Ухвала суду № 78953560, 28.12.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

про закриття провадження у адміністративній справі

28 грудня 2018 рокум. Ужгород№ 0740/1046/18

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ващилін Р.О.

при секретарі судового засідання Неміш Т.В.

за участю:

сторони у судове засідання не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області , в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 13.03.2018 р. про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Берегівської міської ради Закарпатської області за межами населеного пункту, орієнтовною площею 0,15 га; 2) зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області розглянути питання про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Берегівської міської ради Закарпатської області за межами населеного пункту, орієнтовною площею 0,15 га.

07 грудня 2018 року від позивача до Закарпатського окружного адміністративного суду надійшла заява б/н від 07.12.2018 р. про розгляд справи за відсутності позивача, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, а справу просив розглянути за його відсутності.

28 грудня 2018 року о 12:20 год. на електронну пошту Закарпатського окружного адміністративного суду надійшла заява представника відповідача про розгляд справи за відсутності відповідача.

Також 28 грудня 2018 року о 15:22 год. на електронну пошту Закарпатського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про відкладення розгляду справи, в якій у зв'язку з неможливістю взяти участь в судовому засідання через перебування у відрядженні просить суд розгляд справи відкласти. Разом з тим, жодних доказів на підтвердження заявлених обставин позивач до заяви не долучив.

В судове засідання 28 грудня 2018 року сторони не з'явилися.

У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 4 ст. 229 КАС України).

З приводу заявленого позивачем клопотання про відкладення розгляду справи суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 КАС України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 205 цього Кодексу.

Так, ч. 2 ст. 205 КАС України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку, коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження;

5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення.

Разом з тим, згідно з вимогами п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.

Суд бере до уваги, що в попереднє судове засідання 08 грудня 2018 року позивач також не з'явився та одночасно подав заяву про розгляд справи за його відсутності. Однак 08 грудня 2018 року за клопотанням відповідача розгляд справи було відкладено.

В судове засідання 28 грудня 2018 року позивач повторно не з'явився. Проте, надіслав заяву, в якій просить суд розгляд справи відкласти у зв'язку з перебуванням у відрядженні. Разом з тим, жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску до суду не надано.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що підстави, визначені нормами КАС України, для відкладення розгляду справи відсутні, а тому клопотання позивача від 28 грудня 2018 року задоволенню не підлягає.

З приводу заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Звернувшись з даним адміністративним позовом 03 жовтня 2018 року, позивач просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 13.03.2018 р. про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Берегівської міської ради Закарпатської області за межами населеного пункту, орієнтовною площею 0,15 га; а також зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області розглянути питання про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Берегівської міської ради Закарпатської області за межами населеного пункту, орієнтовною площею 0,15 га.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

П. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України надає визначення поняттю «адміністративна справа», відповідно до якого такою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з дефініцією, наданою в п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Нормами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що до предметної юрисдикції адміністративних судів відносяться справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС).

Разом із тим, суд вважає, що те, що стороною у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом позову - його акт індивідуальної дії, не є безумовною підставою для віднесення будь-якого спору до адміністративного. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суд вважає, що в разі, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Отже, рішення суб'єктів владних повноважень можуть бути підставою виникнення/припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У такому випадку позовна вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову є, в тому числі, відмова Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, оформлена листом від 12.04.2018 р. №М-412/1-1499/0/18-18 у наданні дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Берегівської міської ради Закарпатської області за межами населеного пункту, орієнтовною площею 0,15 га.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду за захистом свого права на земельну ділянку, що, на його думку, порушене вказаною відмовою.

Разом з тим, як вбачається з відзиву на позов, наказом Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області від 15 березня 2018 року №432-сг надано громадянину ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки, зазначеної позивачем на графічних матеріалах, доданих до клопотання від 13 березня 2018 року.

В подальшому наказом Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області від 06.09.2018 р. №1565-сг "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки" громадянину ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо спірної земельної ділянки та передано таку у власність останньому, а також зареєстровано право власності на таку.

Таким чином, станом на день звернення з даним адміністративним позовом до суду в ОСОБА_2 виникло право власності на спірну земельну ділянку, зареєстроване у встановленому законом порядку.

Тому суд вважає, що спір стосується приватноправових відносин, адже існує речове право громадянина ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, а тому вирішення питання правомірності набуття цією фізичною особою такого права, як і питання щодо порушення прав позивача внаслідок неправомірної, на його думку, відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.

Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 826/13628/16, а також в постанові Верхового Суду від 10 липня 2018 року у справі №808/2403/14.

Ч. 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

З метою забезпечення кращого захисту прав, свобод фізичних та юридичних осіб в різних сферах суспільних правовідносин, здійснення якісного та неупередженого судочинства, належної організації діяльності судів України, запроваджено систему спеціалізації судів при розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З цією метою процесуальними кодексами, зокрема, врегульовані питання щодо предметної підсудності спорів у всіх суспільних правовідносинах, які підлягають оскарженню в судовому порядку, тобто чітко визначено конкретні категорії справ, які має право розглядати суд певної юрисдикцію, що покладено в основу функціонування системи судочинства України. Тому суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що даний спір пов'язаний із захистом права позивача на земельну ділянку, Закарпатський окружний адміністративний суд не є «встановленим законом судом» щодо розгляду такого спору, а тому суд вважає за необхідне провадження у даній адміністративній справі закрити.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що даний спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, а позивачу для захисту своїх прав та інтересів в спірних правовідносинах необхідно звернутися з позовом до відповідного місцевого загального суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись ст. п. 1 ч. 1 ст. 238, ст.ст. 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи відмовити.

2. Закрити провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

3. Роз'яснити позивачу, що дану справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

4. Роз'яснити сторонам, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається у відповідності до вимог п. 15.5 ч.1 Перехідних положень КАС України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року №2147-VIII).

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.

СуддяР.О. Ващилін