праві користуванням інакше ніж з підстав і в порядку визначеним законом.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно до ч. 1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Наявність реєстрації відповідача у квартирі АДРЕСА_3 приводить до обмеження права власності позивача, що виражається в неможливості розпорядитись об’єктом власності на свій розсуд, які зокрема полягають у тому, що вона змушена нести додаткові витрати на оплату комунальних послуг, та позбавлена можливості оформити субсидію

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно до ч. 1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Частиною першою ст. 156 ЖК України передбачено, що члени сім’ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім’ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім’ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 2 ст.405 ЦК України член сім’ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності його без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником будинку або законом.

Пунктом 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», передбачено, що під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім’ї, попередніми членами його сім’ї, а також членами сім’ї попереднього власника житла.

Аналіз даних правових норм свідчить про те, що право користування житловим приміщенням власником житла є одним із засобів реалізації права власності і похідним від права власника на житло.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року у справі №6-57цс11, вирішення питання про зняття особи з реєстрації місця проживання залежить, зокрема від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України.

Згідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований в данній квартирі з 15.01.2002 року, в 2010 році він одружився та проживає за місцем проживання своєї дружини, зазначена квартира 13.12.2016 року перейшла у власність ОСОБА_1, отже на данний час він втратив право користування даним житлом, однак добровільно з реєстраційного обліку не знявся, та залишається зареєстрованим в спірній квартирі, хоча жодних зобов’язань пов’язаних з утриманням житла відповідач не несе, ним не користуються, повністю припинив виконувати обов’язки, пов’язані з утриманням, оплатою житлового приміщення, не цікавляться спірним приміщенням, що спричиняє власнику, позивачу додаткові матеріальні витрати та чинить перешкоди у здійсненні права власності.

Таким чином, з’ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв’язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Керуючись Конституцією України, ст. ст.10, 12, 13, 18, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст. ст. 317, 319, 346, 383, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 9, 64,72 ЖК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН:НОМЕР_1) в користуванні квартирою №10 в будинку № 6 по вулиці Мінській в місті Запоріжжі, шляхом визнання ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2), таким, що втратив право користування житловим приміщенням, квартирою за адресою: АДРЕСА_4.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Баруліна Т. Є.