Ухвала суду № 78953121, 26.12.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про задоволення скарги

26.12.2018м. ДніпроСправа № 904/1937/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Кандиби Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу № б/н та без дати Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. у справі:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Щьолково Агрохім Україна", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна", м. Дніпро

про стягнення 266 058 грн. 47 коп. за договором поставки від 30.03.2017 №30/03/2017-УКР

Рудь І.А.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача (скаржника): Удовицький Є.М., довір. б/н від 30.01.2018, представник;

від виконавчого округу: Сивокозов О.М., посвідчення № 0003 від 30.05.2017, приватний виконавець.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.11.2018, позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Щьолково Агрохім Україна" 219 213 грн. 55 коп. - основний борг, 31 626 грн. 99 коп. - пеню, 3 423 грн. 80 коп. - 3% річних, 11 634 грн. 64 коп. - інфляційні втрати, 3 988 грн. 48 коп. - витрати по сплаті судового збору, 15 000 грн. 00 коп. - витрати на послуги адвоката; у решті позову відмовлено.

02.08.2018 на виконання вказаного рішення суду господарським судом видано наказ.

26.11.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" до суду надійшла скарга на дії приватного виконавця, в якій скаржник просить суд:

- визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. щодо винесення постанови від 26.10.2018 про арешт майна боржника у ВП № 57021364;

- скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. від 26.10.2018 про арешт майна боржника у ВП № 57021364;

30.11.2018 матеріали справи надійшли з Центрального апеляційного господарського суду на адресу Господарського суду Дніпропетровської області.

Скарга обґрунтована тим, що накладення арешту на право оренди (тобто не на земельну ділянку як об'єкт нерухомого майна, а саме на право оренди цих ділянок, які є власністю фізичних осіб - орендодавців) земельних ділянок сільськогосподарського підприємства, основним засобом виробництва якого є земля (земельні ділянки), жодним чином не може задовольнити майнові вимоги стягувача до боржника, оскільки право оренди земельної ділянки приватної форми власності не може бути реалізовано в порядку ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, такі дії приватного виконавця Сивокозова О.М. не направлені на реальне виконання рішення суду, а направлені на перешкоджання здійснення господарської діяльності ТОВ «Україна», яке із накладенням вищезазначеного арешту позбавляється можливості обробітку орендованих земельних ділянок, вирощування відповідних сільськогосподарських культур, що в подальшому призведе до погіршення фінансового стану підприємства, його неплатоспроможності тощо. Такі дії не направлені на захист інтересів стягувача, навпаки - позбавивши можливості обробітку земельних ділянок, приватний виконавець Сивокозов О.М. позбавляє можливості ТОВ «Україна» заробити грошові кошти, якими в подальшому можна буде розрахуватись з боргами. Скаржник зазначає, що право оренди земельної ділянки не є майном, за рахунок якого можуть бути задоволені вимоги стягувача у виконавчому провадженні. Враховуючи викладене, Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" вважає дії приватного виконавця Сивокозова О.М. щодо накладення арешту на право оренди земельних ділянок протиправними та вчиненими з перевищенням повноважень, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Ухвалою господарського суду від 03.12.2018 розгляд скарги призначено у судовому засіданні на 11.12.2018.

Представником позивача 10.12.2018 подано заперечення на скаргу, в яких просить відмовити ТОВ "Україна" в задоволені скарги. Також подано заяву про неможливість явки в судове засідання представника позивача.

Приватним виконавцем у судовому засіданні 11.12.2018 подані заперечення на скаргу ТОВ "Україна", в яких зазначив про правомірність власних дій щодо винесення оскаржуваної постанови. Просив суд відмовити у задоволені скарги.

Ухвалою суду від 11.12.2018 розгляд скарги відкладено на 26.12.2018.

Ухвалою господарського суду від 14.12.2018 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Щьолково Агрохім Україна" про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, ухвалено судове засідання 26.12.2018 проводити в режимі відеоконференції за участю позивача.

26.12.2018 скаржник подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що накласти арешт на право оренди земельної ділянки з метою подальшої майнової оцінки зазначеного права та його примусового відчуження на електронних торгах, можливо виключно за умови, коли боржником у виконавчому провадженні є власник земельної ділянки та така земельна ділянка на момент накладення арешту не перебуває в законному володінні та користуванні третьої особи на підставі чинного договору (оренди, емфітевзису, суперфіцію). Арештувати право оренди земельної ділянки можливо лише коли боржником у виконавчому провадженні є саме власник земельної ділянки і така земельна ділянка на момент накладення арешту не знаходиться в правомірному користуванні іншої особи. Наявність арешту права оренди земельних ділянок, позбавляє власників земельних ділянок можливості реалізувати своє право на припинення орендних відносин із ТОВ «Україна». Таким чином, приватним виконавцем, шляхом прийняття оскаржуваної постанови, здійснено неприпустиме втручання в права орендодавців ТОВ «Україна», які не мають жодного відношення до виконавчого провадження, в якому ТОВ «Україна» є боржником. Припинення договірних відносин між ТОВ «Україна» та власниками земельних ділянок, відбудеться тільки після реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно припинення речових прав на земельні ділянки. Однак, у зв'язку із наявністю арешту права оренди земельних ділянок, здійснити вказану реєстраційну дію неможливо. Крім того, скаржник відзначає, що між ТОВ «Україна» та власниками земельних ділянок, право оренди за якими арештоване, ще до прийняття оскаржуваної постанови укладено додаткові угоди про розірвання договорів оренди землі. Однак, арешт права оренди земельних ділянок не дає змоги припинити орендні відносини між ТОВ «Україна» та власниками земельних ділянок, через що останні позбавленні своїх законних прав обробляти земельні ділянки самостійно, передати їх в оренду іншим користувачам тощо. Як наслідок, приймаючи постанову про арешт права оренди земельних ділянок, приватний виконавець не врахував прав власників земельних ділянок, у зв'язку із чим втрутився в право власності фізичних осіб, через що дані особи позбавленні можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

У зв'язку із неможливістю проведення судового засідання, призначеного на 26.12.2018 у режимі відеоконференції, згідно раніше заброньованого Господарським судом Дніпропетровської області майданчика суміжного суду, у зв'язку з обставинами, які виключають можливість його проведення (відсутність відеозв'язку із судом), судове засідання 26.12.2018 проведене у звичайному режимі без участі представника позивача.

У судовому засіданні 26.12.2018 представник скаржника просив скаргу задовольнити у повному обсязі, приватний виконавець проти задоволення скарги заперечував.

У судовому засіданні 26.12.2018 оголошена вступна та резолютивна частини ухвали господарського суду.

Дослідивши надані документи, заслухавши пояснення скаржника та приватного виконавця, суд дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.11.2018, позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Щьолково Агрохім Україна" 219 213 грн. 55 коп. - основний борг, 31 626 грн. 99 коп. - пеню, 3 423 грн. 80 коп. - 3% річних, 11 634 грн. 64 коп. - інфляційні втрати, 3 988 грн. 48 коп. - витрати по сплаті судового збору, 15 000 грн. 00 коп. - витрати на послуги адвоката; у решті позову відмовлено.

02.08.2018 на виконання вказаного рішення суду господарським судом видано наказ.

За приписами ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 18 Господарського процесуального кодексу України cудові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (надалі - Закон України "Про виконавче провадження"), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження").

Стаття 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих документів, до яких, зокрема, відносяться і накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Частина 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича від 16.08.2018 відкрито виконавче провадження № 57021364 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області № 904/1937/18 від 02.08.2018 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Щьолково Агрохім Україна" 219 213 грн. 55 коп. - основного боргу, 31 626 грн. 99 коп. - пені, 3 423 грн. 80 коп. - 3% річних, 11 634 грн. 64 коп. - інфляційних втрат, 3 988 грн. 48 коп. - витрат по сплаті судового збору, 15 000 грн. 00 коп. - витрат на послуги адвокат.

26.10.2018 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозовим Олександром Миколайовичем винесено постанову про арешт майна боржника ВП 57021364, якою накладено арешт на право оренди переліку земельних ділянок (т. 2 а.с. 11-31).

Господарський суд зазначає, що при наявності у боржника заборгованості з урахуванням основної винагороди приватного виконавця у загальному розмірі 313 376 грн. 21 коп., зазначеною вище постановою від 26.10.2018, приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозовим Олександром Миколайовичем накладено арешт на 118 прав користування земельними ділянками та прав оренди, що належать боржнику.

В той час, коли сам факт накладення арешту на речові права Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна", а саме на права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб та права оренди земельних ділянок, фактично позбавляє можливості боржника здійснювати свою господарську діяльність.

Верховний Суду в своїй постанові по справі № 910/3104/18 від 13.11.2018 зазначив:

« 16.Так, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.

17. Зазначені висновки Верховного Суду підтверджуються також висновками ЄСПЛ у справі "Свято-Михайлівська парафія проти України", у прийнятому в якій рішенні від 14.06.2007 зазначено, що слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті. Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28.03.1990).»

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009 визначив, що втручання у право заявника має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Принцип пропорційності, який був названий в Угодах про утворення ЄС (зокрема, в у ст. 5 Договору про заснування Європейського співтовариства), а також закріплений в міжнародних нормативних актах, рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, орієнтує на те, що мета процесуальних дій має бути суспільно вагомою, для досягнення певної мети органи влади не можуть накладати на громадян зобов'язання, які перевищують установлені межі необхідності, а засіб досягнення суспільно вагомої мети має бути найменш обтяжливим для людини в конкретних умовах.

У Рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 (справа № 1-11/2012) Конституційний Суд України зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Принцип «пропорційності» тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

За приписами ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно із ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Господарський суд вважає, що зазначене вище втручання, а саме накладення арешту на 118 прав користування земельними ділянками та прав оренди, що належать боржнику, не є необхідним у демократичному суспільстві, нагальна суспільна потреба у такому втручанні відсутня, в той же час вказане обмеження є надмірними та таким, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети (стягнення заборгованості). Таким чином, суд вважає, що в даному випадку не дотримано розумної пропорційності між втручанням у право скаржника та інтересами суспільства.

З урахуванням викладеного постанова приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. від 26.10.2018 про арешт майна боржника у ВП № 57021364 підлягає скасуванню, а скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. підлягає задоволенню.

За приписами ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає. відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Відповідно до ст. 339, ч. 1 ст. 341 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права; скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

За приписами ст. 343 Господарського процесуального кодексу за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту, можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості що узгоджується також зі статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, народних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч. 2, 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України).

Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 Україною ратифіковано 17.07.1997, а, отже, з цього моменту застосування її положень та практики ЄСПЛ є пріоритетним завданням адаптації національного законодавства України, в тому числі шляхом здійснення правосуддя керуючись цими міжнародними актами.

Враховуючи наведене, господарський суд вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

При цьому господарським судом враховано правову позицію, викладену в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 29.06.2010 №01-08/369 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України", згідно з якою вимога скаржника щодо скасування постанови чи іншого акту органу Державної виконавчої служби за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання їх недійсними, а також роз'яснення, викладені у п.9.13. постанови Пленуму ВГСУ від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", згідно з якими, за результатами розгляду скарги на дії органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

За нормами ст. 345 Господарського процесуального кодексу України про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 18, 234, 339 - 343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. задовольнити.

Визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. щодо винесення постанови від 26.10.2018 про арешт майна боржника у ВП № 57021364.

Скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. від 26.10.2018 про арешт майна боржника у ВП № 57021364.

Ухвала набирає законної сили з дати її оголошення - 26.12.2018

Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст. ст. 254 - 259 Господарського процесуального кодексу України, до Центрального апеляційного господарського суду з урахуванням пп. 17.5 п.17 ч.1 розділу ХІ Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.А. Рудь