Рішення № 78953709, 19.11.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2018 року № 320/5434/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просять суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум при Міністерстві оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3;

- зобов'язати Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги, пов'язаної зі смертю військовослужбовця ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, виходячи з розмірів, визначених статтею 16-2 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей".

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що мають право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, як члени родини (мати та діти) померлого ОСОБА_5, оскільки він помер внаслідок захворювання, отриманого під час виконання військового обов'язку,- захисту Батьківщини. На думку позивачів висновок відповідача щодо відсутності підстав призначення їм одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що померлий на день смерті не був військовослужбовцем є протиправним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.10.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача в письмовому відзиві поданому до суду позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що оскаржуване рішення, прийняте відповідачем правомірно, з урахуванням положень чинного законодавства України та в межах повноважень, оскільки ОСОБА_5 на день своєї смерті вже не був військовослужбовцем, у зв'язку з чим підстави для скасування спірного рішення відсутні.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

На виконання Указу Президента України від 06 травня 2014 року № 454/2014 «Про часткову мобілізацію» ОСОБА_5 був призваний у вересні 2014 року до лав Збройних сил України на військову службу.

Відповідно до довідки військової частини пп В2731 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 14.07.2016 №8248, солдат ОСОБА_5 дійсно в період з 23.04.2015 по 27.09.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

ОСОБА_5 присвоєно статус ветерана війни - учасника бойових дій, що підтверджується посвідчення серії НОМЕР_1, виданим Київським обласним військовим комісаріатом 14 липня 2016 року.

Згідно наказу командира військової частини (по стройовій частині) пп В2731 від 09.03.2016 №57 солдата ОСОБА_5, старшого розвідника - радіотелефоніста, звільнено з військової служби у відставку відповідно до статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за пунктом "б" (за станом здоров'я з виключенням з військового обліку), виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення та направлено до Білоцерківського РВК Київської області для зарахування на військовий облік.

Як убачається з матеріалів справи, за період проходження військової служби, ОСОБА_5 захворів на гліобластому головного мозку, що підтверджується свідоцтвом про хворобу №146, з якого також вбачається, що захворювання пов'язане з проходженням військової служби. Копія свідоцтва наявна в матеріалах справи.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2.

Згідно витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранення, контузій, травм, каліцтв №2606 від 03.10.2017, захворювання і причина смерті ОСОБА_5, ТАК, пов'язані із захистом Батьківщини.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_5, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища та свідоцтвом про народження ОСОБА_5, а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвами про народження, свідоцтвами про зміну імені, свідоцтвом про укладення шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Позивачі звернулись до Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум при Міністерстві оборони України з заявою про виплату одноразової грошової допомоги, яка виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження ним військової служби, до якої додали всі передбачені чинним законодавством документи.

Листом від 24.07.2018 №В3/539 Білоцерківський об'єднаний міський військовий комісаріат повідомив позивачів про те, що відповідно до протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.06.2018 №58, їм відмовлено в призначені та виплаті одноразової грошової допомоги як матері, дочці та сину померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5, оскільки на день смерті він не був військовослужбовцем.

Позивачі, вважаючи, що їм безпідставно відмовлено в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю їх батька/ сина, чим порушено їх права та законні інтереси, звернулися з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Статтею 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.

Приписами частини 1 статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.

Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Частиною 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975).

Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Згідно з пунктом 4 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, якщо смерть настала: 1) під час виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби; 2) у період проходження військовослужбовцем військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.

Аналізуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується зокрема членам сім'ї військовослужбовця у разі, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.

Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

У свою чергу, захворювання та причина смерті ОСОБА_5 пов'язані із захистом Батьківщини, що зафіксовано в витязі з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранення, контузій, травм, каліцтв №2606 від 03.10.2017.

Суд констатує, що відповідачем встановлені факти, стосовно обставин і причин смерті ОСОБА_5, не оспорювались та не ставились під сумнів.

Таким чином, суд вважає, що захворювання, яке стало причиною смерті ОСОБА_5, безпосередньо пов'язане з виконанням ним обов'язків військової служби та захисту Батьківщини.

Разом з тим, на думку відповідача, виплата одноразової допомоги може бути проведена тільки за умови, якщо статус померлої особи був "військовослужбовець". А ОСОБА_5, на переконання відповідача, був колишнім військовослужбовцем, виключеним зі списків особового складу військової частини 09.03.2016, а помер ІНФОРМАЦІЯ_2, що в свою чергу унеможливлює здійснення виплати одноразової грошової допомоги членам його сім'ї.

Однак, суд зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги членами сім'ї військовослужбовця не залежить від наявності у ОСОБА_5 на момент смерті статусу військовослужбовця, а безпосередньо пов'язане з наявність юридико-правового зв'язку між смертю особи та захворюванням, отриманим під час виконанням ним обов'язків військової служби.

У даному випадку, суд встановив, що смерть ОСОБА_5 безпосередньо пов'язана з захворюванням, отриманим під час виконанням ним обов'язків військової служби та захисту Батьківщини.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у позивачів, як членів сім'ї ОСОБА_5, є право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої положеннями статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

На підставі викладеного суд вважає, що рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом №58 від 08.06.2018 в частині відмови ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в призначенні одноразової грошової допомоги як матері, дочці та сину померлого військовослужбовця ОСОБА_5, який помер внаслідок захворювання, отриманого під час виконання військового обов'язку по захисту Батьківщини є протиправним та його належить скасувати.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачам одноразову грошову допомогу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання вчинити певні дії.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства".

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №802/1869/17-а.

За таких обставин, суд вважає, що неотримання позивачами одноразової грошової допомоги за наявності законних підстав для її отримання є порушенням їх права власності, гарантованого статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також суд вважає можливим та доцільним застосувати до спірних правовідносин практику Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 14.06.2007 у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" наголосив, що в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання.

Таким чином, на думку суду, наявна в суб'єкта повноважень свобода дій при прийнятті рішення в межах його повноважень не є абсолютною, а обмежена певними законодавчо встановленими рамками, якими, зокрема, визначаються підстави та необхідні умови прийняття певного рішення, зміст цього рішення, його альтернативні варіанти, а також перелік дій, які повинна вчинити особа для отримання певної вигоди внаслідок прийняття суб'єктом владних повноважень відповідного рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи наведене вище суд вважає, що дії Міністерства оборони України як суб'єкта владних повноважень та можливі варіанти рішень, які можуть прийматись за результатами розгляду заяви особи про признання та виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, чітко регламентовані Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядком №975, а тому відсутність передбачених цими нормами законодавства обставин, які б перешкоджали у спірному випадку виплатити одноразову грошову допомогу позивачам, є підставою для зобов'язання відповідача виплатити таку допомогу.

Крім того, суд враховує, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

"Ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, належним та допустимим способом захисту порушеного права позивачів, на думку суду, є зобов'язання Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 як матері, дочці та сину військовослужбовця ОСОБА_5 смерть якого настала внаслідок захворювання, отриманого під час виконання військового обов'язку по захисту Батьківщини, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову допомогу у розмірі 500-кратного розміру прожиткового мінімуму доходів громадян, встановленого на 1 січня календарного року, в якому здійснюватиметься виплата.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своєї відмови у виплаті позивачам одноразової грошової допомоги.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум при Міністерстві оборони України від 08 червня 2018 року в частині відмови у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3.

Зобов'язати Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги, пов'язаної зі смертю військовослужбовця ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, виходячи з розмірів, визначених статтею 16-2 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.