Рішення № 78953962, 26.12.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2018 року № 810/3712/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Тетіївської районної державної адміністрації про визнання рішення про відмову у наданні пільги протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом, в якому просить визнати протиправним рішення Управління спеціального захисту населення Тетіївської районної державної адміністрації від 18.05.2018 № 4/777 про відмову у призначенні пільг, передбачених ст. 15 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», та зобов'язати призначити їй такі пільги.

На обґрунтування позовних вимог, позивачка зазначила, що вона є дружиною померлого ОСОБА_2, який був інвалідом 1 групи, ліквідатором наслідків на ЧАЕС та отримував пільги, передбачені ст. 20 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Крім того, її покійний чоловік мав право на пільги, передбачені ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та був включений до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги.

Вона, як дружина померлого, відповідно до абз. 1 п. 1 ст. 10 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на пільги, передбачені цим законом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Сторонами надано до суду заяви, в яких вини просили розглядати справу за їх відсутності.

На підставі ст.ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що між позивачкою та гр. ОСОБА_2 07.09.1977 року укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_2 від 07.09.1977.

Відповідно до посвідчення НОМЕР_3 від 09.09.2009 гр. ОСОБА_2 був інвалідом 1 групи і мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

Згідно довідки УПСЗН Тетіївської районної державної адміністрації від 09.09.2009 № 139 гр. ОСОБА_2 включений до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги відповідно до ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Гр. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 26.11.2009 НОМЕР_4 .

Позивачка 24.03.2010 отримала посвідчення дружини померлого громадянина із числа ліквідаторів, категорії 1, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою (НОМЕР_5), у якому зазначено, що пред'явник посвідчення має право на пільги, компенсації, передбачені п.п. 5, 7, 8, 11, 12, 20, 23, 27 ст. 20 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивачка 29.03.2018 звернулася до УПСЗН Тетіївської РДА Київської області із заявою про призначення їй пільг передбачених ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Листом від 18.05.2018 № 4/777 УПСЗН Тетіївської РДА відмовило у наданні статусу члена загиблого (померлого) ветерана війни відповідно до ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» оскільки причина смерті чоловіка не пов'язана із захворюванням, пораненням, контузією чи каліцтвом, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Не погоджуючись з даною відмовою, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 3551-XII).

В преамбулі до Закону № 3551-ХІІ зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Статтею 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Як встановлено судом, гр. ОСОБА_2 визнаний за життя інвалідом першої групи та інвалідом війни.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Як слідує з матеріалів справи, гр. ОСОБА_2 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань ЦО Тетіївського автопідприємства 31039, тобто, у випадку позивача наявні перераховані вище обов'язкові умови.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.10 чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Згідно статті 10 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з приміткою до цієї статті до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини)," солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.

У період ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС діяв Закон СРСР від 12 липня 1967 року № 1950-УІІ «Про загальний військовий обов'язок».

Відповідно до статей 5, 6 цього Закону (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 грудня 1980 року N 3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов'язаними.

За правилами статей 7-9 цього Закону військовослужбовці і військовозобов'язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.

Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов'язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов'язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу", який набрав чинності з 12.05.1992.

Відповідно до ч. 9 ст. 1 цього Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Усі військовослужбовці мають відповідні військові звання, користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод, виконують обов'язки громадян України, передбачені Конституцією України.

За правилами ч. 1 ст. 16 Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.1991 № 1934-ХІІ, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників ЗС України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Зазначене вище кореспондується зі ст. 10 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.

Отже, громадяни із числа військовослужбовців у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.

До того ж висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 01 березня 2016 року № 21-1887а15.

Як свідчать матеріали справи, померлий чоловік позивачки за життя був визнаний інвалідом війни, позивачка є його дружиною, тому на неї поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Суд звертає увагу, що ст. 10 Закону № 3551 -XII не містить застережень щодо встановлення статусу дружини померлого інваліда внаслідок встановлення статусу інваліда війни померлому ОСОБА_2 відповідно до ст. 7 цього Закону.

V Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що позивачка звернулась до Управління соціального захисту населені Тетіївської райдержадміністрації із заявою про призначення їй пільг, передбачених Закону № 3551-ХІІ, та про вирішення питання про виплату разової грошової допомоги, передбаченої ч 5 ст.15 Закону № 3551-ХІІ, при цьому не просила встановити статус особи на яку поширюється чинність ст. 10 Закону № 3551-ХІІ, та видати посвідчення «Члена сім'ї загиблого» згідно постанови КМУ №302 від 12.05.1994 , яке дає право на пільги встановлені Законом № 3551-ХІІ.

Особи, яким не встановлений статус та не видане посвідчення встановленого зразка, автоматично не мають права на пільги, передбачені Законом № 3551-ХІІ.

Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ (стаття 10 зазначеного Закону), видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого».

Абзацом 2 пункту 7 цього Положення передбачено, що, зокрема, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, а також те, що позивачка перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_2, який відповідно до посвідчення є інвалідом 1 групи, суд дійшов висновку, що позивачка у відповідності до вимог статті 10 Закону № 3551-ХІІ мала право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) інваліда війни, а також на пільги передбачені Законом № 3551-ХІІ.

За таких обставин, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивачки суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Тетіївської районної державної адміністрації від 18.05.2018 № 4/777 про відмову у призначенні пільг, передбачених ст. 15 ЗУ «Про статус ветеранів війни» та зобов'язати Управління соціального захисту населення Тетіївської районної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус дружини померлого інваліда війни.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп. (квитанція від 27.06.2018).

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у розмірі 704 грн. 80 коп.

Керуючись ст.ст. 9, 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 132, 139, 194, 205, 241, 245, 246, 257, 259-262, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Тетіївської районної державної адміністрації від 18.05.2018 № 4/777 про відмову гр. ОСОБА_1 у призначенні пільг передбачених ст. 15 ЗУ «Про статус ветеранів війни.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Тетіївської районної державної адміністрації встановити гр. ОСОБА_1 статус дружини померлого інваліда війни.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь гр. ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Тетіївської районної державної адміністрації (код СДРПОУ 03193666) судові витрати у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.